ЄУН: 336/2111/25

Провадження №: 2/336/1908/2025

05.05.25

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

іменем України

05 травня 2025 року м. Запоріжжя

Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого судді Петренко Л.В., за участі секретаря судового засідання Нагорних О.С.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду, у порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу ЄУН: 336/2111/25 (провадження №: 2/336/1908/2025) за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1

про стягнення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту, -

встановив:

04 березня 2025 року представник ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в якому просить стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість у розмірі 14483,00 грн. за кредитним договором №10368208 від 19 січня 2022 року та судові витрати у сумі 3028,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначає, що 19 січня 2022 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит № 103682208.

Згідно з пунктом 1.1. договору кредитодавець зобов`язався на умовах, визначених цим договором, на строк, визначений п. 1.3 договору надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі визначеній у п. 1.2. договору, а позичальник зобов`язався повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у встановлений п. 1.4 договору термін та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та строки/терміни, що визначені договором.

Заборгованість відповідача за кредитним договором становить 14483,00 грн., яка складається: заборгованості за тілом кредиту – 7584,00 грн., заборгованості за відсотками – 4999,00 грн., заборгованості за комісією – 1900,00 грн.

За таких обставин позивач просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором у вказаній сумі та судові витрати.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 10 березня 2025 року позовну заяву прийнято до провадження. Постановлено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін. Роз`яснено відповідачу право на подання відзиву на позовну заяву, також роз`яснено сторонам право на подання відповіді на відзив та заперечення.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, в позовній заяві просив розгляд справи проводити за відсутності представника, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити, не заперечує проти заочного розгляду справи та ухвалення заочного рішення.

Відповідач, ОСОБА_1 в судові засідання призначені 07 квітня 2025 року о 09-30 год. та 05 травня 2025 року о 08-40 год. не з`явилася, про день, час та місце розгляду справи повідомлена шляхом направлення кореспонденції за адресою місця проживання, зареєстрованою у встановленому законом порядку. Згідно зі ст. 128 ЦПК України відповідач вважається повідомленим належним чином; клопотань про перенесення розгляду справи чи розгляд справи за його відсутності не надходило. Відповідач відзив на позовну заяву до суду не надав.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Умови проведення заочного розгляду справи визначені ст. 280 ЦПК України, де передбачено, що суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

В даному випадку наявна вся сукупність умов для проведення заочного розгляду справи, а тому суд вирішує справу на підставі наявних у ній доказів та ухвалює заочне рішення, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідив матеріали справи, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ч. 8 ст. 279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст.ст. 12, 13 ЦПК України суд розглядає справи на принципах змагальності і диспозитивності.

Частиною 3 статті 12 ЦПК України та частиною 1 статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до положень статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 2 статті 95 ЦПК України передбачено, що письмові докази подаються в оригіналі або належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Судом встановлено, що 19 січня 2022 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи було укладено кредитний договір № 103682208.

Відповідно до п. 1.1 -1.4 договору ОСОБА_1 отримала кредит на таких умовах: розмір кредиту 10000,00 грн., строк користування кредитом 30 днів з 19 січня 2022 року (строк кредитування), термін повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом 18 лютого 2022 року.

Відповідно до п. 1.5. договору загальні витрати позичальника за кредитом, що включають загальну суму зборів, платежів та інших витрат позичальника, пов`язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом та комісії (без врахування суми та тіла кредиту) складають 7000,00 грн. в грошовому виразі та 63,550.00 відсотків річних у процентному значенні (орієнтовна реальна процентна ставка) і включає в себе складові, визначені у п.п. 1.5.1.-1.5.2 договору. Орієнтовна загальна вартість кредиту для позичальника, що складається з суми загального розміру кредиту та загальних витрат позичальника за кредитом складає 17000,00 грн. Загальні витрати позичальника за кредитом, орієнтовна реальна річна процентна ставка, орієнтовна загальна вартість кредиту для позичальника, а також строк кредиту розраховані виходячи з припущення, що позичальник отримує кредитні кошти в день укладення цього договору, а строк кредитування залишається незмінним та що кредитодавець і позичальник виконають свої обов`язки на умовах та у строки, визначені в цьому договорі, зокрема позичальник здійснить повне погашення заборгованості в термін, вказаний в п. 1.4 договору. Позичальник розуміє та погоджується, що наведені в цьому пункті показники не підлягають оновленню у випадках продовження позичальником строку кредитування, часткового дострокового погашення заборгованості чи прострочення виконання ним зобов`язань.

Згідно з п. 1.5.1 договору комісія за надання кредиту 1900,00 грн., яка нараховується за ставкою 19,00 відсотків від суми кредиту одноразово.

Відповідно до п. 1.5.2 договору проценти за користування кредитом 5100,00 грн., які нараховуються за ставкою 1,70 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.

Згідно з п. 1.6 договору стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5,00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.

Відповідно до п. 1.7. договору тип процентної ставки – фіксована. Особливості нарахування процентів визначені п.п. 2.2, 2.3 цього договору.

Відповідно до п. 2.1 договору кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок.

Пунктом 2.2.1 договору передбачена плата за кредит, а саме позичальник сплачує кредитодавцю комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у розмірах визначених п. 1.5.1-1.5.2 договору, в термін вказаний в п. 1.4. У випадку якщо позичальник продовжує строк кредитування вказаний в п. 1.3 договору, він додатково має сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту, проценти за ставкою визначеною в п. 1.5.2 або проценти за стандартною (базовою) ставкою, визначеною п. 1.6 договору, в сумі та на умовах визначених п. 2.3 договору.

Відповідно до п. 2.2.2. договору нарахування кредитодавцем процентів за користування кредитом здійснюється з дати наступної за днем надання кредиту по дату завершення строку кредитування (з урахуванням можливих пролонгацій) на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування, з урахуванням особливостей передбачених п. 2.2.3 договору.

Додатком № 1 до договору є графік платежів, відповідно до якого дата платежу 18 лютого 2022 року, кредит – 10000,00 грн., комісія за надання кредиту 1900,00 грн., проценти – 63,550.00 % (5100,00 грн.), разом 17000,00 грн.

Вказані умови погоджені сторонами, узгоджуються і з паспортом споживчого кредиту, де зокрема зазначено, сума кредиту 10000,00 грн., строк кредитування 30 днів, комісія за надання кредиту 1900,00 грн., проценти – 5100 грн., разом 17000,00 грн.

Вказані умови кредиту доведені до відома споживача та узгоджені сторонами.

Відповідач ОСОБА_1 на сайті 19 січня 2022 року заповнила анкету-заявку, в якій зазначила: ПІБ, дату народження, паспортні дані, РНОКПП, зазначила адресу реєстрації, електронну пошту та номер мобільного телефону, без здійснення вказаних дій, а саме кредитний договір не був би укладений сторонами. Ідентифікаційні дані відповідача є дійсними.

Без здійснення вказаних дій відповідачем кредитний договір не був би укладений сторонами, а тому суд дійшов до висновку, що цей правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача.

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі №234/7160/20 (провадження № 61-2903св21), від 01 листопада 2021 року у справі №234/8084/20 (провадження № 61-2303св21).

19 січня 2022 року на виконання умов кредитного договору № 103682208 ТОВ «Мілоан» перерахувало на картковий рахунок ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 10000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 38396694.

18 лютого 2022 року відповідач свої зобов`язання перед кредитором щодо повернення кредиту та нарахованих процентів не виконав.

Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з яким договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору в встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Відповідно до ч.ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладенні з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується у порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Сторони узгодили розмір позики, грошову одиницю, в якій надано позику, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі відповідача для укладення такого договору, на таких умовах шляхом підписання договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з умовами договору позики позичальник зобов`язується вчасно повернути позику, сплатити відсотки за користування позикою в порядку, визначеному цим договором.

Відповідно до ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України (далі – ЦК), договір є підставою для виникнення зобов`язань.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються фінансовою компанією, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим фінансова установа має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно із ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Відповідно до ч. 4 ст. 42 Конституції України держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.

Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.

Конституційний Суд України у рішенні від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

Як зауважував Конституційний Суд України, межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абзац третій підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 10 листопада 2011 року N 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Відповідно до вимог статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно зі статтею 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства, зокрема є справедливість, добросовісність та розумність.

Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи, зокрема, завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними і публічними інтересами, особливості предмета спору, ціни позову (стаття 11 ЦПК України).

Відповідно до п. 1.1 -1.4 договору ОСОБА_1 отримала кредит на таких умовах: розмір кредиту 10000,00 грн., строк користування кредитом 30 днів з 19 січня 2022 року (строк кредитування), термін повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом 18 лютого 2022 року.

Комісія за надання кредиту 1900,00 грн., проценти – 5100,00 грн.

Загальна вартість кредиту для позичальника складає 17000,00 грн.

Відповідач отримав кредит в сумі 10000 грн., шляхом зарахування кредитних коштів на картковий рахунок, що підтверджується платіжним доручення про перерахування коштів.

Стаття 610 ЦК України передбачає, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до відомостей про щоденні нарахування та погашення ОСОБА_1 сплачено: 15 лютого 2022 року за тілом кредиту 300,00 грн., 21 лютого 2022 року за тілом кредиту 300,00 грн., 24 лютого 2022 року за тілом кредиту 300,00 грн., 02 серпня 2022 року за тілом кредиту 379,00 грн., 17 серпня 2022 року за тілом кредиту 379,00 грн., 25 листопада 2022 року за тілом кредиту 379,00 грн., 10 січня 2023 року за тілом кредиту 379,00 грн., всього за тілом кредиту сплачено 2416,00 грн.

Таким чином заборгованість відповідача за тілом кредиту складає 7584,00 грн., а тому вказана сума боргу підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Щодо стягнення заборгованості за відсотками суд зазначає наступне.

За положеннями статей 1046, 1049 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України та частини першої статті 1049 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про виплату процентів до дня повернення позики може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Аналіз зазначених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Сторони погодили строк кредитування 30 календарних днів, а відтак, у межах строку кредитування з 19 січня 2022 року до 18 лютого 2022 року відповідач мав, зокрема, повертати позивачеві кредит і сплачувати проценти за користування кредитними коштами.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28 березня 2018 року у справі справа № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) виклала правову позицію щодо змісту понять «строк договору», «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання».

Поняття «строк договору», «строк виконання зобов`язання» та «термін виконання зобов`язання» згідно з приписами ЦК України мають різний зміст.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 252 ЦК України).

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України).

Відтак, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов`язків під час дії договору.

Поняття «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання» охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання або зазначили інший строк.

Відтак, у межах строку кредитування до 18 лютого 2022 року відповідач мав, зокрема, повертати позивачеві кредит і сплачувати проценти за користування кредитними коштами.

Тобто, сторони погодили порядок і строки повернення кредиту, загальну вартість позики.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 ЦК України.

Строк кредитування встановлено 30 календарних днів, тобто з 19 січня 2022 року до 18 лютого 2022 року.

Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Зазначене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року по справі № 723/304/16-ц (провадження N 14-360цс19), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року по справі № 638/13683/15-ц (провадження N 14-680цс19), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-16гс22), тобто дана судова практика є сталою.

Суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача слід стягнути заборгованість за кредитним договором за період з 19 січня 2022 року (дата укладення кредитного договору) по 18 лютого 2022 року (строк кредитування 30 календарних днів).

За умовами укладеного 19 січня 2022 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 кредитного договору № 103682208 сторони визначили строк кредитування, тривалістю 30 днів. Відтак, зі спливом вказаного строку право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом та інших платежів за цим договором припинилося.

В п. 2.3 договору визначені умови щодо пролонгації строку кредитування, відповідно до яких позичальник має право продовжувати строк кредитування, в тому числі сплати комісію за управління та обслуговування кредиту та певну частку заборгованості за кредитом.

Доказів того, що в подальшому сторонами було пролонговано вказаний договір матеріали справи не містять.

З розрахунку заборгованості слідує, що відповідач жодного платежу за кредитним договором не сплачував.

Вимогу про стягнення грошових коштів відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України позивач не заявляв.

Зміст п. 2.4. кредитного договору № 103682208 від 19 січня 2022 року, який встановлює, що проценти за користування кредитом та комісія за надання кредиту нараховуються не пізніше терміну передбаченого п. 1.4 договору, а у випадку пролонгації – не пізніше дати завершення періоду на який продовжено строк кредитування. У випадку, якщо станом на дату закінчення строку кредитування (настання дат повернення кредиту) будуть існувати будь-які боргові зобов`язання позичальника за цим договором, в тому числі, але не виключно, плата за кредит, пеня та/або інші платежі на користь кредитодавця встановлені умовами договору, то така заборгованість повинна бути сплачена позичальником одночасно з поверненням кредиту в термін передбачений п. 1.4 договору або у дату завершення періоду пролонгації. Якщо заборгованість не буде погашена після завершення строку кредитування визначеного п. 1.3 та 2.3 договору, виконання зобов`язань зі сплати платежів вважається простроченим позичальником та передбачає настання наслідків обумовлених розділом 4, п. 3.2.5. договору.

Дані положення не ґрунтуються на законі та є такими, що ставлять у невигідне становище споживача.

Відповідно до умов договору сума відсотків за користування кредитом складає 5100,00 грн.

Відповідно до відомостей про щоденні нарахування та погашення, ОСОБА_1 сплачено: 15 лютого 2022 року проценти за кредитом 300,00 грн., 21 лютого 2022 року проценти за кредитом 300,00 грн., 24 лютого 2022 року проценти за кредитом 300,00 грн., 04 березня 2022 року проценти за кредитом 623,90 грн., всього процентів за кредитом сплачено 1523,90 грн.

Таким чином заборгованість відповідача за відсотками складає 3576,10 грн.

Щодо стягнення заборгованості за комісійними винагородами в сумі 1900,00 грн.

Кредитний договір №103682208 від 19 січня 2022 року не містить опису послуг з надання кредиту, управління та обслуговування кредиту та обґрунтованого розрахунку вартості таких послуг.

10 червня 2017 року набрав чинності Закон України «Про споживче кредитування», який визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні. Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування» (стаття 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній з 10 червня 2017 року).

Відповідно до частин першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» від 15 листопада 2016 року N 1734-VIII, який діє з 10 червня 2017 року, ( в редакції на час укладення договору) після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

У разі якщо розмір майбутніх платежів і строки їх сплати не можуть бути встановлені у договорі про споживчий кредит (кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії тощо), споживачу також у строк, визначений цим договором, надається виписка з рахунку/рахунків (за їх наявності), у якій зазначаються: стан рахунку на певну дату, оборот коштів на рахунку за період часу, за який зроблена виписка з рахунку (з описом проведених операцій), баланс рахунку на початок періоду, за який зроблена виписка, баланс рахунку на кінець періоду, за який зроблена виписка, дати і суми здійснення операцій за рахунком споживача, застосована до проведених споживачем операцій процентна ставка, будь-які інші платежі, застосовані до проведених споживачем операцій за рахунком, та/або будь-яка інша інформація, передбачена договором про споживчий кредит.

Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Суд також враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду висловлену в постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21) щодо наслідків укладення договору споживчого кредиту, який передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

У кредитних відносинах економічною метою кредитодавця є повернення суми кредиту та одержання процентів за користування кредитом. Кредитодавець заінтересований у своєчасному виконанні позичальником обов`язків за кредитним договором, для чого позичальник має бути поінформований про строки i суми належних платежів.

Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

З урахуванням викладеного, комісія за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно є нікчемними.

В кредитному договорі кредитодавець не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які кредитодавцем встановлена комісія за надання, управління та обслуговування кредиту, а тому положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника сплачувати комісію за надання кредиту є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Таким чином, вимоги позивача у частині стягнення заборгованості за комісією в сумі 1900,00 грн. є необґрунтованими і не підлягають задоволенню.

Відповідно до відомостей про щоденні нарахування та погашення,  ОСОБА_1  сплачено: 15 лютого 2022 року комісію за управління та обслуговування кредиту 400,00 грн., 21 лютого 2022 року комісію за управління та обслуговування кредиту 400,00 грн., 24 лютого 2022 року комісію за управління та обслуговування кредиту 400,00 грн., 02 серпня 2022 року комісію за управління та обслуговування кредиту 30,00 грн., 17 серпня 2022 року комісію за управління та обслуговування кредиту 30,00 грн., 25 листопада 2022 року комісію за управління та обслуговування кредиту 30,00 грн., 10 січня 2023 року комісію за управління та обслуговування кредиту 30,00 грн., всього комісії за управління та обслуговування кредиту сплачено 1320,00 грн.

Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Судом встановлено, що відповідач має заборгованість за тілом кредиту в сумі 7584,00 грн. та заборгованість за відсотками в сумі 3576,10 грн., разом заборгованість складає 11160,10 грн.

Відповідно до відомостей про щоденні нарахування та погашення, ОСОБА_1 сплачено комісії за управління та обслуговування кредиту в сумі 1320,00 грн.

Враховуючи, що нарахування та стягнення комісії за обслуговування кредиту є нікчемною умовою, то заборгованість за кредитним договором підлягає перерахуванню.

Заборгованість за кредитним договором становить 11160,10 грн. – 1320,00 грн. = 9840,10 грн., тобто стягненню підлягає заборгованість за кредитним договором в сумі 9840,10 грн., яка складається із заборгованості за тілом кредиту в сумі 7584,00 грн. та заборгованість за відсотками в сумі 2256,10 грн.

Встановивши зазначені обставини, враховуючи критерії справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності, суд дійшов до висновку, що ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» набуло право вимоги на ту суму заборгованості, на яку мав право первісний кредитор (ТОВ «Мілоан»), тобто на суму заборгованості за кредитним договором №103682208 від 19 січня 2022 року в сумі 9840,10 грн., яка складається із заборгованості за тілом кредиту в сумі 7584,00 грн. та заборгованість за відсотками в сумі 2256,10 грн.

16 липня 2024 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» було укладено договір факторингу № 16072024, за яким позивач набув права вимоги до відповідача за договором про надання споживчого кредиту № 103682208 від 19 січня 2022 року.

Відповідно до витягу з реєстру боржників, який є додатком до договору факторингу позивач набув права вимоги до відповідача.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст. 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Статтею 514 ЦК України, встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено за договором або законом.

Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

У частині другій статті 517 ЦК України передбачено, що боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Отже, за змістом наведених положень закону, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним.

Відповідно до ст. 1082 ЦК України, передбачено боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом.

За висновками Верховного Суду України, що викладені у постанові № 6-979цс15 від 23 вересня 2015 року, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним.

Якщо боржник не сплачував заборгованість за кредитним договором ні новому, ні старому кредитору, внаслідок чого в останнього утворилася заборгованість, правильним є стягнення заборгованості на користь нового кредитора, оскільки неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов`язку погашення кредиту взагалі.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 06 лютого 2019 року у справі № 667/11010/14-ц (провадження № 61-10349св18).

Первісний кредитор та відповідач, з урахуванням обраних умов кредитування споживачем, домовились, що кредит становить 10000,00 грн., строк кредитування 30 календарних днів, тобто до 18 лютого 2022 року, проценти за користування кредитом 5100,00 грн., які нараховуються за ставкою 63,550.00 % від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом, комісія за надання кредиту 1900,00 грн. Загальна вартість кредиту 17000,00 грн.

Відповідач ОСОБА_1 частково виконувала умови договору.

Враховуючи критерії справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності, здійсненні відповідачем суми погашення за кредитним договором, суд дійшов до висновку, що ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» набуло право вимоги на ту суму заборгованості, на яку мав право первісний кредитор (ТОВ «Мілоан»), тобто на суму заборгованості за кредитним договором №103682208 від 19 січня 2022 року в сумі 9840,10 грн., яка складається із заборгованості за тілом кредиту в сумі 7584,00 грн. та заборгованості за відсотками в сумі 2256,10 грн.

З урахуванням викладеного, вимоги ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» про стягнення з відповідача ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором №103682208 від 19 січня 2022 року підлягають частковому задоволенню в сумі 9840,10 грн., яка складається із заборгованості за тілом кредиту в сумі 7584,00 грн. та заборгованості за відсотками в сумі 2256,10 грн.

В іншій частині позовних вимог необхідно відмовити.

Щодо судових витрат

Позивачем при поданні позовної заяви сплачено судовий збір в сумі 3028,00 грн.

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п. 6 ч.1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання як розподілити між сторонами судові витрати.

Відповідно до п.2 ч. 5 ст. 265 ЦПК України у резолютивній частині рішення зазначаються розподіл судових витрат.

Судові витрати, згідно зі ст. 141 ЦПК України підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, відповідно до задоволення позовних вимог.

Позивач сплатив судовий збір в сумі 3028,00 грн., що відповідає заявленій в позові сумі 14483,00 грн. Задоволеній сумі 9840,10 грн. буде відповідати така сума судового збору: 3028,00 грн. х 9840,10 грн. : 14483,00 грн. = 2057,30 грн.

Оскільки позовні вимоги задоволено частково, то суд стягує з відповідача на користь позивача судовий збір в сумі 2057,30 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 5, 7, 10-13, 19, 76-81, 89, 133, 141, 223, 247, 258-259, 263-265, 268, 274, 279, 280-284, 289, 354-355 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість за кредитним договором №103682208 від 19 січня 2022 року в сумі 9840,10 грн., яка складається із заборгованості за тілом кредиту в сумі 7584,00 грн. та заборгованості за відсотками в сумі 2256,10 грн.

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» судовий збір у сумі 2057,30 грн.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Запорізького апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Повне найменування сторін та інших учасників справи:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», ЄДРПОУ 35625014, реквізити IBAN № НОМЕР_1 в АТ «ТАСкомбанк», місцезнаходження: 01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 30, (фактична адреса: 07400, Київська область, м. Бровари, вул. Лісова, буд. 2, поверх 4).

Відповідач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Дата складання повного судового рішення 05 травня 2025 року.

Суддя: