Справа №345/1273/25

Провадження № 2/345/779/2025

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

З А О Ч Н Е

30.04.2025 року м. Калуш

  Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області в складі

головуючого судді    Онушканича В.В.

з участю секретаря судового засідання Бандури Г.М.,

розглянувши у заочному відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою  Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом, а саме просить стягнути з відповідача 13120,00 грн. заборгованості за кредитним договором №16.05.2024-100002295 від 16.05.2024 року, а також 2422,40грн. сплаченого судового збору.

Позов мотивує тим, що 16.05.2024 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №16.05.2024-100002295. Відповідно до умов даного договору ТОВ «Споживчий центр» надало відповідачу кредит в сумі 4000 грн. строком на 112 днів. Дата повернення кредиту – 04.09.2024 року. Процентна ставка - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1,5% за 1 день користування кредитом, яка застосовується протягом перших 2 чергових періодів. Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку. Комісія, пов`язана з наданням кредиту – 10% від суми кредиту та дорівнює 400,00 грн.

Відповідно до умов договору та квитанції про перерахунок коштів кредитодавцем надано відповідачу кредит у розмірі 4000 грн. строком на 112 днів. Отже, ТОВ «Споживчий центр» свої зобов`язання за договором виконано в повному обсязі. В свою чергу ОСОБА_1 свої зобов`язання за договором належним чином не виконує, у зв`язку з чим, станом на 04.09.2024 року, утворилась заборгованість у розмірі 13120,00 грн., з яких: заборгованість по тілу кредиту становить 4000,00 грн.; заборгованість по процентах – 6720,00 грн., по комісії – 400,00 грн., неустойка в розмірі 2000,00 грн., чим порушуються права та інтереси ТОВ «Споживчий центр». Оскільки погасити заборгованість в добровільному порядку відповідач відмовляється, позивач просить стягнути дану суму з відповідача, а також судові витрати.

Представник позивача в прохальній частині позовної заяви вказав, що просить розгляд справи проводити без його участі, а позов задоволити в повному обсязі. Не заперечує щодо заочного розгляду справи.

Відповідач в судове засідання не з`явилася з невідомих для суду причин, відзиву на позов не подала, хоча про час та місце розгляду справи була повідомлена завчасно та належним чином, в тому числі, шляхом розміщення оголошення про виклик на офіційному веб-сайті судової влади України. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.

Копія ухвали суду про відкриття провадження у справі надсилались відповідачу на адресу її місця реєстрації. Проте, поштове відправлення повернулось без вручення.

За таких обставин, зі згоди позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст.280 ЦПК України.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, перевіривши матеріали справи, вважає, що позов слід задоволити, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

За змістом частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Судом встановлено, що 16.05.2024 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №16.05.2024-100002295, відповідно до умов якого ТОВ «Споживчий центр» надало відповідачу кредит в сумі 4000,00 грн., строком на 112 дні. Дата повернення (виплати) кредиту – 04.09.2024 року. Процентна ставка – фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1,5% за 1 день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається кредит. Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку.

Вказаний кредитний договір №16.05.2024-100002295 від 16.05.2024 року укладений у формі електронного документа, що не суперечить вимогам Цивільного кодексу України та іншого законодавства.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.

Згідно зі ст. 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.

Механізм укладення електронного договору, який має використовуватися позивачем у взаємовідносинах із позичальниками, зокрема вимоги до його підписання сторонами, врегульовано Законом України «Про електронну комерцію» та Законом України «Про електронний цифровий підпис».

Відповідно до ч. 2ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронна комерція - відносини, спрямовані на отримання прибутку, що виникають під час вчинення правочинів щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснені дистанційно з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, внаслідок чого в учасників таких відносин виникають права та обов`язки майнового характеру; електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно із ч. 3ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Відповідно до ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом:надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Частиною 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору; одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію.

Враховуючи факт підписання відповідачем електронного договору, шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, суд приходить до висновку, що укладення договору №16.05.2024-100002295 узгоджується зі ст.ст. 6, 627 ЦК України та ст.ст. 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію».

Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або тож кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно абз. 1 ч. 1, ч. 3 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Згідно із ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 ЦК України, разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною першою статті 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання

Згідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 ЦПК України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухвалені судового рішення.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Відповідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною 5 статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

З довідки-розрахунку заборгованості про стан заборгованості за кредитним договором вбачається, що заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором №16.05.2024-100002295 становить 13120,00 грн., з яких: заборгованість по тілу кредиту становить 4000,00 грн.; заборгованість по процентах – 6720,00 грн., по комісії – 400,00 грн., неустойка в розмірі 2000,00 грн

Дослідивши матеріали справи, суд вважає обґрунтованими вимоги про стягнення з відповідача заборгованості по тілу кредиту та заборгованості по процентах.

Щодо вимог про стягнення комісії. П.8 кредитного договору передбачено комісію за надання кредиту: 400,00 грн., яка нараховується та обліковується в день видачі кредиту.

16 жовтня 2011 року набрав чинності Закон України N 3795-VI від 22 вересня 2011 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», яким частину четверту статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» доповнено нормою наступного змісту: кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

За загальним правилом, передбаченим статтею 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) підтверджено, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Частиною четвертою статті 42 Конституції України передбачено, що держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.

Згідно зі статтею 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Згідно частини третьої статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Виходячи зі змісту вказаних норм, надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.

Частиною першою, другою статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18) дійшла висновку про те, що положення кредитного договору про сплату позичальником на користь банку комісій є в силу статті 228 ЦК України нікчемними. У той же час Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 дійшла висновку, що визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону.

Отже, суд приходить до висновку, що положення п.8 спірного кредитного договору про сплату комісії за надання кредиту є нікчемними в силу ст.228 ЦК України. А тому в задоволенні вимог про стягнення з відповідача комісії в розмірі 400,00 грн. за надання кредиту слід відмовити.

Також пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України встановлено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Оскільки неустойка за вищевказаним кредитним договором нарахована в період дії в Україні воєнного стану, що суперечить вищезазначеній нормі ЦК України, то суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача неустойки в розмірі 2000,00 грн. не підлягають задоволенню.

Таким чином, суд приходить до висновку, що обґрунтованими є вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором №16.05.2024-100002295 в розмірі 10720,00 грн., з яких: заборгованість по тілу кредиту становить 4000,00 грн.; заборгованість по процентах – 6720,00 грн.

Отже, з відповідача на користь позивача слід стягнути 10720,00 грн. заборгованості за кредитним договором №16.05.2024-100002295.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача слід стягнути 1979,00 грн. сплаченого судового збору, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст.  626, 628, 1048, 1050, 1054 ЦК України,  ст.ст. 81, 137, 141, 263-265,280-282 ЦПК України, суд, -

                                                                    у х в а л и в:

Позов задоволити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , жительки АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» 10720,00 грн. заборгованості за кредитним договором №16.05.2024-100002295 від 16.05.2024 року, а також 1979,00 грн. сплаченого судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

За письмовою заявою відповідача заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Інші учасники справи (в тому числі і позивач), а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заяви про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст судового рішення складено 30.04.2025 року.

Суддя                                                                        Володимир ОНУШКАНИЧ