Справа № 367/2002/24 Головуючий у І інстанції ОСОБА_1

Провадження № 11-кп/824/2961/2025 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_2

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 квітня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:

головуючого - судді ОСОБА_2

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

при секретарі ОСОБА_5 ,

з участю прокурора ОСОБА_6 ,

обвинуваченого ОСОБА_7 ,

захисника ОСОБА_8 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора на вирок Ірпінського міського суду Київської області від 29 листопада 2024 року, яким

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Вила, Житомирської області, українця, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , та проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

засуджено за ч.2 ст.286 КК України до 3 років позбавлення волі без позбавлення права керувати транспортними засобами на певний строк. На підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання з іспитовим строком на 1 рік з покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 КК України. Вироком вирішено питання щодо арешту майна, речових доказів та процесуальних витрат.

В С Т А Н О В И Л А:

За вироком суду, 24.11.2023, приблизно о 08 години 00 хвилин, водій ОСОБА_7 , керуючи автомобілем «MERCEDES-BENZ VITO 108 CDI», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись по проїзній частині автодороги Р30 в місті Ірпінь Київської області зі сторони центра міста Ірпінь в бік міста Київ біля перехрестя вул. Макаренка та автодороги Р30, в порушення вимог пунктів 2.3б), д) Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001 та введених в дію з 01.01.2002 (далі - Правила дорожнього руху), згідно з якими «для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, реагувати на її зміну, не відволікатися від керування цим засобом у дорозі; не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху» проявив злочинну недбалість, не був уважний під час керування транспортним засобом, не стежив за дорожньою обстановкою, не реагував на її зміну та рухаючись внаслідок чого своїми діями створив загрозу безпеці дорожнього руху, а також порушуючи вимоги пункту 12.9 б) Правил дорожнього руху, відповідно до якого «водієві забороняється: б) перевищувати максимальну швидкість, зазначену в пунктах 12.4-12.7, на ділянці дороги, де встановлено дорожні знаки 3.29, 3.31 або на транспортному засобі, на якому встановлено розпізнавальний знак відповідно до підпункту "и" пункту 30.3 цих Правил», перевищуючи максимально дозволену швидкість руху, та в порушення вимог пункту 10.1 Правил дорожнього руху, відповідно до якого «перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху» не переконався, що своїми діями не створить небезпеку для інших учасників дорожнього руху, внаслідок чого допустив виїзд на зустрічну смугу руху де здійснив зіткнення з автомобілем «MERCEDES- BENZ VITO 108 CDI», реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_9 , який виконував маневр повороту ліворуч з вул. Макаренка в бік центра м. Ірпінь. В результаті дорожньо-транспортної пригоди пасажир автомобіля «MERCEDES-BENZ VITO 108 CDI», реєстраційний номер НОМЕР_1 ОСОБА_10 отримав тілесні ушкодження, від яких загинув на місці події, а пасажирка автомобіля «MERCEDES-BENZ VITO 108 CDI», реєстраційний номер НОМЕР_2 ОСОБА_11 , отримала тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості.

Смерть ОСОБА_10 настала внаслідок множинних травм тіла, з ушкодженням внутрішніх органів та кісток скелету.

У ОСОБА_11 виявлені тілесні ушкодження у вигляді: рани в тім`яно-потиличній ділянці голови, травматичного субарахноїдального крововиливу, забою та струсу головного мозку, які відносяться до тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості.

Грубе порушення водієм ОСОБА_7 вимог пунктів 2.3 б), д), 12.9 б) та пункту 10.1 Правил дорожнього руху перебувають у прямому причинному зв`язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди та настанням наслідків у вигляді смерті потерпілого ОСОБА_10 та спричинення ОСОБА_11 середньої тяжкості тілесне ушкодження.

Таким чином, ОСОБА_7 визнаний винуватим у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого ОСОБА_10 та середньої тяжкості тілесні ушкодження ОСОБА_11 , тобто, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

В апеляційній скарзі прокурор просить вирок скасувати в частині призначеного покарання у зв`язку із істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, а саме незастосування закону, який підлягав застосуванню, та невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м`якість та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_7 визнати винним та призначити покарання за ч.2 ст. 286 КК України у виді 5 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на 3 роки. На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_7 від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням та встановленням іспитового строку 3 роки. Відповідно до п.1 п.2 ч.1 ст.76 КК України покласти на ОСОБА_7 обов`язки періодично з`являтись до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти цей орган про зміну місця проживання, роботи або навчання. Початок іспитового строку обчислювати з дати проголошення вироку судом апеляційної інстанції.

Зазначає, що суд, обираючи ОСОБА_7 покарання та звільняючи від його відбування , безпідставно послався лише на наявність пом`якшуючої обставини у виді відшкодування потерпілому матеріальної та моральної шкоди і дані про особу винного, який раніше не судимий та позитивно характеризується, однак не врахував, що наслідки даного злочину смерть потерпілого ОСОБА_10 , є тяжкими та незворотними і не можуть бути компенсовані відшкодуванням шкоди.

Також зазначає, що судом залишено поза увагою, те що обвинувачений ОСОБА_7 , керуючи джерелом підвищеної небезпеки, порушив одночасно декілька пунктів правил дорожнього руху, і саме недотримання ним цих правил призвело до наслідків у вигляді загибелі ОСОБА_10 та спричинення ОСОБА_11 середньої тяжкості тілесне ушкодження, що значно підвищує як суспільну небезпечність особи винного, так і суспільну небезпечність вчиненого злочину.

Вказує, що суд не взяв до уваги, що вчинене ОСОБА_7 кримінальне правопорушення належить до суспільно небезпечних злочинів у сфері безпеки руху та експлуатації транспорту, що стосується інтересів не лише потерпілих, а й усіх учасників дорожнього руху.

Окрім того, зазначає, що судом порушено вимоги кримінального процесуального закону, оскільки у обвинувальному вироку, всупереч вимогам п.2 ч.4 ст.374 КПК України та ч.1 ст.165 КВК України, не зазначено початок обчислення іспитового строку, на який обвинуваченого звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням.

Заслухавши доповідь судді, прокурора, яка підтримала апеляційну скаргу, обвинуваченого та його захисника, які заперечували проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Правильність встановлення судом першої інстанції фактичних обставин кримінального правопорушення, кваліфікація дій обвинуваченого за ч.2 ст.286 КК України в апеляційному порядку не оспорюється.

Із змісту апеляційних вимог вбачається, що прокурором не ставиться під сумнів і висновок суду про можливість звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробування на підставі ст.75 КК України, а обґрунтування про помилковість такого рішення суперечить прохальній частині апеляційної скарги прокурора.

Як випливає з вироку, при обранні основного покарання у виді трьох років позбавлення волі ОСОБА_7 суд врахував тяжкість кримінального правопорушення, який віднесений до категорії тяжких злочинів, особу винного, який характеризується позитивно, раніше не судимий, працює водієм, наявність обставин, що пом`якшують покарання у вигляді визнання вини, щирого каяття, добровільне відшкодування шкоди.

Вирішуючи питання про додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, суд визнав недоцільним його застосування, врахувавши ставлення обвинуваченого до вчиненого, відсутністю претензій потерпілих до нього, позицію потерпілих, висловлену у письмових заявах, про призначення покарання без реального позбавлення волі та без позбавлення права керування транспортними засобами, діяльність останнього у будівельній сфері, яка пов`язана з використанням автомобіля.

Колегія суддів вважає, що призначене ОСОБА_7 покарання у виді трьох років позбавлення волі без позбавлення права керування транспортними засобами, з урахуванням даних про те, що останній є також особою з інвалідністю третьої групи внаслідок війни, відповідає меті , визначеній у ст.50 КК України.

Доводи апеляційної скарги прокурора про те, що судом враховано лише одну обставину, що пом`якшує покарання у вигляді добровільного відшкодування заподіяної шкоди, на змісті вироку не ґрунтується.

Ті обставини, що обвинуваченим порушено декілька вимог ПДР, внаслідок чого настали невідворотні наслідки у вигляді заподіяння смерті пасажиру його транспортного засобу, який був його другом, та тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості пасажиру іншого транспортного засобу, не свідчать про підвищений ступінь суспільної небезпечності особи винного та не впливає на ступінь тяжкості вчиненого через необережність кримінального правопорушення.

Є безпідставними доводи апеляційної скарги про те, що судом допущено порушення вимог кримінального процесуального закону у частині не зазначення у вироку початку іспитового строку , оскільки таких вимог до змісту вироку ст.374 КПК України не містить, а момент початку іспитового строку визначається ч.1 ст.165 КВК України і не потребує з цього приводу судового рішення.

Інших доводів, які б могли слугувати підставами для зміни чи скасування вироку, у апеляційній скарзі прокурора не зазначено.

За таких обставин вирок є законним.

Керуючись ст.ст.404,405,407,419 КПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а вирок Ірпінського міського суду Київської області від 29 листопада 2024 року щодо ОСОБА_7 - без зміни.

На ухвалу може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення.

Суддя: Суддя: Суддя: