ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2025 рокуСправа №160/6398/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді: Букіної Л.Є., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

У С Т А Н О В И В:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, в якому просить суд:

визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Івано-Франківській області від 14.01.2025 №046050022375, яким відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та у зарахуванні до страхового стажу періодів роботи з 15.07.1981 по 08.10.1982, з 23.01.1985 по 31.07.1986, з 01.08.1987 по 26.02.1990, з 09.03.1990 по 16.03.1993;           зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Івано-Франківській області  зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 15.07.1981 по 08.10.1982, з 23.01.1985 по 31.07.1986, з 01.08.1987 по 26.02.1990, з 09.03.1990 по 16.03.1993 та з 07.01.2025 року пенсію за віком на підставі заяви про призначення пенсії за віком № 30 від 07.01.2025 року

В обґрунтування позову зазначив, що має достатній та необхідний стаж роботи, що дає право на отримання пенсії за віком у відповідності до вимог Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», а тому відмова відповідача у призначенні такої пенсії у зв`язку з неможливістю зарахування вказаних періодів роботи до страхового стажу за формальних підстав є незмістовною, оскільки у трудовій книжці щодо вказаних періодів роботи наявні усі необхідні записи, які є належними та допустимими доказами підтвердження трудового стажу. За викладених обставин просить задовольнити позов.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.03.2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні). Тією ж ухвалою суду відповідачу запропоновано надати відзив на позовну заяву.

Відповідач скористався наданим правом і надіслав на адресу суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на те, що оскаржені періоди роботи позивача на відповідних посадах не можуть бути враховані до загального страхового стажу. За неможливості зарахування таких період, страховий стаж заявника є недостатнім для призначення пенсії.

Дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, проаналізувавши відповідні норми чинного законодавства, суд виходить із таких міркувань.

Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що 07.01.2025 року позивач звернувся до Пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до вимог Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Рішенням відповідача від 14.01.2025 №046050022375 позивачеві відмовлено у призначенні пенсії за віком з підстав відсутності у нього необхідного страхового стажу (не менше 31 років). При цьому, також зазначено, що періоди роботи з 15.07.1981 по 08.10.1982 не зараховані до страхового стажу позивача у зв`язку з наявністю в трудовій книжці певних недоліків (відсутні наказ про прийняття на роботу та дата звільнення).

Відповідно до надано розрахунку, до страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи з 23.01.1985 по 31.07.1986, з 01.08.1987 по 26.02.1990, з 09.03.1990 по 16.03.1993. Будь-яких пояснень із цього приводу відповідачем не наведено.

Вважаючи вказане рішення відповідача протиправним, позивач звернувся до суду із цим позовом.

При вирішенні спору суд виходить із того, що відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних приватних закладів для догляду непрацездатними.

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV(надалі - Закон №1058-IV) законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, Законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Згідно із ст.24 Закону №1058-IV, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до ч. І ст.26 №1058-IV, починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 років.

Як вже встановлено судом, досягнувши 60 річного віку, позивач звернувся до Пенсійного органу із заявою про призначенні пенсії за віком відповідно до вимог Закону №1058-IV.

Проте, відповідачем відмовлено позивачу у призначенні такої пенсії з огляду на те, що періоди роботи з 15.07.1981 по 08.10.1982 не зараховані до страхового стажу позивача у зв`язку з наявністю в трудовій книжці певних недоліків (відсутні наказ про прийняття на роботу та дата звільнення), а відтак загальний страхований страж позивача за позицією відповідача складає 24 роки при необхідних не менше 31 років, що є недостатнім для призначення пенсії за віком.

Судом також встановлено, що до страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи з 23.01.1985 по 31.07.1986, з 01.08.1987 по 26.02.1990, з 09.03.1990 по 16.03.1993. Будь-яких пояснень із цього приводу відповідачем не наведено.

Надаючи оцінку вказаним доводам Пенсійного органу суд входить із того, що відповідно до ст.62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» трудова книжка є основним документом, що підтверджує загальний стаж роботи. Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Постановою Кабінету Міністрів України.

Так, пунктом 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 року №   637, передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного  соціального  страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості  на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості  про періоди роботи.

Тобто, відповідно до вказаних приписів законодавства, обов`язок щодо підтвердження трудового стажу на підставі відповідних довідок, покладається на особу, яке звертається із заявою про призначення пенсії, у разу відсутності у неї (особи) трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи.

Суд, досліджуючи копію трудової книжки позивача відмічає, що в них наявні усі необхідні записи, які є належними та допустимими доказами підтвердження страхового стажу за періоди роботи з 15.07.1981 по 08.10.1982, з 23.01.1985 по 31.07.1986, з 01.08.1987 по 26.02.1990, з 09.03.1990 по 16.03.1993.

Більш того, суд враховує правову позицію Верховного Суду у постановах від 24.05.2018 року у справі № 490/12392/16-а, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.

Вказаний висновок узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 24 травня 2018 року у справі №490/12392/16-а.

Таким чином, враховуючи правову позиції Верхового Суду, а також встановлені у цій справі обставини справи, суд дійшов висновку, що періоди роботи з 15.07.1981 по 08.10.1982, з 23.01.1985 по 31.07.1986, з 01.08.1987 по 26.02.1990, з 09.03.1990 по 16.03.1993 підлягають зарахуванню до його загального страхового стажу для нарахування/призначення пенсії, тоді як оскаржене рішення відповідача з цього приводу є протиправними.

Стосовно позовної вимоги про зобов`язання призначити та нарахувати пенсію суд зазначає про таке.

Як видно з положень Рекомендації Комітету Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 р. № 1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності, вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта, він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але й не має права виходити за її межі.

Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21.05.2013 року № 21-87а13.

Так, обрахунок страхового стажу та призначення пенсії є дискреційними повноваженнями пенсійного органу. Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

У силу положень частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до частин 1, 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункту 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України).

У випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Суд зазначає, що відповідачем не проведено розрахунок страхового стажу для призначення пенсії позивача, з урахуванням зарахованих цим судовим рішенням періодів роботи.

З урахуванням наведеного, а також дискреції пенсійного органу в питаннях призначення пенсії, суд з метою ефективного захисту права позивача на пенсію за віком вважає за необхідне зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву позивача від 07.01.2025 року про призначення пенсії, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні у цій справі.

Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Згідно із статтею 139 Кодексу адміністративного судочинства України, на користь позивача підлягає відшкодуванню понесені судові витрати зі сплати судового збору за рахунок відповідача пропорційно до задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 241-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, -

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 14.01.2025 №046050022375 про відмову в призначенні пенсії.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати ОСОБА_1 періоди роботи з 15.07.1981 по 08.10.1982, з 23.01.1985 по 31.07.1986, з 01.08.1987 по 26.02.1990, з 09.03.1990 по 16.03.1993 до загального страхового стажу.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 07.01.2025 року про призначення пенсії за віком, з урахуванням правової оцінки, наданої судом та зарахованих цим рішенням періодів роботи ОСОБА_1 .

У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 605,60 грн.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, у разі якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного перегляду справи.

Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя                                                     Л.Є. Букіна