Кропивницький апеляційний суд

№ провадження 11-сс/4809/188/25 Головуючий у суді І-ї інстанції ОСОБА_1

Категорія Доповідач в колегії апеляційного суду ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.04.2025 року. м. Кропивницький

Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Кропивницького апеляційного суду у складі:

головуючого судді - ОСОБА_2 ,

          суддів – ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

при секретарі – ОСОБА_5 ,

розглянула у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Ленінського районного суду м. Кіровограда від 02.04.2025, про арешт майна у кримінальному провадженні № 12024120000000582 від 21 травня 2024 року, за за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України, про арешт майна,

інші учасники судового засідання:

прокурор - ОСОБА_8

представник власника майна - адвокат - ОСОБА_6

ВСТАНОВИЛА:

Ухвалою слідчого судді Ленінського районного суду м. Кіровограда від 02.04.2025 накладено арешт на:

-роздруківку військово-облікового документу «Резерв+» на ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на 1 арк.;

-копію паспорту серії НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на 3 арк.;

-копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера ОСОБА_9 на 1 арк.;

-довідку про здобувача освіти за даними ЄДЕБПО на ім`я ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на 1 арк.;

-копію довідки ЦУНТУ МОНУ №1143/24 від 13.09.2024 на 1 арк.;

-копію довідки ЦУНТУ МОНУ №279/24 від 13.09.2024 виданої ОСОБА_9 на 1 арк.;

-копію довідки №7595 ВЛК на ОСОБА_9 на 1 арк.;

-грошові кошти в сумі 6255 (шість тисяч двісті п`ятдесят п`ять) доларів США;

-грошові кошти в сумі 300 (триста) євро;

-грошові кошти в сумі 22000 (двадцять дві тисячі) гривень;

-мобільний телефон марки «ASUS_X00TDB» без сім-карт.

Заборонено користуватись та розпоряджатись вказаним майном.

В апеляційній скарзі адвокат ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 просить ухвалу слідчого судді скасувати, постановити нову ухвалу, якою клопотання слідчого про накладення арешту на майно задовольнити частково та накласти арешт на:

-Роздруківку військово-облікового документу «Резерв+» на ім`я

ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на 1 арк;

-Копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера ОСОБА_9 на 1 арк;

-Копію паспорту серії НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на 3 арк;

-Довідку про здобувана освіти за даними ЄДЕБПО на ім`я на ім`я ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на 1 арк;

-Копію довідки ЦУНТУ МОНУ № 1143/24 від 13.09.2024 на 1 арк;

-Копію довідки ЦУНТУ МОНУ № 279/24 від 13.09.2024 виданої ОСОБА_9 на 1 арк;

-Копію довідки № 7595 ВЛК на ім`я ОСОБА_9 на 1 арк;

-Мобільний телефон марки «ASUS_X00TDB» без сім-карт.

Заборонити користуватись та розпоряджатись вказаним майном.

Відмовити в накладенні арешту на грошові кошти в сумі: 6255 доларів США, 300 евро та 22 000 гривень.

Проте, ОСОБА_7 був допитаний у якості свідка 13.02.2025 одразу після обшуку. Під час допиту він пояснив, що грошові кошти, виявлені та вилучені за місцем його проживання належать особисто йому.

Проживання підозрюваної ОСОБА_10 за адресою проживання ОСОБА_7 носило періодичний характер. Вона приїжджала і уїжджала спонтанно без будь-якого графіка, лише попереджала про свої візити.

Свої речі ОСОБА_10 в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , ніколи не зберігала. Саме тому під час обшуку в квартирі не було знайдено жодної її речі.

ОСОБА_7 не було пред`явлено обвинувачення в даному кримінальному провадженні. Він є свідком в даній справі і як свідок не ухилявся від надання пояснень, а розповів слідчому все, що було відомо.

Вилучені гроші ОСОБА_7 позичив для придбання авто, яке планував використовувати для заробітку.

Разом з тим з матеріалів клопотання вбачається, що слідчий просить накласти арешт на грошові кошти в сумі 6255 доларів США, 300 Євро та 22 000,00 гривень, які належать не підозрюваному, а свідку.

Вилучено готівкові грошові кошти, які є позикою, яку ОСОБА_7 отримав від своєї матері ОСОБА_11 . Таким чином, грошові кошти належать ОСОБА_7 та наявне підтвердження їх походження.

Вважає, що клопотання слідчого, як і оскаржувана ухвала належним чином не обґрунтовані, оскільки, в них відсутній зв`язок та докази такого зв`язку, між матеріалами кримінального провадження та обставинами викладеними в клопотанні, в якому слідчий обґрунтовує необхідність накладення арешту на грошові кошти, крім того, слідчим не доведено наявність достатніх підстав.

вважати, що гроші самі по собі або в сукупності з іншими речами і документами кримінального провадження, у зв`язку з яким подається клопотання, мають суттєве значення для встановлення важливих обставин у кримінальному провадженні та відповідають критеріям частині 2 статті 167 КК України.

Разом з тим вважає, що посилаючись у клопотанні на необхідність накладення арешту на грошові кошти, які вилучено у ході проведення обшуку

по АДРЕСА_1 , слідчий повинен був зазначити, яке відношення до вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 332 КК України мають вилучені грошові кошти.

Однак, жодних об`єктивних даних, які б підтверджували, що вилучені грошові кошти були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, слідчий в наданих до суду матеріалах провадження не надав.

До матеріалів клопотання не долучено жодного доказу, який підтверджував би доводи слідчого про належність вилучених грошових коштів до знаряддя вчинення кримінального правопорушення.

При цьому, під час обшуку та вилучення ОСОБА_7 добровільно передав слідчому два телефони для огляду і вилучення, повідомив паролі від цих телефонів та доступ до них не обмежував. В подальшому, під час допиту у якості свідка ОСОБА_7 не відмовлявся від надання пояснень, а повністю повідомив всі відомі йому обставини, про які запитував слідчий.

За викладених обставин вважає, що відсутні підстави для накладення арешту на грошові кошти, вилучені у ОСОБА_7 під час проведення обшуку

за адресою: АДРЕСА_1 .

Заслухавши доповідача, представника власника майна – адвоката ОСОБА_6 , який підтримав подану апеляційну скаргу та просив її задовольнити, думку прокурора, який заперечив проти задоволення апеляційної скарги, ознайомившись з матеріалами клопотання та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до такого висновку.

Відповідно до ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

В силу ч. 2 ст. 131 КПК України одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження є арешт майна.

Розглядаючи клопотання про накладення арешту на майно в порядку статей 170-173 КПК України, для прийняття законного та обґрунтованого рішення слідчий суддя повинен з`ясувати усі обставини, які передбачають підстави для арешту майна або відмови у задоволенні клопотання про арешт майна.

Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя згідно ст.ст. 94, 132, 173 КПК України повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.

Клопотання слідчого про накладення арешту повинно відповідати вимогам ч. 2 ст. 171 КПК України, відповідно до якої, у ньому має бути зазначено правові (законні) підстави і мету відповідно до положень статті 170 цього Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна, а також перелік та види майна, що належить арештувати, документи що підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим третіми особами таким майном.

Вказана норма також узгоджується зі ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, згідно якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Відповідно до ст. 98 КПК України речовими доказами у кримінальному провадженні є матеріальні об`єкти, які зберегли на собі сліди кримінального правопорушення або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, у тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій.

Статтею 173 КПК України передбачено, що при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 КПК України); наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна, накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 КПК України); можливість спеціальної конфіскації (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 КПК України); розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 КПК України); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Відповідно до ч.1,2 ст. 167 КПК України тимчасовим вилученням майна є фактичне позбавлення підозрюваного або осіб, у володінні яких перебуває зазначене у частині другій цієї статті майно, можливості володіти, користуватися та розпоряджатися певним майном до вирішення питання про арешт майна або його повернення, або його спеціальну конфіскацію в порядку, встановленому законом.

Тимчасово вилученим може бути майно у вигляді речей, документів, грошей тощо, щодо яких є достатні підстави вважати, що вони: підшукані, виготовлені, пристосовані чи використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та (або) зберегли на собі його сліди; призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення або винагороди за його вчинення; є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов`язаного з їх незаконним обігом; одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від них, а також майно, в яке їх було повністю або частково перетворено.

Тимчасове вилучення майна може здійснюватися також під час обшуку, огляду (ч.2 ст. 168 КПК України).

На думку колегії суддів, слідчим суддею при винесенні рішення враховано наведених положень КПК та практики Європейського Суду.

Задовольняючи клопотання, внесене в межах кримінального провадження №12024120000000582 від 21.05.2024 про накладення арешту на майно, слідчий суддя дослідив матеріали, додані до клопотання, прийшов до правильного висновку, що клопотання прокурора про накладення арешту на тимчасово вилучене майно підлягає задоволенню з метою збереження речових доказів, задля забезпечення дієвості та об`єктивності розслідування у вказаному кримінальному провадженні, оскільки незастосування арешту може призвести до приховування майна, його пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, передачі та відчуження.

Вилучені вищевказані речі в ході обшуку за місцем проживання ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за адресою: АДРЕСА_1 , 13.02.2025 визнано речовими доказами, по вказаному кримінальному провадженню, оскільки вони могли бути як знаряддям так і предметом вчинення злочину, а отже всі вищевказані вилучені речі та документи мають значення для кримінального провадження.

Встановлено, що під час вчинення своїх злочинних дій ОСОБА_7 використовував мобільний зв`язок. За допомогою вилученого мобільного телефону, який належить ОСОБА_12 , останній підтримував зв`язок між підозрюваною ОСОБА_10 та з іншими учасниками злочинної групи, тобто використовував даний телефон, з різними сім-картами для підтримання злочинної діяльності групи з незаконного переправлення осіб через державний кордон України, а також для конспірації своїх протиправних дій.

Виявлені і вилучені під час обшуку квартири - грошові кошти, а саме грошові кошти в сумі 6255 (шість тисяч двісті п`ятдесят п`ять) доларів США; грошові кошти в сумі 300 (триста) євро; грошові кошти в сумі 22000 (двадцять дві тисячі) гривень, вказують на те, що вони є результатом збагачення ОСОБА_10 внаслідок незаконного переправлення осіб через державний кордон України.

Описані вище матеріальні об`єкти могли зберегти на собі сліди вчинення кримінальних правопорушень, а тому їх повернення ОСОБА_12 та ОСОБА_10 може сприяти втраті вказаних слідів, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.

Колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді, що прокурором доведено, що вказані речі та предмети у клопотанні об`єктивно могли зберегти на собі сліди вчинення кримінального правопорушення (п.1 ч.2 ст.170 КПК України) та можуть містити відомості про факти чи обставини, що встановлюється під час кримінального провадження, тобто відповідають критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України, та у випадку не накладення арешту на вказане майно, це може призвести до подальшого відчуження або до інших наслідків, які можуть перешкоджати досудовому розслідуванню.

Доказів негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна, апелянтом не надано та колегією суддів не встановлено.

Колегія суддів звертає увагу на те, що на даній стадії розслідування слідчий суддя зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих даних визначити, що надані суду матеріали є достатніми для застосування в рамках даного кримінального провадження заходів його забезпечення, одним із яких і є накладення арешту на майно, та не має права вирішувати ті питання, які вирішує суд під час розгляду по суті, а саме питання, пов`язані з оцінкою доказів з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винуватою чи невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення.

Зважаючи на зазначене в сукупності з обставинами кримінального провадження, колегія суддів вважає, що слідчий суддя, накладаючи арешт на майно зазначене у клопотанні прокурора, діяв у спосіб та у межах діючого законодавства, застосував захід забезпечення кримінального провадження на засадах розумності та співмірності.

Отже, колегія суддів вважає, що слідчий суддя, врахувавши положення КПК України, які регулюють питання арешту майна, прийшов до вірного висновку про накладення арешту на майно з встановленням заборони на розпорядження та відчуження арештованим майном. При цьому висновки слідчого судді достатньо мотивовані, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують.

Відповідно до ч. 4 ст. 173 КПК України у разі задоволення клопотання слідчий суддя, суд застосовує найменш обтяжливий спосіб арешту майна. Слідчий суддя, суд зобов`язаний застосувати такий спосіб арешту майна, який не призведе до зупинення або надмірного обмеження правомірної підприємницької діяльності особи, або інших наслідків, які суттєво позначаються на інтересах інших осіб.

Будь-яких доказів щодо можливого настання наслідків, передбачених ч. 4 ст. 173 КПК України, апелянтом не надано, а апеляційним судом не встановлено.

Інші доводи на які посилається апелянт також не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали, оскільки були відомі слідчому судді та враховані ним при прийнятті рішення.

Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, по справі не встановлено.

Рішення слідчого судді є законним та обґрунтованим, яке ухвалено на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, що підтверджені достатніми даними, дослідженими судом, а тому апеляційна скарга представника власника майна з урахуванням викладених в ній доводами, задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 376, 117, 309, 404, 405, 407, 419, 422 КПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу представника власника майна адвоката ОСОБА_6 - залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Ленінського районного суду м. Кіровограда від 02.04.2025 у кримінальному провадженні№ 12024120000000582 від 21 травня 2024 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України, про арешт майна – без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4