Справа №  2-а-1271/11

 
П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

28 жовтня 2011 року                                                                        м. Кілія

Суддя Кілійського районного суду Одеської області Бошков М.І. розглянувши в порядку скороченого провадження адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного Фонду України Кілійського району Одеської області про визнання дій відповідача протиправними, зобов’язання виплатити державну соціальну допомогу особам, які мають статус «діти війни»  

                                                                   В С Т А Н О В И В :

       15.09.2011 року позивач звернувся до Кілійського районного суду із зазначеним адміністративним позовом в якому просить: - визнати протиправними дії відповідача щодо невиплати щомісячної державної допомоги як дитині війни; - зобов’язати УПФУ в Кілійському районі провести перерахунок та виплату  щомісячної державної соціальної допомоги за період з 15.03.2011 по 15.09.2011 року в сумі 1100,00 грн.. В обґрунтування своїх  вимогах позивач посилається на те, що є дитиною війни та відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни» має право на одержання щомісячної доплати до пенсії у розмірі 30 відсотків від мінімальної пенсії за віком у виплаті якої  відповідачем відмовлено.

     Позивач в позові просить суд розглянути справу в порядку скороченого провадження.   

     Відповідач надав заперечення на позов в якому зазначає, що позовні вимоги позивача вважає незаконними та необґрунтованими, а тому просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог. Також просить суд розглянути справу у відсутності представника відповідача в порядку письмового провадження.  

      Дослідивши матеріали справи, суддя вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.  

      Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом.

      Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які мають статус «дитини війни», на їх соціальну захищеність шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки визначені та закріплені в Законі України «Про соціальний захист дітей війни». Статтею 1 Закону передбачено, що діти війни є громадяни України, яким на час закінчення (02.09.1945 р.) другої світової війни було менше 18 років.

      Згідно паспорту громадянина України серії НОМЕР_1, виданого 19.03.1998 року Кілійським РВ ГУМВС України в Одеській області, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, за віком є дитиною війни і статус позивача як дитини війни підтверджується пенсійним посвідченням та не заперечується відповідачем.

      На підставі ст. 6 зазначеного вище Закону, «дітям війни» пенсії або щомісячне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на ЗО відсотків мінімальної пенсії за віком.

     Наявність такого права у позивача є визначальним для вирішення даного спору. Крім того, це право гарантується ч. 2 ст. 46 Конституції України, а також ч.2 ст. З Закону України «Про соціальний захист дітей війни», відповідно до якої, державні соціальні гарантії «дітям війни», встановлені цим законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно - правовими актами.

        Рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007, зупинення дії ст.6  вказаного Закону на 2007 рік, передбачене п.12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», визнано таким, що не відповідає Конституції України (т. б. є неконституційним).

       Як зазначено вище, згідно наведеним нормам Закону, позивач має право на підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

       Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, до яких відносяться і пенсії, визначаються Законом України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії».

       Відповідно до ст. 17 зазначеного Закону, мінімальний розмір пенсії за віком, як основна державна соціальна гарантія, встановлюється законами.

       Встановлення розміру мінімальної пенсії за віком Кабінетом Міністрів України суперечить наведеним нормам закону.

      На підставі ч. З ст. 46 Конституції України пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що - основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

        Із врахуванням наведеної конституційної норми, розмір мінімальної пенсії за віком, з якого має враховуватися підвищення до пенсії позивача не може бути нижчим від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

       Аналогічне положення щодо визначення розміру мінімальної пенсії за віком міститься в ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Будь-якими іншими діючими нормативно-правовими актами розмір мінімальної пенсії за віком не визначається.

        На підставі викладеного суд приходить до висновку щодо не взяття до уваги відповідачем положень ч. 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання щомісячного підвищення пенсії виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

       Відповідно до ч. І ст. 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне врахування» заява про призначення (перерахунок) пенсії або про її відстрочення та необхідні Документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

       Згідно ч. 4 ст. 45 названого Закону, перерахунок призначеної пенсії у разі виникнення права на її підвищення проводиться з першого числа місяця, в якому пенсіонер звернувся за перерахунком пенсії, якщо відповідну заяву з усіма необхідними документами подано ним до 15 числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо заяву з усіма необхідними документами подано ним після 15 числа.

         На підставі ч.2 п.12 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у період до перетворення Пенсійного фонду України в неприбуткову самоврядну організацію він функціонує як центральний орган виконавчої влади на підставі норм цього Закону та Положення про Пенсійний фонд України, яке затверджує Президент України.

        Відповідно до п.1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 01 березня 2001 року №121/2001, Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, що здійснює керівництво та управління солідарною системою загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та готує документи для їх виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, інших соціальних виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України.

        Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

       Згідно з положеннями ч. 4 ст. 9 КАС України, у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

      Таким чином, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру підвищення до пенсії позивачу підлягають застосуванню ч.З ст.46 Конституції України, ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», ст. 17 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» і ч. І ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а не постанова Кабінету Міністрів України №530 від 28 травня 2008 року «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав.

       Безпідставними є посилання відповідача і на відсутність коштів щодо забезпечення виплати зазначеного підвищення пенсії у вказаному розмірі, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань, які встановлені ст. 46 Конституції України та Законом України «Про соціальний захист дітей війни».

        П.12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» зупинено на 2007 рік дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Рішенням же Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року №6-рп/2007, зупинення дії ст. 6 зазначеного Закону на 2007 рік, передбачене п.12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним). При цьому, визнані неконституційними положення п.12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто з 09 липня 2007 року. Окрім того, рішенням Конституційного Суду України №10 рп/2008 року від 22 травня 2008 року, положення Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», що стосується виплати доплати «дітям війни» також визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним). Визнані неконституційними положення п.п. 2 п.41 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто з 22 травня 2008 року.

Прийнятий 27 квітня 2010 року Закон України «Про Державний Бюджет України на 2010 рік» не містить положень, що зупиняють дію Закону України «Про соціальний захист дітей війни» чи його окремих норм.

Відповідно до ст. 99 КАС України строк для звернення до адміністративного суду встановлений у шість місяців, а тому нарахування недоплаченої допомоги позивачеві, як дитині війни, повинно здійснюватись у межах даного строку, тобто за 6 місяців до дня звернення до суду. Внаслідок чого суд вважає за необхідне визначити кінцеву дату здійснення перерахунку, а саме до 15.09.2011 року.

Відповідно до ст. ст. 3, 8, 19, 22, 46 Конституції України, в Україні визнається принцип верховенства права; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави і держава відповідає перед людиною за свою діяльність; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та Законами України; громадяни мають право на соціальний захист; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Відповідно до ст. 3 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно - правовими актами.

       Відповідно до положень ст.ст. 21, 105, 162 КАС України, адміністративний позов може містити вимоги щодо визнання незаконними рішення, дії чи бездіяльності відповідача, зобов'язання його вчинити певні дії, відшкодувати шкоду, заподіяну незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю.

На підставі викладеного, суд вважає, що викладені в позовній заяві доводи позивача є частково обґрунтованими, що підлягають задоволенню частково, а саме в частині зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу підвищення до пенсії згідно ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» за період з 15.03.2011 р. по 15.09.2011 р..

У задоволенні інших вимог належить відмовити.

Керуючись ст. ст.  69-71, 100, 183-2, 256 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Адміністративний позов задовольнити частково.

       Зобов'язати Управління Пенсійного Фонду України в Кілійському районі Одеської області здійснити  перерахунок пенсії ОСОБА_1 з підвищенням її на 30 % мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та провести відповідні виплати з 15 березня 2011 року по 15 вересня 2011 року з урахуванням вже проведених нарахувань та виплачених сум.

У задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_1 -  відмовити.

Зобов‘язати Управління Пенсійного Фонду України Кілійського району Одеської області виконати постанову негайно.

Постанова за результатами скороченого провадження може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня отримання її копії до Одеського апеляційного адміністративного суду через Кілійський районний суд Одеської області.

Суддя   Кілійського

районного суду
М. І. Бошков