ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ  ОБЛАСТІ

58601, м. Чернівці, вул. О.Кобилянської, 14, тел. 52-47-40, inbox@cv.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2025 року                            Справа № 926/502/25

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Сенс Груп”         

до відповідача Колективного підприємства “Рембудмонтаж”

про стягнення інфляційних втрат і 3 %   річних в сумі 789 393,01 грн

Суддя                                                    Проскурняк О.Г.

Секретар судового засідання          Гончар А.Ю.

Представники сторін:

від позивача – адвокат Гонцарюк Є.Л.

від відповідача – адвокат Бартусевич В.М.

СУТЬ СПОРУ: Товариство з обмеженою відповідальністю “Сенс Груп” звернулось до Господарського суду Чернівецької області із позовом до відповідача Колективного підприємства “Рембудмонтаж” про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог) в сумі 789 393,01 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що між сторонами укладено договір субпідряду № 01/03 від 01 березня 2010 року на будівництво багатоповерхового житлового будинку з вбудованими приміщеннями по вул. Руській, 229-б та договір субпідряду № 04-10СП від 20 жовтня 2010 року на влаштування фундаменту станції наповнення, зберігання та реалізації технічних (негорючих) газів по вул. Комунальників, 4-в у м. Чернівці.

На виконання вказаних договорів, позивач виконав будівельні роботи і передав по видатковій накладній № 0-00000002 від 29 вересня 2010 товар (бордюр, відсів, плитка тротуарна на суму 123 714,71 грн.), вартість яких на загальну суму 561 358,79 грн.

Далі позивач стверджує, що у відповідача виникла заборгованість перед позивачем за договорами субпідряду №01/03 від 01 березня 2010 року і № 04-10СП від 20 жовтня 2010 року на загальну суму 561 358,79 грн.

Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 11 червня 2024 року у справі № 5027/914/2012 позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Сенс Груп” до Колективного підприємства “Рембудмонтаж” про стягнення заборгованості в сумі 627 410,87 грн. задоволено частково; стягнуто з КП “Рембудмонтаж” на користь ТОВ “Сенс Груп” 561 358,79 грн - основного боргу, 34 712,70 грн - 3% річних, 29 146,63 грн - інфляційних втрат та 12 504,36 грн - судового збору.

29 січня 2025 року кошти в сумі 637 722,48 грн надійшли на рахунок позивача, що підтверджується банківською випискою.

Таким чином, позивач стверджує, що відповідач прострочив виконання грошового зобов`язання перед ТОВ “Сенс Груп” на загальну суму 561 358,79 грн, внаслідок чого є підстави для покладення на КП “Рембудмонтаж” обов`язку щодо відшкодування інфляційних втрат та 3% річних на загальну суму 799   702,15 грн за період з 13 березня 2017 року по 28 січня 2025 року.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13 лютого 2025 року, судову справу № 926/502/25 передано на розгляд судді Проскурняку О.Г.

Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 14 лютого 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 05 березня 2025 року.

03 березня 2025 року через систему “Електронний суд” до суду надійшов письмовий відзив відповідача на позовну заяву.

Згідно змісту вказаного відзиву адвокат відповідача проти задоволення позовних вимог заперечує, з огляду на пропуск строку позовної давності. Крім того, адвокат позивача просить суд зменшити розмір інфляційних втрат та 3% річних та застосувати період нарахування інфляційних втрат та 3% річних з 13.02.2022 року по 09.01.2025 року.

05 березня 2025 року через систему “Електронний суд” до суду надійшла відповідь на відзив, де позивачем надано заперечення на позицію адвоката відповідача та заява про зменшення розміру позовних вимог, згідно змісту яких, позивач просить стягнути з відповідача інфляційні втрати позивача у розмірі 657 585,46 грн., та 3% річних в розмірі 131 807,55 грн., а всього 789 393,01 грн за період з 13 березня 2017 року по 09 січня 2025 року, оскільки 10 січня 2025 року кошти поступили на рахунок приватного виконавця.

Ухвалою суду від 05 березня 2025 року в судовому засіданні оголошено перерву до 19 березня 2025 року.

07 березня 2025 року надійшли письмові заперечення адвоката відповідача на відповідь на відзив.

Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 19 березня 2025 року закрито підготовче провадження у справі № 926/502/25; призначено справу до розгляду по суті на 08 квітня 2025 року.

Ухвалою суду від 08 квітня 2025 року в судовому засіданні по розгляду справи по суті оголошено перерву до 23 квітня 2025 року.

Адвокат позивача в судовому засіданні 23 квітня 2025 року підтримав позовні вимоги (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог) в повному обсязі.

Адвокат відповідача в судовому засіданні 23 квітня 2025 року заперечував проти задоволення позовних вимог, вказуючи, що при застосуванні наслідків пропуску строку позовної давності, до стягнення підлягають 3% річних та інфляційні втрати, що обмежуються останніми трьома роками які передували зверненню із заявою з грошовими вимогами (з 13.02.2022 року по 09.01.2025 року) в сумі 309   291,11 грн.

Відповідно до статті 219 ГПК України рішення у даній справі прийнято 23 квітня 2025 року.

Розглянувши матеріали справи, вживши всі передбачені законом заходи для всебічного, повного та об`єктивного встановлення обставин справи, на яких ґрунтуються позовна вимога, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення її по суті, заслухавши представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно положень частини 1, 2 статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 Цивільного кодексу України).

Так, на виконання укладених з відповідачем договору субпідряду № 01/03 від 01 березня 2010 року на будівництво багатоповерхового житлового будинку з вбудованими приміщеннями по вул. Руській, 229-б та договору субпідряду № 04-10СП від 20 жовтня 2010 року на влаштування фундаменту станції наповнення, зберігання та реалізації технічних (негорючих) газів по вул. Комунальників, 4-в у м. Чернівці позивач виконав будівельні роботи і передав по видатковій накладній № 0-00000002 від 29 вересня 2010 року товар (бордюр, відсів, плитка тротуарна на суму 123 714,71 грн.), вартість яких на загальну суму 561 358,79 грн. Відповідач свій обов`язок по оплаті, згідно вказаних Договорів виконав неналежним чином.

Рішенням Господарського суду Чернівецької області по справі № 5027/914/2012 від 11 червня 2024 року, залишеного без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 09 жовтня 2024 року встановлено наявність підстав для задоволення позову в частині вимог про стягнення з КП “Рембудмонтаж” основного боргу на суму 561 318,79 грн. з розрахунку: 370 512,58 грн. (заборгованість по Договору субпідряду № 01/03) + 191 806,21 грн. (заборгованість по Договору субпідряду № 04-10СП) – 960,00 грн. (вартість товару по накладній № 0-00000033 від 05.09.2011 згідно уточнення позивача) = 561 358,79 грн та стягнуто з Колективного підприємства “Рембудмонтаж” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Сенс Груп” 561 358,79 грн. основного боргу, 34 712,70 грн. 3% річних, 29 146,63 грн. інфляційних втрат та 12 504,36 грн. судового збору.

Частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відтак, факти, встановлені у прийнятих раніше судових рішеннях, мають для суду преюдиціальний характер. Преюдиціальність означає обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили, в одній справі, для суду при розгляді інших. Правило про преюдиціальність спрямовано не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження та оцінку.

Правило про преюдицію спрямовано не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду – на їх дослідження та оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії (постанова КГС ВС від 10 грудня 2019 року по справі № 910/6356/19).

Частиною 1 статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав та свобод людини та практику суду як джерело права. У преамбулі та статті 6 параграфа 1 Конвенції, у рішенні Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/99 “Совтрансавто-Холдінг” проти України”, а також у рішенні Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 “Брумареску проти Румунії” встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів (постанова КЦС ВС від 17.12.2019 по справі № 641/1793/17).

Відтак, при розгляді справи № 5027/914/2012 судами встановлено наявність заборгованості відповідача перед позивачем на загальну суму 561 358,79 грн.

29 листопада 2024 року судом видано наказ про примусове виконання рішення Господарського суду Чернівецької області від 11 червня 2024 року у справі № 5027/914/2012, яке набрало законної сили 09 жовтня 2024 року, яким наказано стягнути з Колективного підприємства “Рембудмонтаж” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Сенс Груп” 561 358,79 грн. основного боргу, 34 712,70 грн. 3% річних, 29 146,63 грн. інфляційних втрат та 12 504,36 грн. судового збору.

Як вбачається із постанови про закінчення виконавчого провадження ВП № 76690217 від 28 січня 2025 року, приватним виконавцем виконавчого округу Чернівецької області встановлено повне фактичне виконання означеного рішення; виконавче провадження з примусового виконання наказу № 5027/914/2012 виданого 29 листопада 2024 року закінчено.

При цьому, сторонами підтверджується та не заперечується, що згідно меморіального ордеру № 6871 від 05 грудня 2024 року та меморіального ордеру № 7248 від 10 січня 2025 року на рахунок приватного виконавця відповідачем сплачено 19   613,03 грн та 682   355,55 грн відповідно.

Так, звертаючись із вказаним позовом, позивач посилається на те, що зобов`язання по сплаті заборгованості у відповідача виникло на підставі укладених між сторонами Договорів, проте виконано лише 10 січня 2025 року, а відтак просить суд (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог) стягнути з КП “Рембудмонтаж” на користь ТОВ “Сенс Груп” інфляційні втрати в сумі 657   585,46 грн та 3 % річних в сумі 131   807,55 грн за період з 13 березня 2017 року по 09 січня 2025 року.

При цьому, звертаючись із позовом до суду, позивач вказує, що зобов`язання, яке встановлене рішенням Господарського суду Чернівецької області по справі № 5027/914/2012 виникло 11 грудня 2010 року. З 11 грудня 2010 року по 31 грудня 2012 року позивачем нараховано відповідачу та стягнуто судом в межах справи № 5027/914/2012 інфляційні втрати та 3% річних.

Свій же розрахунок за період з 13 березня 2017 року по 09 січня 2025 року позивач обґрунтовує тим, що строк позовної давності продовжено на строк дії карантину з 11 березня 2020 року, згідно пункту 12 прикінцевих та перехідних положень ЦК України, а згідно пункт 19 прикінцевих та перехідних положень ЦК України 24 лютого 2022 року зупинено перебіг позовної давності на строк дії воєнного стану. При цьому, 13 березня 2017 року це дата за три роки від 11 березня 2020 року (коли строк позовної давності продовжено на строк дії карантину) а 09 січня 2025 року це останній день, перед повним виконанням відповідачем зобов`язання.

Відтак, позивачем при зверненні до суду 13 лютого 2025 року (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог) нараховано інфляційні втрати в сумі 657 585,46 грн та 3 % річних в сумі 131 807,55 грн за період з 13 березня 2017 року по 09 січня 2025 року.

Відповідно до положень статті   610 Цивільного кодексу України   (далі -   ЦК України) порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною   2   статті   625 Цивільного кодексу України   боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений за договором або законом.

Оскільки статті   625 ЦК України   розміщена в розділі І “Загальні положення про зобов`язання” книги 5   ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

Тобто у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього виникає обов`язок сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та три проценти річних від простроченої суми.

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до ст.   625 Цивільного кодексу України   як складова грошового зобов`язання та особлива міра відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

У постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 916/190/18 викладено правову позицію, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною   другою   статті   625 ЦК України   сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18).

Таким чином, з ухваленням рішення по справі № 5027/914/2012 від 11 червня 2024 року, залишеного без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 09 жовтня 2024 року про стягнення з КП “Рембудмонтаж” на користь ТОВ “Сенс груп” 561   358,79 грн, зобов`язання відповідача сплатити позивачеві не припинилося та тривало до моменту фактичного виконання грошового зобов`язання (10 січня 2025 року).

Разом з тим, відповідно до статті   256 ЦК України,   позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.   257 ЦК України).

Приписи статті   260 ЦК України   передбачають, що позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу.

Згідно частини 1 статті   261 ЦК України,   перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Аналіз змісту наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених статтею   625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина   4   статті   267 ЦК України).

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.   599 ЦК України), а тому 10 січня 2025 року (дата остаточного погашення заборгованості, стягнутої за судовим рішенням, шляхом перерахування коштів на рахунок приватного виконавця) і є датою, коли зобов`язання відповідача припинилося.

Законодавець визначає обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням інфляційних та 3 % річних за увесь час прострочення, у зв`язку із чим таке зобов`язання є триваючим.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц вказала на те, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті   625 ЦК України   виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Верховний Суд у постанові від 23 лютого 2023 року у справі № 911/3025/21 зазначив, що вимоги про стягнення грошових коштів, передбачених статтею   625 ЦК України   не є додатковими вимогами в розумінні статті   266 ЦК України, а тому закінчення перебігу позовної давності за основною вимогою у будь-якому випадку не впливає на обчислення позовної давності за вимогою про стягнення 3% річних та інфляційних витрат. Стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову.

11 березня 2020 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 211 “Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2”, відповідно до якої з урахуванням внесених до неї в подальшому численних змін, з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10 березня 2020 року на усій території України з 12 березня 2020 року встановлено карантин.

Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)” від 30 березня 2020 року   розділ “Прикінцеві та перехідні положення”   Цивільного кодексу України   доповнено, зокрема пунктом 12 такого змісту:

“12. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину”.

Відмінено вказаний карантин з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року (постанова Кабінету міністрів України від 27 червня 2023 року № 651).

Законом України “Про внесення змін до   Податкового кодексу України   та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану” розділ “Прикінцеві та перехідні положення”   Цивільного кодексу України   доповнено пунктом 19 такого змісту, в редакції Закону України № 3450-IX від 08.11.2023:

“У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим   Законом України “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні”   від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану”.

Отже, на час дії установленого на території України карантину строки, визначені статтями   257,   258 ЦК України, були продовжені, а у подальшому - зупинені на строк дії воєнного стану, який (загальновідомий факт) діє безперервно до цього часу.

Відтак, суд вважає, що позивачем не порушено строку для звернення із позовом про стягнення інфляційних втрат та 3% річних з відповідача.  

Разом з тим, з огляду на посилання адвоката відповідача на необхідність зменшення суми 3% річних та інфляційних; застосування строку позовної давності,  суд вказує на наступне.

Частиною 1 статті 231 Господарського кодексу України унормовано, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

В той же час, частина 3 статті 551 Цивільного кодексу України закріплює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Велика Палата Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19) вказала, що за змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних, як складову грошового зобов`язання та особливу міру відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язань, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника; вказані компенсаційні нарахування не є штрафними санкціями, передбаченими статтею 230 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та частиною третьою статті 551 ЦК України щодо зменшення розміру штрафних санкцій.

Як зазначено судом вище, згідно положень статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений за договором або законом.

За висновками Великої Палати Верховного Суду у справі № 902/417/18 встановлено можливість суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України.

Разом з тим, з огляду на те, що позивачем нараховано мінімальний розмір річних, передбачений Законом, та враховуючи те, що зменшення штрафних санкцій є правом, а не обов`язком суду, суд дійшов висновку відмовити у задоволенні клопотання адвоката відповідача про зменшення нарахованої суми 3% річних та інфляційних втрат.

В той же час, суд звертає увагу сторін, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою.

Водночас наявність у кредитора можливості заявляти до боржника надмірні грошові суми як інфляційні витрати та 3% річних, спотворює їх дійсне правове призначення (компенсаційний характер), оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання, інфляційні витрати та 3% річних перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

У постанові Верховного Суду від 26 жовтня 2018 року у справі № 922/4099/17 зазначено, що стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову.

Аналогічні за змістом правові висновки виклав Верховний Суд у постановах від 10.04.2018 у справі № 910/16945/14, від 27.04.2018 у справі № 908/1394/17, від 21.11.2018 у справі № 642/493/17-ц та Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц.

Слід зазначити, що єдність судової практики відіграє надважливу роль у забезпеченні однакового правозастосування в господарському судочинстві, що сприяє правовій визначеності та передбачуваності стосовно вирішення спірних ситуацій для учасників судового процесу.

Відтак, з огляду на викладене вище, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача інфляційні втрати та 3% річних за період, що обмежується останніми трьома роками, які передували зверненню із заявою з грошовими вимогами, а тому у задоволенні вимог, що виходять за межі трирічного періоду слід відмовити.

Так, перевіривши надані сторонами розрахунки, суд вважає їх арифметично правильними, проте стягненню підлягає сума нарахована за період з 13 лютого 2022 року по 09 січня 2025 року в розмірі 309  291,11 грн, з яких 260  395,46 грн – інфляційних втрат та 48  895,65 грн – 3% річних.

Враховуючи вищевикладене, позов слід задовольнити частково.

Крім цього, суд звертає увагу сторін на наступне.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.

Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі “Руїс Торіха проти Іспанії“).

Зважаючи на викладене, всі інші доводи та міркування сторін судом визнаються такими, що не спростовують вищевказаних висновків суду. Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України перед-бачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Стосовно розподілу судових витрат.

Відповідно до частини 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно положень пункту 2 частини 1 статті 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відтак, з огляду на те, що суд позов задовольнив частково, з відповідача слід стягнути на користь позивача судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог на суму 3 711,41 грн.

Крім того, згідно пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України “Про судовий збір”, сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Так, враховуючи подану позивачем заяву про зменшення розміру позовних вимог та відповідно повернення надлишково сплаченого судового збору, суд дійшов висновку повернути Товариству з обмеженою відповідальністю “Сенс Груп” з Державного бюджету України надмірно сплачений судовий збір в сумі 123,72 грн.

Керуючись статтями 123, 129, 194, 219, 222, 232-241 господарського процесуального кодексу України суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Колективного підприємства “Рембудмонтаж” (58007, Чернівецька обл., Чернівецький р-н, м. Чернівці, вул. Хотинська, буд 11, код ЄДРПОУ 02972865) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Сенс Груп” (60412, Чернівецька обл., Чернівецький р-н, с. Чагор, код ЄДРПОУ 33564442) 309 291,11 грн (з яких 260  395,46 грн – інфляційних втрат та 48  895,65 грн – 3% річних) та 3  711,41 грн судового збору.

3.          Відмовити у задоволенні позову в частині стягнення 480  101,90 грн (з яких 397 190,00 грн – інфляційних втрат та 82  911,90 грн – 3% річних).

4.          Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю “Сенс Груп” (60412, Чернівецька обл., Чернівецький р-н, с. Чагор, код ЄДРПОУ 33564442) з Державного бюджету України надмірно сплачений судовий збір в сумі 123,72 грн.

Повний текст рішення складено та підписано – 02 травня 2025 року.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Західного апеляційного господарського суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя                                                                                          О.Г. Проскурняк