ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"21" грудня 2011 р. Справа № 2a-2571/11/0970
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:
Судді Кишинського М.І.
при секретарі Дякун М.М.
за участю представників сторін:
від позивача: Мануляк Ю.В., Гринів С.А.
від відповідача: Григорів В.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Електросвіт"
до відповідача: Державної податкової інспекції в м.Івано-Франківську
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішеня №0000522302 та №0000532302 від 04 березня 2011 року,-
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Електросвіт" (надалі–позивач) 03 серпня 2011 року звернулось до суду з адміністративним позовом до державної податкової інспекції в м.Івано-Франківську (надалі–відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішеня №0000522302 та №0000532302 від 04 березня 2011 року.
Вимоги адміністративного позову мотивовані тим, що відповідачем не правомірно винесено оскаржувані податкові повідомлення–рішення, якими позивачу визначено суми податкових зобов’язань, оскільки позивачем в ході перевірки надавалось відповідачу всі необхідні документи, які підтверджують виконання первинних операцій. Також, визначення позивачу сум податкових зобов’язань, базуються на висновках відповідача про нікчемність раніше укладених угод між позивачем та його контрагентами. Однак, позивач вказує, що відповідач в акті перевірки не вказав жодного доказу порушення правочинів укладених між позивачем та його контрагентами, перелік яких визначений статтею 228 Цивільного кодексу України. За таких обстави, позивач вважає, що донарахування податку на прибуток є безпідставним, а також вважає, що ним правомірно включено до складу податкового кредиту суми ПДВ згідно виписаних податкових накладних, а отже оскаржувані податкові повідомлення–рішення винесені неправомірно та підлягають до скасування.
Представник позивача в судовому засіданні вимоги викладенні в адміністративному позові підтримав в повному обсязі. Просить позов задовольнити повністю.
Представник відповідача в судовому засіданні проти заявленого позову заперечив, надавши суду письмове заперечення, яке мотивоване тим, що проведеною відповідачем перевіркою з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків, зборів, дотримання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2008 року по 30 вересня 2009 року встановлено порушення частини 1 статті 203, статті 215, пункту 1 статті 216, статті 228 Цивільного кодексу України, статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», пунктів 2.4, 2.15, 2.16, Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку. Також, перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пункту 5.1 статті 5, підпункту 5.2.1. пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3., пункту 5.9. статті 5, підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток в сумі 355686,00 грн. та підпункту 7.2.3, 7.2.6. пункту 7.2, підпункту 7.4.1, 7.4.5, пункту 7.4. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість в сумі 265549,00 грн. Таких порушень позивач допустив в зв’язку з придбанням ним товарів у своїх контрагентів, фактична поставка, яких не відбулась та податкові накладні виписані контрагентами позивача, вважаються недійсними. За таких обставин, відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими, безпідставними, а тому в задоволенні позову слід відмовити.
Розглянувши адміністративний позов та заперечення, заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази та проаналізувавши правові норми законодавства України, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.
Судом встановлено, позивач по справі 04 січня 2002 року зареєстрований виконавчим комітетом Івано–Франківської міської ради, як юридична особа, включений в ЄДРПО України, взятий на облік в державній податковій інспекції в м.Івано–Франківську, як платник податків та зареєстрований як платник податку на додану вартість.
Проведеною відповідачем перевіркою з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків, зборів, дотримання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2008 року по 30 вересня 2009 року встановлено порушення частини 1 статті 203, статті 215, пункту 1 статті 216, статті 228 Цивільного кодексу України, статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», пунктів 2.4, 2.15, 2.16, Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку. Також, перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пункту 5.1 статті 5, підпункту 5.2.1. пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3., пункту 5.9. статті 5, підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток в сумі 355686,00 грн., в тому числі за 1 квартал 2009 року в сумі 23750,00 грн., за 2 квартал 2010 року в сумі 11428,00 грн., за 3 квартал 2010 року в сумі 320508 грн. та підпункту 7.2.3, 7.2.6. пункту 7.2, підпункту 7.4.1, 7.4.5, пункту 7.4. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість в сумі 265549,00 грн., в тому числі за квітень 2010 року в сумі 5356,00 грн., травень 2010 року в сумі 3786,00 грн., вересень 2010 року в сумі 256407,00 грн.
За наслідками даної перевірки складено акт №858/23–2/31789596 від 18 лютого 2011 року, на підставі якого, відповідачем 04 березня 2011 року винесено оскаржувані податкові повідомлення–рішення №0000532302, яким позивачу визначено суму грошового зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 331936,00 грн., в тому числі за основним платежем в сумі 265549,00 грн. та за штрафними санкціями 66387,00 грн., а також №0000522302, яким позивачу визначено суму грошового зобов’язання з податку на прибуток приватних підприємств в сумі 444607,00 грн., в тому числі за основним платежем в сумі 355686,00 грн. та за штрафними санкціями в сумі 88921,00 грн.
Позивач, звернувся до Державної податкової адміністрації в Івано–Франківській зі скаргою на вищезазначені податкові повідомлення–рішення, однак рішенням відповідача №1201/10/25–019/128/334 від 11 травня 2011 року позивачу було відмовлено, а скаргу залишено без задоволення.
Висновки відповідача базуються на тих обставинах, що в зв’язку з придбанням позивачем товарів у своїх контрагентів, фактична поставка, яких не відбулась та податкові накладні складені між позивачем та його контрагентами, вважаються недійсними.
Суд, погоджується з такими висновками відповідача виходячи з наступного.
Згідно статті 3 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, грунтуються на даних бухгалтерського обліку. Метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.
Відповідно до статті 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо–безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
У відповідності до п.5.1. ст.5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” (далі–Закон) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
До складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті (п.п.5.2.1. п.5.2. ст.5 Закону).
Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (абз.4 п.п.5.3.9. п.5.3. ст.5 Закону).
Підпунктом 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону встановлено, що датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
–або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку–день їх видачі з каси платника податку;
–або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг)–дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).
Пунктом 1.4 статті 1 Закону України “Про податок на додану вартість” визначено, що поставка товарів –будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатної поставки товарів (результатів робіт) та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу.
Згідно пункту 7.1. статті Закону України “Про податок на додану вартість” поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість.
Підпунктом 7.2.1. пункту 7.2. статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” встановлено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.
В змісті підпункту 7.2.6. пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” зазначено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.
Підпунктом 7.4.1. пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
–придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
–придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до підпункту 7.5.1. пункту 7.5. статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається:
- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) –в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;
- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
У відповідності до підпункту 7.4.5. пункту 7.4. статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Згідно підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
–або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а в разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти–дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої–дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;
–або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг)–дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.
Отже, Законами України “Про податок на прибуток” та “Про податок на додану вартість” передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, а також не дозволяють включати до складу податкового кредиту суми, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями або іншими подібними документами відповідно до цього Закону. З огляду на викладене аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту, що повинно підтверджуватись відповідними документами.
Між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю «Оптдевайс»26 серпня 2010 року укладено договір №260810–1, згідно якого товариство з обмеженою відповідальністю «Оптдевайс», як продавець зобов’язується поставити, а позивач, як покупець зобов’язується прийняти та оплатити товар (кабельно–провідникову та електротехнічну продукцію) в кількості та за ціною відповідно до видаткових накладних, які є невід’ємними частинами даного договору. Оплата товару здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця протягом 60 (тридцяти) банківських днів від дати поставки товару. Поставка товару здійснюється транспортом продавця та за його рахунок.
Суд, проаналізувавши подані позивачем видаткові накладні, приходить до висновку, що вони не відповідають вимогам законодавства та фактичним обставинам справи, оскільки, як вбачається з цих накладних на них відсутній код ЄДРПОУ позивача, а також печатка позивача та місцерозташування позивача, а тому позивач немає права на віднесення відповідних сум до складу валових витрат та формування податкового кредиту, оскільки дані видаткові накладні не дають змоги суду встановити реальність виконання операцій позивача з його контрагентом. Також, подані позивачем платіжні доручення, які б підтверджували виконання позивачем своїх господарських зобов’язань по договору, а також, які б засвідчували віднесення відповідних сум до складу валових витрат, не відповідають дійсності документу, який би міг засвідчити належність виконання своїх господарській операцій, оскільки на них відсутні підписи позивача, який нібито перераховував кошти на рахунок свого контрагента, відсутня печатка банківської установи через, яку здійснювалась операція по перерахунку коштів позивачем та підпис уповноваженої особи банківської установи, що також не дає змоги суду встановити реальність виконання господарських операцій по вищезазначеному договору. Крім того, як вбачається з матеріалів справи поданих відповідачем, керівник товариства з обмеженою відповідальністю «Оптдевайс»при його допиті слідчим відділом міліції Державної податкової адміністрації в Київській області, як свідка вказав, що він фактично будь–яку фінансово–господарську діяльність, як директор ТзОВ «Оптдевайс»не здійснював, будь–яких товарів, робіт чи послуг нікому не надавав та не реалізовував. Позивачем, не надано жодного доказу, в тому числі товарно–транспортних накладних та інших транспортних документів про поставку товарів із м.Києва до м.Івано–Франківська. Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку платника податків. Правильність формування платником податків валових витрат та податкового кредиту вимагає наявності зв’язку витрат платника податків на придбання товарів з його господарською діяльністю з іншими контрагентами та повинно підтверджувати відповідними документами. За відсутності ж останнього належно оформлених документів встановленого законом зразка, відсутні підстави для оподаткування податком на прибуток і податком на додану вартість за рахунок валових витрат та податкового кредиту.
Дані обставини, позивач при проведенні податковим органом перевірки та в судовому засіданні жодним чином не спростував, тому в позивача відсутнє будь-яке право на віднесення відповідних сум до складу валових витрат та включення до податкового кредиту.
Отже, якщо наведені у договорах товари чи послуги фактично не поставлялися, оскільки у позивача відсутні належним чином оформленні видаткові накладні, які є невід’ємною частиною договору, а також відсутні належно оформлені платіжні доручення, то придбання таких товарів або послуг не відбулося, оскільки не має на те належного підтвердження, і відповідно право на податковий кредит або валові витрати у такого платника податків не виникає, оскільки при цьому не дотримано обов’язкових умов для виникнення такого права–придбання товарів (послуг), що не підтверджене належно оформленими податковими накладними та платіжними дорученнями.
Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем в порушення вимог пункту 5.1 статті 5, підпункту 5.2.1. пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3., пункту 5.9. статті 5, підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та підпункту 7.2.3, 7.2.6. пункту 7.2, підпункту 7.4.1, 7.4.5, пункту 7.4. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»занижено податок на прибуток в сумі 355686,00 грн. та податок на додану вартість в сумі 265549,00 грн., а оскаржувані податкові повідомлення–рішення №0000522302 та №0000532302 від 04 березня 2011 року прийняті відповідачем з дотриманням норм чинного законодавства та за фактичними обставинами, тому в задоволенні позову позивачу слід відмовити.
На підставі ст. 124 Конституції України, керуючись ст. ст. 158-163, 167 < Текст > Кодексу адміністративного судочинства України, суд ,-
ПОСТАНОВИВ:
В задоволенні позову відмовити.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.
Постанова набирає законної сили в порядку та строки встановлені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя: Кишинський М.І.
Постанова складена в повному обсязі 26 грудня 2011 року.