Справа № 2а-2497

                                                                                       2011 рік

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М      У К Р А Ї Н И

17 травня 2011 року                                                                                                       місто Запоріжжя

Суддя Жовтневого районного суду міста Запоріжжя Скользнєва Н.Г., розглянувши в порядку скороченого провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Запоріжжя про визнання дій незаконними, зобов’язання провести перерахунок та виплату недоплачених сум щомісячної державної соціальної допомоги «дітям війни», –

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2011 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Запоріжжя (далі - УПФУ в Жовтневому районі м. Запоріжжя), в якій просить визнати протиправною бездіяльність УПФУ в Жовтневому районі м. Запоріжжя щодо нездійснення перерахунку та виплати підвищення пенсії згідно ст. 6  Закону України «Про соціальний захист дітей війни»і відмови у виплаті щомісячної соціальної допомоги; зобов’язати УПФУ в Жовтневому районі м. Запоріжжя провести перерахунок та виплату щомісячної соціальної допомоги до пенсії як «дитині війни»за шість місяців до звернення з позовом до суду та в подальшому.

Ухвалою судді Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 18 квітня 2011 року відкрито скорочене провадження по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до УПФУ в Жовтневому районі м. Запоріжжя про визнання дій незаконними, зобов’язання провести перерахунок та виплату недоплачених сум щомісячної державної соціальної допомоги «дітям війни»за період з 11 жовтня 2010 року включно.

          Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 183-2 КАС України, суд розглядає справу в порядку скороченого провадження без судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.

          У наданих суду письмових запереченнях проти позову відповідач зазначив, що дії УПФУ в Жовтневому районі м. Запоріжжя повністю відповідають вимогам чинного законодавства України, а всі виплати здійснювалися у межах бюджетних видатків, просить суд відмовити в позові в повному обсязі з підстав необґрунтованості заявлених позовних вимог.

          Взявши до уваги письмові заперечення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

          Судом встановлено, що ОСОБА_1 народився 25.03.1944 року та  є особою, на яку поширюється дія абзацу 1 ст. 1 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” від 18.11.2004 р. №2195-ІV та має статус „дитини війни”, що підтверджується пенсійним посвідченням, доданим до матеріалів справи.

          Відповідно до ст. 8 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

          Відповідно до ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” від 18.11.2004 р. № 2195-IV, дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Статтею 7 цього ж Закону передбачено, що фінансове забезпечення соціальних гарантій, передбачених зазначеним законом, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету України.

          Відповідно до ст. 22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

          Рішенням Конституційного суду України № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року визнано неконституційним положення Закону України „Про Державний бюджет України на 2008 рік” щодо викладення положень ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” в новій редакції.

          Відповідно до ч.2 ст.150 Конституції України, до повноважень Конституційного Суду України належить: офіційне тлумачення Конституції України та законів України. З питань, передбачених цією статтею, Конституційний Суд України ухвалює рішення, які є обов'язковими до виконання на всій території України та є остаточними і не можуть бути оскаржені.

          Таким чином, враховуючи преюдиціальне значення рішення Конституційного Суду України для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статті зазначеного Закону, що визнані неконституційними, суд приходить до висновку про обов'язок відповідача перерахувати та виплатити позивачу підвищення до пенсії у розмірі, встановленому статтею 6 Закону № 2195-IV від 18 листопада 2004 року.

          В 2010 та 2011 роках дія ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” не призупинялася, а застосування відповідачем положень постанови Кабінету Міністрів України № 530 від 28 травня 2008 року щодо визначення розміру підвищення пенсії є безпідставним, оскільки розмір підвищення пенсії визначений Законом України „Про соціальний захист дітей війни”, який має вищу юридичну силу, ніж постанова Кабінету Міністрів України.

          Згідно з ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року №1058-IV, мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

          Суд вважає за необхідне прийняти у своїх висновках поняття „мінімальна пенсія за віком”, про яке йдеться в ст. 28 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, оскільки саме це правове визначення застосовується виключно в діях відповідача під час визначення пенсій громадянам та їх призначення.

          Положення ст. 28 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до обрахування інших пенсій чи доплат пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною першою статті, мінімального розміру пенсії за віком.

          Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

          За Преамбулою Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізм функціонування системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних  та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

          Статтею 58 зазначеного Закону на пенсійний фонд покладається керівництво та управління солідарною системою, збір, акумуляція та облік страхових внесків, призначення пенсії та підготовка документів для її виплати, забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання, здійснення контролю за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішення питань, пов’язаних з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на  накопичувальних пенсійних  рахунках, здійснення адміністративного управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені Законом і статусом Пенсійного фонду.

          Судом не приймаються до уваги посилання відповідача на відсутність коштів для забезпечення виплат зазначеної доплати до пенсії позивачу, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів, як на підставу невиконання своїх зобов’язань, які встановлені ст. 46 Конституції України та ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”.

          Крім того, Пенсійний фонд України діє у відповідності до Положення «Про Пенсійний фонд України»і здійснює свої повноваження на підставі п.15 зазначеного Положення через створені в установленому порядку територіальні управління.

          Відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», рішення щодо призначення, донарахування перерахунок пенсії приймаються територіальними органами Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів.

Таким чином, обов’язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії позивача, передбаченої ст.. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, покладено на відповідні територіальні управління за місцем проживання позивача.

Оскільки функції з призначення, виплати пенсій, надбавок, підвищень та доплат діючим законодавством покладено саме на органи Пенсійного фонду України, тому відповідач по справі заперечуючи проти адміністративного позову, у відповідності до вимог ч. 2 ст. 71 КАС України повинен був доказати правомірність своєї бездіяльності стосовно позивача, таких доказів відповідачем не надано.  

Посилання відповідача у своїх письмових запереченнях суду на постанову Кабінету Міністрів України № 530 від 28.05.2008 року, п. 8 якої було визначено, що «дітям війни»підвищення проводиться в іншому, ніж передбачено це Законом, розмірі, суд вважає безпідставним, оскільки  така постанова є підзаконним нормативним актом, а надання дітям війни соціальної підтримки є державною програмою соціальної допомоги, яка бере свій початок із вимог Закону України «Про соціальний захист дітей війни», які є чинними та домінуючими щодо підзаконних нормативних актів.

Судом також встановлено, що відповідач у цій справі продовжує до теперішнього часу виплачувати позивачу підвищення до пенсії у розмірі меншому ніж це визначено статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", та наполягає на правомірності своїх дій з підстав недофінансування вказаних виплат з державного бюджету і на прийняття урядом відповідних постанов, згідно яких і виплачується позивачу підвищення до пенсії як "дитині війни".

На час розгляду справи позивач не позбавлений статуту "дитина війни", тобто не змінилися обставини з урахуванням яких позивачу призначене, нараховується та виплачується підвищення до пенсії, а на законодавчому рівні не вносилося змін до ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" щодо розміру підвищення до пенсії.

Отже, наведене свідчить, що на спірні у цій справі правовідносини, не розповсюджується правило, за яким судова постанова не може стосуватися дій, які ще не розпочалися, оскільки існують усі юридичні умови для їх вчинення відповідачем.

Частиною другою ст.. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, не має підстав для визначення кінцевої дати виплати позивачу підвищення до пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, оскільки  відповідач у цій справі, як суб'єкт владних повноважень, зобов'язаний діяти на підставі закону і при внесенні на законодавчому рівні змін до ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" або при зміні обставин, що зумовили виплату вказаного підвищення позивачу, має право та зобов'язаний перерахувати розмір підвищення до пенсії, і зобов'язання його судом до вчинення таких дій є зайвим.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

У відповідності до п. 3ч. 2 ст. 256 КАС України, суд, який прийняв постанову, за заявою осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи може звернути до негайного виконання постанову про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України, або позабюджетних державних фондів –у межах суми стягнення за один місяць.

Керуючись ст. ст. ст.ст. 5, 6, 71, 94, 160, 161-163, 183-2, 256 КАС України, Законом України „Про соціальний захист дітей війни” № 2195-ІV від 18 листопада 2004 року, Законом України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати неправомірною бездіяльність управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Запоріжжя щодо нездійснення ОСОБА_1 виплати підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком як «дитині війни»відповідно до ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” від 18.11.2004 р.  № 2195-IV починаючи  з 11 жовтня 2010 року.

Зобов’язати управління  Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Запоріжжя перерахувати та виплатити ОСОБА_1 підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком як “дитині війни” починаючи з 11 жовтня 2010 року в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком з урахуванням різниці, яка була виплачена у цей період та в подальшому щомісячно відповідно до Закону України „Про соціальний захист дітей війни” від 18.11.2004 р.  № 2195-IV.

В решті позовні вимоги залишити без задоволення.

Звернути постанову до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в 10 –ти денний строк з дня проголошення апеляційної скарги. У разі застосування судом  ч. 3 ст. 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.

          Суддя:                                                                                                                      Н.Г.Скользнєва.