У х в а л а

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

 

Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

 

головуючого	Кравченка К.Т.
суддів	Лавренюка М.Ю., Мороза М.А.
прокурора	Глибченко Т.Г.

 

розглянула у судовому засіданні у м. Києві 28 вересня 2006 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1. на вирок Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 1 червня 2005 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 10 жовтня 2005 року.

 

Вироком  місцевого суду засуджено до позбавлення волі

 

                                      ОСОБА_1,

                                      ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження,

                                      уродженця та жителя м. Запоріжжя,

судимості не має в силу ст.89 КК України,                                 

- за ч.3 ст.15, ч.3 ст.187 КК України на вісім років з конфіскацією всього майна, що є його особистою власністю;

- за ч.4 ст.187 КК України на дев'ять років з конфіскацією всього майна, що є його особистою власністю;

- за ч.2 ст.345 КК України на три роки.

 

         На підставі ст.70 КК України, за сукупністю злочинів, ОСОБА_1 призначено дев'ять років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, що є його особистою власністю.

 

         Постановлено стягнути у солідарному порядку:

-    з ОСОБА_1 та ОСОБА_2. на користь ОСОБА_3. 2050 грн. матеріальної та 2000 грн. - моральної шкоди;

-    з ОСОБА_1 та ОСОБА_4. на користь ОСОБА_5. - 473 грн.; ОСОБА_6. - 200 грн.; ОСОБА_7. - 260 грн.; ОСОБА_8. - 4450 грн.;ОСОБА_9. - 700 грн. та ОСОБА_10. -                  2980 грн.

 

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 10 жовтня                 2005 року апеляцію ОСОБА_1 залишено без задоволення, а вирок Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 1 червня 2005 року - без зміни.

 

         Вироком місцевого суду також засуджено ОСОБА_2. і ОСОБА_4.., які судові рішення не оскаржують.

 

Як визнав суд, ОСОБА_1., діючи умисно, з корисливих мотивів, за попередньою змовою із ОСОБА_2., 15 вересня 2003 року, приблизно о 12 годині 45 хвилин, під приводом придбання комп'ютера, проникли у квартиру №АДРЕСА_1, у м. Запоріжжі, де погрожуючи застосуванням насильства небезпечного для здоров'я,  приставили до горла потерпілої ОСОБА_3. заздалегідь приготовлений ніж та зв'язали їй руки-ноги і заволоділи майном потерпілої на загальну суму 2650 грн.

 

14 жовтня 2003 року, приблизно о 14 годині, ОСОБА_1., за попередньою змовою із ОСОБА_2., аналогічним способом проникли у квартиру № АДРЕСА_2 у м. Запоріжжі, напали на потерпілих ОСОБА_11. та ОСОБА_12. і заволоділи їх майном на загальну суму 17 283 грн.

 

20 січня 2004 року, приблизно о 20 годині, ОСОБА_1., діючи з корисливих мотивів, за попередньою змовою із ОСОБА_4., під вигаданим приводом проникли у квартиру № АДРЕСА_3 у м. Запоріжжі. Погрожуючи ножами та зв'язавши потерпілих ОСОБА_6.,              ОСОБА_7. і невстановлену слідством особу, заволоділи чужим майном, заподіявши потерпілій ОСОБА_8. матеріальну шкоду на суму  7850 грн., а потерпілійОСОБА_9 - на 1200 грн.

 

Наприкінці січня 2004 року, ОСОБА_1., за попередньою змовою із ОСОБА_4., аналогічним способом проникли у квартиру № АДРЕСА_4 у м. Запоріжжі, де вчинили розбійний напад на невстановлену слідством особу і заволоділи майном, що належало потерпілій              ОСОБА_10. на загальну суму 2980 грн.

 

11 лютого 2004 року, приблизно о 21 годині 45 хвилин, ОСОБА_1. за попередньою змовою із ОСОБА_4., з корисливих мотивів, маючи намір під час нападу заволодіти чужим майном, прибули  до  квартири №АДРЕСА_5 у м. Запоріжжі, але свій злочинний умисел не довели до кінця з причин, що не залежали від їх волі.

 

         Крім того, ОСОБА_1. після викриття його у вчиненні злочинів, під час проведення досудового слідства, 12 лютого 2004 року, перебуваючи в автомобілі ВАЗ-2108, державний номерний знак НОМЕР_1, що знаходився біля будинку №АДРЕСА_6 у м. Запоріжжі, умисно заподіяв працівникові правоохоронного органу - помічнику оперуповноваженого ВКР Жовтневого РВЗМУ УМВС України старшині міліції Бунченку М.М., який виконував службові обов'язки по конвоюванню затриманого, легкі тілесні ушкодження.

 

         У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1., не оспорюючи правильність встановлення фактичних обставин справи та кваліфікацію його злочинних дій, просить урахувати те, що він хворіє на туберкульоз, позитивно характеризується, у вчиненому зізнався та щиро розкаявся, сприяв розкриттю злочинів та інші пом'якшуючі обставини і призначити йому більш м¢яке покарання.

        

Заслухавши доповідача, міркування прокурора, яка просила судове рішення залишити без зміни, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що вона підлягає частковому задоволенню.

 

Як убачається із матеріалів справи, суд вірно встановив фактичні обставини справи, що у касаційній скарзі не оспорюється.

 

Правильність висновків суду щодо доведеності винності ОСОБА_1, сумнівів також не викликає.

 

Проте, колегія суддів не може погодитись із рішенням суду щодо кваліфікації дій ОСОБА_1 і ОСОБА_4. по епізоду замаху на розбійний напад  від 11 лютого 2004 року на квартиру № АДРЕСА_7.

 

Як убачається із вироку, суд визнав доведеним, що ОСОБА_1. і ОСОБА_4. за попередньою змовою між собою, діючи умисно, з корисливих мотивів з метою заволодіння чужим майном шляхом нападу, поєднаного із погрозою насильства, небезпечного для життя і здоров'я, з проникненням у житло підшукали об'єкт для нападу.

 

11 лютого 2004 року ОСОБА_1. і ОСОБА_4. підійшли до вхідних дверей квартири № АДРЕСА_5. Одягнувши на голову маски, узявши у руки заздалегідь підготовлені кухонні ножі, подзвонили у квартиру.

 

АДРЕСА_13., який у той час знаходився у квартирі, побачивши на моніторі домофону осіб у масках, двері не відчинив і викликав міліцію.

 

Оскільки двері ніхто не відчинив, ОСОБА_1. і ОСОБА_4. не змогли проникнути у квартиру і вчинити напад, тому залишили сходовий майданчик і вийшли на вулицю де були затримані працівниками міліції.

 

Органи досудового слідства і суд кваліфікували зазначені дії, як незакінчений замах на напад з метою заволодіння чужим майном, (розбій), поєднаний із погрозою застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, за попередньою змовою групою осіб та особою, котра раніше вчинила розбій, поєднаний із проникненням у житло.

 

Суд, погоджуючись із пред'явленим обвинуваченням і кваліфікуючи дії ОСОБА_1 і ОСОБА_4. за вказаним епізодом за ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 187 КК України, не звернув увагу на те, що законодавець в Особливій частині Кримінального кодексу України передбачив декілька злочинів з усіченим складом. Розбій (ст. 187 КК України) є таким злочином і вважається закінченим з моменту нападу, поєднаного із застосуванням або погрозою застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров'я незалежно від того, заволоділа винна особа майном потерпілого чи ні. Крім того, насильство при розбої є способом заволодіння чужим майном. 

 

У даному випадку, як це убачається із вироку, винні, попередньо домовились про розбійний напад, підшукали об'єкт нападу, підготували знаряддя злочину і прибули до місця злочину.

 

Даних про те, що винні намагалися зламати або відкрити вхідні двері, демонстрували ножі, або погрожували їх застосувати, вступили у будь-який контакт із потерпілим, у справі немає.

 

За наведених обставин, дії обох винних належить кваліфікувати за ч. 1 ст. 14, ч. 3 ст. 187 КК України, як готування до злочину. 

 

Оскільки засуджені ОСОБА_1. і ОСОБА_4. не ставили питання про зміну кваліфікації їх дій, колегія суддів, у порядку передбаченому ст. 395 КПК України, вважає за необхідне змінити судові рішення щодо них лише у цій частині.

 

Що стосується доводів засудженого ОСОБА_1, про пом'якшення йому покарання,  то їх не можна визнати обґрунтованими.

 

Як убачається із вироку, суд першої інстанції, призначаючи засудженому покарання, дотримався вимог ст. 65 КК України, урахував  обставини справи, що мають значення для прийняття рішення, дані про особу засудженого та пом'якшуючі обставини, у тому числі й ті, на які ОСОБА_1. вказує у касаційній скарзі, і дійшов правильного висновку про призначення йому покарання саме у виді позбавлення волі, яке є необхідним для його виправлення.

 

Колегія суддів вважає, що суд належним чином урахував усі обставини справи і призначене винному покарання є достатнім, тому не вбачає підстав для його пом'якшення.

 

Істотних порушень кримінально-процесуального закону, що тягнуть скасування судових рішень не виявлено.

 

Керуючись ст. ст. 395, 396 КПК України, колегія суддів

 

у х в а л и л а :

 

касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 задовольнити частково.

 

Вирок Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 1 червня 2005 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 10 жовтня 2005 року щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_4. змінити.

 

Перекваліфікувати дії ОСОБА_1 і ОСОБА_4., у порядку передбаченому ст. 395 КПК України, з ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 187 КК України на ч. 1 ст. 14, ч. 3 ст. 187 КК України із залишенням міри покарання призначеної судом першої інстанції.

 

Вважати засудженими:

ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 14, ч. 3 ст. 187, ч. 4 ст. 187, ч. 2 ст. 345 КК України та ст. 70 КК України на 9 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, що є його особистою власністю;

 

ОСОБА_4 за ч. 1 ст. 14, ч. 3 ст. 187, ч. 3 ст. 187 та ст. 70 КК України на 7 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його особистою власністю.

 

Судді:

 

    Кравченко К.Т.                     Лавренюк М.Ю.                     Мороз М.А.