Справа №22-ц-5223/11Головуючий у І інстанції Підкурганний В.В.
Категорія23Доповідач у 2 інстанціїКорзаченко
20.12.2011
Р І Ш Е Н Н Я
Іменем України
20 вересня 2011 року колегія судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі :
головуючого Лащенка В.Д.,
суддів Корзаченко І.Ф., Панасюка С.П.,
при секретарі Соловйову А.В.
розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Вишгородського районного суду від 12 квітня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди,
встановила:
У березні 2011 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди. Позов обгрунтовував тим, що 13 листопада 2010 року він та ОСОБА_4 уклали договір, на підставі якого він зобов'язався виготовити, доставити та монтувати кухонний набір меблів згідно ескізів, а ОСОБА_4 зобов'язався купити цю продукцію за 16000 грн. 9000 грн. ОСОБА_4 сплатив одразу, а 7000 гривень, зобов'язався сплатити після установки кухонних меблів. Позивач в усній формі доручив ОСОБА_3 доставити і встановити меблі ОСОБА_4 та одержати від ОСОБА_4 7000 грн. ОСОБА_3 одержав від ОСОБА_4 7000 грн., але не передав їх позивачу та пояснив, що він їх загубив. Позивач просив стягнути з відповідача ОСОБА_3 7000 грн.
Рішенням Вишгородського районного суду від 12 квітня 2011 року ОСОБА_2 в позові відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду з підстав порушення норм матеріального і процесуального права.
Апеляційну скаргу необхідно задоволити з таких підстав.
Відмовляючи ОСОБА_2 в позові, суд послався на те, що між сторонами укладений договір доручення в усній формі, а не в письмовій, як вимагає закон, тому відсутні підстави для стягнення з відповідача коштів, які він зобов‘язаний був передати за договором доручення.
З висновками суду не можна погодитись,оскільки вони не грунтуються на законі.
Встановлено, що 13 листопада 2010 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 укладений договір, відповідно до якого ОСОБА_2 зобов'язався виготовити, доставити та монтувати кухонний набір меблів, а ОСОБА_4 зобов'язався придбати дану продукцію.
Позивач і відповідач визнали, що між ними існувала усна домовленість, відповідно до якої ОСОБА_3 доставить і установить меблі ОСОБА_4, одержить від ОСОБА_4 7000 грн. та передасть їх ОСОБА_2
Відповідно до ч.1 ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.
ОСОБА_3 також визнав, що він одержав від ОСОБА_4 7000 грн. ОСОБА_3 пояснив, що одержані гроші він не повернув ОСОБА_2, оскільки він поклав гроші в автомобіль, звідки вони зникли.
У постанові старшого оперуповноваженого СКР Вишгородського РВ ГУ МВС України у Київській області про відмову в порушенні кримінальної справи від 22 січня 2011 року зазначено, що зі слів ОСОБА_3 одержані від замовника у м. Києві кошти в сумі 7000 грн. він поклав у автомобіль і виявив їх відсутність наступного дня. ОСОБА_3 не виключає можливість втрати грошей під час його зупинки по дорозі з м. Києва.
Відповідно до ч.1 ст. 1000 Цивільного кодексу України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов‘язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов‘язки довірителя.
ОСОБА_2 не доручав ОСОБА_3 вчиняти від його імені юридичні дії, а ОСОБА_3 не зобов‘язувався вчиняти від імені ОСОБА_2 юридичні дії.
Оскільки сторони не укладали договору доручення ні в усній ні в письмовій формі, то є необгрунтованим застосування до спірних правовідносин норм, що регламентують правовідносини, які виникають з договору доручення.
ОСОБА_3 фактично працює з суб‘єктом підприємницької діяльності ОСОБА_2, але трудового договору та договору про матеріальну відповідальність вони не укладали. Письмового договіру про виконання певних робіт сторони не укладали.
Сторонами визнано, що між ними була досягнута домовленість, за якою відповідач одержав від іншої особи 7000 грн., які повинен був передати позивачу, але не передав.
Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов‘язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов‘язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1)повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов‘язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Позивач не послався на ст. 1212 ЦК України, але викладені у позовній заяві обставини є правовими підставами для застосування зазначеної норми закону.
З урахуванням наведеного рішення суду необхідно скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
На підставі ст. 1212 ЦК України, керуючись ст.ст. 309, 316 ЦПК України, колегія,-
вирішила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволити.
Рішення Вишгородського районного суду від 12 квітня 2011 року скасувати і ухвалити нове рішення.
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди задоволити.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 безпідставно набуті кошти в сумі 7000 (сім тисяч) гривень, витрати на сплату судового збору в сумі 105 грн, витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 240 грн., а всього 7345 грн.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий
Судді