АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22-ц-817/11Головуючий у 1-й інстанції Сарновський В.Я.
Категорія - 19 Доповідач - Козак І.О.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
09 червня 2011 р. колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Тернопільської області в складі:
головуючого - Козака І.О.
суддів - Демковича Ю. Й., Хоми М. В.,
при секретарі - Тарнавська Т.В.
з участю прокурора, представника ВАТ “Державний банк
України”, ОСОБА_1, її представника ОСОБА_1,
ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Лановецького районного суду від 18 квітня 2011 року по цивільній справі за позовом прокурора Лановецького району в інтересах держави в особі Відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення боргута зустрічним позовом ОСОБА_1 і ОСОБА_2 до Відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України»про визнання недійсними кредитного договору, договору іпотеки та договору поруки і здійснення перерахунку у гривнях, -
В С Т А Н О В И Л А :
Прокурор Лановецького району в інтересах держави в особі Відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (далі за текстом - Банк) звернувся з позовом про стягнення з відповідачів боргу за кредитним договором в сумі 257952.53 грн. Уточнивши позовні вимоги, прокурор просив стягнути з відповідачів солідарно 32473.41 долара США за курсом гривні до долара США, встановленим НБУ на день ухвалення судового рішення.
ОСОБА_1 і ОСОБА_2 подали зустрічний позов про визнання недійсними кредитного договору №166 від 20 березня 2007 року, укладеного між ОСОБА_1 та Банком, іпотечного договору від 20 березня 2007 року, укладеного між ОСОБА_2 та Банком та договору поруки №1 від 20 березня 2007 року, укладеного між ОСОБА_2 та Банком. Також позивачі за зустрічним позовом просили зобов'язати Банк прийняти у ОСОБА_1 148975 гривень з розстрочкою платежів на 120 місяців та стягнути з Банку на користь ОСОБА_1 сплачені нею 16075.33 долари США.
Рішенням Лановецького районного суду від 18 квітня 2011 року позов задоволено. Стягнуто солідарно із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в користь Відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» 258325 (двісті п'ятдесят вісім тисяч триста двадцять п'ять) грн. 97 коп., що на день ухвалення даного рішення еквівалентно 32473.41 долара США, з яких 7375 доларів США - поточна заборгованість по кредиту, 17949 доларів США - прострочена заборгованість по кредиту, 2558.58 доларів США - прострочені відсотки за користування кредитом, 4414.21 доларів США - пеня за прострочення сплати основної суми кредиту і 176.62 доларів США - пеня за прострочення сплати відсотків за користування кредитом, а також судові витрати.
В задоволенні зустрічного позову відмовлено.
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали на вказане рішення апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Зокрема, апелянти зазначають, що після отримання даного кредиту курс долара США відносно національної валюти значно зріс і відповідно збільшилась сума зобов'язання позичальника. Крім цього, кредитний договір укладений з порушенням вимог законодавства тому, що у Банку не було індивідуальної ліцензії на вчинення даної валютної операції. Також, кредитним договором весь ризик знецінення національної валюти було покладено виключно на позичальника, що є порушенням його прав споживача, а також суперечить засадам цивільного законодавства.
Перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає виходячи із наступних міркувань.
Задовольняючи позов прокурора Лановецького району суд першої інстанції виходив із того, що відповідачі за первісним позовом не виконали свої обов'язки за Кредитним договором та договором поруки щодо своєчасного погашення кредиту.
З такими висновками колегія суддів погоджується.
Як вбачається із матеріалів справи, 20 березня 2007 року між банком та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №166 (далі - Кредитний договір), за яким ОСОБА_1 отримала грошові кошти на споживчі потреби в сумі 29500 доларів США під 13,5 відсотків річних зі строком остаточного повернення не пізніше 19 березня 2012 року.
Згідно п.1.5. Кредитного договору ОСОБА_1 зобов'язалася здійснювати погашення кредиту рівними частинами в сумі 1475 доларів США щоквартально та проценти, нараховані Банком на залишок заборгованості за кредитом. Згідно п. 5.2. договору за порушення взятих на себе зобов'язань по своєчасному поверненню основної суми кредиту та сплати процентів за користування кредитом ОСОБА_1 зобов'язалася сплатити на користь Банку пеню в розмірі 0,05% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Пунктом 3.4. Кредитного договору передбачено право банку вимагати від позичальника дострокового повернення суми кредиту, сплати відсотків та інших платежів за цим договором у випадку неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань.
Для забезпечення цього кредитного договору 20 березня 2007 року між Банком та ОСОБА_2 було укладено також договір поруки №1, за яким ОСОБА_2 зобов'язався солідарно з ОСОБА_1 відповідати в повному обсязі за своєчасне і повне виконання її зобов'язань перед Банком по Кредитному договору. Також між банком та ОСОБА_2 в той же день було укладено іпотечний договір, за яким ОСОБА_2, як майновий поручитель ОСОБА_1, з метою належного виконання зобов'язань за Кредитним договором, передав у іпотеку належне йому нерухоме майно, а саме житловий будинок з надвірними господарськими будівлями та земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0.10 га, що знаходяться в АДРЕСА_1.
Згідно заяви на видачу готівки №9 від 21 березня 2007 року ОСОБА_1 в цей день у відділенні Ощадбанку отримала готівкою кошти в сумі 29500 доларів США.
Проте, як слідує з матеріалів справи, взяті на себе зобов'язання щодо своєчасного погашення кредиту позичальник належним чином не виконувала і станом на 21 січня 2011 року заборгованість за кредитним договором становила 32473.41 долара США, з яких 7375 доларів США поточна заборгованість по кредиту, 17949 доларів США - прострочена заборгованість по кредиту, 2558.58 доларів США - прострочені відсотки за користування кредитом, 4414.21 доларів США - пеня за прострочення сплати основної суми кредиту і 176.62 доларів США - пеня за прострочення сплати відсотків за користування кредитом, що підтверджується розрахунком заборгованості за кредитним договором №166.
Відповідно до статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Згідно ст. 1052 ЦК України у разі невиконання позичальником обов'язків, встановлених договором позики, щодо забезпечення повернення позики, а також у разі втрати забезпечення виконання зобов'язання або погіршення його умов за обставин, за які позикодавець не несе відповідальності, позикодавець має право вимагати від позичальника дострокового повернення позики та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу, якщо інше не встановлено договором.
За змістом статей 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Виходячи з наведеного суд першої інстанції вірно прийшов до висновку, що відповідачі за первісним позовом не виконали свої обов'язки за Кредитним договором та договором поруки, а тому правильно стягнув борг, відсотки за користування кредитом та пеню за прострочення їх сплати, а також судові витрати по справі.
Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову суд виходив із того, що Банк на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мав необхідні правові підстави та право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.
Такий висновок суду ґрунтується на матеріалах справи та вимогах чинного законодавства виходячи із наступного.
Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний закон держави не встановлює жодних обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Відповідно до ст.192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю врегульовані Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»(далі - Декрет КМУ).
Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»(далі за текстом - Декрет КМУ) операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі генеральної ліцензії - здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п.2 ст.5 цього Декрету.
З матеріалів справи слідує, що відкритому акціонерному товариству «Державний ощадний банк України» Національним банком України 16 січня 2002 року видана банківська ліцензія за №148 на право здійснювати банківські операції, визначені ч.1 та п.п.5-11 ч.2 ст.47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» і 29 квітня 2002 року був виданий Дозвіл №148-2 на право здійснення операцій, визначених п.1-4 ч.2 та ч.4 ст.47 Закону України «Про банки і банківську діяльність». Згідно додатку до вказаного Дозволу Банк має право здійснювати операції з валютними цінностями, в тому числі і залучати та розміщувати іноземну валюту на валютному ринку України.
Відповідно до п.2.3. Положення про порядок видачі банкам банківська ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого Постановою Правління НБУ №275 від 17.07.2001 року (зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 21 серпня 2001 року за №730/5921) за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями, серед яких неторговельні операції з валютними цінностями; операції з готівковою іноземною валютою (купівля, продаж, обмін), що здійснюються в пунктах обміну іноземної валюти, які працюють на підставі укладених банками агентських договорів з юридичними особами-резидентами; ведення рахунків клієнтів (резидентів нерезидентів) в іноземній валюті та клієнтів-нерезидентів у грошовій одиниці України; залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України, залучення та розміщення іноземної валюти на міжнародних ринках; інші операції з валютними цінностями на валютному ринку України.
З вищенаведеного вбачається, що Банк на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мав право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування, єдиною і достатньою правовою підставою для здійснення Банком кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами статті 5 Декрету КМУ є наявність у Банку вищевказаної генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.
Також, враховуючи положення п.3 ч.1 ст.3, ч.1 ст.12 ЦК України про свободу договору та вільне здійснення цивільних прав, колегія суддів вважає безпідставним посилання апелянтів на порушення Банком загальних засад цивільного законодавства, зловживання ним правом та порушення прав споживача, оскільки з пояснень ОСОБА_1 та встановлених в судовому засіданні обставин слідує, що вона мала можливість передбачати імовірну зміну курсу гривні по відношенню до валюти кредиту, виходячи з динаміки зміни курсів з моменту введення в обіг національної валюти та її девальвації, ніщо не перешкоджало ОСОБА_1 отримати кредит у національній валюті чи в будь-якому іншому банку на інших умовах, проте вона свідомо обрала саме валютний кредит у зв'язку з нижчою відсотковою ставкою за користування ним. Фактів примушування позивачів за зустрічним договором до укладення спірних договорів чи будь-яких інших неправомірних дій з боку працівників Банку в судовому засіданні не встановлено.
Враховуючи викладене, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення Лановецького районного суду –без змін.
Керуючись ст.ст.303, 304, 307, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - відхилити.
Рішення Лановецького районного суду від 18 квітня 2011 року залишити без змін.
Ухвала набирає чинності з моменту проголошення, однак може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом 20 днів.
Головуючий - підпис
Судді - два підписи
З оригіналом згідно:
Суддя апеляційного суду
Тернопільської області І.О. Козак