КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД      

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

 

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

 03.04.2008                                                                                           № 25/570

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Іваненко  Я.Л.

 суддів:            

 при секретарі:            

 За участю представників:

 від позивача -ОСОБА_1, дов. №130 від 14.01.2008 року

 від відповідача 1 - не з'явився

від відповідача 2 - не з'явився

від відповідача 3 - не з'явився

від третьої особи - не з'явився

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Суб"єкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_2

 на рішення Господарського суду м.Києва від 21.02.2008

 у справі № 25/570  

 за позовом                               Суб"єкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_2

 до                                                   Відділ Державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції м.Києва

                                                  Відділ Державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції м.Києва

                                                  Відділ Державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції м.Києва

 третя особа відповідача           Державне казначейство України

 третя особа позивача                      

 про                                                  стягнення 36324,59 грн.

 

ВСТАНОВИВ:

 Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.02.2008 року у справі№ 25/570 в позові Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_2 (далі-позивач) до Відділу Державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції міста Києва (далі-відповідач 1),  Відділу Державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції міста Києва (далі-відповідач 2), Відділу Державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції міста Києва (далі-відповідач 3) про стягнення солідарно матеріальної шкоди в розмірі 36 324, 59 грн. відмовлено повністю.

Не погоджуючись з даним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2008 року скасувати повністю, та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. Вважає, що зазначене рішення є незаконним, необґрунтованим, та таким, що не відповідає дійсним обставинам справи.

В судовому засіданні 03.04.2008 року представник позивача підтримав свої вимоги, викладені в апеляційній скарзі, а представники відповідачів в судове засідання не з'явилися та відзивів на апеляційну скаргу не надали.

Враховуючи те, що відповідачі були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, колегія суддів, порадившись, ухвалила розглянути апеляційну скаргу за відсутності представників останніх.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:

Рішенням Господарського суду міста Києва у справі №6/186 від 03.06.2002 року було задоволено позовні вимоги СПД ОСОБА_2 до НВ ТОВ «Фармамед» про стягнення 16236,72 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 6/98 від 17.02.2003 року було задоволено позовні вимоги СПД ОСОБА_2 до НВ ТОВ «Фармамед» про стягнення 21 996,73 грн.

На виконання вказаних рішень Господарським судом міста Києва було видано накази № 6/186 від 21.11.2002 року про стягнення 16 236,72 грн. та № 6/98 від 14.04.2003 року про стягнення 21 996,73 грн. з НВ ТОВ «Фармамед» на користь СПД ОСОБА_2

29.11.2002 року відповідачем-3 було відкрито виконавче провадження про примусове виконання наказу Господарського суду міста Києва № 6/186 від 21.11.2002 року, що підтверджується постановою № 1567/7.

29.11.2002 року вказану постанову було направлено на адресу боржника позивача -НВ ТОВ «Фармамед».

17.07.2003 року відповідачем-2 було відкрито виконавче провадження про примусове виконання наказу Господарського суду міста Києва № 6/186 від 21.11.2002 року, що підтверджується відповідною постановою. Того ж дня, вказану постанову було направлено на адресу боржника позивача - НВ ТОВ «Фармамед».

19.10.2005 року відповідачем-1 було відкрито виконавче провадження про примусове виконання наказу Господарського суду міста Києва № 6/186 від 21.11.2002 року, що підтверджується відповідною постановою. Того ж дня, вказану постанову було направлено на адресу боржника позивача - НВ ТОВ «Фармамед».

Постановою № 246/12 від 26.06.2006 року відповідачем-1 було повернуто позивачу виконавчий документ № 6/186 від 21.11.2002 року.

Вказаною постановою було встановлено, що за адресою НВ ТОВ «Фармамед» підприємство та будь-яке майно не виявлено.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 40 ЗУ “Про виконавче провадження” виконавчий документ, прийнятий державним виконавцем до виконання, за яким стягнення не провадилося або було проведено частково, повертається стягувачеві, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, і здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Відповідачами у даній справі є органи державної влади. Позивач вказує, що йому було завдано матеріальної шкоди внаслідок бездіяльності посадових осіб відповідачів.

Приписи ст. 1166 ЦК України передбачають загальні підстави деліктної відповідальності за завдану майнову шкоду, наявність яких необхідна для всіх випадків відшкодування шкоди. Такими підставами є: протиправність дій особи, збитки, причинно-наслідковий зв'язок між діями та наслідками (а саме збитками), вина особи, яка вчинила правопорушення.

Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність вини не є обов'язковою.

Статтею 1174 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Таким чином, підставою для відшкодування шкоди є саме незаконність дії чи бездіяльності.

Порядок оскарження дій чи бездіяльності органів Державної виконавчої служби визначено статтею 1212 ГПК України.

Так, скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем, протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена.

Скарги на дії органів Державної виконавчої служби розглядаються господарським судом, про час і місце якого повідомляються ухвалою стягувач, боржник чи прокурор та орган виконання судових рішень. Неявка боржника, стягувана, прокурора чи представника органу Державної виконавчої служби в судове засідання не є перешкодою для розгляду скарги.

За результатами розгляду скарги виноситься ухвала, яка надсилається стягувачеві, боржникові та органові виконання судових рішень. Ухвалу може бути оскаржено у встановленому цим Кодексом порядку.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, в даному випадку обов'язок довести бездіяльність відповідачів, виникнення шкоди та причинного зв'язку між ними покладається на позивача. При цьому, преюдиційне значення для справи про відшкодування збитків мають судові рішення, якими б встановлювалась неправомірність дій або бездіяльність державного виконавця, і означає те, що позивачем оскаржувалися дії (бездіяльність) державного виконавця до суду.

Колегія суддів встановила, що доказів, які підтверджують притягнення посадових осіб відповідачів до відповідальності за невиконання чи неналежне виконання ними своїх обов'язків, а саме, рішення загального суду (яким може бути встановлено факт неправомірності дій відповідача, що могли завдати шкоди), позивачем суду не надано.

Не міститься в матеріалах справи і доказів прийняття судом відповідного рішення за наслідками звернення позивача до суду на дії органів ДВС в порядку, встановленому ст. 1212 ГПК України.

За таких обставин, позивачем документально не доведено наявність у діях відповідачів ознак складу правопорушення, які стали б підставою цивільно-правової відповідальності у вигляді стягнення збитків, зокрема, протиправність поведінки заподіювачів та причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Отже, апеляційний суд приходить до висновку, що доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги, скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів вважає, що господарський суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні в матеріалах справи докази, дав їм належну оцінку, прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, а тому, рішення необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

 

З огляду на викладене вище та керуючись ст. ст. 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

 

ПОСТАНОВИВ:

 1.Рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2008 року у справі № 25/570  залишити без змін, а апеляційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_2  без задоволення.

2.Матеріали справи № 25/570  повернути до Господарського суду міста Києва.

 Головуючий суддя                                                                       

 

 Судді                                                                                         

 

 08.04.08 (відправлено)