У к р а ї н а
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
Іменем України
05.03.08 Справа №2/204-07
Колегія суддів Запорізького апеляційного господарського суду у складі:
Головуючий суддя Колодій Н.А. судді Колодій Н.А. , Кагітіна Л.П. , Яценко О.М.
при секретарі: Соколові А.А.
за участю представників сторін:
від позивача – Литвиненко Т.О. – довіреність № 368 від 20.02.2008р.;
від відповідача – Мітяй І.М. – довіреність № 01-8/286 від 18.02.2008р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи № 2/204-07 та апеляційну скаргу Дочірнього підприємства «Херсонський річковий порт «Акціонерної судноплавної компанії «Укррічфлот» м. Херсон
на рішення господарського суду Херсонської області від 18.12.2007р. у справі № 2/204-07
за позовом Одеської залізниці, м. Одеса
до відповідача ДП «Херсонський річковий порт» Акціонерної судноплавної компанії «Укррічфлот» м.Херсон
про стягнення суми.
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Херсонської області від 18.12.2007р. у справі №2/204-07 позовні вимоги задоволено частково, з відповідача на користь Одеської залізниці стягнуто 4 195,20 грн – заборгованості за зберігання вантажу у вагонах у грудні 2006р. В решті позовних вимог відмовлено. Рішення суду прийнято з посиланням на положення ст. 46 Статуту залізниць, ст.11, 908 Цивільного та ст.307 Господарського кодексу України, п.5, 8 Правил зберігання вантажів і вмотивовано тим, що за зберігання вантажу на станції понад зазначений термін справляється плата, встановлена тарифом. Термін вивезення і порядок зберігання вантажів встановлюється Правилами зберігання вантажів. У грудні 2006р. на станцію Херсон - порт Одеської залізниці прибули вагони, вантажоотримувачем яких було підприємство відповідача, вказані вагони простояли в очікуванні вивантаження більше терміну безоплатного зберігання, у зв’язку з чим позивач нарахував відповідачу плату за зберігання вантажу у вагонах і пред’явив її до стягнення.
Не погодившись з прийнятим у справі судовим рішенням ДП «Херсонський річковий порт» Акціонерної судноплавної компанії «Укррічфлот» м. Херсон подало апеляційну скаргу до Запорізького апеляційного господарського суду, в якій просить рішення господарського суду Херсонської області від 18.12.2007р. у справі № 2/204-07 скасувати і прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог повністю. Заявник апеляційної скарги зазначає, що оскільки між сторонами не укладався договір, то підстав для нарахування залізницею плати за зберігання вантажу у вагонах не було. При винесені рішення, місцевий господарський суд керувався підзаконними актами, не даючи правового аналізу тому факту, наскільки положення підзаконних актів відповідають вимогам чинного законодавства. Судом першої інстанції не було враховано вимоги ст.23 Закону України “Про залізничний транспорт”. Стаття 46 Статуту залізниць, на думку заявника апеляційної скарги, поширюється лише на вантажі, вивантажені на місцях загального користування і не регулює правовідносини по зберіганню вантажу у вагонах за час затримки цих вагонів на станції в очікуванні подачі їх під вивантаження.
Представник у судовому засіданні підтримав вимоги, викладені у апеляційній скарзі.
Позивач відзиву на апеляційну скаргу не надав, у судовому засіданні представник позивача зазначив, що вважає рішення суду першої інстанції обґрунтованим та законним, просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги.
Ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 29.01.2008р. апеляційна скарга ВАТ «ДП «Херсонський річковий порт»» прийнята та призначена до розгляду на 05.03.2008р.
Розпорядженням Першого заступника голови Запорізького апеляційного господарського суду № 390 від 04.03.2008р. справу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий – суддя Колодій Н.А., судді: Кагітіна Л.П., Яценко О.М.
За згодою представників сторін вступну та резолютивну частину постанови оголошено вищезазначеною колегією у судовому засіданні 05.03.2008р.
За клопотанням представників сторін, судовий процес вівся без застосування засобів технічної фіксації.
Відповідно до статті 99 ГПК України, апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Згідно зі статтею 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого суду у повному обсязі.
Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги, та скасування рішення господарського суду, виходячи з наступного.
Відносини залізниці з відправниками та одержувачами вантажів, багажу, вантажобагажу і пошти з урахуванням специфіки функціонування цього виду транспорту як єдиного виробничо-технологічного комплексу регулюються Законом України “ Про залізничний транспорт”.
Згідно ст. ст. 2, 8 цього Закону умови та порядок організації перевезень за участю залізниць, нормативи якості вантажних перевезень (терміни доставки, безпека перевезень схоронність вантажів) та обслуговування пасажирів, відправників і одержувачів вантажів визначаються Статутом залізниць України, який затверджується Кабінетом Міністрів України, Правилами перевезень вантажів залізничним транспортом України та іншими актами законодавства України.
Спірні правовідносини сторін за своєю правовою природою є правовідносинами з надання послуг, пов’язаних з перевезенням вантажів залізницею та їх зберіганням.
Матеріалами справи встановлено, що 20.12.2001р. між сторонами у справі укладено Договір про подачу та забирання вагонів. Даним договором врегульовані господарські відносини між Одеською залізницею та ДП «Херсонський річковий порт», в тому числі щодо порядку і умов експлуатації під’їзної колії та надання послуг, пов’язаних з перевезенням вантажів.
Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, посилається на те, що в грудні 2006р. на станцію Херсон-порт Одеської залізниці на адресу відповідача прибули вагони, які простояли в очікуванні вивантаження більше терміну безоплатного зберігання.
В підтвердження факту затримки вагонів складено акти загальної форми № 1737 від 20.12..2006р., № 1776 від 24.12.2006р., № 1784 від 25.12.2006р., актом загальної форми 1787 від 26.12.2006р.
Позивач зазначає, що згідно положень п.46 Статуту залізниць, пунктів 5, 8 Правил зберігання вантажів відповідач повинен сплатити залізниці плату за зберігання вантажу на станції понад встановлений термін безкоштовного зберігання.
Відповідно до вимог ст. 46 Статуту залізниць України одержувач зобов’язаний прийняти і вивезти зі станції вантаж, що надійшов на його адресу. Терміни вивезення і порядок зберігання вантажів встановлюються Правилами. Вантажі, що прибули, зберігаються на станції безкоштовно протягом доби. Цей термін обчислюється з 24-ої години дати вивантаження вантажу (контейнера) засобами залізниці або з 24-ої години дати подачі вагонів під вивантаження засобами одержувача. За зберігання вантажу на станції понад зазначений термін справляється плата, встановлена тарифом.
Норми ст. 46 Статуту залізниць України, Правил зберігання вантажів та Тарифного керівництва № 1 не передбачають укладання окремого договору на зберігання вантажу, який перевозиться за договором перевезення (накладною). Збірник тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом України Тарифне керівництво № 1 ( з наступними змінами та доповненнями) в пункті 2 розділу 2 встановлює розміри зборів за зберігання вантажів, таким чином плата за зберігання є регульованим тарифом і не потребує додаткового погодження сторонами. З цих підстав колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги з приводу безпідставності стягнення плати за понаднормативне зберігання вантажу у зв’язку з відсутністю між сторонами врегульованих договором правовідносин.
Колегія суддів також не приймає до уваги доводи апелянта з приводу суперечливості законних та підзаконних актів, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог. Оскільки усі зазначені акти пройшли державну реєстрацію у Міністерстві юстиції України, не визнані судом недійсними або нечинними, а відтак мають застосовуватися у спірних правовідносинах.
Апеляційна інстанція також не приймає до уваги доводи позивача з приводу того, що господарським судом при прийнятті рішення по даній справі не враховано, що із загальної заявленої до стягнення плати, 3999,12 грн складає плата за зберігання вантажів у власних вагонах, в силу наступного. Чинне законодавство, зокрема, ст.46 Статуту, Правила зберігання вантажів та Тарифне керівництво № 1 не передбачають винятку щодо сплати збору за зберігання вантажу у вагонах, які належать вантажоодержувачу.
Відповідно до вимог частини першої статті 129 Статуту обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць. Частиною другою статті 129 Статуту, визначено вичерпний перелік обставин, для засвідчення яких складається комерційний акт. В усіх інших випадках обставини, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу і вантажобагажу і які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, оформляються актами загальної форми (частина 4 ст. 129 Статуту).
Виходячи з пункту 8 Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 25 лютого 1999 року № 113, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 15 березня 1999р. за № 165/3458 (далі - «Правила користування») у разі затримки вагонів на станції з причин, які залежать від вантажовласника, складається акт загальної форми, (форми «ГУ-23» - Додаток № 6 до Правил користування) який підписується представниками станції і вантажовласника (до яких у тому числі належать вантажовідправники та вантажоодержувачі). В акті вказується час (у годинах та хвилинах) початку та закінчення затримки вагонів і їх номери.
Аналогічні вимоги містять також Правила складання актів, затверджені Наказом Міністерства транспорту України від 28 05.2002р. № 334, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 08.07.2002р. за № 567/6855. Відповідно до п. 3 зазначених Правил, акти загальної форми складаються для засвідчення обставин, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу та вантажобагажу і можуть бути підставою для матеріальної відповідальності , зокрема, у разі затримки вагонів на станції призначення в очікуванні подачі під вивантаження з причин, що залежать від одержувача, власника залізничної під’їзної колії, порту підприємства.
Таким чином, відповідно до вищезазначених норм чинного законодавства належним і допустимим доказом посвідчення обставин, що є підставою для нарахування плати за понаднормативне зберігання вантажу є Акт загальної форми.
Як зазначено вище, позивач, на підтвердження факту затримки вагонів в позовній заяві посилається на акти загальної форми. Аналіз залучених до матеріалів справи актів та накопичувальних карток свідчить про наступне.
Відповідно до накопичувальних карток № 261205 ( акт загальної форми № 1776), №281231 ( акт загальної форми № 1784), № 311243 ( акт загальної форми № 1787), підписаних відповідачем з запереченнями, нарахована плата за зберігання вантажу в сумі 3 496 грн без ПДВ ( 4 195 грн з ПДВ).
В накопичувальній картці № 221207, відповідно до якої нарахована плата за зберігання вантажу в сумі 874 грн, без ПДВ, посилання на Акт загальної форми, яким підтверджено понаднормативне зберігання вантажу відсутнє. Враховуючи приписи ст. 129 Статуту залізниць України, колегія суддів вважає залучену до матеріалів справи накопичувальну картку № 221207 не належним доказом, а нараховану відповідно до неї плату таку, що нарахована безпідставно.
Як видно з наданого позивачем до позову Розрахунку ( а.с.15-17), загальна «сума, не визнана портом за зберігання вантажу» склала 4 195,20 грн. Тобто наданим розрахунком позивач підтвердив до стягнення саме ту суму, яка нарахована відповідно до належним чином оформлених накопичувальних карток.
З урахуванням зазначених обставин, суд першої інстанції частково задовольнив позовні вимоги у розмірі 4 195,20 грн. з урахуванням ПДВ.
Колегія суддів вважає висновки господарського суду щодо часткового задоволення позовних вимог такими, що ґрунтуються на наданих сторонами доказах, та відповідають нормам чинного законодавства.
В апеляційній інстанції позивач не оспорив встановлені судом факти щодо неправомірного нарахування плати за користування вагонами по накопичувальній картці № 221207 в розмірі 874 грн без ПДВ, рішення господарського суду Херсонської області по даній справі в частині часткового задоволення вимог, вважає обґрунтованим та законним.
Колегія суддів, проаналізувавши матеріали справи, дійшла висновку, що господарський суд Херсонської області вірно застосував норми матеріального і процесуального права і правильно прийняв рішення про часткове задоволення вимог позивача, правових підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення господарського суду немає.
Однак, враховуючи ту обставину, що суд не зазначив в резолютивній частині свого рішення про відмову в частині позовних вимог, які він визнав необґрунтованими, колегія суддів вважає за необхідне прийняти додаткове рішення, яким доповнити резолютивну частину рішення господарського суду Херсонської області по справі № 2/204-07 від 18.12.2007р. наступним пунктом: «В решті позовних вимог відмовити».
Судові витрати, за розгляд справи у суді апеляційній інстанції, відповідно до ст. 49 ГПК України, слід віднести на заявника апеляційної скарги.
Керуючись ст. ст. 49, 89, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Запорізький апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства «Херсонський річковий порт «Акціонерної судноплавної компанії «Укррічфлот» м.Херсон залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Херсонської області від 18.12.2007р. у справі № 2/204-07 без змін.
Прийняти додаткове рішення, яким доповнити резолютивну частину рішення господарського суду Херсонської області по справі № 2/204-07 від 18.12.2007р. наступним пунктом: «В решті позовних вимог відмовити».
Головуючий суддя Колодій Н.А.
судді Колодій Н.А.
Кагітіна Л.П. Яценко О.М.