УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №283/58/25 Головуючий у 1-й інст. Хомич В. М.

Категорія 39 Доповідач Григорусь Н. Й.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2025 року м.Житомир

Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді  Григорусь Н.Й.,

суддів Коломієць О.М., Талько О.Б.,

розглянувши у порядку письмового провадження (без повідомлення учасників) у м. Житомирі цивільну справу №283/58/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

за апеляційною скаргою  представника ОСОБА_1 – адвоката Цокало Тетяни Михайлівни на рішення Малинського районного суду Житомирської області від 06 лютого 2025 року, ухвалене під головуванням судді Хомич В.М. у м. Малині,

в с т а н о в и в:

У січні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» (далі - ТОВ «ФК «Процент») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути із відповідача заборгованість за кредитним договором № 4715-1328-2 від 06 січня 2024 року в розмірі 42912,02 грн, а також вирішити питання судових витрат.

На обґрунтування позову представник позивача зазначив, що відповідно до укладеного в електронному вигляді кредитного договору №4715-1328-2 від 06 січня 2024 року між ТОВ «ФК «Процент» та ОСОБА_1 , відповідач отримала кредит у розмірі 5000,00 гривень, строком на 365 днів (до 05 січня 2025 року), шляхом переказу на її платіжну картку № НОМЕР_1 , емітовану АТ «Універсал банк», зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 2,5 % від суми кредиту за кожен день користування (912,5%річних). У межах строку кредитування відповідач зобов`язалася сплачувати позивачу проценти періодичними платежами кожні 30 днів. Починаючи з 05 лютого 2024 року, відповідач має обов`язок незалежно від пред`явлення вимоги позивачем повернути всю заборгованість за нарахованими процентами за користування кредитом, однак в порушення зобов`язань відповідач своєчасно не сплатила нараховані відсотки, відповідно до графіку платежів, у зв`язку з чим виникла заборгованість по процентам в розмірі 42912,02 грн.

Рішенням Малинського районного суду Житомирської області від 06 лютого 2025 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» до  ОСОБА_1  про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково. Стягнуто з  ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Процент» заборгованість за кредитним договором № 4715-1328-2 від 06 січня 2024 станом на 07 січня 2025 у розмірі 42912, 02 грн, судовий збір у розмірі 2422,40 грн та 5000 грн витрат на правничу допомогу.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, відповідач ОСОБА_1 через свого представника адвоката Цокало Т.М. подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення змінити шляхом зменшення загальної заборгованості з 42912,02 грн до 23225,30 грн в частині стягнення процентів зменшивши їх розмірі з 37936,71 грн до 18250,00 грн, а також зменшивши судовий збір, який підлягає стягненню з ОСОБА_1 з 2422,40 грн до 1311,01 грн, в іншій частині рішення залишити без змін. Крім того, просила здійснити розподіл судових витрат, стягнути з позивача на користь відповідача судовий збір за подання апеляційної скарги, а також витрати на правничу допомогу в розмірі 4000 грн.

Апеляційна скарга, мотивована зокрема тим, що суд першої інстанції неповно встановив обставини справи та невірно прийшов до висновку в частині стягнення заборгованості за процентами в розмірі 37936,71 грн. Зокрема зазначає, що для розрахунку заборгованості по відсоткам необхідно застосовувати максимальну денну процентну ставку в 1% відповідно до положень ЗУ «Про споживче кредитування», встановлений розмір процентної ставки на період 365 днів в розмірі 2,5% не відповідає умовам чинного законодавства на момент укладення кредитного договору. Відтак, заборгованість за відсотками становить 18250,00 грн.

У відзиві на апеляційну скаргу, який надійшов на адресу Житомирського апеляційного суду 08 квітня 2025 року, представник позивача ТОВ «ФК «Процент» Руденко К.В. вважав рішення Малинського районного суду Житомирської області від 06 лютого 2025 року законним і обґрунтованим, ухваленим з додержанням норм матеріального та процесуального права, просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Зазначив, що розмір процентної ставки за кредитним договором, укладеним з ОСОБА_1 , встановлений вказаним договором. Дія положень ЗУ «Про споживче кредитування» щодо зниженої процентної ставки у даних правовідносинах не застосовується, у зв`язку з тим, що договором встановлена фіксована ставка, яка є незміною протягом усього строку кредитного договору, строк дії не продовжувався, зміни до договору в цій частині не вносились. Крім того, представник позивача заперечує проти вимоги про стягнення з ТОВ витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 4000 грн у зв`язку з відсутністю належних доказів понесення таких витрат, натомість просив стягнути з апелянта на користь позивача 3000 грн витрат на професійну правничу допомогу за складання та подання відзиву на апеляційну скаргу.

Справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку ч. 1 ст. 369 ЦПК України.

Згідно з частиною 5 статті 268, статті 381 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява № 8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав відповідачу строк для подачі відзиву.

Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

Враховуючи характер спірних правовідносин між сторонами, предмет доказування, зважаючи на конкретні обставини у справі, які не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, оскільки в матеріалах справи містяться докази, надані сторонами, колегія суддів апеляційного суду вважає за необхідне розглядати справу у порядку письмового провадження без участі сторін.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та її вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно ч. 1ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною 3 статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною 1 статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст.12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно з ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення у зв`язку з наступним.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 06 січня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №4715-1328-2, за яким відповідач отримала кредит у розмірі 5000,00 гривень, строком на 365 днів, шляхом переказу на її платіжну картку № НОМЕР_1 , зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 2,5% від суми кредиту за кожен день користування (912,5% річних) (а.с. 21-27).

Згідно платіжного документа №719052861 від 06 січня 2024 року на платіжну картку № НОМЕР_2 , відкриту на ім`я ОСОБА_1 , зараховано 5000,00 грн за договором №4715-1328-2 від 06 січня 2024 року (а.с. 28).

Детальні терміни (дати) повернення кредиту та сплати процентів, визначені в Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживачів, графіку платежів та реальної процентної ставки, що є Додатком №1 до кредитного договору (а.с. 25 зворот- 26).

Згідно п. 1.5. договору невід`ємною його частиною є Правила надання грошових коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, через мережу інтернет ТОВ «ФК «Процент», які розміщені на сайті https://procent.com.ua (а.с. 36-44).

Кредитний договір був укладений в електронному вигляді шляхом реєстрації відповідача на веб-сайті в мережі Інтернет https://procent.com.ua та підписання кредитного договору електронним підписом з одноразовим ідентифікатором, відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».

Згідно п. 6.1. договору з метою отримання кредиту, позичальник проходить реєстрацію в ІТС, шляхом заповнення всіх необхідних полів (в тому числі ПІБ, РНОКПП, номер телефону, номер електронного платіжного засобу), підтверджує номер телефону за яким буде здійснюватися подальша ідентифікація позичальника в ІТС, ознайомлюється з Правилами, надає згоду на обробку персональних даних та згоду на отримання та передачу інформації з Бюро кредитних історій шляхом проставлення відповідних відміток. Після проведення реєстрації в ІТС, позичальнику створюється особистий кабінет в якому відображаються всі його анкетні дані (а.с. 23).

Відповідно до п. 1.2. кредитного договору, позивач нараховує відсотки за користування кредитом в розмірі 2,5 % від суми кредиту за кожен день користування (912,50% річних). Строк надання кредиту відповідно до п. 1.3. кредитного договору становить 365 днів. Відповідно до п. 1.3. вказаного договору періодичність платежів зі сплати процентів ставлять кожні 30 днів, що відображено в Додатку №1.

До матеріалів справи долучена виписка по рахунку ОСОБА_1 по картці НОМЕР_3 за період 06 січня 2024 року по 11 січня 2024 року баланс на початок періоду: 2150,80 грн, баланс на кінець періоду: 2974,47 грн, сума витрат за період: 27196,33 грн, сума зарахувань – 38020,00 грн (а.с. 68).

У зв`язку з тим, що відповідачем неналежно виконувалися умови кредитування, остання допустила прострочення платежів.

Відповідно до розрахунку заборгованості за договором №4715-1328-2 від 06 січня 2024 року, розмір заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором станом на 07 січня 2025 року становить – 42912,02 грн, з яких: заборгованість за сумою кредиту становить 4975,31 грн, заборгованість по несплаченим процентам становить – 37936,71 грн (а.с. 29-33).

Скаржник оскаржує рішення першої інстанції в частині розміру стягнутих з неї на користь ТОВ «ФК «Процент» відсотків за кредитним договором та розподілу судових витрат. В силу вимог ст. 367 ЦПК України рішення суду в частині стягнення тіла кредиту в апеляційному порядку не оскаржено, тому апеляційним судом не переглядається.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції посилався на те, що відповідач не дотрималася умов, передбачених договором №4715-1328-2 від 06 січня 2024 року та допустила заборгованість. Крім того суд першої інстанції не знайшов правових підстав для перерахунку денної процентної ставки, у зв`язку з тим, що договір укладений сторонами  в період дії згідно з п. 17 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» максимальної денної процентної ставки - 2,5%, та в періоди після 23 квітня 2024 року та 20 серпня 2024 року, зміни до кредитного договору сторонами не вносились.

Колегія погоджується з такими висновками виходячи з наступного.

Принцип свободи договору як один із загальних засад цивільного законодавства декларується в ст. 3 Цивільного кодексу України.

Підстави виникнення цивільних прав та обов`язків визначені в статті 11 Цивільного кодексу України, зокрема з договорів та інших правочинів.

Згідно статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Так, відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а сам договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.ст. 628, 629 ЦК України).

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію», згідно ст. 3 якого електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.

Згідно ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону.

Відповідно до ст. ст. 3, 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом, тобто даними в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Згідно ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію», одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

З врахуванням викладеного, наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного суду від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20.

Судом встановлено, що між ТОВ «ФК «Процент» та ОСОБА_1 06 січня 2024 року укладено кредитний договір №4715-1328-2 в електронній формі, який підписаний за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

ТОВ «ФК «Процент» у повному обсязі виконало свої зобов`язання за вищевказаним договором, надавши кредит в сумі 5000,00 грн відповідачу ОСОБА_1 , яким остання користувалась, згідно виписки по рахунку, яка долучена до матеріалів справи.

Однак, відповідач ОСОБА_1 свої зобов`язання за вказаним договором у строки, передбачені договором, щодо повернення суми позики та процентів за користування позикою не виконала, внаслідок чого у неї виникла заборгованість за відсотками.

Доказів повернення відповідачем ОСОБА_1 позивачу ТОВ «ФК «Процент» заборгованості за кредитним договором №4715-1328-2 від 06 січня 2024 року по нарахованим та не сплаченим відсоткам, матеріали справи не містять.

За умовами договору сторонами погоджено суму кредиту, проценти за користування кредитними коштами, строк повернення коштів, тобто досягнуто згоди щодо істотних умов кредитних договорів, такий правочин, згідно з вимогами статті 204 ЦК України, створює презумпцію правомірності правочину, у зв`язку з чим договір, згідно зі статтею 629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним, відповідно до приписів статті 526 ЦК України, мають виконуватися належним чином відповідно до закону та умов договору.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

У відповідності до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору, а ст. 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, встановленому в договорі.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року (справа № 444/9519/12, провадження № 14-10цс18), від 04 липня 2018 року (провадження №14-154цс18) та від 31 жовтня 2018 року (провадження № 14-318цс18), право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 5 квітня 2023 року (справа №910/4518/16) не знайшла підстав для відступу від цього правового висновку. Одночасно, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.

При цьому, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що встановлений сторонами договору розмір відсотків за несвоєчасно виконані зобов`язання за кожен день прострочки, у розмірі 37936,71 грн, відповідає умовам договору та вимогам закону.

Відповідно до статті 21 Закону України «Про споживче кредитування» (у редакції чинній на момент укладення договору) визначено, що споживач, який порушив своє зобов`язання щодо повернення кредиту та процентів за ним, має відшкодувати кредитодавцю завдані цим збитки відповідно до закону з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

У договорах про споживчий кредит пеня за невиконання зобов`язання щодо повернення кредиту та процентів за ним не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, та не може бути більшою за 15 відсотків суми простроченого платежу.

Сукупна сума неустойки (штраф, пеня) та інших платежів, що підлягають сплаті споживачем за порушення виконання його зобов`язань на підставі договору про споживчий кредит, загальний розмір кредиту за яким не перевищує розміру однієї мінімальної заробітної плати, не може перевищувати розміру подвійної суми, одержаної споживачем за таким договором, і не може бути збільшена за домовленістю сторін.

За порушення виконання споживачем зобов`язань за договором про споживчий кредит, загальний розмір кредиту за яким не перевищує розміру однієї мінімальної заробітної плати, процентна ставка за кредитом, порядок її обчислення, порядок сплати процентів не можуть бути змінені у бік погіршення для споживача.

Отже, зміст зазначеної норми не врегульовує питання нарахованих процентів та містить вимоги щодо штрафних санкцій (пеня, штрафи), а тому дія ст. 21 ЗУ «Про споживче кредитування» не може застосовуватися до вказаних правових відносин, зокрема щодо нарахування відсотків.

Не може бути застосовано до спірних правовідносин і п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», який зазначає, що несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором, оскільки ч. 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачі» містить посилання на те, що положення договору, яке визнано несправедливим, включаючи ціну договору, може бути змінено або визнано недійсним. Отже, вказана норма законодавства передбачає наявність окремої вимоги споживача про визнання недійсною умови договору з підстав її несправедливості.

Позичальником не пред`явлено вимоги про визнання умов договору недійсними, в т.ч. щодо установлення розміру процентної ставки.

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення заборгованості по відсотках по договору суд першої інстанції зазначив, що оскільки договір №4715-1328-2 був укладений сторонами 06 січня 2024 року, в період дії згідно з п. 17Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» максимальної денної процентної ставки - 2,5%, та в періоди після 23 квітня 2024 року та 20 серпня 2024 року зміни до кредитного договору сторонами не вносились, то, відповідно, правових підстав для перерахунку денної процентної ставки немає. Такий висновок обґрунтував наступним.

Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Договір про споживчий кредит, укладений з порушенням вимог частини першої цієї статті, є нікчемним.

Стаття 8 Закону України «Про споживче кредитування», якою передбачено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %, була доповнена частиною п`ятою згідно із Законом № 3498-IX від 22 листопада 2023 року.

Закон України від 22 листопада 2023року № 3498-ХІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» набрав чинності 24 грудня 2023 року.

Згідно з частиною п`ятою статті 94 Конституції України закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування.

Враховуючи, що самим Законом України від 22 листопада 2023 року №3498-ХІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» передбачено те, що він набирає чинності 24 грудня 2023 року, а кредитний договір було укладено 06 січня 2024 року, тобто після набрання чинності цим Законом, до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина п`ята статті 8 Закону України «Про споживче кредитування».

Також колегія суддів враховує, що пунктом 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону «Про споживче кредитування» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %.

Перехідні положення законопроекту застосовуються, у разі якщо потрібно врегулювати відносини, пов`язані з переходом від існуючого правового регулювання до бажаного, того, яке має запроваджуватися з прийняттям нового закону. При цьому перехідні положення повинні узгоджуватися з приписами прикінцевих положень, що стосуються особливостей набрання чинності законом чи окремими його нормами. Норми тимчасового та локального характеру, якщо вони присутні в законі, також включаються до перехідних положень законопроекту.

Частиною 2 розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що дія пункту 5 розділу І цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Із системного аналізу вказаних вище норм виходить, що дія п. 17 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» щодо максимального розмір денної процентної ставки є загальною для всіх договорів споживчого кредитування, які укладатимуться, починаючи з 24 грудня 2023 року; крім того в силу приписів п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3498-ІХ дія вказаного пункту поширюється і на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом – 24 грудня 2023 року, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Таким чином, за договорами про споживчий кредит, які укладатимуться зі споживачами після 24 грудня 2023 року (дати набрання чинності Законом № 3498-IX), а також за договорами строк кредитування за якими буде продовжено після 24 грудня 2023 року, денна процента ставка повинна розраховуватися на дату укладення (продовження) договору про споживчий кредит з урахуванням законодавчих обмежень, встановлених саме на дату укладання (продовження) такого договору.

Пунктом 9 частини першої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» встановлено, що у договорі про споживчий кредит зазначається денна процентна ставка, її розрахунок та загальні витрати за споживчим кредитом (крім споживчих кредитів, виконання зобов`язань за якими забезпечено заставою/іпотекою або правом довірчої власності), орієнтовна реальна річна процентна ставка та орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача на дату укладення договору про споживчий кредит.

Відповідно до частини третьої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» обчислення реальної річної процентної ставки та денної процентної ставки має базуватися на припущенні, що договір про споживчий кредит залишається дійсним протягом погодженого строку та що кредитодавець і споживач виконають свої обов`язки на умовах та у строки, визначені у договорі.

Вищезазначене узгоджується із роз`ясненнями Національного Банку України від 19 лютого 2024 року щодо дотримання законодавства у сфері споживчого кредитування, долученими представником позивача до матеріалів справи.

У оскаржуваному рішенні суд першої інстанції достатньо повно оцінив та спростував вказані аргументи скаржника. Відтак, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для перерахунку денної процентної ставки. Тому апеляційний суд вважає безпідставним посилання скаржника на існування суперечності між встановленою кредитним договором денною відсотковою ставкою у 2,5% та положеннями ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», за якою максимальний розмір денної відсоткової ставки не може перевищувати 1%.

З урахуванням фактичних обставин справи, колегія суддів приходить до висновку, що кредитний договір №4715-1328-2 від 06 січня 2024 року підписаний сторонами, які мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, що свідчить про досягнення згоди з усіх істотних умов договору. Умови договору викладено чітко та з повною інформацією стосовно умов кредитування, з якими відповідач погодилась, підписавши договір, і додаткових заперечень щодо цих умов вона не заявляла.

Відповідно до положень п.1.2 та п.1.3 Договору надання грошових коштів у позику №4715-1328-2 від 06 січня 2024 року: процентна ставка за користування кредитом становить – 2,5% від суми Кредиту за кожний день (річна процентна ставка становить 912,50%); строк позики (строк дії договору) становить 365 днів.

З викладеного слідує, що нарахування процентів здійснюється за процентною ставкою 2,5% на день від суми позики.

Таким чином, перевіривши розрахунок заборгованості, виходячи із суми позики у розмірі 5000,00 грн, узгодженої процентної ставки у розмірі 2,5% за день та строку заборгованості, апеляційний суд вважає правильним висновок суду першої інстанції щодо задоволення позову та стягнення заборгованості з ОСОБА_1 в частині заборгованості по відсотках у розмірі 37936,71 грн, що відповідає заявленим вимогам.

Відтак, апеляційний суд дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги не підлягають задоволенню.

Доводи апеляційної скарги щодо незаконності рішення місцевого суду, наведені у скарзі, не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які ґрунтовно, повно викладені у мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди апелянта з висновками щодо їх оцінки.

Решта доводів апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для його скасування відсутні.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (частина восьма статті 141 ЦПК України).

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (частини перша-друга статті 133 ЦПК України).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частини третя-п`ята статті 137 ЦПК України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц зазначено, що «із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства.

Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 5, 6, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Зі змісту статей 10, 11, 12, 13 ЦПК України в узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів.

При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).

Частина перша статті 15 ЦПК України визначає, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Повноваження адвоката, як представника, підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (частина четверта статті 62 ЦПК України).

У відповідності до ст. 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

За положеннями пункту 4 статті 1, частин третьої та п`ятої статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно із ч. 3 ст. 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 ЦК України.

Відповідно до ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

У своєму відзиві представник ТОВ «ФК «Процент» - Руденко К.В., який діяв на підставі свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ПТ №2412 (а.с.58), довіреності від 03 червня 2024 року відповідно, до якої ТОВ «ФК «Процент» уповноважує адвоката Руденка К.В. представляти інтереси в судах України (а.с.42), просив стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача 3000 грн витрат на професійну правничу допомогу за подання відзиву.

На підтвердження понесення таких витрат надав суду: копію Договору про надання юридичних послуг №03/06/2024 від 03.06.2024 року (а.с. 145-146); копію Довіреності від 03.06.2024 року на представлення інтересів ТОВ «Фінансова компанія «Процент» адвокатом Руденком К.В. (а.с. 147); копію Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю Руденко К.В. (а.с. 148); копію Акту приймання-передачі наданих послуг №17 від 19.02.2025 року (а.с. 149); копію платіжної інструкції кредитного переказу коштів від 19.02.2025 року на суму 21700,00 грн. (а.с. 89).

Як зазначено в Договорі про надання юридичних послуг №03/06/2024 від 03.06.2024 року, складання апеляційної скарги - 12000,00 грн.

Однак згідно Акту приймання-передачі наданих послуг №17 від 19.02.2025 року, адвокатом Руденком К.В. під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції зазначено: підготовка апеляційної скарги - 15000,00 грн.

Крім того, з урахуванням обсягу доказів, наявності однотипності справ та сталої судової практики, складання позовної заяви та клопотання про витребування доказів, апеляційної скарги не потребувало від професійного адвоката значних зусиль та витрат часу. При цьому, колегія суддів бере до уваги, що у провадженні адвоката перебувають аналогічні справи за позовами товариства до інших осіб, що підтверджується копією Акту прийому-передачі наданих послуг №7 від 27 листопада 2024 року (а.с. 58), Витягу з Реєстру №1 до Акту прийому-передачі наданих послуг №7 від 27 листопада 2024 року (а.с. 59), тобто процесуальні документи у таких справах є типовими.

Відтак, апеляційний суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в сумі 3000,00 грн.

Керуючись ст.ст. 258, 259, 367, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу адвоката Цокало Тетяни Михайлівни, подану в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення.

Рішення Малинського районного суду Житомирської області від 06 лютого 2025 року залишити без змін.

Стягнути з  ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» витрати, понесені на правничу допомогу у суді апеляційної інстанцій – 3000,00 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий                                                Судді

Повний текст постанови складено 30 квітня 2025 року