Справа № 484/1738/25

Провадження № 2/484/928/25

Рішення

іменем України

30.04.2025 року м. Первомайськ

Первомайський міськрайонний суд Миколаївської області у складі:

головуючого судді Максютенко О.А.,

секретаря судового засідання Завірюхи В.Ю.,

розглянувши y порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін, в м. Первомайську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Перший Український міжнародний банк", третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Хара Наталія Станіславівна, приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Павелків Тетяна Леонідівна, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, та повернення стягненого за виконавчим написом,

встановив

30.03.2025 року до суду звернулася адвокат Єрмоленко А.В. в інтересах ОСОБА_1 до АТ "Перший Український міжнародний банк", третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Хара Наталія Станіславівна, приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Павелків Тетяна Леонідівна, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, та повернення стягненого за виконавчим написом.

В обґрунтування позову зазначено, що позивачу стало відомо про існування виконавчого провадження №56840119, яке відкрито на підставі виконавчого напису №5230, вчиненого 07.06.2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хара Н.С., у якому позивач є боржником за кредитним договором №26251019265429 від 30.04.2014 року, укладеним між АТ "Банк Ренесанс Капітал", правонаступником обов`язків якого є АТ "Перший Український міжнародний банк". Згідно постанови про відкриття виконавчого провадження та виконавчого напису позивач повинен платити 22857,12 грн. заборгованості за кредитним договором АТ "Перший Український міжнародний банк". Позивач вважає, що виконавчий напис вчинено на заборгованість, яка не є безспірною у порядку не передбаченому діючим законодавством. Крім того, відповідно до положень ст. 257 ЦК України загальний строк позовної давності становить 3 роки, тому строк звернення до приватного нотаріуса з вимогами щодо стягнення заборгованості за вказаним кредитним договором закінчився у травні 2017 року. З урахуванням вказаної обставини, приватний нотаріус Хара Н.С. не мала підстав для видачі виконавого напису за вказаним кредитним договором у зв`язку із пропуском стягувачем строку позовної давності. Не дивлячись на вказані обставини, приватний нотаріус Хара Н.С. винесла виконавчий напис про стягнення з позивача заборгованості за кредитним договором, при цьому сам виконавчий напис нотаріуса датований 07.06.2018 року значно більше ніж на 3 роки перевищує передбачений законодавством строк позовної давності, тому виконавчий напис не міг бути вчинений, а його вчинення суперечить ч.1 ст. 88 Закону України "Про нотаріат". В період часу з 30.04.2014 року по сьогоднішній день позивач не отримувала ні поштовим листом, ні телефонним дзвінком, інформацію про дані прострочення та зобов`язання, жодних повідомлень про наявність кредитної заборгованості, про порядок стягнення заборгованості, строків погашення та про початок процедури позасудового стягнення, повідомлень про відступлення права грошової вимоги також позивач не отримувала, під час вчинення виконавчого напису приватний нотаріус не повідомляла та не з`ясовувала питання суми заборгованості. Вважає, що на час вчинення виконавчого напису у приватного нотаріуса не було усіх необхідних документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку, а також нотаріусом не були дотримані вимоги законодавства, яке регулює порядок вчинення виконавчих написів на документах, які свідчать про безспірність заборгованості, внаслідок чого було порушено права позивача. Також у зв`язку з повнотою оплатою боргу 11.02.2025 року позивачем заборгованість за виконавчим написом в сумі 22857,12 грн. була перерахована відповідачу, що підтверджується постановою про закінчення виконавчого провадження у зв`язку з повним та фактичним виконанням. Тому у випадку визнання судом виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, сплачені позивачем кошти за оскаржуваним виконавчим написом в сумі 22857,12 грн, перераховані приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Павелків Т.Л. АТ "Перший Український міжнародний банк" вважаються безпідставно набутими та підлягають поверненню позивачу. Зазначені обставини і стали підставою для звернення до суду із зазначеною позовною заявою.

04.04.2025 року ухвалою суду у справі відкрито провадження, призначено судовий розгляд в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) учасників справи.

Про слухання справи позивач, відповідач та треті особи повідомленні належним чином, своїм правом подати відзив на позовну заяву відповідач не скористався, будь-яких клопотань проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін від нього не надходило. 09.04.2025 року на адресу суду від відповідача надійшло лише клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги з 14500,00 грн. до 1000,00 грн.

Треті особи не скористались правом на надання до суду своїх пояснень щодо позовної заяви, будь-яких клопотань від них також не надходило.

Зважаючи на те, що справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Вирішуючи справу на підставі наявних у ній письмових доказів, суд приходить до висновку про те, що позов обґрунтований і підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, коли наявні підстави для звільнення від доказування.

Частинами 1, 3 ст. 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 82 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, що 07.06.2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хара Н.С. вчинено виконавчий напис №5230 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Фінансова компанія управління активами" заборгованості за кредитним договором №26251019265429 від 30.04.2014 року, укладеним між АТ "Банк Ренесанс Капітал", правонаступником обов`язків якого є АТ "Перший Український міжнародний банк", і ОСОБА_1 , на загальну суму в розмірі 22857 грн. 12 коп.

Приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Павелків Т.Л. 26.07.2018 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №56840119 з примусового виконання виконавчого напису № 5230 від 07.06.2018 року. В межах виконавчого провадження приватним виконавцем 01.08.2018 року винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, яка була направлена до ФОП " ОСОБА_2 ", де позивач працювала, для забезпечення примусового стягнення боргу з її заробітної плати. Станом на 11.02.2025 року з позивача було утримано 22857,12 грн. в рахунок погашення боргу, який було перераховано відповідачу, 2285,70 грн. основна винагорода приватного виконавця, та 1000,00 грн. витрати виконавчого провадження.

Представник позивача вважає, що заборгованість не є безспірною, виконавчий напис вчинений з порушенням законодавства та пропуском строку позовної давності, тому представник позивача і звернувся до суду з позовом за захистом його права шляхом визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, та стягненню безпідставно набутих коштів.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Способи захисту цивільних прав та інтересів передбачені ст. 16 ЦК України.

Відповідно до ст. 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно дост. 87 Закону України "Про нотаріат" виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, вчиняються нотаріусами для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 88 Закону України "Про нотаріат" та пунктами 1, 3 глави 16 розділу ІІ Порядку визначені умови вчинення виконавчих написів, що нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо: подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року (підпункт 3.1).

Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 року за № 1172.

Згідно з п.2 "Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172(зі змінами), на який міститься посилання в оскаржуваному написі, для одержання виконавчого напису про стягнення кредитної заборгованості кредитором надаються оригінал кредитного договору; засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.

Проте, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14 визнано незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року № 662 "Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів", а саме пункт 2 Змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів: "Доповнити перелік після розділу "Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами" новим розділом такого змісту: "Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин 2. Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями. Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості".

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року у справі № 826/20084/14 постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року залишено без змін. Велика Палата Верховного Суду постановою від 20.06.2018 року у справі № 826/20084/14 відмовила в задоволенні заяви про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 року, не знайшовши підстав для такого перегляду.

З огляду на викладене, до спірних правовідносин підлягає застосуванню постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів" № 1172 в редакції від 29.11.2001, тобто в редакції, яка діяла до моменту доповнення Переліку п.2 Розділу "Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин". Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в постанові у справі 910/13233/17 від 29 січня 2019 року.

Відповідно до пункту 1 Розділу "Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодами" постанови Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 "Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріуса", для одержання виконавчого напису для стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів); б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України "Про нотаріат"). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно з відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

Боржник в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису (наприклад, неповідомлення боржника про вимогу кредитора), так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

Статтею 88 Закону України "Про нотаріат" передбачено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Строки, протягом яких може бути вчинено виконавчий напис, обчислюються з дня, коли у стягувача виникло право примусового стягнення боргу (частина перша статті 88 Закону України "Про нотаріат", підпункт 3.4 пункту 3 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України ).

Отже, виконавчий напис вчиняється нотаріусом за наявності двох умов: якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем і якщо з моменту виникнення права на позасудове вирішення спору не минув строк, передбачений законом.

З огляду на наведене та з урахуванням приписів ст.ст. 15,16,18 ЦК України, ст.ст. 50,87,88 Закону України "Про нотаріат" захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису.

В постанові КЦС ВС від 23.01.2018 року у справі № 310/9293/15-ц зазначено, що вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Належними доказами, які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлюють розмір заборгованості, можуть бути виключно первинні документи, оформлені у відповідності до вимог ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність".

Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів того, що позивач був сповіщений про намір вчинення виконавчого напису, у відповідача на момент його вчинення існувало право на стягнення заборгованості, і що виконавчий напис вчинено на підставі первинних документів, які підтверджують заявлену до стягненню суму заборгованості; з наявних доказів неможливо встановити період, за який нараховані проценти та пеня.

Розрахунок боргу, зазначений у постанові головного державного виконавця щодо наявності грошового зобов`язання позивачки, перевірити первинними документами не представилось за можливе та він є лише відображенням односторонніх арифметичних розрахунків стягувача та не може відображати правові підстави для стягнення відповідних сум та слугувати доказом безспірності розміру грошових вимог до позивачки.

Вказане свідчить про те, що вчинення приватним нотаріусом виконавчого напису було здійснено за відсутності документів, які свідчать про безспірність заборгованості боржника.

Позивач звернулася до суду після закінчення стягнення з неї заборгованості по виконавчому напису нотаріуса, заперечила її наявність, це є достатньою правовою підставою для визнання даного виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, а відповідач не позбавляється можливості вирішити спірні питання у позовному провадженні.

Отже, нотаріус при вчиненні напису не переконався належним чином у безспірності розміру сум, що підлягають стягненню за виконавчим написом, а як встановлено судом заборгованість не є безспірною.

Зазначене в сукупності дає підстави для висновку, що на момент вчинення виконавчого напису не існувало обставин, що беззаперечно підтверджували безспірність заявлених відповідачем вимог, що є безумовною підставою для задоволення позову та визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що позов в цій частині підлягає задоволенню.

Крім того, згідно листа приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павелків Т.Л. від 27.02.2025 в межах виконавчого провадження №56840119 з виконання вищезазначеного виконавчого напису станом на 11.02.2025 року з позивача було стягнуто грошові кошти в розмірі 26142,82 грн., з яких: 22857,12 грн. - заборгованість по виконавчому документу яка перерахована стягувачу, 2285,70 грн. основна винагорода приватного виконавця, та 1000,00 грн. витрати виконавчого провадження.

За змістом частини першо їстатті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші. Майном як особливим об`єктом вважається окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки (частина першастатті 190 ЦК України).

Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення 83 глави ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Аналіз статті 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали.

Сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідношення, та передання майна тій особі - потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.

Тобто, положення статті 1212 ЦК України можливо застосувати до спірних правовідносин.

Таку правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 06 березня 2019 року у справі № 910/1531/18.

На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку, що позов в частині стягнення безпідставно набутих грошових коштів також підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Межі та порядок відшкодування судових витрат регламентовано статтями 133, 137, 141, 142 ЦПК України.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать зокрема, витрати на професійну правничу допомогу, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи п. п.1, 3 ч. 3 ст. 133 ЦПК України.

Відповідно до ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України - витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються - згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат - учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З матеріалів справи вбачається, що 11.02.2025 року між адвокатом Єрмоленко А.В. та ОСОБА_1 було укладено договір про надання правової (правничої) допомоги №26. Фактичне надання правничих послуг позивачу підтверджено: актом №1 від 28.03.2025 року наданих послуг/виконаних робіт прийняті клієнтом послуги (підготовка, складання, направлення та розгляд позовної заяви тощо) складає 14 500 грн., розрахунком №1 наданих послуг і витрат від 28.03.2025 року.

Відповідач подав клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги з 14500,00 грн. до 1000,00 грн., оскільки вказана справа не є складною та відноситься до категорії малозначних, а гонорар адвоката є завищеним і не являється співмірним, обгрунтованим і пропорційним об`єму здійсненої роботи та наданої послуги.

При визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан сторін.

Відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 07.11.2019 року у справі №905/1795/18, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Разом з тим, витрати на правничу допомогу адвоката, на думку суду, не є співмірними зі складністю страви.

Враховуючи досліджені в судовому засіданні докази щодо понесених по справі судових витрат, приймаючи до уваги складність, обсяг і характер наданих адвокатом Єрмоленко А.В. послуг позивачу, суд дійшов висновку, що розмір витрат на правничу допомогу не є співмірними із складністю справи та пропорційним до предмета спору, отже, таким, що підлягає частковому задоволенню у розмірі 3000 грн.

З урахуванням положень ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача необхідно стягнути судові витрати, що складаються з судового збору в сумі 968,96 грн., а в дохід держави - 1211,20 грн.

Керуючись ст.ст. 10,18,23,76, 258,259,263-265, 352, 354 ЦПК України, суд

ухвалив

позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Перший Український міжнародний банк", третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Хара Наталія Станіславівна, приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Павелків Тетяна Леонідівна, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, та повернення стягненого за виконавчим написом задовольнити.

Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис № 5230 вчинений 07.06.2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хара Наталією Станіславівною, про звернення стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства "Перший Український міжнародний банк", заборгованості за кредитним договором №26251019265429 від 30.04.2014 року в сумі 22857 грн. 12 коп.

Стягнути з Акціонерного товариства "Перший Український міжнародний банк" на користь ОСОБА_1 безпідставно набуті кошти за виконавчим провадженням №56840119, відкритим приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Павелків Тетяною Леонідівною, на підставі виконавчого напису №5230, вчиненого 07.06.2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хара Наталією Станіславівною, в розмірі 22857 грн. 12 коп.

Стягнути з Акціонерного товариства "Перший Український міжнародний банк" на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 968,96 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн, а всього 3968,96 грн.

Стягнути з Акціонерного товариства "Перший Український міжнародний банк" на користь держави судовий збір в сумі 1211,20 грн.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Миколаївського апеляційного суду через Первомайський міськрайонний суд Миколаївської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відомості про учасників справи:

позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 .

відповідач: Акціонерне товариство "Перший Український міжнародний банк" код ЄДРПОУ 14282829, місцезнаходження: вул. Андріївська, 4, м. Київ, 04070;

третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Хара Наталія Станіславівна, місцезнаходження: вул. Січових Стрільців, буд. 37-41, офіс 215, м. Київ, 01054;

третя особа: приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Павелків Тетяна Леонідівна, РНОКПП: НОМЕР_2 , місцезнаходження: вул. Златоустівська, 55, м. Київ, 01135.

Повне судове рішення складено 30.04.2025 року.

Суддя: