ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

_________________________________________________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" квітня 2025 р.                                                                   Справа №909/435/24

Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого (судді-доповідача):                                                             Бойко С.М.,

суддів:                                                                                           Бонк Т.Б.,

                                                                                                    Якімець Г.Г.,

в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи

розглянув апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Івано-Франківське лісове господарство" б/н від 15.01.2025,

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 11.12.2024, суддя Неверовська Л. М., м. Івано-Франківськ, повний текст рішення складено 26.12.2024

у справі №909/435/24

за позовом керівника Окружної прокуратури міста Івано-Франківська, м. Івано-Франківськ, в інтересах держави в особі Івано-Франківської міської ради, м. Івано-Франківськ,

до відповідача Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України", м. Київ, в особі філії "Івано-Франківське лісове господарство", м. Івано-Франківськ,

про стягнення шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу в сумі 109 781,29 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Керівник Окружної прокуратури міста Івано-Франківська в інтересах держави в особі Івано-Франківської міської ради звернувся до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Івано-Франківське лісове господарство" про стягнення шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу в сумі 109 781,29 грн.

Заявлені позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем законодавства про охорону навколишнього природного середовища, а саме ДП "Івано-Франківське лісове господарство" як постійний лісокористувач не забезпечило охорону і збереження закріплених лісів на території Тисменицького лісництва, допустило їх незаконну рубку, внаслідок чого навколишньому природному середовищу спричинено шкоду в розмірі 109781,29 грн.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги позивач вказує на ст. ст. 1166, 1172 Цивільного кодексу України, ст. ст.1,7, 8, 17, 19, 63, 64, 68, 69, 86, 90,105,107 Лісового кодексу України, ст.ст. 5, 40, 47 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища».

Щодо представництва інтересів держави в особі Івано-Франківської міської ради прокурор зазначив, що наявні підстави для представництва інтересів держави в суді Окружною прокуратурою міста Івано-Франківська Івано-Франківської області згідно ст. 131-1 Конституції України та у порядку ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", так як виявлено факт заподіяння шкоди навколишньому природному середовищу внаслідок вчинення незаконної рубки лісу та неналежного здійснення своїх повноважень Івано-Франківською міською радою, яка не звернулася до суду із позовною заявою про відшкодування збитків, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 11.12.2024 позов задоволено. Стягнуто з Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Івано-Франківське лісове господарство" на користь Івано-Франківської міської ради 109 781,29 грн. шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, шляхом перерахування коштів на рахунок фонду охорони навколишнього природного середовища Івано-Франківської міської територіальної громади, р/р UА918999980333189331000009612, отримувач: ГУК в Івано-Франківській області, Івано-Франківська міська територіальна громада/24062100, код ЄДРПОУ 37951998, банк отримувача: Казначейство України (ел. адм. подат.). Стягнуто з Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Івано-Франківське лісове господарство" на користь Івано-Франківської обласної прокуратури

3 028,00 грн. судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач, як постійний лісокористувач, не дотримавшись вимог законодавства в частині забезпечення охорони та захисту лісових насаджень, допустив самовільну порубку на підпорядкованій йому території, не забезпечив збереження не призначених для порубки дерев, не здійснив комплекс заходів, спрямованих на збереження лісів від незаконних порубок, не запобіг порушенням законодавства у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів, своєчасно не виявив таких порушень і не вжив відповідних заходів щодо їх усунення, що є підставою для притягнення відповідача до цивільно-правової відповідальності. При цьому, не важливо хто конкретно здійснив відповідні дії, оскільки визначальним є факт порушення відповідачем обов`язків по охороні лісу.

Враховуючи обставини справи, наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність позовних вимог про стягнення з Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Івано-Франківське лісове господарство" на користь Івано-Франківської міської ради шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, шляхом перерахування коштів на рахунок фонду охорони навколишнього природного середовища Івано-Франківської міської територіальної громади, в сумі 109 781,29 грн.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та аргументи учасників справи

Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" в особі філії "Івано-Франківське лісове господарство" подало апеляційну скаргу б/н від 15.01.2025, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 11.12.2024 у справі №909/435/24 та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.

Апелянт вважає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Зокрема, апелянт зазначає про відсутність належних доказів, які підтверджують факт порушення та завдання шкоди, а саме відсутній акт перевірки, складений відповідно до вимог законодавства. Окрім того вказує, що протоколи огляду місця події не містять інформації про точний метод замірів, сертифікацію використовуваних приладів, прив`язку до координат, що робить неможливим встановлення точності розрахунків. Також, відсутність належного натурного обстеження місця події та використання виключно фотоапарата для фіксації доказів є грубим порушенням ст. ст. 74, 76 ГПК України та ст. 105 Лісового кодексу України.

Скаржник вказує, що експертний висновок, наданий позивачем, є недопустимим, оскільки базується на аналізі матеріалів справи, без проведення натурного обстеження.

На думку апелянта, судом першої інстанції не вказано, які саме обов`язки і норми чинного законодавства України порушені та які дії не були виконані з боку відповідача.

Окрім того, апелянт зазначає, що саме він самостійно виявив порушення природоохоронного законодавства та повідомив про це компетентні органи, а отже виявлення факту порубки незначної кількості дерев, свідчить про належне виконання державною лісовою охороною своїх посадових обов`язків щодо запобіганню, виявленню та фіксації незаконних рубок.

Скаржник в апеляційній скарзі посилається на судову практику, яка не врахована судом першої інстанції, а саме: постанову Верховного Суду від 15.06.2022 у справі №909/114/21; постанову Верховного Суду від 24.01.2024 у справі №907/449/22; постанову Верховного Суду від 16.12.2021 у справі №922/3414/19; постанову Верховного Суду від 16.08.2022 у справі №925/1598/20.

Перший заступник керівника Золочівської окружної прокуратури подав відзив на апеляційну скаргу б/н від 27.08.2024 (вх. № ЗАГС 01-04/5670/24 від 28.08.2024), в якому просить рішення Господарського суду Львівської області від 19.06.2024 у справі №914/407/24 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

У відзиві керівник Окружної прокуратури міста Івано-Франківська заперечив доводи апелянта, просив суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги. Зазначив, що погоджується з висновками суду першої інстанції.

Івано-Франківська міська рада своїм правом, передбаченим ч.1 ст. 263 ГПК України, не скористалась, відзиву на апеляційну скаргу не подала.

Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанції

ДП "Івано-Франківське лісове господарство" станом на 18.07.2020 було постійним лісокористувачем Тисменицького лісництва, що підтверджується розпорядженням Івано-Франківської обласної адміністрації від 07.02.1996 №85, експлікацією земель, що передаються держлісгоспам на території Підпечерівської ради Тисменицького району Івано-Франківської області, зведеною відомістю надання земель Івано-Франківському держлісгоспу по Тисменицькому району та актом погодження передачі земельних ділянок лісового фонду.

Державне підприємство "Івано-Франківське лісове господарство" створено на підставі наказу Міністерства лісового господарства України від 26.05.1995 №57 "Про створення державних лісогосподарський підприємств у Закарпатській, Івано-Франківській та Чернівецькій областях", засноване на державній власності, належить до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів України і координується Івано-Франківським управлінням лісового та мисливського господарства.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №1003 від 07.09.2022 "Деякі питання реформування управління лісової галузі", розпочато реформу лісової галузі України з метою забезпечення ефективності управління та підвищення економічних показників діяльності державних підприємств. Вказаною постановою передбачено ліквідацію як юридичних осіб державних лісогосподарських підприємств та створення єдиного суб`єкта господарювання - Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України".

Згідно вказаної постанови Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" є правонаступником майна, прав та обов`язків спеціалізованих державних лісогосподарських підприємств, які належать до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів, що реорганізуються.

На підставі пункту 1 наказу Державного агентства лісових ресурсів України від 28.10.2022 №909, вирішено припинити Державне підприємство "Івано-Франківське лісове господарство", шляхом реорганізації, а саме - приєднання до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (ідентифікаційний код 44768034).

26.12.2022 наказом Генерального директора ДП "Ліси України" № 117 утворено філію "Івано-Франківське лісове господарство" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України".

12.01.2023 Генеральним директором Державного Спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" видано наказ №287, яким за філією "Івано-Франківське лісове господарство" ДП "Ліси України" було закріплено майно, права та обов`язки, які передані за передавальним актом від 12.01.2023 №114.

Отже, ДП "Івано-Франківське лісове господарство" приєднано Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" шляхом його фактичної реорганізації в відокремлений підрозділ (філію) "Івано-Франківське лісове господарство" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України", а відтак, останнє є правонаступником Державного підприємства "Івано-Франківське лісове господарство".

Згідно акту огляду місця вчинення правопорушення Державного підприємства "Івано-Франківське лісове господарство" від 18.07.2020, виявлено самовільну порубку лісу 8 дерев - дуба черешчатого з діаметром пнів 50,52,50,52,53,48,50,60 сантиметрів.

Згідно відомості складеної провідним інженером з охорони і захисту лісу ДП "Івано-Франківське лісове господарство" Лисиком М.В., розмір шкоди з нанесеної лісу в кварталі 11 виділ 10 Тисменицького лісництва становить 109 781,30 грн.

21.07.2020 ДП "Івано-Франківське лісове господарство" звернулось до Тисменицького ВП ГУ НП в області щодо вжиття заходів та встановлення особи порушників, які 18.07.2020 скоїли незаконну порубку лісу на території Тисменицького лісництва, а саме 8 сироростучих дерев дуба черешчатого з діаметрами пнів: 50,52, 50, 52, 53, 48, 50, 60 сантиметрів, про що ДП "Івано-Франківське лісове господарство" складено акт огляду місця порушення лісового законодавства від 18.07.2020.

22.07.2020 слідчим, слідчого відділення Тисменицького відділу поліції ГУ НП в області проведено огляд лісових насаджень в кварталі 11 виділ 10 Тисменицького лісництва в урочищі "Гайок" біля с. Підпечари Тисменицького району, під час якого виявлено 8 пнів дерев породи "Дуб звичайний" з діаметрами пнів: 50, 52, 50, 52, 53, 48, 50, 60 сантиметрів.

Незаконні рубки лісу у Тисменицькому лісництві "ДП "Івано-Франківське лісове господарство" зафіксовані у протоколі огляду місця події від 22.07.2020.

За вказаним фактом зареєстроване кримінальне провадження №12020090250000327 від 22.07.2020 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 246 КК України, досудове розслідування якого здійснювалося слідчим відділом Тисменицького відділу поліції ГУ НП в Івано-Франківській області, а з 31.03.2021 - слідчим відділом Івано-Франківського районного управління поліції ГУ НП в Івано-Франківській області.

Норми права та висновки, якими суд апеляційної інстанції керувався при прийнятті постанови.

Щодо належності представництва інтересів держави прокурором в особі Івано-Франківської міської ради в даній справі апеляційний суд зазначає, що встановлення підстав представництва знаходяться поза межами апеляційного перегляду в розумінні ч.4 ст. 269 ГПК України, колегія суддів під час розгляду справи не встановила порушення норм процесуального права чи неправильного застосування норм матеріального права на момент ухвалення судового рішення місцевим господарським судом в частині належності представництва.

Щодо відшкодування шкоди, завданої навколишньому природному середовищу внаслідок незаконної вирубки дерев в сумі 109 781,29 грн.

Предметом позову у даній справі є стягнення шкоди, завданої незаконною порубкою лісу третіми невстановленими особами. Підставою позову є неналежна організація і забезпечення охорони та захисту лісів ДП  "Івано-Франківське лісове господарство" правонаступником якого є ДСГП "Ліси України" в особі філії "Івано-Франківське лісове господарство", що передбачає вжиття комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема від незаконних порубок лісу.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Відповідно до ст. 16 ЦК України до способів захисту прав і законних інтересів віднесено відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Частинами 1, 2 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Згідно з ст.1172 ЦК України юридична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, необхідна наявність повного складу правопорушення: протиправної поведінки особи; шкоди (збитків); причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; вини особи, яка заподіяла збитки.

Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Під шкодою слід розуміти, зокрема, зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Причинний зв`язок, як елемент складу цивільного правопорушення, виражає зв`язок протиправної поведінки і шкоди, що настала, при якому шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, а отже, доведенню підлягає факт того, що його протиправні дії є причиною, а шкода - наслідком такої протиправної поведінки.

Також деліктна відповідальність за загальним правилом настає за наявності вини заподіювача шкоди.

Відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні шкоди. Тобто, вирішуючи спір про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, господарський суд виходить з презумпції вини правопорушника.

Отже, при зверненні з позовом про стягнення шкоди, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами протиправність (неправомірність) поведінки заподіювача шкоди, наявність шкоди та їх розмір, а також причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, що виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, а боржник зі свого боку має доводити відсутність своєї вини у заподіянні шкоди.

Відсутність хоча б одного із перелічених елементів, що утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності.

Згідно з частинами 2, 3 статті 1 Лісового кодексу України ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.

За приписами ст. 19 Лісового Кодексу України (далі - ЛК України) постійні лісокористувачі зобов`язані: забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку; дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів; вести лісове господарство на основі матеріалів лісовпорядкування, здійснювати використання лісових ресурсів способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення; вести первинний облік лісів; дотримуватися встановленого законодавством режиму використання земель; забезпечувати охорону типових та унікальних природних комплексів і об`єктів, рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу, рослинних угруповань, сприяти формуванню екологічної мережі відповідно до природоохоронного законодавства.

Положеннями ст. 63 ЛК України передбачено, що ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 64 ЛК України підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов`язані здійснювати охорону лісів від пожеж, захист від шкідників і хвороб, незаконних рубок та інших пошкоджень.

Частиною 5 ст. 86 ЛК України передбачено, що забезпечення охорони і захисту лісів покладається на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства та органи місцевого самоврядування, власників лісів і постійних лісокористувачів відповідно до цього Кодексу.

Отже, організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається, зокрема, на постійних лісокористувачів.

За приписами ст. 105 ЛК України порушення лісового законодавства тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність відповідно до закону.

Відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у, зокрема, незаконному вирубуванні та пошкодженні дерев і чагарників.

Відповідно до ст. 107 ЛК України підприємства, установи, організації і громадяни зобов`язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.

Відповідно до ст. 68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» підприємства, установи, організації та громадяни зобов`язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України. Застосування заходів дисциплінарної, адміністративної або кримінальної відповідальності не звільняє винних від компенсації заподіяної навколишньому природному середовищу шкоди.

Статтею 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» встановлено, що шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди.

Системний аналіз положень ст. 86, п. 1 ч. 2 ст. 105, ст. 107 ЛК України дає підстави для висновку про те, що у випадку порушення вимог щодо організації охорони і захисту лісів, відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у порушенні вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів, а також передбачено, що підприємства, установи, організації зобов`язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.

Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому, не важливо хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній лісокористувачу ділянці лісу.

Таким чином, обов`язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов`язків, в тому числі у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев. При цьому, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами (аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 18.05.2023 у справі № 914/669/22, від 24.01.2024 у справі № 907/449/22, від 12.09.2024 у справі №907/181/22, об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.08.2018 у справі № 909/976/17).

Для покладення на постійного лісокористувача обов`язку з відшкодування шкоди, завданої навколишньому природному середовищу через незабезпечення охорони і збереження лісового фонду на підвідомчій йому території, першочерговим є з`ясування обставини щодо встановлення факту порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, тобто у даному випадку, здійснення незаконної порубки дерев.

Щодо доводів апелянта про те, що експертне дослідження не є належним доказом визначення розміру шкоди, оскільки експерт не виїжджав на місце події, то апеляційний суд зазначає наступне.

Відповідно до висновку експерта № 2444/20-28/2726/20-28 від 11.12.2020 складеного за результатами проведення судової інженерно-екологічної експертизи під час досудового розслідування кримінального провадження №12020090250000321 встановлено розмір шкоди, заподіяної внаслідок незаконної рубки 8 дерев породи "Дуб звичайний" в урочищі "Гайок" ДП "Івано-Франківське лісове господарство" біля с. Підпечари Тисменицького району, яка складає 109 781,29 грн.

Виконання даної експертизи доручено І. Бахур, судовому експерту п`ятого кваліфікаційного класу, який має кваліфікацію судового експерта за спеціальністю "10.19 Дослідження обставин та організаційно-технічних причин і наслідків впливу техногенних джерел на об`єкти довкілля".

Вказана особа попереджена про кримінальну відповідальність за ст. ст. 384, 385 КК України.

Як вбачається із дослідницької частини експертизи, об`єктом інженерно-екологічної експертизи є матеріалізовані джерела інформації, що містять фактичні дані про обставини досліджуваної ситуації події та наводяться  в матеріалах кримінального провадження.

Щодо розміру шкоди, перш за все, слід зазначити, що експертиза, проведена у кримінальному провадженні за постановою слідчого оцінюються у сукупності з іншими доказами на загальних підставах відповідно до вимог ст. 86 ГПК України.

Окрім висновку експерта, як зазначалось судом раніше доказом є також:

- акт огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства від 18.07.2020 складений помічником лісничого Тисменицького лісництва ДП «Івано-Франківське лісове господарство» Собком В.П. за участю майстра лісу Тисменицького лісництва Тиніва Я.М., в якому зазначена кількість зрубаних дерев, їх діаметр, маса, таксова вартість та розмір шкоди;

- відомість від 20.07.2020 складена провідним інженером з охорони та захисту лісу ДП «Івано-Франківський лісгосп» Лисиком М.В. та затвердженою директором ДП «Івано-Франківський лісгосп» Бойчуком М.Я., в якому зазначена назва породи дерева, діаметр пня, перевід діаметра пня на 1,3 м,см та сума шкоди по кожному дереву та в загальній сумі;

- протокол огляду місця події від 22.07.2020 з фототаблицею складений слідчим слідчого відділення Тисменицького відділу поліції ГУ НП в Івано-Франківській області лейтенантом поліції Бриндзей Х.М., в якому вказано місце, кількість дерев, їх порода, діаметри зрубаних пнів.

Дослідивши вказані вище докази апеляційним судом не встановлено розбіжностей таких з висновком експерта, оскільки місце вчинення, діаметри пнів, розмір шкоди, кількість дерев релевантне зазначеному у висновку експерта.

Отже висновок експерта проведений у межах кримінально провадження складений у всій сукупності доказів наявності та розміру шкоди.

Суди при вирішенні господарських спорів мають досліджувати на загальних умовах і висновки судової експертизи, яку було проведено в межах провадження з іншої справи, в тому числі цивільної, кримінальної, адміністративної (постанова Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 907/651/17). Висновок експертизи, призначеної в межах кримінального провадження, оцінюється господарськими судами у сукупності з іншими доказами на загальних підставах відповідно до вимог статті 86 ГПК України, при цьому сторони не позбавлені можливості надати суду докази на його спростування, клопотати перед судом про виклик у судове засідання експерта, який проводив експертизу, тощо (постанова Верховного Суду від 11.03.2021 у справі № 923/188/20). Отриманий відповідно до вимог закону висновок експерта у кримінальній справі, є допустимим і достовірним доказом у цивільній справі, якому суд має надати оцінку та мотивувати, чи визнає доказ, чи відхиляє його (постанова Верховного Суду від 07.02.2024 у справі № 201/11458/20). Висновок судової експертизи, яку було проведено в межах провадження з іншої справи оцінюється господарським судом у вирішенні господарського спору на загальних підставах як доказ зі справи, за умови, що цей висновок містить відповіді на питання, які виникають у такому спорі, і поданий до господарського суду в належним чином засвідченій копії (постанова Верховного Суду від 23.01.2020 у справі № 918/36/19).

Відповідно до частини третьої статті 98, частини першої статті 101 ГПК України висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. Учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

На підставі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об?єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв?язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вищенаведене апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що експертиза є допустимим і достовірним доказом у цій справі.

Судом першої інстанції правомірно відхилені доводи відповідача про те, що перевірка дотримання вимог природоохоронного законодавства відповідно до Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" не проводилась, а в матеріалах справи відсутній акт Державної екологічної інспекції, оскільки факт порушення природоохоронного законодавства може підтверджуватися не тільки результатами перевірки  Державної екологічної інспекції, а й іншими доказами.

У постанові Верховного Суду від 12.09.2024 у справі № 907/181/22, викладено висновок, що такий доказ як акт перевірки Державної екологічної інспекції сам по собі не може бути єдиним чи вичерпним доказом підтвердження правопорушення природоохоронного законодавства. Подані сторонами докази, на підтвердження своїх вимог та заперечень, мають бути оцінені судами як окремо кожен так і в їх сукупності. Крім того, відсутність цього акта не може бути єдиною підставою для відмови в позові, з огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи доведеності наявності складу цивільного правопорушення у діях лісокористувача щодо незабезпечення ним охорони і збереження лісового фонду на підвідомчій йому території, допущення самовільної вирубки лісу та наявності підстав для покладення на відповідача цивільно-правової відповідальності.

З урахуванням вищевикладеного, твердження відповідача щодо відсутності належних доказів, які підтверджують факт порушення та завдання шкоди є безпідставним.

Матеріалами справи підтверджується, що Державне  підприємство  "Івано-Франківське лісове господарство" правонаступником якого є Державне спеціалізоване господарське підприємства "Ліси України", в особі філії "Івано-Франківське лісове господарство" під час вчинення незаконних рубок невідомими особами було постійним лісокористувачем обстежуваних лісових ділянок, а тому обов`язок по охороні лісів від незаконних рубок та обов`язок дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів на час виявлення правопорушення покладено саме на відповідача.

Оскільки охорона і захист лісів є складовою частиною діяльності відповідача, сам факт незаконної рубки дерев свідчить про неналежне виконання відповідачем обов`язку щодо здійснення заходів з охорони лісів від незаконних рубок.

Відповідач, як постійний лісокористувач, не дотримавши вимог законодавства в частині забезпечення охорони та захисту лісових насаджень, допустив самовільну порубку, на підпорядкованій йому території, не забезпечив збереження не призначених для порубки дерев, не здійснив комплекс заходів, спрямованих на збереження лісів від незаконних порубок, не запобіг порушенням законодавства у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів, своєчасно не виявив таких порушень і не вжив відповідних заходів щодо їх усунення.

Відтак, наявними у справі доказами у їх сукупності доведено наявність складу правопорушення: (1) незаконної порубки дерев на відомчій відповідачу території, що свідчить про протиправність поведінки постійного лісокористувача; (2) шкоди, розмір якої доказово підтверджено; (3) причинно-наслідкового зв`язку шкоди з протиправною поведінкою відповідача, адже заподіяння збитків зумовлено невиконання ним обов`язку щодо здійснення заходів з охорони лісів від незаконних рубок.

Відповідач не подав суду доказів, які б підтвердили, що в його діях відсутня вина у заподіянні шкоди.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про доведеність належними та допустимими доказами наявності складу цивільного правопорушення у діях лісокористувача щодо незабезпечення ним охорони і збереження лісового фонду на підвідомчій йому території, допущення самовільної вирубки лісу та наявності підстав для покладення на відповідача цивільно-правової відповідальності.

З огляду на зазначене вище, судом апеляційної інстанції відхиляються доводи апелянта про те, що в матеріалах справи відсутні належні та достатні докази вини, протиправної поведінки відповідача та причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача та завданням шкоди, що є обов`язковою умовою стягнення позадоговірної шкоди відповідно до ст. 1166 ЦК України та ст. 105 ЛК України.

Щодо посилання скаржника на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 24.01.2024 у справі №907/449/22 та від 15.06.2022 у справі №909/114/21.

В своїх доводах апелянт посилається на постанови Верховного Суду у справах №907/449/22 та №909/114/21.

За правовим висновком Великої Палати Верховного Суду викладеному у постанові від 22.03.2023 у справі №154/3029/14-ц зазначено, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюють суди на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності, та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі.

Однак, обставини даної справи та справ, на які покликається апелянт, не є ревалентними.

У справі, що розглядається, актом огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства від 18.07.2020, протоколом огляду місця події від 22.07.2020  та інших доказів встановлено стан, кількість зрубаних дерев, їх діаметр, а також розмір шкоди. Проведених розрахунок щодо кожного окремого виявленого дерева.

Таким чином посилання відповідача на постанови Верховного Суду від 24.01.2024  у справі №907/449/22 та від 15.06.2022 у справі №909/114/21 не можуть бути близькими чи подібними до даного судового спору та не є ре валентними.

Отже, доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі, не спростовують правильних висновків суду першої інстанції з огляду на викладене вище.

Пунктами 1, 3 частини 1 статті 129 Конституції України одними з основних засад судочинства визначені рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно із п.1 ст.76 ГПК України суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах Ryabykh v.Russia від 24.07.2003 року, Svitlana Naumenko v. Ukraine від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Обов`язок судів обґрунтовувати свої рішення не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010, остаточне від 10.05.2011).

Беручи до уваги наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог.

Отже, доводи апеляційної скарги не знайшли підтвердження, а заперечення позивача були підтвердженні дослідженими матеріалами справи.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів Західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 11.12.2024 у даній справі відповідає матеріалам справи, ґрунтується на вимогах чинного законодавства, прийняте з дотриманням норм процесуального та правильним застосуванням норм матеріального права, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення немає.

Відповідно до ст.129 ГПК України судовий збір за перегляд рішення в апеляційному порядку покладається на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 236, 269, 270, 275, 276, 281, 282, 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ :

1. Апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Івано-Франківське лісове господарство" б/н від 15.01.2025 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 11.12.2024 у справі №909/435/24 – залишити без змін

3. Судовий збір за розгляд справи в апеляційному порядку покласти на апелянта.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

5. Порядок та строки оскарження постанов апеляційного господарського суду до касаційної інстанції визначені ст. 287-289 ГПК України.

Головуючий суддя                                                                      Бойко С. М.

Судді                                                                                          Бонк Т.Б.

                                                                                                    Якімець Г.Г.