КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
УХВАЛА
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
15.04.08 р. № 11/279
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Шипка В.В.
суддів: Розваляєвої Т.С.
Борисенко І.В.
при секретарі:
За участю представників:
від позивача - Дерев”янчук В.А. – (дов. № б/н від 28.03.2005р.)
від відповідача: Столяров В.М. – (дов. № 25 від 26.01.2008р.)
Куцький С.С. – (дов. № 4 від 14.01.2008р.)
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державна податкова інспекція у Солом"янському районі м. Києва
на постанову Господарського суду м.Києва від 09.11.2005
у справі № 11/279 (Євсіков О.О.)
за позовом ТзОВ "Емінент-Україна"
до Державна податкова інспекція у Солом"янському районі м. Києва
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
Ухвала приймається 15.04.2008р. у зв’язку з оголошенням в судовому засіданні 01.04.2008р. перерви відповідно до ст. 150 КАС України.
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю “Емінент – Україна” звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Солом’янському районі про визнання недійсним податкового повідомлення – рішення.
Постановою Господарського суду м. Києва від 09.11.2005р. у справі № 11/279 позов задоволено повністю.
Податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом’янському районі м. Києва від 07.06.2005р. № 39-2611/0 скасовано.
Судові витрати покладено на позивача.
Не погоджуючись із згаданою постановою, відповідач оскаржив її в апеляційному порядку, просив скасувати постанову Господарського суду м. Києва від 09.11.2005р. по справі № 11/279 повністю та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.12.2005р. у справі № 11/279 було відкрито апеляційне провадження.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 30.12.2005р. призначено розгляд справи № 11/279 на 25.01.2006р.
В судових засіданнях 25.01.2006р., 01.02.2006р., 02.02.2006р. та 04.02.2006р. оголошувались перерви відповідно до ст. 150 КАС України.
04.02.2006р. ухвалою Київського апеляційного господарського суду було зупинено апеляційне провадження у справі № 11/279 до закінчення проведення Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз призначеної судово-бухгалтерської експертизи.
06.03.2008р. Київський науково-дослідний інститут судових експертиз листом № 9485 від 19.11.2007р. повернув матеріали справи № 11/279 без виконання експертизи, оскільки станом на 14.11.2006р. не була здійснена попередня оплата вартості робіт.
11.03.2008р. ухвалою Київського апеляційного господарського суду було поновлено апеляційне провадження у справі № 11/279 та призначено розгляд на 01.04.2008р.
Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити.
Від представника позивача надійшло заперечення на апеляційну скаргу в якому він просить постанову залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.
На підставі акту № 18-2611/31518064 від 03.06.2005р. про результати невиїзної документальної перевірки ТОВ “Емінент-Україна” з питання повноти та своєчасності сплати податку на додану вартість при здійснені ввезення обладнання та комплектуючих до нього, що є часткою технологічної лінії сміттєспалювального заводу, за період з 01.09.2002р. по 31.03.2004р. відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 39-2611/0 від 07.06.2005, яким позивачу з згідно з п.п. “б” пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами” та відповідно до п. 4.1 ст. 4 Закону України „Про оподаткування прибутку України”, п.п. 17.1.3 п. 17. 1 ст. 17 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами” визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 8.781.078,06 грн., в т.ч. 4.390.539,03 грн. – основний платіж та 4.390.539,03 грн. – штрафні (фінансові) санкції.
Актом перевірки встановлено порушення позивачем п.п. 3.1.2 п. 3.1 ст. 3, п.п. 7.3.6 п. 7.3 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість”, в результаті чого ТОВ "Емінент-Україна" не сплачено до бюджету суму податку на додану вартість з вартості обладнання, ввезеного на митну територію України, у розмірі 4.390.539,03 грн., а саме: у вересні 2002 року – 2.403.732,88 грн. (120.186.564,38 х 20%); у грудні 2002 року – 1.346.468,61 грн. (6.732.343,07 х 20%); у січні 2003 року – 438.047,57 грн. (2.190.237,87 х 20%); у лютому 2003 року – 202.289,97 грн. (1.011.449,85 х 20%).
Висновок акту перевірки мотивований тим, що обладнання та комплектуючі до нього, що є часткою технологічної лінії сміттєспалювального заводу, яке згідно з наданими позивачем первинними документами було ввезене ТОВ "ASLUX-COM" на митну територію України у 2002-2003 роках та оформлене як внесок іноземного інвестора основних фондів до статутного фонду ТОВ "Емінент-Україна" для формування його цілісного майнового комплексу та офіційно зареєстроване як іноземна інвестиція, не набуло статуту “основного фонду”, оскільки не було введено в експлуатацію, а натомість було реалізовано як товар громадянину Гуріну М.М. за ціною 190.000,00 грн., у т.ч. ПДВ в сумі 31.666,67 грн. За таких обставин у позивача відсутні підстави для застосування п.п. 3.2.8 п. 3.2 ст. 3 Закону України „Про податок на додану вартість”, а тому здійснена позивачем операція підлягає оподаткуванню податком на додану вартість на загальних підставах.
17.06.2005 Державною податковою інспекцією у Солом’янському районі м. Києва було складено додаток № 1 до акту перевірки, тобто вже після прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, підставою для прийняття якого став саме акт перевірки.
У вказаному додатку зазначено, що, враховуючи документи ТОВ "Емінент-Україна", які не були залучені при складанні акту перевірки від 03.06.2005 № 18-2611/31518064 з питання повноти та своєчасності сплати податку на додану вартість при здійсненні ввезення обладнання та комплектуючих до нього, що є часткою технологічної лінії сміттєспалювального заводу, за період з 01.09.2002 по 31.03.2004, донарахована сума податку на додану вартість по вищевказаному акту не може бути зміненою.
Також вказаним додатком встановлено, що у постанові Вищого господарського суду України від 05.05.2005 у справі № 20/188 останній підтвердив висновок Київського апеляційного господарського суду від 20.01.2004 про те, що майно, передане на підставі ухвали Господарського суду м. Києва від 15.11.2004 ВАТ по газопостачанню та газифікації “Харківміськгаз”, станом на 15 листопада 2004 року належало Гуріну М.М. згідно з ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 21.09.2004 про затвердження мирової угоди, а тому додатково наданні ТОВ "Емінент-Україна" документи не можуть вплинути на розмір донарахованої суми податку на додану вартість за актом перевірки від 03.06.2005 № 18-2611/31518064.
Колегія суддів не погоджується з висновками акту перевірки виходячи з наступного.
Протягом 2002-2003 р.р. на територію України було ввезено частину обладнанні сміттєспалювального заводу, як інвестиція засновника ТОВ “ASLUM-COM” (Республік; Молдова) до статутного фонду позивача. Дане обладнання було оприбутковано на рах. 104 (машини та обладнання) на суму 17 465 336,80 грн. та весь час знаходилось і знаходиться ю зберіганні у Державному підприємстві оборони України “КМТЗ”. Обладнання не монтувалось та в експлуатацію не вводилось.
На кожну партію ввезеної частини обладнання, що є часткою технологічної лінії сміттєспалювального заводу, на митну територію України згідно вантажно-митної декларації оформлювалось інформаційне повідомлення про внесення іноземної інвестиції.
Кожне інформаційне повідомлення про внесення іноземної інвестиції заповнювалось за формою та у порядку згідно з Положенням про порядок державної реєстрації іноземної інвестиції, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів від 07.08.96 № 928, з присвоєнням Київською держадміністрацією реєстраційного номеру та з відміткою Державної податкової інспекції про її фактичне внесення.
Копії Статуту ТОВ “Емінент-Україна”, інформаційних повідомлень та вантажно-митних декларацій знаходяться в матеріалах справи.
Той факт, що обладнання було ввезено на територію України як внесок іноземного інвестора у статутний фонд позивача, та в установленому порядку було зареєстровано в якості інвестиції, не заперечується й відповідачем. Зокрема, про це йдеться на 4 та 5 аркушах акту перевірки.
Із вантажно-митних декларацій та інформаційних декларацій вбачається, що ввезене обладнання є лише частиною технологічної лінії сміттєспалювального заводу.
Відповідач також не заперечує, що ввезене обладнання є лише часткою технологічної лінії сміттєспалювального заводу.
Згідно термінів, наведених у Положенні (Стандарті) бухгалтерського обліку 7 “Основні засоби”, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 №92 та зареєстрованому в Міністерстві юстиції 18.05.2000 за №288/4509:
Основні засоби - матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший зарік).
Об'єкт основних засобів - це: закінчений пристрій з усіма пристосуваннями і приладдям до нього; конструктивно відокремлений предмет, призначений для виконання певних самостійних функцій; відокремлений комплекс конструктивно з'єднаних предметів однакового або різного призначення, що мають для їх обслуговування загальні пристосування, приладдя, керування та єдиний фундамент, унаслідок чого кожен предмет може виконувати свої функції, а комплекс - певну роботу тільки в складі комплексу, а не самостійно; інший актив, що відповідає визначенню основних засобів, або частина такого активу, що контролюється підприємством.
Якщо один з об’єктів основних засобів складається з частин, які мають різний строк корисного використання (експлуатації), то кожна з цих частин може визнаватися е бухгалтерському обліку як окремий об’єкт основних засобів.
Таким чином, П(С)БО 7 "Основні засоби" визнає основними засобами не тільки закінчений пристрій або відокремлений комплекс, але й частину такого комплексу та частину активу, що відповідає визначенню основних засобів, та не пов’язує віднесення об’єкту до основних засобів з фактом введення його в експлуатацію.
Колегія суддів, також не погоджується з відповідачем щодо застосування для визначення основних засобів п.40 Положення бухгалтерського обліку основних засобів (фондів) державних, кооперативних (крім колгоспів) та громадських підприємств і організацій, затвердженого Мінфіном СРСР 7 травня 1976 року № 30, оскільки згідно постанови Верховної Ради України "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР" від 12.09.91 №1545-Х1І акти Союзу РСР застосовуються на території України лише за умови, що ці питання не врегульовані законодавством України.
Міністерство фінансів України своїм листом від 09.12.03 №31-04200-30-5-7021 повідомило, що у зв'язку з прийняттям Україною нормативно-правових актів, за якими регульовані питання зі складання первинних документів, ведення регістрів бухгалтерського обліку і застосування кореспонденції рахунків, на території України не застосовується Положення бухгалтерського обліку основних засобів (фондів) державних, кооперативних ,крім колгоспів) та громадських підприємств і організацій.
Крім цього, п.п.3.2.8 п.3.2 ст. 3 Закону України “Про податок на додану вартість” від 03.04.97 №168/97-ВР із змінами та доповненнями не пов'язує звільнення від оподаткування передачу основних фондів як внеску до статутного фонду юридичної особи для формування її цілісного майнового комплексу в обмін на емітовані нею корпоративні права, із введенням їх в експлуатацію.
Таким чином, обладнання комплексу для використання заводами по термічній переробці твердих побутових відходів, що є часткою технологічної лінії сміттєспалювального заводу, ввезене засновником як внесок до статутного фонду ТОВ “Емінент-Україна”, відповідно до П(С) БО 7 “Основні засоби” визнається основними особами, які згідно з п.п.3.2.8 п.3.2 ст. 3 Закону України “Про податок на додану вартість” від 03.04.97 №168/97-ВР із змінами та доповненнями не є об'єктом оподаткування у випадку передачі їх як внеску до статутного фонду юридичної особи для формування її цілісного майнового комплексу в обмін на емітовані нею корпоративні права, у тому числі при ввезенні основних фондів на митну територію України (крім підакцизних товарів).
Також слід зазначити, що 01.09.04 між позивачем (Клієнт) та гр.Гуріним М.М. (Консультант) було укладено договір №01/04 про консультаційне обслуговування із змінами та доповненнями до нього, за умовами якого Гурін М.М. зобов'язувався надати позивачеві юридично-консультаційні послуги щодо його підприємницької діяльності, здійснити пошук інвесторів, роз'яснити питання щодо землевідведення під будівництво сміттєспалювального заводу та надати посильну допомогу у вирішені вказаних питань, а позивач сплатити за це винагороду в сумі 190 000 грн. без ПДВ.
Після підписання сторонами 05.09.04 акту приймання-передачі послуг позивач в (порушення умов договору не розрахувався з гр.Гуріним М.М., внаслідок чого останній (звернувся до Святошинського районного суду м. Києва з позовною заявою.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 21.09.04 було затверджено мирову угоду, за якою позивач зобов'язувався в погашення боргу передати у власність Гуріну М.М. майно - обладнання-комплексу для використання заводами по термічній (переробці твердих побутових відходів згідно переліку.
Судом було допущено негайне виконання рішення суду та майно - обладнання-комплексу для використання заводами по термічній переробці твердих побутових відходів - згідно переліку було передано Гуріну М.М. (копії Договору №01/04 від 01.09.04, акту приймання-передачі від 21.09.04 та ухвали Святошинського районного суду м.Києва від 05.09.04 знаходяться в матеріалах справи).
Згідно п.п.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
- або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;
- або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.
У зв'язку з вищенаведеним в бухгалтерському обліку були зроблено відповідні проводки (див. додаток №1). А 31 січня 2005 року позивач подав відповідачу уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок, в якому в рядку 2.2 відобразив не враховану суму податкових зобов'язань з податку на додану вартість в сумі (+)31667 грн.
Слід зазначити, що право платника податків на подання уточнюючого розрахунку податкових зобов'язань з ПДВ передбачено:
- п.5.1 ст. 5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" №2181-111 від 21.12.2000 (надалі - Закон №2181), відповідно до якого якщо у майбутніх податкових періодах платник податків самостійно виявляє помилки у показниках раніше поданої податкової декларації, такт платник податків має право надати уточнюючий розрахунок;
- п.4.4 Порядку заповнення та подання декларації з податку на додану вартість, затвердженим наказом ДПА України від 30.05.97 №166, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 09.07.97 за №250/2054 (надалі - Порядок), відповідно до якого якщо платник самостійно виявив помилки, що містяться у раніше поданій ним податкова декларації, то такий платник зобов'язаний подати в порядку, установленому для подать декларацій з податку на додану вартість, уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань-податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок.
Отже, позивач після виявлення помилок у податковій декларації, поданій за вересень 2004 року, був не тільки вправі, але, згідно п.5.1 ст.5 Закону №2181 та п.4.4 Порядку зобов'язаний подати уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з ПДВ.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 29.03.05 ухвала Святошинськоп районного суду м. Києва від 21.09.04 була скасована в результаті перегляду рішення з; нововиявленими обставинами. Ухвала від 29.03.05 мотивована тим, що майно, передані Гуріну М.М. за мировою угодою, в момент передачі перебувало під податковою заставою Солом'янської ДПІ з 20.08.04, про що ТОВ “Емінент-Україна” стало відомо лише в лютому 2005 року.
На підставі зазначеної ухвали місцевого суду 29 березня 2005 року за актом приймання-передачі сторони провели реституцію, тобто гр. Гурін М.М. та ТОВ “Емітент- Україна” склали акт приймання передачі останньому переданого за рішенням суду майна. Водночас, ухвалою Святошинського районного суду м.Києва встановлено той факт, що майно, передане Гуріну М.М. згідно ухвали Святошинського районного суду м. Києва від, 21.09.04, з власності ТОВ “Емінент-Україна” не вибувало. Згідно ч.4 ст. 35 ГПК Україні факти встановленими рішенням суду з цивільної справи є обов'язковим для господарською суду.
05 квітня 2005 року рішенням Святошинського районного суду м. Києва Договір “Про консультативне обслуговування” від 01.09.04 із змінами та доповненнями, укладений між Гуріним Миколою Миколайовичем та ТОВ “Емінент-Україна”, було визнано неукладеним, оскільки сторони договору неоднаково розуміли його положення. Судом було допущено негайне виконання рішення. Оскільки договором “Про консультативне обслуговування” від 01.09.04 із змінами та доповненнями до нього, сторони передбачали передачу майна в розрахунок за надані послуги, то юридична відсутність цього договору (визнання судом його неукладеним) не породжує для сторін жодних юридичних наслідків.
Таким чином, ухвалою від 29.03.05 та рішенням від 05.04.05 Святошинського районного суду м. Києва було скасовано ухвалу цього ж суду від 21.09.04, за якою майно ТОВ “Емінент-Україна” було передано Гуріну М.М., та визнано неукладеним, тобто таким, що не породжує жодних юридичних наслідків Договір “Про консультативне обслуговування” від 01.09.04 із змінами та доповненнями до нього, у якому передбачалась передача майна в розрахунок за надані послуги.
04 квітня 2005 року позивач подав до ДПІ у Солом'янському районі м. Києва уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок, в якій в рядку 2.2 відобразив зайво враховану суму податкових зобов'язань з податку на додану вартість в сумі 31667 грн. (див. додаток №2)
При цьому, постанова Вищого господарського суду України від 05.05.05 не суперечить наведеним вище висновкам, оскільки в межах справи № 20/188 цією судовою інстанцією досліджувалося лише питання законності ухвали Господарського суду м Києва від 15.11.04 у справі № 20/188 про зміну способу виконання рішення суду, якою обладнання-комплексу для використання заводами по термічній переробці твердих побутових відходів було передано на користь ВАТ по газопостачанню та газифікації “Харківміськгаз” в рахунок погашення боргу. Питання власності ТОВ “Емінент-Україна” на майно (обладнання-комплексу для використання заводами по термічній переробці твердих побутових відходів) перевірялось Вищим господарським судом України тільки з метою встановлення власника цього майна і станом на момент винесення Господарським судом м. Києва ухвали про зміну способу виконання рішення від 15.11.04.
В постанові від 05.05.05 у справі №20/188 Вищий господарський суд України погодився з висновком Київського апеляційного господарського суду від 20.01.04, що майно, передане на підставі ухвали Господарського суду м.Києва від 15.11.04 ВАТ по газопостачанню та газифікації “Харківміськгаз”, станом на 15 листопада 2004 року належало Гуріну М.М. згідно ухвали Святошинського районного суду м.Києва від 21.09.04 про затвердження мирової угоди (копія постанови знаходиться в матеріалах справи).
Таким чином, позивач до початку перевірки його відповідачем самостійно виявив заниження податкових зобов'язань з ПДВ, подав відповідний уточнюючий розрахунок, а потім на підставі відповідних рішень Святошинського районного суду м. Києва, що набрали законної сили та є обов'язковими для виконання на усій території України, а також у зв'язку з поверненням майна, знов подав відповідачу уточнюючий розрахунок, в якому відобразив зайво враховану суму податкових зобов'язань з ПДВ.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що місцевий суд дійшов вірного висновку, що податкове повідомлення – рішення ДПІ у Солом’янському районі м. Києва від 07.06.2005р. № 39-2611/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 8.781.078,06 грн., в т.ч. 4.390.539,03 грн. – основний платіж та 4.390.539,03 грн. – штрафні (фінансові) санкції підлягає визнанню недійсним.
Виходячи з наведеного, колегія Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга Державної податкової інспекції у Солом’янському районі м. Києва не підлягає задоволенню, а постанова Господарського суду м. Києва від 09.11.2005 року у справі № 11/279 не підлягає скасуванню.
Керуючись п. 6 розділу 7 “Прикінцеві та перехідні положення”, ст. ст. 195 198,200, 205-206 КАС України, суд, -
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом’янському районі м. Києва залишити без задоволення, постанову Господарського суду м. Києва від 09.11.2005 року у справі № 11/279 залишити без змін.
Матеріали справи № 11/279 повернути до Господарського суду м. Києва.
Ухвала може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом місяця у встановленому законом порядку.
Головуючий суддя Шипко В.В.
Судді
Розваляєва Т.С.
Борисенко І.В.