ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
_________________________________________________
__________________________________________________________________________________
10002, м.Житомир, майдан Путятинський, 3/65 тел.(8-0412) 48-16-02
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"28" вересня 2006 р. Справа № 16/3420
Житомирський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Гулової А.Г.
суддів: Пасічник С.С.
Щепанської Г.А.
при секретарі Павловській Л.П. ,
за участю представників сторін:
від позивача: Роздольського І.О. - представника за довіреністю від 22.09.2006р.;
від відповідача: Хоменка С.О. - представника за довіреністю №5 від 12.01.2006р.,
прокурора відділу представництва інтересів громадян та держави в судах прокуратури
Житомирської області Сидоренка О.П., посвідчення №45 від 27.05.2004р.,
розглянувши апеляційну скаргу Державного комітету України з державного матеріального резерву, м.Київ та апеляційне подання Першого заступника прокурора Житомирської області, м.Житомир
на рішення господарського суду Житомирської області
від "09" грудня 2005 р. у справі № 16/3420 (суддя Тимошенко О.М.)
за позовом Державного комітету України з державного матеріального резерву,
м.Київ
до Відкритого акціонерного товариства "Крошенський цегельний завод", м.Житомир
про повернення матеріальних цінностей державного резерву та стягнення штрафу і пені в сумі 118086грн.69коп.,
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Житомирської області від 09.12.2005р. у справі №16/3420 в позові Державного комітету України з державного матеріального резерву, заявленому до Відкритого акціонерного товариства "Крошенський цегельний завод" про повернення самовільно використаних матеріальних цінностей (797тн. вугілля), а також стягнення штрафу й пені загальною сумою 118086,69грн., відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, перший заступник прокурора Житомирської області та позивач звернулись до суду, відповідно, з апеляційним поданням та апеляційною скаргою, в яких просять вказане рішення скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Мотивуючи апеляційне подання, перший заступник прокурора області зазначає, що висновок господарського суду першої інстанції про те, що факт самовільного використання відповідачем переданого на зберігання зерна позивачу став достовірно відомий 03.06.1999р., і саме з цієї дати розпочався перебіг строку позовної давності, який закінчився, відповідно, 03.06.2002р., тобто до дня звернення позивача з позовом до суду, є безпідставним, оскільки акт перевірки від 03.06.1999р., який суд поклав в основу свого висновку, в матеріалах справи відсутній, й згідно пояснення представника позивача (т.2 а.с.200-201) цей акт було знищено.
На думку першого заступника прокурора, в зв'язку з тим, що термін повернення майна за укладеним між сторонами у даній справі договором схову не був обумовлений, початок перебігу строку позовної давності по вимозі позивача розпочався 06.12.2001р. - з моменту пред'явлення претензії.
Апеляційна скарга позивача мотивована наступним:
- господарський суд Житомирської області вірно та повністю дослідив матеріали справи та встановив, що відповідач самовільно, без відповідного дозволу, використав матеріальні цінності державного матеріального резерву, однак, відмовляючи в позові з підстави сплину строку позовної давності, суд, посилаючись, при цьому, на те, що перебіг цього строку розпочався з моменту виявлення відсутності переданого на зберігання вугілля, а саме 03.06.1999р., під час проведення попередньої перевірки, про що зазначено в акті від 09.02.2002р., разом з тим не взяв до уваги, що в акті перевірки від 09.02.2002р. жодним чином не зазначено, що попередньою перевіркою від 03.06.1999р. встановлено самовільне використання вугілля державного матеріального резерву у кількості 797тн. Більше того, в даному акті вказано, що на момент проведення попередньої перевірки на підприємстві рахувалось 797 тон вугілля;
- не зрозуміло, на якій підставі судом першої інстанції зроблено висновок про встановлення факту самовільного використання вугілля у відповідності до акту перевірки від 03.06.1999р., оскільки цей акт в матеріалах справи відсутній. Здійснивши ж посилання у рішенні на акт, який не був предметом дослідження, суд порушив принципи повноти, всебічності й об'єктивності розгляду справи та оцінки обставин справи в їх сукупності;
- не можна зробити висновок про те, що позивач повинен був знати про факт самовільного використання відповідачем вугілля з 1993 року, оскільки позивач не міг знати про таке самовільне використання матеріальних цінностей лише з самого факту їх використання, а міг дізнатись про самовільне використання матеріальних цінностей тільки після проведення відповідної перевірки їх наявності, а отже, лише з 09.02.2000р. і саме з цієї дати слід обраховувати початок перебігу строку позовної давності.
Ухвалою від 21.03.2006р. Житомирський апеляційний господарський суд прийняв до провадження апеляційне подання Першого заступника прокурора Житомирської області, а ухвалою від 22.03.2006р. - апеляційну скаргу Державного комітету України з державного матеріального резерву.
Згідно ухвали суду від 22.03.2006р. розгляд апеляційних скарг здійснюється в одному провадженні.
Відповідач з апеляційним поданням прокурора та апеляційною скаргою позивача не погоджується (детально заперечення відповідача викладено у відзиві №307 від 07.09.2006р. на апеляційні подання та скаргу, т.3 а.с.98-99).
Прокурор та представник позивача в судовому засіданні підтримали доводи апеляційного подання та апеляційної скарги, надавши пояснення на їх підтвердження. Просять рішення господарського суду Житомирської області скасувати, як таке, що прийняте з порушенням норм чинного законодавства, та прийняти нове рішення – про задоволення позову в повному обсязі.
Представник відповідача в засіданні суду заперечив проти апеляційного подання прокурора та апеляційної скарги позивача, надавши пояснення в обґрунтування своїх заперечень. Вважає рішення господарського суду першої інстанції обґрунтованим і законним, в зв'язку з чим просить залишити його без змін.
Заслухавши пояснення представників сторін, прокурора, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши дану судом першої інстанції юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, колегія суддів вважає, що апеляційне подання першого заступника прокурора Житомирської області та апеляційна скарга позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
28.10.2002р. Державний комітет України з державного матеріального резерву звернувся в господарський суд Житомирської області з позовом про зобов'язання Відкритого акціонерного товариства "Крошенський цегельний завод" повернути Держкомрезерву самовільно використані матеріальні цінності, а саме – 797тн. вугілля марки Гк-т, а також стягнення з відповідача на користь Державного комітету України з державного матеріального резерву 109268,70грн. штрафу та нарахованої за період з 26.10.2001р. по 05.07.2002р. 24345,06грн. пені за самовільне використання матеріальних цінностей державного резерву.
Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач зазначив, що згідно з приймальними актами–зобов'язаннями №1 від 27.05.1993р. та №2 від 31.05.1993р. на зберігання Крошенського цегельного заводу було закладено 797тн. вугілля марки Гк-т на загальну суму 23537801крб., однак, проведеною 26.10.2001р. Головною інспекцією Держкомрезерву перевіркою було виявлено, що всупереч ст.12 Закону України "Про державний матеріальний резерв", яка встановлює, що державний матеріальний резерв є недоторканим і може використовуватись лише за рішенням Кабінету Міністрів України, відповідач самовільно використав передане йому на зберігання вугілля, що, у відповідності до Закону є підставою для стягнення штрафу у розмірі 100% від вартості матеріальних цінностей та пені, яка розраховується з суми відсутнього обсягу матеріальних цінностей за кожний день до повного їх повернення.
На підтвердження своїх доводів позивач надав копії приймальних актів (зберігальних зобов'язань) №1 від 27.05.1993р. та №2 від 31.05.1993р. про передачу Крошенському цегельному заводу 797тн. вугілля марки Гк-т; акту перевірки наявності, якісного стану, умов зберігання, обліку та звітності матеріальних цінностей держрезерву, які знаходяться на відповідальному зберіганні ВАТ "Крошенський цегельний завод" від 26.10.2001р., складеного провідним спеціалістом Головної інспекції Державного агентства з управління держрезервом; претензії №юр/1349ПК від 06.12.2001р., адресованої відповідачу, з вимогою повернення самовільно використаних 797тн вугілля та сплати штрафу і пені, тощо (т.1 а.с.8-17,75-76).
Відповідач заперечує проти позову (відзив №141 від 18.11.2002р. на позовну заяву, т.1 а.с.21-22), стверджуючи, що вугілля, передане йому на зберігання позивачем, було використане у 1994 році на державні потреби, однак, підтвердити це товариство не має можливості, оскільки архівні документи за той період знищені. Посилається на відсутність договору з позивачем на предмет відповідального зберігання матеріальних цінностей, а також вказує, що про наявність на збереженні вугілля не звітував перед позивачем з 1994 року.
У відзиві №87 від 23.05.2003р. на позовну заяву (т.1 а.с.55-56) відповідач зазначає, що 552тн. вугілля з отриманих від позивача в ІІ кварталі 1993 року на відповідальне зберігання 797тн вугілля було розброньовано згідно наряду Держкомрезерву №7/191 від 30.04.1993р. (т.1 а.с.48).
В подальшому (апеляційна скарга №1 від 05.01.2004р., касаційна скарга №37 від 04.02.2005р. тощо, т.2 а.с.58-59,108-110) відповідач стверджував, що вугілля, яке є предметом спору, було використане в ІІІ-ІУ кв. 1993 року та І кв. 1994 року на виготовлення цегли для об'єктів, що зводились для переселенців з радіоактивно забруднених районів внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС по наряду Держкомрезерву №7/237 від липня 1993 року. Після цього, як зазначає відповідач, необхідність у поданні звітів про наявність вугілля відпала й листом від 01.06.1994р. №111, адресованим позивачу, він відмовився підписувати з Держкомрезервом договори зберігання по закладці вугілля.
Відповідач також звертає увагу на те, що позивачем при зверненні з позовом до суду пропущено строк позовної давності.
Заявою №07/3 від 26.03.2004р. (т.2 а.с.70) заступник прокурора Житомирської області повідомив про вступ у розгляд справи в порядку представництва інтересів держави.
Підставою для представництва інтересів держави у даному спорі прокурор зазначив наявність порушень економічних інтересів держави з боку відповідача, який самовільно використав належні держрезерву матеріальні цінності (правове обґрунтування вступу у справу, зареєстроване за вих. №05-13р від 12.09.2006р., т.3 а.с.102).
Заявою від 04.09.2003р. (т.1 а.с.71-72) позивач уточнив позовні вимоги та просив зобов'язати відповідача повернути до державного матеріального резерву 797тн самовільно використаного вугілля марки Гк-т та стягнути з відповідача на користь Держрезерву 109268,70грн. штрафу та 9593,80грн. пені.
В поясненнях щодо заперечень відповідача (т.1 а.с.73-74) позивач зазначив, що наряд №7/191 від 30.04.1993р. на розбронювання вугілля марки ДГ, на який посилається відповідач, не є доказом згоди Держкомрезерву на розбронювання вугілля марки Гк-т, переданого заводу на відповідальне зберігання майже на місяць пізніше.
Заявою від 19.10.2003р. (т.2 а.с.50) позивач зменшив розмір позовних вимог та, крім вимоги про повернення 797тн самовільно використаного вугілля, просив стягнути на його користь з відповідача 109268,70грн. штрафу і 8817,99грн. пені. за період з 25.04.2002р. по 25.10.2002р.
В ході судового розгляду справи позивач визнав, що строк позовної давності при зверненні з позовом до суду ним було пропущено, в зв'язку з чим заявив клопотання про його відновлення (т.2 а.с.152-155).
Обґрунтовуючи заявлене клопотання, позивач зазначив, що за період з 1998-го по 2002-й рік тричі відбулась реорганізація Комітету, яка супроводжувалась масовим звільненням працівників, внутрішньою реорганізацією відділів та підрозділів, що, в свою чергу, створило значні перешкоди в роботі новоствореного Державного комітету України з державного матеріального резерву й, зокрема, в своєчасній підготовці позовів до суду.
Судовою колегією враховується наступне.
Відповідно до ст.71 Цивільного кодексу Української РСР від 18.07.1963р. (який діяв на час виникнення між сторонами спірних правовідносин та момент звернення позивача з позовом до суду), загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.
За позовами про стягнення неустойки (штрафу, пені) встановлюється скорочений строк позовної давності тривалістю в шість місяців (п.1 ч.2 ст.72 Цивільного кодексу УРСР).
Перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов і виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права (ст.76 Цивільного кодексу УРСР).
Закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову, згідно ч.1 ст.80 Цивільного кодексу УРСР, є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові (ч.2 ст.80 ЦК УРСР)
У відповідності до ст.74 Цивільного кодексу України, вимога про захист порушеного права приймається до розгляду судом незалежно від закінчення строку позовної давності.
Таким чином, у випадку, коли суд на підставі досліджених у судовому засіданні доказів установить, що право позивача, про захист якого він просить, відповідачем не порушено, ухвалюється рішення про відмову в задоволенні позову саме з цих підстав, а не через пропуск строку позовної давності. Якщо ж буде встановлено, що таке право позивача порушено і строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд на підставі ст.80 ЦК УРСР ухвалює рішення, яким відмовляє в позові у зв'язку із закінченням строку давності, а при визнанні причини пропуску цього строку поважною порушене право має бути захищене.
Наданими позивачем приймальними актами–зобов'язаннями №1 від 27.05.1993р. та №2 від 31.05.1993р. (т.1 а.с.75-76) підтверджується прийняття Крошенським цегельним заводом на зберігання 797тн. вугілля марки Гк-т на загальну суму 23537801крб.
Як зазначено в даних актах, вугілля прийняте заводом від ГУМР СССР (Державного управління матеріального резерву СРСР).
Однак, як вірно відмітив господарський суд першої інстанції, передачу-приймання вугілля було оформлено на бланках старого зразку, оскільки в 1993 році, на час передачі вугілля, ДУМР СРСР не існувало.
Так, Постановою Кабінету Міністрів України №182 від 08.04.1992р. "Про державні комітети та інші підвідомчі Кабінету Міністрів України органи державної виконавчої влади" було утворено Державний комітет України по матеріальних резервах.
В послідуючому, Указом Президента України від 15.12.1999р. №1573/99 "Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади" Державний комітет України по матеріальних резервах було ліквідовано з утворенням на його базі Міністерства економіки України.
Згідно Постанови Кабінету Міністрів від 30.06.2000р. №1041 "Про утворення Державного агентства з управління державним матеріальним резервом" з метою забезпечення функціонування єдиної системи державного матеріального резерву, відповідно до Указу Президента України від 15 грудня 1999р. №1572 "Про систему центральних органів виконавчої влади" на базі ліквідованого Державного комітету по матеріальних резервах у складі Міністерства економіки було утворено урядовий орган державного управління - Державне агентство з управління державним матеріальним резервом й встановлено, що Агентство є правонаступником Державного комітету по матеріальних резервах.
Указом Президента України від 07.08.2001р. №603/2001 "Про Державний комітет України з державного матеріального резерву" на базі Державного агентства з управління державним матеріальним резервом було утворено Державний комітет України з державного матеріального резерву (позивач у справі) як центральний орган виконавчої влади, який є правонаступником Державного агентства з управління державним матеріальним резервом.
Матеріалами справи в сукупності стверджується, і не заперечується відповідачем, що вугілля марки Гк-т в кількості 797тн. було передане цегельному заводу на зберігання саме позивачем.
Згідно листа Держкомрезерву №7/706 від 18.05.2004р. (т.1 а.с.49) відповідачу було поставлено вимогу щорічно надавати звіти про рух переданих матеріальних цінностей станом на 1 квітня та 1 жовтня, а також матеріали інвентаризації.
Як зазначалося вище, відповідач повідомив, що не звітує про закладене у 1993 році вугілля з 1994 року.
Така необхідність, за твердженням відповідача, відпала в зв'язку з використанням вугілля для державних потреб за згодою позивача.
Проте, наряд Держкомрезерву №7/191 від 30.04.1993р. (т.1 а.с.48), на який відповідач спершу посилався як на підставу надання позивачем згоди на відпуск спірного вугілля в порядку розбронювання, таким доказом не являється, оскільки в даному наряді, дата виконання якого (квітень 1993 року), до того ж, передувала передачі відповідачу спірного вугілля (травень 1993 року), вказане вугілля іншої марки (ДГ, а не Гк-т) та іншої кількості.
Надана відповідачем копія наряду №7/231 від 20.07.1993р. (т.3 а.с.20) також не є належним доказом згоди позивача на відпуск в порядку розбронювання 797тн вугілля, оскільки не відповідає вимогам ст.36 Господарського процесуального кодексу України.
З таких же підстав не береться до уваги й ксерокопія акту №3 від 15.09.1997р. (т.2 а.с.68-69) про виділення на знищення документів, що не підлягають зберіганню, серед яких вказано й наряд №7/231.
Достовірність та доказову силу доказів у справі встановлює господарський суд, який розглядає таку справу (ст.43 Господарського процесуального кодексу України).
Посилання ж відповідача на те, що надати оригінали вищезазначених документів немає можливості в зв'язку з їх відсутністю на підприємстві, не звільняє відповідача від закріпленого ст.33 Господарського процесуального кодексу України обов'язку доказування та подання доказів в обґрунтування своїх заперечень.
Докази отримання позивачем листа за №111 від 01.06.1994р. в матеріалах справи відсутні.
Таким чином, відповідач факту використання переданого позивачем у 1993 році вугілля марки Гк-т в кількості 797тн., за згодою позивача або іншого уповноваженого органу, не представив.
Як вбачається з матеріалів справи, в 1994 році відбулася приватизація Державного підприємства "Крошенський цегельний завод", в результаті вказане підприємство було перетворене у Відкрите акціонерне товариство "Крошенський цегельний завод".
При приватизації ДП "Крошенський цегельний завод" у Відкрите акціонерне товариство проводилась інвентаризація майна у відповідності до "Положення про інвентаризацію майна державних підприємств, що приватизуються, а також майна державних підприємств та організацій, яке передається в оренду", затвердженого постановою Кабінету міністрів України №158 від 02.03.1993р.
Як передбачено пунктом 3 вказаного Положення інвентаризації підлягає все майно державних підприємств, що приватизуються, а також майно державних підприємств та організацій, яке передається в оренду, чи їх окремих структурних підрозділів, включаючи об'єкти невиробничого призначення, діючі об'єкти, об'єкти та предмети, що передані у прокат, оренду або перебувають на реконструкції, модернізації, консервації, у ремонті, запасі або резерві незалежно від їх технічного стану, а також зараховані чи не зараховані з різних причин на баланс.
Згідно ж ч.2 статті 5 Закону України від 04.03.1992р. №2163-XII "Про приватизацію державного майна" (в редакції, яка діяла на час проведення приватизації Крошенського цегельного заводу) державні матеріальні резерви приватизації не підлягали.
Як зазначено в аудиторському висновку №011 від 20.06.1996р. (т.1 а.с.81), складеному за наслідками перевірки даних Головної книги та Передаточного балансу Крошенського цегельного заводу станом на 01.06.1994р., на балансі заводу відсутнє майно, що не підлягає приватизації.
Звідси випливає, що в 1994 році спірне вугілля на Крошенському цегельному заводі вже було відсутнє.
Про відсутність на заводі закладеного на зберігання вугілля в кількості 797тн свідчать й складені представником позивача акти від 09.02.2000р. та від 26.10.2001р. (т.1 а.с.12-15,42-43), де керівником відповідача зроблено запис про використання вугілля у 1993 році.
За таких обставин, господарський суд Житомирської області дійшов правильного висновку, що право позивача відповідачем порушене в зв'язку з самовільним використанням вугілля держрезерву.
Погоджується колегія суддів й з висновком суду про відмову в позові з причини пропуску позивачем без поважних причин строку позовної давності при зверненні до суду з даним позовом.
Зокрема, як вбачається з акту контрольної перевірки стану роботи з матеріалами держрезерву від 09.02.2000р. (т.1 а.с.42-43), за результатами якої було встановлено факт самовільного використання відповідачем 797тн. вугілля держрезерву, попередня перевірка проводилась 03.06.1999р.
Оскільки спірне вугілля, як встановлено судом, було використане відповідачем в 1994 році, а також, враховуючи, що обов'язок щорічно надавати звіти про рух переданих матеріальних цінностей станом на 1 квітня та 1 жовтня відповідач, починаючи з 1994 року, не виконував, позивач мав би вимагати від відповідача виконання цього обов'язку.
Проте, в матеріалах справи докази на підтвердження того, що до проведення перевірок (03.06.1999р., 09.02.2000р., 26.10.2001р.) позивач звертався до відповідача з відповідними вимогами, в матеріалах справи відсутні.
З урахуванням того, що акт від 09.02.2000р. містить посилання на дату проведення попередньої перевірки 03.06.1999р., а також того, що в претензії №юр/1649ЛК від 06.12.2001р. (т.1 а.с.16-17) позивач визначив початок терміну неповернення матеріальних цінностей саме з 03.06.1999р., з чого можна зробити висновок, що про порушення свого права позивач повинен був дізнатися 03.06.1999р., саме з цієї дати, тобто з 03.06.1999р. розпочинається встановлений ст.71 Цивільного кодексу УРСР трирічний строк позовної давності, який закінчився, відповідно, 03.06.2002р. І відсутність в матеріалах справи акту від 03.06.1999р. на формування такого висновку не впливає.
Позивач же звернувся з позовом до суду 28.10.2002р.
Наведені позивачем причини пропуску строку позовної давності не можна визнати підставою для його відновлення, оскільки зміни в діяльності Комітету не звільняють позивача від встановленого Конституцією України (стаття 68) обов'язку неухильно додержуватися Конституції України та законів України, зокрема, й норм Цивільного кодексу Української РСР щодо строків звернення до суду за захистом своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.
Додані позивачем судові акти Донецького апеляційного господарського суду, Вищого господарського суду України, господарського суду Київської області, Київського апеляційного господарського суду у справах №№6/785,40/35,2/5-99, в яких судовими інстанціями відновлювались пропущені строки позовної давності з причини реорганізації Держкомітету, не мають заздалегідь встановленої сили, оскільки суд оцінює поважність причин пропуску строку позовної давності за внутрішнім переконанням з урахуванням конкретних обставин справи.
Твердження прокурора стосовно того, що строк позовної давності слід рахувати з 06.12.2001р. (моменту пред'явлення претензії №юр/1649ЛК) до уваги не приймаються, оскільки право позивача порушене не в зв'язку з невиконанням вимоги позивача про повернення матеріальних цінностей, а у зв'язку з самовільним їх використанням.
Посилаючись на ст.84 Цивільного кодексу УРСР, в якій зазначено, що із закінченням строку позовної давності по головній вимозі вважається, що строк позовної давності минув і по додатковій вимозі (неустойка, поручительство тощо), господарський суд першої інстанції цілком правомірно відмовив у задоволенні позову в частині стягнення штрафу та пені.
За наведених обставин, доводи апеляційного подання Першого заступника прокурора Житомирської області та апеляційної скарги позивача є необґрунтованими, спростовуються вищенаведеним і не являються підставою для скасування оскарженого рішення.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення господарського суду Житомирської області від 09.12.2005р. у даній справі слід залишити без змін, а подані прокурором апеляційне подання та позивачем апеляційна скарга з вимогою скасування судового рішення - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 101,103,105 Господарського процесуального кодексу України, Житомирський апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Рішення господарського суду Житомирської області від 09 грудня 2005 року у справі №16/3420 залишити без змін, а апеляційну скаргу Державного комітету України з державного матеріального резерву, м. Київ та апеляційне подання Першого заступника прокурора Житомирської області, м. Житомир - без задоволення.
2. Матеріали справи №16/3420 повернути до господарського суду Житомирської області.
Головуючий суддя Гулова А.Г.
судді:
Пасічник С.С.
Щепанська Г.А.
Віддрук.5 прим.
1 - до справи
2 - позивачу
3 - відповідачу
4 - прок-ру Житом.області
5 - в наряд