УХВАЛА

іменем   україни

Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

головуючого           Єлфімова О.В.,

суддів:

за участю прокурора           Крещенка А.М., Щепоткіної В.В.,

          Таргонія О.В.,

розглянула в судовому засіданні 13 грудня 2011 року в м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою заступника прокурора Житомирської області на вирок Баранівського районного суду Житомирської області від 11 квітня 2011 року.

Зазначеним вироком

ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_1, українця, громадянина України, раніше судимого 25 листопада 2010 року за ч. 3 ст. 185; ч. 2 ст. 15 ч. 3 ст. 185, ст.ст. 75, 104 КК України

засуджено за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 3 місяці.

    На підставі ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом часткового складання покарань, призначених вироком Баранівського районного суду Житомирської області від 25 листопада 2010 року та цим вироком, визначено ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі на строк 3 років 4 місяці.

    Його ж   засуджено за ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України  до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 5 місяців.

    На підставі ч. 1 ст. 71 КК України за сукупністю вироків шляхом часткового приєднання невідбутної частини покарання за попереднім вироком від 25 листопада 2010 року остаточно визначено покарання ОСОБА_5 у виді 3 років 10 місяців позбавлення волі.

ОСОБА_5 визнано винним в тому, що він 3 липня 2010 року біля 17 год. у с. Товща Романівського району Житомирської області зайшов на територію домогосподарства, розташованого АДРЕСА_1 та проник в середину житлового будинку ОСОБА_6, звідки таємно викрав майно на загальну суму 1890 грн, яке належить ОСОБА_7 та ОСОБА_8

Крім того, він же 6 січня 2011 року близько 11 години проник до будинку ОСОБА_9, розташованого АДРЕСА_2, звідки таємно повторно намагався викрасти майно на загальну суму 324, 20 грн., проте свій намір не довів до кінця з причин, що не залежать від його волі, оскільки був затриманий господарем будинку.

В апеляційному порядку справа не переглядалась.

У касаційній скарзі прокурор просив рішення суду змінити у зв’язку з неправильним застосуванням кримінального закону та виключити з мотивувальної і резолютивної частини вироку вказівку на призначення ОСОБА_5 покарання на підставі ч. 4 ст. 70 КК України. Вважав, що покарання засудженому слід визначити за ч. 1 ст. 70 та ст. 71 КК України.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора на підтримку касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню з таких підстав.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні злочину за обставин, викладених у вироку, по суті не оспорюється і підтверджується сукупністю доказів, зібраних у встановленому законом порядку, досліджених та належно оцінених судом.  

Дії засудженого за ч. 3 ст. 185 та ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України кваліфіковані правильно, що також не оспорюється у касаційній скарзі.   

Що стосується викладених у скарзі посилань прокурора, що призначаючи засудженому покарання, суд припустився неправильного застосування кримінального закону, безпідставно застосувавши вимоги ч. 4 ст. 70 КК України, хоча мав керуватися лише ч. 1 ст. 70 і ч . 1 ст. 71 КК України, то вони не ґрунтуються на вимогах закону.

Як роз’яснив Верховний Суд України у ч.6 п. 25 постанови Пленуму №7 від 24 жовтня 2003 року з наступними змінами «Про практику призначення судами кримінального покарання», коли після постановлення вироку у справі буде встановлено, що засуджений винен ще в кількох злочинах, одні з яких вчинено до, а інші - після постановлення першого вироку, покарання за останнім за часом вироком призначається із застосуванням як ст.70, так і ст. 71 КК: спочатку - за правилами ч.1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів, вчинених до постановлення першого вироку; після цього - за правилами ч.4 ст. 70 КК; потім - за сукупністю злочинів, вчинених після постановлення першого вироку; і остаточно - за сукупністю вироків.

Таким чином суд, призначаючи покарання ОСОБА_5, цих вимог закону дотримався.

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, касаційна скарга прокурора задоволенню не підлягає.   

Керуючись статтями 394-396 КПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

    Вирок Баранівського районного суду Житомирської області від 11 квітня 2011 року щодо ОСОБА_5 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора – без задоволення.

С у д д і:

____________                            ______________                    _______________

О.В. Єлфімов А.М. Крещенка В.В. Щепоткіна