Справа № 2-765/11                                                                      

Р І Ш Е Н Н Я

                                                         І М Е Н Е М           У К Р А Ї Н И

  22 грудня 2011 року                                                        

                                               Кіровський міський суд Донецької області у складі:

Головуючого судді                                     Волкова  Н.Ю.

при секретарі                                              Хроменкової В.О.

за участю позивача                                     ОСОБА_1

представника відповідача                        ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в  приміщенні суду у місті Кіровське Донецької області цивільну справу за позовом  ОСОБА_1  до публічного акціонерного товариства «ДТЕК ОСОБА_3 Донбасу»  про  відшкодування     моральної    шкоди, спричиненої  професійним захворюванням, -

                                                в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 12 грудня 2011 р. звернувся до Кіровського міського суду з позовом до ПАТ “ ДТЕК ОСОБА_3 Донбасу» про відшкодування моральної шкоди у розмірі 40.000 грн., посилаючись на те, що він з 26 вересня 1984 р. до 18 листопада 2010 р. (тобто по день звільнення)  працював у відповідача гірничим майстром, замісником начальника ділянки, помічником начальника ділянки, начальником ділянки, електрослюсарем підземним.  09 грудня 2010 р. Донецькою обл. МСЕК №3 йому вперше була встановлена стійка втрата професійної працездатності у розмірі 40% в зв’язку з   професійним захворюванням хронічним бронхітом П стадії у фазі затухаючого загострення, дифузний пневмосклероз  та він був визнаний інвалідом третьої групи строком на два роки до 01 січня 2013 р. Професійне захворювання було спричинено тяжкими умовами праці на підземних роботах на вугільних підприємствах у сукупності з недосконалістю технологічних процесів видобутку вугілля, запиленістю повітря робочої зони, де він працював тривалий час, внаслідок чого  в теперішній час його постійно турбує його фізичний стан: постійно триваючий кашель, болі в грудині при кашлі, задишка при ходьбі, слабкість, пітливість, головні болі, через що він вимушений постійно лікуватися, приймати ліки, обмежувати себе в активному пересуванні, що спричиняє йому фізичні та моральні страждання,   не може як раніше в повному обсязі виконувати роботу по господарству, розуміє безповоротність зміни, що сталися в його організмі, що потребує від нього додаткових зусиль для нормальної організації життя,  що вкрай  негативно відбивається на його душевному та психічному стані, заподіюючи йому щодня моральні страждання, тобто моральну шкоду.    Моральну шкоди він оцінює у 40.000 грн.   

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримав свої позовні вимоги та пояснив, що підтримує свої позовні вимоги в повному обсязі. У відповідача він працював відразу після закінчення інституту з  26 вересня 1984 р. до 18 листопада 2010 р. (тобто по день звільнення)   гірничим майстром, замісником начальника ділянки, помічником начальника ділянки, начальником ділянки, електрослюсарем підземним, тобто загалом у відповідача він працював 26 років 1 місяць 22 дні. Звертається з позовом про відшкодування моральної шкоди до відповідача, оскільки у відповідача умови праці були тяжкими, так як він весь час він працював на підземних роботах, раніше засобами індивідуального захисту від пилу в достатньої кількості забезпечений не був. 09 грудня 2010  р. МСЕК №3 визначила йому вперше 40% втрати професійної працездатності через хронічний бронхіт зі строком переогляду 01 січня 2013 р.  та він визнаний інвалідом 3 групи, через що мав звільнитися з роботи.  Йому дуже важко втратити роботу, в чому він вбачає і моральну шкоду і вину підприємства, що не дозволили працювати на підземних роботах, оскільки вдома йому тяжко піднести відро з вугіллям,  а коли працював, то відра він не носив і міг би ще працювати на підземних роботах.    Змінився його образ життя через   необхідність систематичного   лікування.  Вартість моральної шкоди оцінив у 40000 грн. через необхідність   санаторно-курортного лікування, поїздки на море для підтримання свого здоров’я. Пенсія за віком йому призначена з 2004 р. та становить на цей час 9200 грн. щомісяця, щомісячні страхові виплати -3400 грн., отже його щомісячний доход становить 12.600 грн.

Представник відповідача ОСОБА_2 позов не визнала , посилаючись на те, що  відповідач страхує своїх працівників, хоча визнала, що позивач більше майже ніде не працював на підземних роботах, окрім їх підприємства.  З 2004 р. йому була призначена пенсія за віком, проте він після цього продовжував працювати ще 6 років.  До того ж, позивач був обізнаний про особливо тяжкі умови праці, проте добровільно тривалий час працював в умовах шкідливого виробництва для одержання пов’язаних з цим компенсацій та пільг, а саме підвищеної заробітної плати, скороченого робочого дня, додаткових відпусток, пільгового стажу та пенсії. Шахта забезпечувала працівників всім необхідним та застрахувала їх на випадок професійного захворювання, через що позивач одержав у виконавчій дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків та професійних захворювань  одноразову допомогу та одержує щомісячні виплати. Таким чином, позивачу відшкодовується спричинена йому шкода через часткову втрату професійної працездатності. Підстав для відшкодування моральної шкоди вона не вбачає. В позові просила відмовити, оскільки відсутній прямий закон щодо відшкодування моральної шкоди саме тим працівникам, за яких підприємство сплачує страхові внески.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Позивач ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, після закінчення у вересні 1984 року Донецького політехнічного інституту, тривалий час працював виключно у відповідача, тобто на ВАТ «Шахта «ОСОБА_3 Донбасу”, з 26 вересня 1984 р. до 18 листопада 2010 р.гірничим майстром, замісником начальника ділянки, помічником начальника ділянки, начальником ділянки, електрослюсарем підземним  з повним робочим днем під землею, де проробив загалом  26 років 1 місяць 22 дні. Пенсія була призначена позивачеві в 2004 році, тобто після призначення пенсії позивач продовжував майже 6 років працювати  гірничим майстром, замісником начальника ділянки підземним  з повним робочим днем під землею, доки не був звільнений за власним бажанням в зв’язку з виходом на пенсію за віком,  більше 26 років працював на роботах з повним робочим днем під землею, тобто на роботах, передбачених Списком №1 виробництв, робіт, професій і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, як роботи з особливо шкідливими та особливо важкими умовами праці, навіть при умові  забезпечення процесу видобутку вугілля найсучаснішими технологічними процесами. Саме тому працівникам, зайнятим на роботах з повним робочим днем під землею, діючим трудовим законодавством надається ряд пільг, в тому числі у вигляді скороченого робочого часу, додаткових відпусток,  підвищених розмірів тарифних ставок, зменшенню віку  для переходу на пенсію за віком, пільгових умовах обчислення різного роду пенсій. ОСОБА_1 за власним бажанням пропрацював у офіційно визнаних на державному рівні та всім відомим особливо шкідливих умовах праці на протязі більше 26 років, в тому числі 6 років після призначення пенсії,майже весь підземний трудовий стаж працював на ВАТ “Шахта “ОСОБА_3 Донбасу”, не приділяючи при цьому достатньо уваги власному здоров’ю   задля  забезпечення добробуту своєї сім’ї, не звертаючи уваги на негативні фактори умов праці.  

Отож, те, що умови праці були дуже тяжкими є скоріше закономірним, передбаченим, дуже відомим   для позивача  з перших днів його трудової діяльності ; бо саме в цих добре відомих йому тяжких умовах праці він за власним бажанням працював більше 26 років,  не зважав на вияви починаючої хронічної професійної хвороби, яка не виникає раптово, не захоплює зненацька; працював, доки дозволяли лікарі після проходження передбачених законодавством періодичних медичних оглядів навіть після переходу на пенсію, розраховуючи на те, що лікарі уважно слідкують за станом його здоров’я.

За висновком центральної лікарсько-експертної комісії  Клініки професійних захворювань м. Києва №32/1079 від 20 жовтня 2010 р. професіями, що обумовили розвиток професійного захворювання, слід вважати професії електрослюсаря підземного, гірничого майстра, помічника начальника ділянки, замісника начальника ділянки, начальника ділянки.  

09 грудня 2010 р. Донецькою обл. МСЕК №3 ОСОБА_1 вперше була встановлена стійка втрата професійної працездатності у розмірі 40% в зв’язку з   професійним захворюванням хронічним бронхітом П стадії у фазі затухаючого загострення, дифузний пневмосклероз  та він був визнаний інвалідом третьої групи строком на два роки до 01 січня 2013 р.

У відповідності з актом розслідування хронічного професійного захворювання   від 17 листопада 2010 р. професійне захворювання виникло через недосконалість технологічних процесів видобутку вугілля та тривалої праці в умовах діяння шкідливих факторів виробництва, запиленістю повітря на робочому місці замісника начальника ділянки ВШТ підземного 5,0 мг/м3 при ГДК –2 мг/м3 на протязі 50% зміни, на робочому місці гірничого майстра ділянки ВШТ 5,0 мг/м3 при ГДК 2 мг/м3 на протязі 83,3% зміни; на робочомі місці помічника начальника, начальника ділянки ВШТ підземного 12-48 мг/м3 при ГДК-10 мг/м3 на протязі 30% зміни; на робочому місці гірничого майстра ділянки по видобуванню вугілля 31-457 мг/м3 при ГДК 10 мг/м3 на протязі 30% зміни; на робочому місці начальника ділянки, помічника начальника ділянки, замісника начальника ділянки, гірничого майстра ділянки підготовчих робіт 25-49 мг/м3 при ГДК 2 мг/м3 на протязі 30% зміни, що перевищує допустиму норму, пил вуглепородний, дія фіброгенна.  

За висновком центральної лікарсько-експертної комісії  Клініки професійних захворювань м. Києва №32/1079 від 20 жовтня 2010 р., позивачу протипоказана робота в умовах пилу, токсичних та подразнюючих речовин, несприятливому мікрокліматі, з чого випливає, що   позивач може виконувати роботу на поверхні без вказаних протипоказань, про що прямо вказано в довідці до акту огляду МСЕК №402004 від 09 грудня 2010 р.,  що об’єктивно спростовує твердження позивача про неможливість виконання ним хатньої роботи, котру ніякий законодавчий акт до тяжкої не відносить.  

Аналізуючи надану позивачу  ОСОБА_4  центральною міською лікарнею виписку з амбулаторної карти ОСОБА_1 та епікризів захворювань видно, що найбільш активними були звернення позивача до лікарів напередодні проходженням ним МСЕК, хоча і після встановлення позивачу  ступеня втрати професійної працездатності він проходив лікування з приводу хронічного обструктивного захворювання легенів з 22 лютого 2011 р. по 03 березня 2011 р.; з 01 серпня 2011 р. до 10 серпня 2011 р. та з 28 листопада 2011 р. до 07 грудня 2011 р.

Пояснення позивача в позові про те, що він не може виконувати роботу по дому не підтверджені в судовому засіданні достатніми доказами,   оскільки за рекомендацією МСЕК він може виконувати роботу на поверхні без вказаних протипоказань, то нічого не заважає йому виконувати помірні фізичні навантаження і вдома , т.я. ніякими законодавчими нормами хатня робота  не віднесена до тяжких. Сам позивач в судовому засіданні наполягав на тому, що найбільше йому спричинило моральну шкоду неможливість продовжити роботу на підземних умовах, з чого випливає, що позивач фізично почуває себе здатним виконувати роботу з повним робочим днем під землею, тобто в особливо важких умовах праці.

Правовідносини сторін регулюються ст. 237-1 Кодексу законів про працю України, за якою  відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться в разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової)шкоди зі змінами, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 2001 р., відшкодування моральної шкоди відповідно до ст. 237-1 КЗпП України  покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності, за наявності порушення прав працівника в сфері трудових відносин, зокрема виконання робіт у небезпечних для життя та здоров’я умовах, яке призвело до його  моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків та вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Згідно до ч.1 ст. 153 КЗпП України на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці, забезпечення яких ч.2 вказаної статті цього Кодексу покладено на власника або уповноважений ним орган.

Судом встановлено, що позивач працював у ВАТ «Шахта «ОСОБА_3 Донбасу»26 років 1 місяць, що в цей час  відповідно до довідки АБ 285599 від 06 травня 2011 р. з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) носить назву «Публічне акціонерне товариство «ДТЕК ОСОБА_3 Донбасу», яке створене для підземного видобутку вугілля і умови праці під землею є небезпечними та шкідливими.

Втрата часткової працездатності позивача настала внаслідок професійного захворювання, спричиненого негативними виробничими факторами під час виконання ним трудових обов’язків, що свідчить про те, що роботодавці не створили нешкідливі умови праці.

Суд вважає, що позивачу   заподіяна моральна шкода  умовами виробництва внаслідок втрати ним частково професійної працездатності через те, що його непокоять болі в легенях,   які він усуває за допомогою ліків , вимушений періодично лікуватися, що обмежує умови праці та порушує нормальні життєві зв’язки. Дана моральна шкода підлягає відшкодуванню.

На погляд суду, позивач не пропустив тримісячний строк позовної давності, встановлений ст. 233 Кодексу законів про працю України, оскільки   моральні страждання внаслідок стійкої втрати мною професійної працездатності тривають та продовжуються безперервно з 09 грудня 2010 р.  до теперішнього часу.

Крім того, відповідно до ст. 268 ч.1 п.3 Цивільного кодексу України, позовна давність взагалі не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я.

Суд вважає необов’язковим та недоцільним проходження позивачем МСЕК для визначення факту наявності моральної шкоди, проте суд вважає, що визначена позивачу ступінь втрати професійної працездатності в зв’язку із професійними захворюваннями у сукупності у розмірі 40%  не є показником  розміру спричинених потерпілому моральних страждань, оскільки ні один нормативний акт , напряму пов’язуючи розмір одноразової допомоги та щомісячних виплат у відшкодування шкоди зі ступенем втрати професійної працездатності, не пов’язує з ним  розмір моральних страждань, що оцінюються виключно з фактично спричиненими потерпілому моральними стражданнями (фізичних, психічних, душевних тощо).

На погляд суду, належить відшкодуванню тільки моральні страждання   потерпілого.   Причому  відшкодування моральної шкоди повинно відповідати конкретним заходам реабілітації по усуненню моральної шкоди.

Позивач пояснив суду, що моральну шкоду, яку він бажає стягнути з відповідача, він оцінює у 40.000 грн., що, на погляд суду, є надмірною сумою, виходячи з конкретних обставин справи, глибини, характеру , тривалості страждань, віку позивача, власного відношення до збереження здоров’я,  наявності інших загальних захворювань (люмбоішалгія.ІХС: дифузний кардіосклероз, гіпертонічна хвороба 1-П ст., хронічний персистуючий гепатит мінімальної активності, хронічний гастродуоденіт в стадії ремісії), можливості виконувати роботу на поверхні без шкідливих факторів, тривалості праці в підземних умовах   у відповідача на протязі 26 років 1 місяця 22 днів.   

 Суд вважає, що  при визначенні розміру моральної шкоди позивачу слід брати до уваги лише заходи реабілітаційного характеру та можливість покращення здоров’я при здійсненні заходів по його реабілітації, які позивач вбачає   в прийманні ним ліків та санаторно-курортному лікуванні. Суд враховує те, що позивач отримує, за його ж поясненнями, матеріальне забезпечення у вигляді пенсії у сумі 9200 грн.  та щомісячних виплат у відшкодування шкоди у розмірі 3400 грн. , які також дають можливість підтримувати здоров’я з метою його реабілітації.

Згідно з п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України   “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди”, розмір відшкодування зазначеної шкоди суд повинен визначати залежно від характеру й обсягу страждань, яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат і з урахуванням інших обставин; при цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Суд вважає, що з урахуванням характеру та обсягу моральних страждань, яких позивач зазнав у зв’язку з втратою ним частково професійної працездатності, враховуючи, що втрату часткової працездатності позивач одержав працюючи на підземних роботах виключно у відповідача , а також виходячи із засад  розумності, виваженості та справедливості, позов слід задовольнити частково: на   користь позивача за заподіяну моральну шкоду має бути стягнено з відповідача 11.000 грн., а в решті позову слід відмовити за його необґрунтованістю.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України та Закону України “Про судовий збір” від 08 липня 2011 р. №3674-У1,  з відповідача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 94 грн. 10 коп.

Керуючись ст. ст.  153,233, 237-1  Кодексу  законів  про працю України, ст. 268 ЦК України, ст. ст. 212-215, 218   ЦПК України,   суд ,  -  

                                               в и р і ш и в :         

Позов ОСОБА_1  до публічного акціонерного товариства «ДТЕК ОСОБА_3 Донбасу» про  відшкодування     моральної    шкоди, спричиненої  професійним захворюванням, -- задовольнити частково.

Стягнути з відповідача –публічного акціонерного товариства «ДТЕК ОСОБА_3 Донбасу»   на користь  ОСОБА_1  у відшкодування моральної шкоди грошову компенсацію в розмірі 11.000  (одинадцяти  тисяч) грн.

У решті позовних вимог ОСОБА_1  відмовити за їх необґрунтованістю.

Стягнути з публічного акціонерного товариства «ДТЕК ОСОБА_3 Донбасу» на користь держави судовий збір  у розмірі 94 грн. 10 коп. (дев’яносто чотири грн. 10 коп.)

    На  рішення  суду може бути  подана апеляційна скарга протягом десяти днів з дня його проголошення.  Особи,  які брали  участь  у справі,  але  не  були  присутні  у  судовому  засіданні  під  час проголошення судового рішення,  можуть  подати  апеляційну  скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

       Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання  апеляційної скарга , якщо вона не була подана. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

                                          Суддя:                                                                  Н.Ю. Волкова