КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01601, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.12.2011                                                                                           № 17/296

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Майданевича А.Г.

суддів:            Мальченко  А.О.

          Гаврилюка  О.М.

за участю представників сторін: згідно з протоколом судового засідання від 26.12.2011 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства «Плодоовоч»

на рішення           господарського суду міста Києва

від          03.10.2011 року

у справі          № 17/296 (суддя – Удалова О.Г.)

за позовом          Приватного акціонерного товариства «Плодоовоч»

до          Споживчого товариства «Діамед»

про          визнання договору недійсним,-

                                              ВСТАНОВИВ:

 До господарського суду міста Києва звернулося з позовом приватне акціонерне товариство «Плодоовоч» до споживчого товариства «Діамед» про визнання недійсним договору № 3/2006 від 31.10.2006 року про надання послуг на теплопостачання та технічне обслуговування і утримання внутрішньо будинкових інженерних систем ЦО та їх абонентських уводів.

Рішенням господарського суду міста Києва від 03.10.2011 року у позові відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішенням місцевого суду, позивач, приватне акціонерне товариство «Плодоовоч», звернулось з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду та просить скасувати рішення господарського суду міста Києва та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.12.2011 року по справі № 17/296 відновлено строк на подання апеляційної скарги приватному акціонерному товариству «Плодоовоч»,  прийнято її до провадження і призначено розгляд справи у судовому засіданні.

Повноважні представники позивача в судове засідання апеляційної інстанції не з’явились, своїм процесуальним правом, передбаченим статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористались. Враховуючи те, що в матеріалах справи містяться докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судових засідань про розгляд апеляційної скарги, а також приймаючи до уваги те, що ухвалою про призначення справи до розгляду апеляційної скарги учасників судового процесу було попереджено, що неявка представників сторін без поважних причин у судове засідання не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Представник відповідача був присутній в судовому засіданні, заперечував проти апеляційної скарги та просив рішення першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Однак, своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, заперечення не подав. Відсутність відзиву не перешкоджає перегляду рішення по суті.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно зі статті 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 31.10.2006 року між споживчим товариством «Діамед» (далі – відповідач, підприємство) та закритим акціонерним товариством «Плодоовоч», правонаступником якого є приватне акціонерне товариство «Плодоовоч» (далі – позивач, споживач), було укладено договір № 3/2006 про надання послуг на теплопостачання та технічне обслуговування і утримання внутрішньо будинкових інженерних систем ЦО та їх абонентських уводів (далі - договір).

Згідно з положеннями п. 1.1 договору, предметом останнього є надання послуг на теплопостачання та своєчасна сплата у повному обсязі спожитої енергії у гарячій воді та експлуатаційних витрат, обслуговування та утримання внутрішньо будинкових інженерних систем ЦО та їх абонентських уводів в нежитловому приміщенні (будинку) за адресою: м. Київ, вул. Симиренка, 17А.

При виконанні умов договору, а також при вирішенні всіх питань, що не обумовленні цим договором, сторони зобов’язуються керуватися тарифами, затвердженими Київською міською державною адміністрацією, Положенням про Держенергоспоживнагляд, діючими правилами користування тепловою енергією, Правилами технічної експлуатації тепловикористовуючих установок і теплових мереж, нормативними актами з питань користування та взаєморозрахунків за енергоносії, чинним законодавством України (п. 2.1 договору).

Згідно з п.п. 2.2.1, 2.2.2 договору, відповідач зобов’язався розподіляти надану енергопостачальною організацією в цілому на будинок теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення (під час опалювального сезону) в кількості та в обсягах, що відповідають технічній документації будинку та площі, займаній споживачем (звернення-доручення), надавати послуги по розрахунковому обслуговуванню абонентів з енергопостачальною організацією за спожиту теплову енергію (додаток № 1), проводити засобами Дирекції як структурного підрозділу підприємства технічне обслуговування внутрішньо будинкових систем опалення, абонентських уводів згідно з доданою калькуляцією.

Позивач, у свою чергу, взяв на себе зобов’язання виконувати умови та порядок оплати в обсягах і терміни, які передбачені в додатках №№  1, 2 до цього договору (п. 2.3.3 договору).

Згідно з п. 2.3.6 договору, споживач зобов’язався своєчасно та у повному обсязі відшкодовувати на розрахунковий рахунок вартість спожитої теплової енергії та технічного обслуговування теплосистеми.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до умов договору відповідач надавав послуги позивачу, які передбачені пунктами 2.2.1 та 2.2.2 і виставляв рахунки для їх оплати, а позивач, у свою чергу,  протягом 2006-2007 років здійснював оплату отриманих послуг. Вказана обставина підтверджується наявними у матеріалах справи виписками з банку.

У зв’язку із тим, що даний договір  від імені позивача підписаний заступником директора ОСОБА_1, який не мав повноважень для вчинення цього правочину, позивач звернувся до суду із позовом про визнання зазначеного договору недійсним.

Частиною 1 ст. 92 ЦК України визначено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Згідно з ч. 1 ст. 87 ЦК України для створення юридичної особи її учасники (засновники) розробляють установчі документи, які викладаються письмово і підписуються всіма учасниками (засновниками), якщо законом не встановлений інший порядок їх затвердження.

За своєю організаційно-правовою формою позивач відноситься до товариств.

Відповідно до  ч. 2 ст. 87 ЦК України установчим документом товариства є затверджений учасниками статут або засновницький договір між учасниками, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 88 ЦК України встановлено, що у статуті товариства вказуються найменування юридичної особи, органи управління товариством, їх компетенція, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до товариства та виходу з нього, якщо додаткові вимоги щодо змісту статуту не встановлені цим Кодексом або іншим законом.

Відповідно до ст. 97 ЦК України управління товариством здійснюють його органи, до яких відносяться загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

Отже, відповідно до чинного законодавства, юридична особа здійснює діяльність через свої органи, компетенція, порядок створення, функціонування яких визначається установчими документами юридичної особи, тобто, в даному випадку, компетенція органів управління позивача визначається Статутом позивача.

Пунктом 9.3.1 Статуту зазначено, що виконавчим органом товариства, який здійснює керівництво його поточною діяльністю, є Правління; роботою правління керує голова правління Товариства, який вправі без доручення здійснювати дії від імені Товариства.

Як видно із матеріалів справи, спірний договір підписано заступником директора ОСОБА_1, і доказів того, що вказана особа була уповноважена на укладення договорів від імені позивача матеріали справи не містять.

Таким чином, спірний договір, зі сторони позивача, укладено особою з перевищенням повноважень.

Однак, на переконання судової колегії апеляційного господарського суду, суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позову про визнання  вказаного договору недійсним з наступних підстав.

Так, згідно із ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов’язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов’язки з моменту вчинення цього правочину.

Судом першої інстанції достовірно встановлено, що відповідач протягом 2006-2007 років оплачував надані йому  відповідачем послуги за умовами договору.

Отже, спірний  договір, як зі сторони відповідача так і зі сторони позивача, виконувався.

На підтвердження вказаних обставин до матеріалів справи залучені виписки з банківського рахунку відповідача.

Таким чином, господарський суд  дійшов вірного висновку про те, що здійснивши оплату наданих відповідачем за умовами договору послуг, позивач схвалив укладений з відповідачем договір, оскільки вчинив юридично значимі дії, спрямовані на його виконання, а тому підстави для визнання такого договору недійсним з огляду на те, що він підписаний зі сторони позивача не уповноваженою особою, а саме: заступником директора ОСОБА_1,  відсутні.

Відповідно до частин першої, третьої ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою, шостою ст. 203 ЦК України.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Згідно з частинами  1-3,5,6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу,іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника паровичну має бути вільним  і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Як вбачається з правовідносин сторін, позивач на підставі ним же оспорюваного правочину  сплачував кошти за надані відповідачем послуги, тобто позивач вважається таким, що його  схвалив.

Отже, наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, який не мав належних повноважень, робить його дійсним з моменту вчинення. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення до другої сторони угоди чи до її представника (лист, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття її виконання, здійснення платежу другій стороні і т. ін.). У такому випадку вимога про визнання правочину  недійсним з мотивів відсутності належних повноважень представника на вчинення правочину задоволенню не підлягає.

Зазначена правова позиція суду повністю узгоджується з правовою позицією Вищого арбітражного суду України, викладеною у п. 9.2. роз’яснення «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням угод недійсними»від 12.03.1999 року № 02-5/111.

Таким чином, апеляційний господарський суд проаналізувавши спірний договір, встановив, що він сторонами виконувався та його зміст відповідає нормам чинного законодавства, укладений з дотриманням норм статті 203 Цивільного кодексу України, у зв’язку з чим  відсутні підстави для визнання його недійсним.

Також колегія суддів погоджується із висновком суд першої інстанції про те,що посилання позивача на порушення відповідачем законодавства про ліцензування господарської діяльності щодо постачання теплової енергії є безпідставне, оскільки    відповідно до частини 3 статті 277 ГК України абонент має право відпускати енергію приєднаним до його мереж вторинним споживачам (субабонентам). У цьому випадку субабоненти укладають договір енергопостачання з абонентом і мають права та несуть обов’язки абонента, а абонент має права та несе обов’язки енергопостачальника.

Відповідно до залученого до матеріалів справи копії договору, укладеного між акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго»(енергопостачальною організацією) та споживчим товариством «Діамед» (абонентом), 01.01.2001 року укладено договір № 820212 на постачання теплової енергії, за умовами якого енергопостачальна організація зобов’язалась постачати теплову енергію по вул. Симиренка, 17-А у м. Києві, а абонент своєчасно та у повному обсязі сплачувати отримані послуги на умовах та у строки, визначені зазначеним договором (п.п. 1.1, 2.3.1-2.3.3 договору № 820212 від 01.01.2001 року).

У свою чергу закрите акціонерне товариство «Плодоовоч» звернулося до споживчого товариства «Діамед» із зверненням-дорученням про укладення договору на забезпечення потреб споживача тепловою енергією у гарячій воді з 01.11.2006 року для опалення, вентиляції, гарячого водопостачання  та технічне обслуговування теплосистеми будинку у приміщенні, займаному по вул. Симиренка, 17-А.

Отже, проаналізувавши правовідносини зазначених учасників господарської діяльності та відповідно до Правил користування тепловою енергією, позивач є субспоживачем (субабонентом), відповідач – споживачем (абонентом), Київенерго – енергопостачальною організацією.

Відповідно до ст. 33 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті  обставини,  на  які  вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які  мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Нормами статті 43 ГПК України визначено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що доводи закритого акціонерного товариства «Плодоовоч», які викладені в апеляційній скарзі та надані ним докази, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції.

З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 03.10.2011 року прийнято після повного з’ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, та відповідністю висновків, викладених в рішенні суду обставинам справи, а також у зв’язку із правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, і є таким що відповідає нормам закону.

Зважаючи на те, що доводи відповідача законних та обґрунтованих  висновків суду  першої інстанції не спростовують, рішення господарського суду міста Києва від 03.10.2011 року залишити без змін, а апеляційну скаргу закритого акціонерного товариства «Плодоовоч» без задоволення.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

                                           ПОСТАНОВИВ :

1.          Апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства «Плодоовоч» на рішення господарського суду міста Києва від 03.10.2011 року по справі № 17/296 залишити без задоволення.

2.          Рішення господарського суду міста Києва від 03.10.2011 року по справі № 17/296 залишити без змін.

3.          Матеріали справи № 17/296 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 107 ГПК України.

Постанова Київського апеляційного господарського суду за наслідками перегляду відповідно до ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття. 

Головуючий суддя                                                                      Майданевич А.Г.

Судді                                                                                          Мальченко  А.О.

                                                                                          Гаврилюк  О.М.

03.01.12 (відправлено)