Суддя-доповідач - Міронова Г.М

                                                                       Головуючий у 1 інстанції - Шальєва В.А .                                                                            

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

 ПОСТАНОВА

Іменем України

19 березня 2008 року                                                                                         справа № 22-а-1710/08

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді:                               Міронової Г.М.

суддів:                                                    Ханової Р.Ф., Сухарька М.Г.

                       В С Т А Н О В И Л А :

            В жовтні 2007 року позивач звернувся до суду з позовом, який був уточнений в ході судового розгляду справи, до відповідача про визнання дій протиправними та стягнення недоотриманих коштів на оздоровлення за 2001-2005 роки, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати на день фактичної виплати.

            Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 28 листопада 2007 року позов ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Центрально - Міської районної адміністрації Макіївської міської ради про визнання дій протиправними та стягнення недоотриманих коштів на оздоровлення за 2001-2005 роки було задоволено у повному обсязі. 

            Не погодившись з таким рішенням, управління праці та соціального захисту населення Центрально - Міської районної адміністрації Макіївської міської ради подало апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, а саме виходячи з існуючих фінансових можливостей, держава гарантує виплату зазначеної допомоги в розмірі, встановленому в Постановах КМУ №№ 836, 562 від 26.07.1996 року та 12.07.2005 року, відповідно «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Тому всі виплати передбачені Законом України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у тому числі виплати щорічної допомоги на оздоровлення, і які базуються на розмірі мінімальної заробітної плати, виплачується у розмірах, встановлених вказаною постановою КМУ. 

            Суд першої інстанції при розгляді справи встановив, що позивач перебуває на обліку в управлінні праці та соціального захисту населення Центрально - Міської районної адміністрації Макіївської міської ради як особа, яка є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції (надалі  ЧАЕС), категорія 1, у зв'язку з чим користується правами та пільгами, передбаченими Законом України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, передбачена щорічна грошова допомога на оздоровлення інвалідам третьої групи в розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат, а з 25.04.2004 року позивач визнаний інвалідом другої групи, тому розмір щорічної допомоги на оздоровлення становить п'ять мінімальних заробітних плат, при цьому розмір мінімальної заробітної плати на момент виплати становив: з 01 січня 2002 року - 140 гривень, з 01 квітня 2002 року - 165 грн.; з 01 січня 2003 року - 185 грн., з 01.12.2003 року - 205 грн., з 01 вересня 2004 року - 237 грн.; з 01 січня 2005 року - 262 грн., з 01 квітня 2005 року - 290 грн., з 01 липня 2005 року - 310 грн., з 01 вересня 2005 року - 332 грн.

            В порушення зазначених норм відповідачем щорічна допомога у визначеному розмірі позивачеві не нарахована і не сплачена. Фактично нараховано та сплачено: - в 2001 році - виплачена у вересні 2002 року у розмірі - 21,50 грн.; в 2002 році - виплачена у квітні 2004 року у розмірі 21,50 грн.; в 2003 році - виплачена у вересні 2004 року у розмірі 21,50 грн.; в 2004 році - виплачена в березні 2005 року у розмірі 26,70 грн.; в 2005 році - виплачена в грудні 2005 року у розмірі 120 грн.

            Таким чином судом першої інстанції було встановлено, що фактично за період з 2001-2005 роки відповідачем було недоплачено позивачеві сума щорічної разової допомоги у розмірі: 5186 грн. 80 коп.

            Представник відповідача в судове засідання не з'явився, був повідомлений належним чином.

Позивач в судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги, надав свої заперечення.

             Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає її такою, що підлягає задоволенню частково.

            Суд апеляційної інстанції при розгляді справи встановив, що ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, (категорія 1), визнаний інвалідом третьої групи, а з 25 квітня 2004 року, визнаний інвалідом другої групи, що підтверджується копіями посвідчень, наявних у матеріалах справи (а.с. 2, 3, 12).

Відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 р. № 796-ХІІ (далі - Закон № 796-ХІІ) передбачена щорічна допомога на оздоровлення, інвалідам третьої групи 1 категорії у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат та інвалідам другої групи - п'ять мінімальних заробітних плат.

Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.

При виплаті щорічної допомоги на оздоровлення Управління керувалося постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 року № 836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - постанова № 836), якою розмір такої допомоги встановлений для інвалідів 3 групи 1 категорії в 21,50 грн. та інвалідів 2 групи в 26,70 грн., а з 2005 року - постановою Кабінету Міністрів України № 562 від 12.07.2005 року “Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” (далі - постанова № 562), якою розмір такої допомоги для інвалідів другої групи встановлений в 120 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

            Зазначеними постановами №№ 836, 562 усупереч Закону № 796-ХІІ (який встановив розмір щорічної допомоги як величину, кратну відносно до розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом на час здійснення виплати) установлено конкретні розміри такої допомоги в твердій грошовій сумі й, зокрема, для інвалідів третьої групи - 21,50 грн., другої групи - 26,70 гривень та з 2005 р. для інвалідів другої групи - 120 грн.

Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над урядовими нормативними актами, при вирішенні даного спору підлягають застосуванню ст. 48 Закону № 796-ХІІ та Закони України про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2003, 2004, 2005 роки, а не постанови №№ 836, 562.

            Таким чином, дії відповідача в частині виплати позивачу грошової допомоги на оздоровлення у розмірах 21,50 грн. і 26,70 гривень за період 2003-2004 р.р. та 120 гривень за період 2005 р. суд першої інстанції обґрунтовано визнав не правомірними.

            Проте, суд першої інстанції допустив помилку щодо зобов'язання управління праці та соціального захисту населення Центрально - Міської районної адміністрації Макіївської міської ради провести перерахунок щорічної одноразової допомоги  на оздоровлення за 2001, 2002 роки, оскільки  виплату одноразової грошової допомоги здійснюють органи праці та соціального захисту населення,  починаючи  з 29 жовтня 2003 року, відповідно до п. 2 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого постановою КМУ від 04.03.2002 року № 256 (із змінами та доповненнями). Таким чином, позивач пред'явив позовні вимоги до неналежного відповідача у справі.

            Тому, в частині стягнення з відповідача коштів на оздоровлення, колегія суддів вважає  за необхідне відмовити позивачу в стягненні коштів за 2001, 2002 рр. саме до цього відповідача, бо   за такими вимогами стягнення слід проводити з Державного бюджету України, розпорядником коштів якого є органи державного казначейства.

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що з відповідача, за рахунок державного бюджету на користь ОСОБА_1 необхідно стягнути недоотримані суми допомоги на оздоровлення за 2003, 2004, 2005 р.р., виходячи із розміру мінімальної заробітної плати на момент виплати у загальній сумі - 3749,30 грн. в 2003 році - (237 грн. х 4) - 21,50 грн.= 926,50 грн..; в 2004 році - (262 грн. х 5) - 26,70 грн. =1283,30 грн.; в 2005 році - (332 грн. х 5) - 120 = 1540 грн.         

Керуючись ст.ст. 195-196, п. 2 ч. 1 ст. 198, ст. 201,  206, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Центрально - Міської районної адміністрації Макіївської міської ради на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 28 листопада 2007 року у справі № 2-а-5344/07 - задовольнити частково.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 28 листопада 2007 року у справі № 2-а-5344/07 за позовом ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Центрально - Міської районної адміністрації Макіївської міської ради про визнання дій протиправними та стягнення недоотриманих коштів на оздоровлення - скасувати.

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати неправомірними дії посадових осіб управління праці та соціального захисту населення Центрально - Міської районної адміністрації Макіївської міської ради щодо виплати ОСОБА_1 суми компенсації на оздоровлення за період 2003-2005 років у розмірах, встановлених постановою КМУ № 836.

Стягнути з управління праці та соціального захисту населення Центрально - Міської районної адміністрації Макіївської міської ради за рахунок державного бюджету на користь ОСОБА_1 недоотримані суми на оздоровлення за 2003, 2004, 2005 роки у розмірі 3749, 30 грн.

В решті позову  - відмовити.

            Постанова набирає законної сили з моменту проголошення.

Постанова може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з моменту проголошення, а в разі складання і проголошення вступної та резолютивної частин постанови, з дня складення постанови  в повному обсязі. 

Головуючий:

Судді: