Справа № 201/1970/23

Провадження № 2/201/151/2025

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2025 року                         Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

в складі: головуючого судді Батманової В.В.

при секретарі Дейнега А.М.

за участю представника позивача адвоката Галюка Р.М.

представника відповідача адвоката Солодовника С.О.

третьої особи ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська в м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи – приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Гуфман Яна Семенівна, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Ричка Катерина Юріївна, ОСОБА_1 про визнання майна приватною власністю та поділ майна подружжя,

В С Т А Н О В И В:

В проваджені Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи – приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Гуфман Яна Семенівна, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Ричка Катерина Юріївна, ОСОБА_1 про визнання майна приватною власністю та поділ майна подружжя.

В обґрунтування вимог первісної позовної заяви з урахуванням уточнень було зазначено, що 06.07.1996 між позивачем та відповідачем було укладено шлюб, який було розірвано 03.07.2020.

За час перебування у шлюбі сторонами було придбано наступне майно: квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 95,4 кв.м., житловою площею 59,3 кв.м.; 1/2 частку нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 219,4 кв.м.; нежитлове приміщення за адресою АДРЕСА_3 ; 4/10 частини домоволодіння за адресою АДРЕСА_4 ; автомобіль Toyota Camry, номер кузова: НОМЕР_1 , 2012 року випуску; автомобіль Mersedes-Benz В200, номер кузова: НОМЕР_2 , 2012 року випуску; яке підлягає поділу та земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_3 площею 0,0548 га, яка розташована на території Орлівщинської с/р, с.т. “Уют”, діл. 14, відносно якої у сторін відсутній спір.

ОСОБА_2 зазначає, що 22.08.2013 було укладено договір купівлі-продажу, згідно якого позивачка продала свою квартиру за адресою: АДРЕСА_5 , яку їй раніше подарувала за договором дарування квартири її мати. Квартира була продана за 311730,00 грн., що складає 82% від загальної вартості придбаної квартири (82/100 частки квартири). Тобто 82% від загальної вартості придбаної квартири були особисті кошти позивачки, тому частка 82/100 квартири має бути визнана особистою приватною власністю позивачки. Сума 69340,00 грн., що складає 18% від 381270,00 грн. (загальної вартості придбаної квартири), була додана подружжям як спільні кошти (18/100 частки квартири). Тому саме 18/100 частки квартири можуть бути визнані спільною сумісною власністю подружжя та мають бути розподілені по 1/2 між позивачкою та відповідачем як спільна власність по 9/100 кожному.

У 2018 році подружжям ОСОБА_6 було придбано нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_3 на підставі договору купівлі-продажу нежитлового приміщення серія та номер 101 від 23.01.2018, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Ричка Ю.О., загальною площею 129,0 кв.м., вартість якого становила 959862,00 грн. Титульним власником є відповідач ОСОБА_3 . За рахунок спільних коштів подружжя приміщення було добудоване і його площа суттєво збільшилася за рахунок добудови підвалу, загальною площею 81 кв.м., а також перебудови і збільшення площі самих приміщень з 129 кв.м. до 133,0 кв.м. і наразі становить 214,0 кв.м.

Вказане приміщення після його добудови було здане в оренду за договором оренди № 38 АDg2760-18 від 27 квітня 2018 року. Відповідач отримував кошти від здачі приміщення в оренду, як під час перебування сторін у шлюбі, так і після розірвання шлюбу між ними. Тому позивачка вважає за необхідне просити суд про відшкодування на її користь відповідачем половини суми доходу від здачі спільного майна в оренду саме за період після розірвання шлюбу.

Крім того, у вересні 2020 року, вже після розірвання шлюбу, відповідач продав автомобіль Toyota Camry 2012 року випуску за 500000,00 грн. У травні 2022 року позивачка продала автомобіль MERCEDES-BENZ В 200, 2012 року випуску за 49880,00 грн., тобто дешевше його ринкової вартості. Оскільки вартість майна, що підлягає поділу, визначається виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи та з огляду на різницю сум доходів від продажу спільних автомобілів подружжя та відхилень ідеальних часток, відповідач має компенсувати на користь позивачки різницю від ідеальної частки, з урахуванням їх дійсної вартості на час розгляду справи.

У зв`язку з викладеним та з урахуванням уточнень просить суд визнати право особистої приватної власності ОСОБА_2 на частку у спільному майні подружжя, а саме: у квартирі АДРЕСА_1 загальною площею (кв.м.): 95,4, житлова площа (кв.м.) 59,3 у розмірі 82/100 частки.

Визнати спільною сумісною власністю подружжя 18/100 частки квартири АДРЕСА_1 .

В порядку поділу спільного майна подружжя припинити право спільної сумісної власності подружжя на:

- 18/100 частки квартири АДРЕСА_1 загальною площею (кв.м.) 95,4, житлова площа (кв.м.) 59,3;

- 1/2 частку нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею (кв.м.) 219,4;

- нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_3 загальною площею (кв.м.): 214;

- 4/10 частини домоволодіння за адресою: АДРЕСА_4 , площа земельної ділянки - 600 кв.м.

В порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_3 право особистої приватної власності на:

- 9/100 частки квартири АДРЕСА_1 загальною площею (кв.м.): 95,4, житлова площа (кв.м.) 59,3;

- 1/4 частку нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею (кв.м.) 219,4;

- 1/2 частку нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_3 загальною площею (кв.м.): 214;

- 2/10 частини домоволодіння за адресою: АДРЕСА_4 , площа земельної ділянки - 600 кв.м.;

В порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на:

- 9/100 частки квартири АДРЕСА_1 загальною площею (кв.м.): 95,4, житлова площа (кв.м.) 59,3;

- 1/4 частку нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею (кв.м.) 219,4;

- 1/2 частку нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею (кв.м.): 214;

- 2/10 частини домоволодіння за адресою: АДРЕСА_4 , площа земельної ділянки - 600 кв.м.

Стягнути зі ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 1/2 частину доходу, отриманого за надання майна - нежитлового приміщення № 17 за адресою: АДРЕСА_6 в оренду у розмірі 698094,94 грн.

Стягнути зі ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 різницю у розмірі 190000,00 грн. від ідеальних часток доходу від продажу автомобілів Toyota Camry 2012 року випуску та MERCEDES-BENZ В 200, 2012 року випуску, що знаходилися у спільній сумісній власності подружжя до їх відчуження.

Припинити право особистої приватної власності ОСОБА_3 на частку у спільному майні подружжя, а саме: на 9/100 частки у квартирі АДРЕСА_1 загальною площею (кв.м.): 95,4, житлова площа (кв.м.) 59,3.

Визнати квартиру АДРЕСА_1 загальною площею (кв.м.): 95,4, житлова площа (кв.м.) 59,3 особистою приватною власністю ОСОБА_2 з компенсацією ОСОБА_3 вартості 9/100 частки цієї квартири, яка внесена ОСОБА_2 на депозитний рахунок суду, а також стягнути судові витрати.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу справ між суддями від 17 лютого 2023 року указана позовна заява передана для розгляду судді Батмановій В.В. (а.с.148, том №1).

Ухвалою судді від 17 лютого 2023 року відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя (а.с. 150, том №1).

Відповідач скористався своїм правом подачі зустрічної позовної заяви та звернувся до суду з зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи – приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Гуфман Яна Семенівна, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Ричка Катерина Юріївна, ОСОБА_1 про визнання майна приватною власністю та поділ майна подружжя.

В обґрунтування зустрічного позову з урахуванням уточнень зазначив, що дійсно 06.07.1996 між позивачем та відповідачем було укладено шлюб, який було розірвано 03.07.2020. За час перебування у шлюбі сторонами було придбано майно, яке заначено позивачем за первісним позовом.

Крім зазначеного майна, 31 січня 2019 року, ОСОБА_2 , перебуваючи у шлюбі з ОСОБА_3 , уклала з ТОВ “КУА “АУРУМ” інвестиційний договір №19/3. За даним інвестиційним договором ОСОБА_2 під час шлюбу перерахувала на користь ТОВ “КУА “АУРУМ” грошові кошти у розмірі 902598,53 гривні. За умовами п. 3.7. Договору, після сплати Інвестором на користь Фонду загальної суми інвестиційних внесків та всіх платежів передбачених договором, Інвестор набуває право укладення з Фондом договору купівлі-продажу квартири, при цьому кошти сплачені інвестором за договором, в повному обсязі зараховуються як оплата за договором купівлі-продажу об`єкту, яким є квартира АДРЕСА_7 та згодом відбулась уступка майнових прав на дану квартиру на користь матері ОСОБА_2 , яка в подальшому продала дану квартиру та наданий час право власності зареєстровано за ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 31.01.2023.

Разом з цим, сторонами було набуто боргові зобов`язання, зокрема 20.01.2018 ОСОБА_3 взяв у борг у ОСОБА_1 суму у розмірі 150000,00 доларів США, про що була складена відповідна розписка. Дана сума бралася відповідачем для купівлі нежитлового приміщення по АДРЕСА_6 під 7% річних і на даний час загальна сума боргу складає більше 217000,00 доларів США.

Крім того, відповідно до висновку про вартість майна від 03 липня 2024 року складеного ФОП ОСОБА_7 на замовлення представника відповідача, вартість нежитлового приміщення за адресою АДРЕСА_3 в житловому будинку літ А-3, загальною площею 214 кв.м., станом на дату оцінки складає 5569400 гривень. Отже, вартість 1/2 частини даного нерухомого майна, яку вимагає позивачка, на дату оцінки складає 2784700,00 гривень.

Вартість 1/2 частки нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_2 , приміщення 6,15,І, загальною площею 219,4 кв.м. складає 2407150,00 гривень. Тобто, вартість 1/4 частини даного приміщення складає на дату оцінки 1203575,00 гривень.

Відтак, загальна сума 1/2 частини боргових зобов`язань згідно розписки від 20.01.2018, що підлягає стягненню з позивача за первинним позовом в гривневому еквіваленті по курсу НБУ станом на момент подачі позову складає 4509841,38 гривень. Разом з тим загальна сума вартості 1/2 частини нежитлового приміщення за адресою АДРЕСА_3 в житловому будинку літ А-3, загальною площею 214 кв.м.; 1/4 частини нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 219,4 кв.м., відповідно до висновків про вартість майна складених ФОП ОСОБА_7 , від 03.07.2024, а також 1/2 частина доходу від здачі в оренду нежитлового приміщення за адресою АДРЕСА_3 в житловому будинку літ А-3, загальною площею 214 кв.м. - складає 4558022,94 гривень. Різниця даних сум становить 48 181,56 гривень.

У зв`язку з викладеним та з урахуванням уточнень просить суд первісний позов ОСОБА_2 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 різницю у розмірі 190000,00 гривень від ідеальних часток доходу від продажу автомобів Тоуоtа Саmгу, номер кузова: НОМЕР_1 , 2012 року випуску та Mersedes-Benz В200, номер кузова: НОМЕР_2 , 2012 року випуску, що знаходились у спільній сумісній власності подружжя до їх відчуження.

Визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_2 4/10 частини домоволодіння за адресою АДРЕСА_4 , площа земельної ділянки - 600 кв.м.

В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за ОСОБА_3 право власності на 2/10 частини домоволодіння за адресою АДРЕСА_4 , площа земельної ділянки - 600 кв.м.

В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за ОСОБА_2 право власності на 2/10 частини домоволодіння за адресою АДРЕСА_4 , площа земельної ділянки - 600 кв.м.

Визнати недійсним договір про відступлення прав та обов`язків за інвестиційним договором №19/3 від 31 січня 2019 року, укладений 16 вересня 2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 .

Визнати недійсним договір купівлі-продажу від 17.09.2021, укладений між ОСОБА_4 та Товариством з обмеженою відповідальністю “Компанія з управління активами “Аурум” посвідчений приватним нотаріусом ДМНО Гуфман Яною Семенівною та зареєстрований в реєстрі під №1484.

Витребувати від ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_7 загальною площею 45,4 кв.м., житловою 37,4 кв.м.

Визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_2 наступне майно:

- 1/2 частку нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 219,4 кв.м.

- нежитлове приміщення за адресою АДРЕСА_3 в житловому будинку літ А-3, загальною площею 214 кв.м.

- квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 95,4 кв.м., житловою площею 59,3 кв.м.

- квартиру АДРЕСА_7 загальною площею 45,4 кв.м., житловою 37,4 кв.м.

В порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 загальною площею 95,4 кв.м., житловою площею 59,3 кв.м.

В порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 загальною площею 95,4 кв.м., житловою площею 59,3 кв.м.

В порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_7 загальною площею 45,4 кв.м., житловою 37,4 кв.м.

В порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_7 загальною площею 45,4 кв.м., житловою 37,4 кв.м.

Визнати спільним сумісним зобов`язання подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_2 борг у розмірі 217387,85 доларів США перед ОСОБА_1 за борговою розпискою від 20.01.2018.

Виділити ОСОБА_3 у право власності:

- 1/2 частку нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 219,4 кв.м.

- нежитлове приміщення за адресою АДРЕСА_3 в житловому будинку літ А-3, загальною площею 214 кв.м.

- боргові зобов`язання подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у розмірі 217387,85 доларів США перед ОСОБА_1 за борговою розпискою від 20.01.2018.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 48181,56 гривень різниці вартості спірних приміщень по АДРЕСА_6 та АДРЕСА_8 частини доходу від здачі в оренду нежитлового приміщення за адресою АДРЕСА_6 та суми боргових зобов`язань подружжя за розпискою від 20.01.2018, а також понесені судові витрати.

У відзиві на первинний позов та у зустрічному позові ОСОБА_3 заперечує частину вимог ОСОБА_2 оскільки заявляючи вимоги про поділ спірної квартири АДРЕСА_1 саме у спосіб зазначений у первинному позові, позивач опирається на покази свідка - друга родини ОСОБА_8 , у вигляді нотаріально посвідченої заяви відповідно до якої він зазначив, що заздалегідь знав, що позивач займається пошуком квартири, а оскільки попередні домовленості про придбання ним у позивачки квартири АДРЕСА_5 , яку позивачці раніше подарувала її матір, то він погодився на місяць раніше передати позивачці кошти у повному обсязі у рахунок майбутнього продажу нею квартири свідку по АДРЕСА_5 . По тексту заяви свідок зазначив, що завчасно передав позивачці кошти для купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 за договором від 13 липня 2013 року. Насправді ж договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 укладено 30 липня 2013 року. Отже, якщо б дійсно сторони (позивач та свідок ОСОБА_8 ) і домовились щодо всіх умов придбання ним квартири по АДРЕСА_5 , то на підтвердження їх намірів мав бути укладений попередній договір купівлі-продажу квартири, яким мали бути встановлені строки укладення основного договору та закріплено передачу певної суми свідком позивачу в якості авансу, а тому зазначений позивачем розмір часток не підтверджений належними доказами та суперечить діючому законодавству.

Крім того, 31 січня 2019 року ОСОБА_2 , перебуваючи у шлюбі з ОСОБА_3 , уклала з ТОВ “КУА “АУРУМ” інвестиційний договір №19/3. За даним інвестиційном договором ОСОБА_2 під час шлюбу перерахувала на користь ТОВ “КУА “АУРУМ” грошові кошти у розмірі 902598,53 гривні. Останній платіж було внесено 22.05.2020, за півтора місяці до розірвання шлюбу.

За умовами п. 3.7. Договору, після сплати Інвестором на користь Фонду загальної суми інвестиційних внесків та всіх платежів передбачених договором, Інвестор набуває право укладення з Фондом договору купівлі продажу Квартири, при цьому кошти сплачені Фінвестором за Договором, в повному обсязі зараховуються як оплата за договором купівлі-продажу об`єкту.

Однак позивач, з метою приховування спірної квартири АДРЕСА_7 , 16 вересня 2021 року, не реєструючи право власності на дану квартиру за собою, без попередньої згоди на те ОСОБА_3 , уклала зі своєю матір`ю - ОСОБА_4 договір про відступлення прав та обов`язків за інвестиційним договором №19/3 від 31 січня 2019 року. Остання в подальшому набула право власності на вже введений в експлуатацію об`єкт шляхом укладення з забудовником договору купівлі-продажу від 17.09.2021. Згодом ОСОБА_4 відчужила спірну квартиру АДРЕСА_7 - ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 31.01.2023, а відтак вказані договори підлягають визнанню їх недійсними.

У відзиві на зустрічну позовну заяву, у відповіді на відзив та поясненнях ОСОБА_2 зазначила, що зустрічний позов не визнає. В обґрунтування цього у відзиві було зазначено, що нею надані належні докази на підтвердження придбання квартири АДРЕСА_1 за кошти, що відповідають 82% вартості квартири. Зазначає, що заява ОСОБА_8 містить описку у даті договору, тобто замість «30 липня 2013 року» зазначено 13 липня 2013 року», проте зі змісту заяви зрозуміло, що йдеться саме про договір купівлі-продажу квартири від 30 липня 2013 року та позиція позивача за зустрічним позовом щодо необхідності укладення попереднього договору не відповідає чинному законодавству.

Також ОСОБА_2 заперечує щодо факту отримання ОСОБА_3 у борг 150000,00 доларів США за розпискою від 20.01.2018, оскільки отримання вказаних коштів у борг за своєю суттю є договором позики, який має укладатись зі згоди іншого з подружжя, проте згоди на укладення такого договору ОСОБА_2 не надавала.

Крім того, на час подання зустрічного позову справа перебувала в провадженні суду більше року та попередні представники ОСОБА_3 , а ні у судових засіданнях, а ні у відзиві на первинний позов не вказували на наявність такої розписки та таких боргових зобов`язань, а також розписка містить ряд невідповідностей, які унеможливлюють її прийняття як належного доказу.

Крім того, ОСОБА_2 зазначає, що нею не включався цей об`єкт до поділу, оскільки сама квартира не була придбана подружжям, а перед матір`ю позивачки у сторін був непогашений борг (майнові зобов`язання) або неповернуті кошти, які були отримані ними у період шлюбу. До того ж, інвестиційний договір за своїм змістом та за своєю правовою природою не є договором купівлі-продажу квартири, а надає лише право на укладення договору купівлі-продажу об`єкту інвестиції. Право власності на квартиру за цим договором не набувається, а тому сама квартира не може підлягати поділу як спільне сумісне майно подружжя.

Відтак, просила відмовити в задоволенні зустрічного позову в повному обсязі.

В судовому засіданні представника позивача за первинним позовом адвокат Галюк Р.М. підтримав позов в повному обсязі, просив зустрічний позов залишити без задоволення, надав пояснення, аналогічні викладеним у позові, відзиві, відповіді на відзив та письмових поясненнях.

Представника відповідача за первісним позовом адвокат Солодовник С.О. підтримав зустрічний позов, просив суд про часткове задоволення первісного позову з підстав зазначених у зустрічному позові.

Третя особа ОСОБА_1 в судовому засіданні зазначив про передання ним коштів у борг ОСОБА_3 в розмірі 150000,00 доларів США, борг ОСОБА_3 вчасно не повернув, а отже виникла заборгованість, у зв`язку з чим останньому була направлена претензія з відповідним розрахунком суми заборгованості, вважав зустрічний позов таким, що підлягає задоволенню.

Суд, вислухавши думку сторін, вивчивши матеріали справи, дослідивши докази в їх сукупності, приходить до наступних висновків.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Згідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією України та законами України.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року в справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16 (пункт 38), від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15-ц, від 4 червня 2019 року в справі № 916/3156/17 (пункт 72), від 16 червня 2020 року в справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 13 жовтня 2020 року в справі № 369/10789/14-ц (пункт 7.37), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 42), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 11 січня 2022 року у справі № 904/1448/20 (пункт 5.31), від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18 (пункт 9.21).

Встановлено, що 06.07.1996 між позивачем та відповідачем було укладено шлюб, який було розірвано 03.07.2020.

За час перебування у шлюбі сторонами було придбано наступне майно:

- квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 95,4 кв.м., житловою площею 59,3 кв.м.;

- 1/2 частку нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 219,4 кв.м., в напівпідвалі житлового будинку літ. Е-2 нежитлове приміщення № 6 поз. 1-2, площею 165,6 кв.м та нежитлове приміщення №15 поз. 1-2 площею 18,8 кв.м., загальною площею 184,4 кв.м., ганок літ.е; в напівпідвалі житлового будинку літ Д-3 нежитлове приміщення №1 загальною площею 35,0 кв.м.;

- нежитлове приміщення за адресою АДРЕСА_3 в житловому будинку літ А-3, загальною площею 214 кв.м.;

- 4/10 частини домоволодіння за адресою АДРЕСА_4 , площа земельної ділянки 600 кв.м., на земельній ділянці розташовано: А-1- житловий будинок шл/бл.; житловою площею 50,9 кв.м., загальною площею 81,2 кв.м., Б-сарай цегла, В-сарай шл/бет., Г-вбиральня цегла, Д-вбиральня цегла, Е-баня цегла, Ж-сарай цегла, М,Н-навіси, О-погріб шл/бет., П-сарай (тимчасовий), №1,3- 10,12-14,І,ІІІ-споруди;

- автомобіль Toyota Camry, номер кузова: НОМЕР_1 , 2012 року випуску;

- автомобіль Mersedes-Benz В200, номер кузова: НОМЕР_2 , 2012 року випуску, що не заперечується сторонами;

- майнові права на квартиру АДРЕСА_7 .

Вирішуючи спір про поділ майна подружжя, необхідно установити обсяг спільно нажитого майна, з`ясувати час та джерела його придбання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2019 року № 554/8023/15-ц).

Встановлено, що 31 січня 2019 року, ОСОБА_2 , перебуваючи у шлюбі з ОСОБА_3 , уклала з ТОВ “КУА “АУРУМ” інвестиційний договір №19/3. За даним інвестиційним договором ОСОБА_2 під час шлюбу перерахувала на користь ТОВ “КУА “АУРУМ” грошові кошти у розмірі 902598,53 гривні. Останній платіж було внесено 22.05.2020, за півтора місяці до розірвання шлюбу.

За умовами п. 3.7. Договору, після сплати Інвестором на користь Фонду загальної суми інвестиційних внесків та всіх платежів передбачених договором, Інвестор набуває право укладення з Фондом договору купівлі продажу Квартири, при цьому кошти сплачені Фінвестором за Договором, в повному обсязі зараховуються як оплата за договором купівлі-продажу об`єкту.

Однак позивач, стосовно спірної квартири АДРЕСА_7 , 16 вересня 2021 року, не реєструючи право власності на дану квартиру за собою, без попередньої згоди на те ОСОБА_3 , уклала зі своєю матір`ю - ОСОБА_4 договір про відступлення прав та обов`язків за інвестиційним договором №19/3 від 31 січня 2019 року. Остання в подальшому набула право власності на вже введений в експлуатацію об`єкт шляхом укладення з забудовником договору купівлі-продажу від 17.09.2021. Згодом ОСОБА_4 відчужила спірну квартиру АДРЕСА_7 - ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 31.01.2023, а відтак вказані договори мають бути визнані недійсними, а квартира підлягає поділу виходячи з наступного.

Згідно зі статтею 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правовиком; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Відповідно до п. 19 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 07.02.2014 року «Про судову практику у справах про захист права власності та інших речових прав» (далі Постанова Пленуму), застосовуючи положення статті 387 ЦК. суди повинні виходити з того, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним і в якої манно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним.

У пунктах 142, 146, 147 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16-ц (провадження № 14-208цс18) зроблено висновок, що «метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений, У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю). Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника».

У рішенні Верховного Суду України від 29.10.2014 № 6-152цс14 зазначено, що одночасне пред`явлення позову про витребування майна із чужого незаконного володіння і про визнання недійсним правочину із застосуванням реституції (ст. 216 і 388 ЦК України) є помилковим, адже віндикаційний і негаторний позови є взаємовиключними.

Частиною 1 ст. 67 СК України передбачено, що дружина, чоловік мають право укласти з іншою особою договір купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання (догляду), застави щодо своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя лише після її визначення та виділу в натурі або визначення порядку користування майном.

Відповідно до ст. 68 СК України визначено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 369 ЦК України визначено, що співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена. Співвласники мають право уповноважити одного з них на вчинення правочинів щодо розпорядження спільним майном.

Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч.3 ст. 215 ЦК України).

16 вересня 2021 року ОСОБА_2 уклала зі своєю матір`ю ОСОБА_4 договір про відступлення прав та обов`язків за інвестиційним договором №19/3 від 31 січня 2019 року відповідно до якого передала останній права та обов`язки Первісного Інвестора ( ОСОБА_2 ) за інвестиційним договором №19/3 від 31.01.2019.

Під час укладення зазначеного договору, серед іншого сторони стверджували, що на момент його укладення: - первісний інвестор має повну цивільну дієздатність і всі необхідні права та повноваження для укладення цього Договору і виконання зобов`язань, які випливають з договору; - укладення та виконання первісним інвестором цього договору не призведе до порушень норм чинного законодавства України, які застосовуються до первісного кредитора;

Так, пунктом 6 статті 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність.

Відповідно до частини другої статті 369 ЦК України та частини другої статті 65 СК України при укладенні одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

З аналізу зазначених норм закону у їх взаємозв`язку слід дійти висновку, що укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо судом буде встановлено, що той з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, та третя особа - контрагент за таким договором, діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що той з подружжя, який укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

Оспорюваний договір про відступлення прав та обов`язків за інвестиційним договором №19/3 від 31 січня 2019 року, укладений між ОСОБА_2 та її матір`ю ОСОБА_4 , яка не могла не знати, що продавець, її донька, на момент укладення Інвестиційного договору №19/3 від 31.01.2019 перебувала у шлюбі з позивачем ОСОБА_3 та не отримала його згоди на відчуження даного майна.

Отже, при укладенні зазначеного договору продавець ОСОБА_2 та покупець ОСОБА_4 , діяли недобросовісно, що є підставою для визнання укладеного між ними договір про відступлення прав та обов`язків за інвестиційним договором №19/3 від 31 січня 2019 року недійсним.

Договір купівлі-продажу від 17.09.2021 посвідчений приватним нотаріусом ДМНО Гуфман Яною Семенівною, за яким ОСОБА_4 набула право власності на спірну квартиру має похідний характер від укладеного договору про відступлення майнових прав, а тому також підлягає визнанню недійсним.

Відповідно до роз`яснень, наданих у пункту 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», при вирішенні спорів про право власності на жилий будинок, на квартиру в житлово-будівельному або житловому кооперативі, на інші будівлі судам слід виходити з роз`яснень, які дані Пленумом Верховного Суду України у прийнятих ним постановах з цих питань.

Крім цього, слід враховувати, що при повному внесені пайових внесків за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані члену житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, у особи, яка має право на частку в пайових внесках, виникає право власності на відповідну частку квартири, дачі, гаража чи іншої будівлі.

Будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовою частиною права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права та право вимоги визнаються майновими. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

Відповідно до частини 2 статті 190 ЦК України майнові права є неспоживчою річчю та визнаються речовими правами. Майнові права на нерухомість - об`єкт будівництва (інвестування) не вважаються речовими правами на чуже майно, а також не вважаються правом власності, оскільки об`єкт будівництва (інвестування) - квартира - не існує на момент укладення договору, а тому не може існувати і право власності на нього.

26 січня 2021 року Фонд закінчив будівництво «Багатоквартирного житлового комплексу з вбудовано-прибудованими нежитловими приміщеннями та паркінгом за адресою: АДРЕСА_9 », що підтверджується Сертифікатом введення в експлуатацію серії ІУ №123210108441.

17 вересня 2021 року на виконання умов інвестиційного договору та договору про відступлення прав та обов`язків було укладено договір купівліпродажу квартири АДРЕСА_10 , жилою площею 37,4 м.кв, загальною площею 45,4 кв.м. Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, АДРЕСА_10 , жилою площею 37,4 м.кв, загальною площею 45,4 кв.м зареєстрована на праві приватної власності за ОСОБА_5 , отже була відчужена матір`ю позивача.

17 вересня 2021 року спірне майно, яке підлягало поділу змінило свій правовий статус, а отже наразі правильним способом захисту порушеного права ОСОБА_3 є вимога про визнання спірної квартири спільною сумісною власністю та в порядку її поділу визнати за ним право власності на 1/2 частину саме квартири, а не майнових прав.

Відповідно до ст. 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Згідно зі ст. 330 ЦК України майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Право особи, яка вважає себе власником майна, не підлягає захистові шляхом задоволення позову до чергового добросовісного набувача з використанням правового механізму, установленого ст. ст. 215, 216 ЦК України. Норма ч. 1 ст. 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача з підстав, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК України, тобто від ОСОБА_5 а користь сторін.

Враховуючи вищевикладене, а також з огляду на те, що суд дійшов висновку про те, що вказані договори є недійсними, відтак слід визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_7 загальною площею 45,4 кв.м., житловою 37,4 кв.м. Витребувати від ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) та ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_6 ) квартиру АДРЕСА_7 загальною площею 45,4 кв.м., житловою 37,4 кв.м. та в порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_3 та ОСОБА_2 право власності на вказане майно по частині на кожного.

Щодо визнання спільною сумісною власністю подружжя квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 95,4 кв.м., житловою площею 59,3 кв.м., суд вважає доведеними саме позовні вимоги, викладені в зустрічній позовній заяві ОСОБА_3 , виходячи з наступного.

Частиною першою статті 61 СК України встановлено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. У відповідності до ч. З ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, що містять інформацію щодо предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частини перша, третя статті 77, частина друга статті 78 ЦПК України).

Частиною 1 статті 80 того ж ЦПК України встановлено, - кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Разом з тим позивач у порушення наведених норм процесуального права не надала належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що 82% спірної квартири є особистою її власністю.

За положеннями статті 57 СК України в редакції, чинній на момент придбання спірної квартири, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте одним із подружжя до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Ураховуючи те, що спірна квартира, яка зареєстрована на ім`я позивача, набута за договором купівлі-продажу під час шлюбу, а позивач не надав належних доказів на підтвердження того, що спірна квартира набута за кошти, які належали їй особисто або отримана нею в порядку спадкування, то безсумнівно дана квартира є спільною сумісною власністю сторін.

Щодо застосування, механізму передбаченого ст. 365 ЦК України суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Відповідно до статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Згідно зі статтею 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.

Припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників передбачено у статті 365 ЦК України, якою визначено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі;2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї.

Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду. Тобто стаття 365 ЦК України передбачає реалізацію права співвласників на припинення права власності одного із співвласників на його частку в спільному майні за наявності будь-якої з передбачених пунктами 1-3 частини першої цієї статті підстав, які є самостійними, але можуть бути застосовані за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї.

З огляду на викладене при вирішенні позову, пред`явленого на підставі статті 365 ЦК України, визначальним для прийняття судом рішення є встановлення обставини про те, що припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників не завдасть шкоди особі, право власності на частку якої припиняється, а визначення істотності шкоди, яка може бути завдана співвласнику, право якого припиняється, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та технічних характеристик об`єкта, який є спільним майном.

Таке тлумачення відповідає сталій судовій практиці щодо застосування статті 365 ЦК України про примусове припинення частки у спільному майні. Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2018 року у справі № 908/1754/17 (провадження № 12- 180гс18), у постанові Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі № 344/120/16-ц (провадження № 61-22129св19) та у постановах Верховного Суду України від 16 січня 2012 року у справі № 6-81цс11, від 02 липня 2014 року у справі № 6-68цс14, від 23 листопада 2016 року у справі № 6-1943цс16.

Правомірність дій суду при встановленні вказаної вище обставини оцінюється з точки зору відповідності принципу об`єктивності і неупередженості, диспозитивності цивільного судочинства, завданням та основним засадам цивільного судочинства, а саме справедливому, неупередженому та своєчасному розгляду і вирішенню цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2018 року у справі № 760/8958/ 15-ц (провадження № 61-4860св18) зазначено, що: «висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім`ї, вирішується в кожному окремому випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об`єкта, який є спільним майном».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 750/11178/17 (провадження № 61-42000св18) зроблено висновок по застосуванню пункту 4 частини першої статті 365 ЦК України та вказано, що «припинення права на частку має відбуватися, якщо таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Тобто можливе порушення інтересів як самого співвласника, так і членів його сім`ї виступатиме перешкодою для задоволення позову про припинення права на частку. Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику, робиться в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об`єкта, який є спільним майном. Ця умова спрямована на запобігання порушення інтересів співвласника та членів його сім`ї. Оскільки мається на увазі недопущення, то суд при розглядісправи повинен перевіряти, чи не будуть порушені інтереси й заподіяна шкода (майнова або немайнова) внаслідок припинення права на частку».

В даній справі позивачка не надала належних доказів неможливості спільного користування майном та доказів того, що припинення права відповідача на їх частку не завдасть істотної шкоди його інтересам як співвласнику майна, у спірній квартирі наразі проживає спільний син позивачки та відповідача.

У відповідача ж у свою чергу відсутнє будь-яке інше нерухоме майно.

Таким чином, дана вимога позивачки не підлягає до задоволення за недоведеності нею умов, за яких є можливим примусове припинення права співвласника на частку відповідно до статті 365 ЦК України, а також того, що таке втручання у право власності відповідача є виправданим відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З урахуванням викладеного, суд вважає доведеними позовні вимоги ОСОБА_3 в частині визнання спільною сумісною власністю подружжя квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 95,4 кв.м., житловою площею 59,3 кв.м. та визнання за кожною із сторін права власності на частку на вказане майно.

Також суд вважає, що підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 різницю у розмірі 190000 грн. від ідеальних часток доходу від продажу автомобіля Тоуоtа Саmгу, номер кузова: НОМЕР_1 , 2012 року випуску та Mersedes-Benz В200, номер кузова: НОМЕР_2 , 2012 року випуску, що знаходились у спільній сумісній власності подружжя до їх відчуження з огляду на наступне.

Встановлено, що у вересні 2020 року, вже після розірвання шлюбу відповідач продав автомобіль Toyota Camry 2012 року випуску за 500000,00 грн. У травні 2022 року позивачка продала автомобіль MERCEDES-BENZ В 200, 2012 року випуску за 49880,00 грн., тобто дешевше його ринкової вартості. Оскільки вартість майна, що підлягає поділу, визначається виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи та з огляду на різницю сум доходів від продажу спільних автомобілів подружжя та відхилень ідеальних часток, відповідач має компенсувати на користь позивачки різницю від ідеальної частки, з урахуванням їх дійсної вартості на час розгляду справи.

Згідно висновку звіту про оцінку майна, дійсна ринкова вартість Toyota Camry 2012 року випуску, колір чорний, номер кузова НОМЕР_1 становить 550000,00 грн. (а.с. № 90-99, том № 1).

Відповідно до Звіту про вартість автомобіля MERCEDES-BENZ В 200, 2012 року випуску, колір чорний, номер кузова НОМЕР_2 , його дійсна ринкова вартість на час подання до суду первинного позову становить 270000,00 грн. (а.с. № 109-119, том № 1).

З огляду на різницю сум доходів від продажу спільних автомобілів подружжя та відхилень ідеальних часток, ОСОБА_3 має компенсувати на користь ОСОБА_2 різницю від ідеальної частки, з урахуванням їх дійсної вартості на час розгляду справи, яка становить 190000,00 грн.

Щодо 4/10 частини домоволодіння за адресою АДРЕСА_4 , площа земельної ділянки 600 кв.м., на земельній ділянці розташовано: А-1- житловий будинок шл/бл.; житловою площею 50,9 кв.м., загальною площею 81,2 кв.м., Б-сарай цегла, В-сарай шл/бет., Г-вбиральня цегла, Д-вбиральня цегла, Е-баня цегла, Ж-сарай цегла, М,Н-навіси, О-погріб шл/бет., П-сарай (тимчасовий), №1,3- 10,12-14,І,ІІІ-споруди.

Вказане майно також підлягає поділу у рівних частках між подружжям з огляду на ст. 60,63,70 СК України, а також приймаючи до уваги те, що сторони не висловили заперечень з приводу поділу цього майна.

Відтак в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя слід визнати за ОСОБА_3 та ОСОБА_2 право власності на 4/10 частини домоволодіння за адресою АДРЕСА_4 , площа земельної ділянки 600 кв.м. по 2/10 частині на кожного.

Крім того, сторонами було набуто боргові зобов`язання, зокрема 20.01.2018 ОСОБА_3 взяв у борг у ОСОБА_1 суму у розмірі 150000,00 доларів США, про що була складена відповідна розписка, оригінал якої досліджено в судовому засіданні та копія долучена до матеріалів справи. Дана сума була використана ОСОБА_9 для купівлі нежитлового приміщення по АДРЕСА_6 під 7% річних і станом на подання уточненого зустрічного позову загальна сума боргу складає 217387, 85 доларів США. Тобто 1/2 частина даних боргових зобов`язань, що складає 108693,93 долара США, а відповідно до курсу НБУ станом на момент подачі позову становить 4509841,38 гривень, має бути повернута позивачем за первісним позовом.

Враховуючи докази надані під час розгляду справи, оглянутий оригінал вказаної розписки, пояснень третьої особи та з урахуванням доводів сторін з цього питання слід визнати спільним сумісним зобов`язання подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_2 борг у розмірі 217387,85 доларів США та визнати вказане зобов`язання за ОСОБА_3 виходячи з наступного.

У відповідності до положень ч.ч.1-4 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦК України. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Отже, презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу може бути спростована. Разом з тим, спростувати цю презумпцію може сторона, яка надає докази протилежного, що мають відповідати вимогам належності та допустимості і є її процесуальним обов`язком.

Як зазначає п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 №11 „ Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, ч.3, ст.368 ЦК України), відповідно до частин 2, 3 ст.325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов`язальними правовідносинами, тощо.

Як передбачено ч.3 ст.368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Частина 1 ст. 319 ЦК України передбачає, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Щоб визначити джерело придбання спірного майна, необхідно встановити не лише факт спільного проживання чоловіка та жінки однією сім`єю, але й участь у його придбанні шляхом формування спільного бюджету та ведення спільного господарства, а також виключити можливість залучення особистих коштів будь-кого з них.

Суд вважає доведеним той факт, що вказані кошти були отримані для придбання нежитлового приміщення, за адресою АДРЕСА_3 в житловому будинку літ А-3, загальною площею 214 кв.м. під час перебування сторін у шлюбі.

Так, відповідно до висновку про вартість майна від 03 липня 2024 року складеного ФОП ОСОБА_7 на замовлення представника відповідача вартість нежитлового приміщення за адресою АДРЕСА_3 в житловому будинку літ А-3, загальною площею 214 кв.м., станом на дату оцінки складає 5569400,00 гривень. Отже, вартість 1/2 частини даного нерухомого майна, яку просить ОСОБА_2 , на дату оцінки складає 2784700,00 гривень.

Разом з цим, вартість 1/2 частки нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 219,4 кв.м., в напівпідвалі житлового будинку літ. Е-2 нежитлове приміщення №6 поз. 1-2, площею 165,6 кв.м та нежитлове приміщення №15 поз. 1-2 площею 18,8 кв.м., загальною площею 184,4 кв.м., ганок літ.е; в напівпідвалі житлового будинку літ Д-3 нежитлове приміщення №1 загальною площею 35,0 кв.м., відповідно до висновку про вартість майна від 03 липня 2024 року складеного ФОП ОСОБА_7 складає 2407150 гривень. Тобто, вартість 1/4 частини даного приміщення складає на дату оцінки 1203575 гривень.

Крім того, 1/2 частина доходу від здачі в оренду нежитлового приміщення за адресою АДРЕСА_3 в житловому будинку літ А-3, загальною площею 214 кв.м., яку заявляє до стягнення позивач за первісним позовом складає 569747,94 гривні.

Відтак різниця вартості майна, боргових зобов`язань та коштів отриманих від здачі в оренду нежитлового приміщення становить: 4558022,94 - 4509841,38 = 48181,56 гривень.

Враховуючи викладене, а також із врахуванням виділу в особисті боргові зобов`язання ОСОБА_3 суми боргу за розпискою від 20 січня 2018 року суд приходить до висновку про доведеність позовних вимог за зустрічним позовом в частині визнання права власності в порядку поділу спільного майна подружжя за ОСОБА_3 на вказані нежитлові приміщення із стягненням з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 різниці сум вартості майна, боргових зобов`язань та коштів отриманих від здачі в оренду нежитлового приміщення у розмірі 48181,56 гривень.

Згідно з частиною третьої статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

За правилом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

За змістом частини другої статті 71 СК України неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. З вищенаведених приписів законодавство, предметом позовних вимог, щодо розділу майна майно може бути майно, яке набуте лише дружиною та чоловіком.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З урахуванням наведених у позовній заяві обставин, наданих доказів та досліджених обставин, що не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ)вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України").

Щодо судових витрат, про які визначено в ст. 141 ЦПК України, суд вважає за доцільне не здійснювати їх розподілу, оскільки розмір судового збору при поданні позову, який був сплачений обома сторонами, є максимальним та достатнім з урахуванням об`єму задоволених позовних вимог за первісним та зустрічним позовами.

На підставі викладеного та керуючись ст. 13, 76-78, 81, 141,  263 – 265, 282 ЦПК України, -

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_6 ) різницю у розмірі 190000 (сто дев`яносто тисяч) гривень 00 копійок від ідеальних часток доходу від продажу автомобіль Тоуоtа Саmгу, номер кузова: НОМЕР_1 , 2012 року випуску та Mersedes-Benz В200, номер кузова: НОМЕР_2 , 2012 року випуску, що знаходились у спільній сумісній власності подружжя до їх відчуження.

Визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) та ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_6 ) 4/10 частини домоволодіння за адресою АДРЕСА_4 , площа земельної ділянки 600 кв.м., на земельній ділянці розташовано: А-1- житловий будинок шл/бл.; житловою площею 50,9 кв.м., загальною площею 81,2 кв.м., Б-сарай цегла, В-сарай шл/бет., Г-вбиральня цегла, Д-вбиральня цегла, Е-баня цегла, Ж-сарай цегла, М,Н-навіси, О-погріб шл/бет., П-сарай (тимчасовий), №1,3- 10,12-14,І,ІІІ-споруди.

В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) право власності на 2/10 частини домоволодіння за адресою АДРЕСА_4 , площа земельної ділянки 600 кв.м., на земельній ділянці розташовано: А-1- житловий будинок шл/бл.; житловою плошею 50,9 кв.м., загальною площею 81,2 кв.м., Б-сарай цегла, В-сарай шл/бет., Г-вбиральня цегла, Д-вбиральня цегла, Е-баня цегла, Ж-сарай цегла, М,Н-навіси, О-погріб шл/бет., П-сарай (тимчасовий), №1,3-10,12-14,І,ІІІ- споруди.

В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_6 ) право власності на 2/10 частини домоволодіння за адресою АДРЕСА_4 , площа земельної ділянки 600 кв.м., на земельній ділянці розташовано: А-1- житловий будинок шл/бл.; житловою плошею 50,9 кв.м., загальною площею 81,2 кв.м., Б-сарай цегла, В-сарай шл/бет., Г-вбиральня цегла, Д-вбиральня цегла, Е-баня цегла, Ж-сарай цегла, М,Н-навіси, О-погріб шл/бет., П-сарай (тимчасовий), №1,3-10,12-14, І,ІІІ - споруди.

В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи – приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Гуфман Яна Семенівна, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Ричка Катерина Юріївна, ОСОБА_1 про визнання майна приватною власністю та поділ майна подружжя задовольнити частково.

Визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) та ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_6 ) квартиру АДРЕСА_7 загальною площею 45,4 кв.м., житловою 37,4 кв.м.

Витребувати від ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) та ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_6 ) квартиру АДРЕСА_7 загальною площею 45,4 кв.м., житловою 37,4 кв.м.

В порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_7 загальною площею 45,4 кв.м., житловою 37,4 кв.м.

В порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_6 ) право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_7 загальною площею 45,4 кв.м., житловою 37,4 кв.м.

Визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) та ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_6 ) квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 95,4 кв.м., житловою площею 59,3 кв.м.

В порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 загальною площею 95,4 кв.м., житловою площею 59,3 кв.м.

В порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_6 ) право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 загальною площею 95,4 кв.м., житловою площею 59,3 кв.м.,

Визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) та ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_6 ) 1/2 частку нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_11 , приміщення 6,15,І, загальною площею 219,4 кв.м., в напівпідвалі житлового будинку літ. Е-2 нежитлове приміщення № 6 поз. 1-2, площею 165,6 кв.м та нежитлове приміщення №15 поз. 1-2 площею 18,8 кв.м., загальною площею 184,4 кв.м., ганок літ.е; в напівпідвалі житлового будинку літ Д-3 нежитлове приміщення №1 загальною площею 35,0 кв.м.

Визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) та ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_6 ) нежитлове приміщення за адресою АДРЕСА_3 в житловому будинку літ А-3, загальною площею 214 кв.м.

Визнати спільним сумісним зобов`язання подружжя ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) та ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_6 ) борг у розмірі 217387 (двісті сімнадцять тисяч триста вісімдесят сім) доларів 85 центів США перед ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) за борговою розпискою від 20 січня 2018 року.

Визнати боргові зобов`язання подружжя ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) та ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_6 ) у розмірі 217387 (двісті сімнадцять тисяч триста вісімдесят сім) доларів 85 центів США перед ОСОБА_1 за борговою розпискою від 20.01.2018 за ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ).

В порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) право власності на 1/2 частку нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_11 , приміщення 6,15,І, загальною площею 219,4 кв.м., в напівпідвалі житлового будинку літ. Е-2 нежитлове приміщення №6 поз. 1-2, площею 165,6 кв.м та нежитлове приміщення №15 поз. 1-2 площею 18,8 кв.м., загальною площею 184,4 кв.м., ганок літ.е; в напівпідвалі житлового будинку літ Д-3 нежитлове приміщення №1 загальною площею 35,0 кв.м.

В порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) право власності на нежитлове приміщення за адресою АДРЕСА_3 в житловому будинку літ А-3, загальною площею 214 кв.м.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_6 ) на користь ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) 48181 (сорок вісім тисяч сто вісімдесят одну) гривню 56 копійок різниці вартості спірних приміщень по АДРЕСА_6 та АДРЕСА_8 частини доходу від здачі в оренду нежитлового приміщення за адресою АДРЕСА_6 та суми боргових зобов`язань подружжя за розпискою від 20 січня 2018 року.

В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.       

Суддя :                                                         В.В. Батманова