Справа № 2-412/11

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 грудня 2011 року                                                                       Самарський районний суд

                                                                                          м. Дніпропетровська

у складі:

головуючого судді:                                                            Маштак К.С.,

при секретарі:                                                                      Федоренко Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Придніпровець», Дніпропетровської міської ради, треті особи: Головне архітектурно-планувальне управління Дніпропетровської міської ради, Управління-Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю Дніпропетровської міської ради, Виконавчий комітет Самарської районної в м. Дніпропетровську ради, Комунальне виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство Самарського району м. Дніпропетровська, Управління Держкомзему у м. Дніпропетровську, 25-а самостійна державна пожежна частина, про визнання частково недійсним рішення Дніпропетровської міської ради № 169/7 від 26.02.2003 року, визнання недійсним рішення Дніпропетровської міської ради № 153/16 від 31.03.2004 року, визнання недійсним договору оренди землі від 30.06.2004 року, усунення перешкод в користуванні квартирами та відшкодування моральної шкоди –

ВСТАНОВИВ:

08 грудня 2003 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ТОВ «Придніпровець», Виконавчого комітету Самарської районної в м. Дніпропетровську ради про зобов’язання ухвалити рішення про знесення будівлі, відшкодування моральної шкоди.

08 грудня до суду з аналогічним позовом звернулася ОСОБА_1

Ухвалою Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 15 березня 2004 року зазначені позови об’єднано в одне провадження.

05 жовтня 2004 року позивачі доповнили свої вимоги та звернулися до суду з позовами до ТОВ «Придніпровець», Дніпропетровської міської ради, ГоловАПУ Дніпропетровської міської ради, Інспекції ДАБК Дніпропетровської міської ради, Виконавчого комітету Самарської районної в м. Дніпропетровську ради, КВ ЖРЕП Самарського району м. Дніпропетровська, третя особа –Дніпропетровське міське управління земельних ресурсів про визнання рішення частково недійсним, визнання рішення недійсним, визнання недійсним договору оренди, усунення перешкод у користуванні квартирою, відшкодування моральної шкоди (т. 2 а.с. 163-172).

16 лютого 2007 року позивачі звернулися до суду з позовом до ТОВ «Придніпровець», Дніпропетровської міської ради, ГоловАПУ Дніпропетровської міської ради, Інспекції ДАБК Дніпропетровської міської ради, Виконавчого комітету Самарської районної в м. Дніпропетровську ради, КВ ЖРЕП Самарського району м. Дніпропетровська, Комітет земельних відносин Дніпропетровської міської ради, треті особи: Дніпропетровське міське управління земельних ресурсів, Комітет комунальної власності Дніпропетровської міської ради про визнання рішення частково недійсним, визнання рішення недійсним, визнання недійсним договору оренди, усунення перешкод у користуванні квартирами, відшкодування моральної шкоди. При цьому позивачі збільшили свої позовні вимоги в частині розміру стягнення моральної шкоди (т. 3 а.с. 80-85).

В обґрунтування позовних вимог позивачі зазначили, що вони мешкають у квартирах АДРЕСА_1 у місті Дніпропетровську. На першому поверсі цього будинку знаходиться магазин, який належить ТОВ «Придніпровець». 26 лютого 2003 року та 31 березня 2004 року Дніпропетровською міською радою були ухвалені рішення, згідно з якими було погоджено розташування об’єктів будівництва товариства, якому було виділено в оренду земельну ділянку. У червні 2004 року на виконання вказаних рішень між ТОВ «Придніпровець»та Дніпропетровською міською радою було укладено договір оренди виділеної земельної ділянки. У подальшому товариство здійснило будівництво прибудови під кафетерій з літньою площадкою та реконструкцію естакади з порушенням будівельних норм, що призвело до порушення їх прав повноцінно користуватися квартирами. Позивачі просили визнати частково недійсними рішення Дніпропетровської міської ради від 26 лютого 2003 року № 169/7, недійсним рішення Дніпропетровської міської ради від 31 березня 2004 року № 153/16, недійсним договір оренди земельної ділянки від 30 червня 2004 року; усунути перешкоди в користуванні квартирами шляхом знесення прибудови торгової зали та підсобного приміщення; зобов’язати ТОВ «Придніпровець»закласти дверний проліз і встановити вхідні двері; стягнути на користь кожної з позивачок на відшкодування моральної шкоди: з ТОВ «Придніпровець»–50 тис. грн., з Головного архітектурно-планувального управління Дніпропетровської міської ради –5 тис. грн., з інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Дніпропетровської міської ради –5 тис. грн., з комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства Самарського району м. Дніпропетровська –5 тис. грн., з виконавчого комітету Самарської районної в м. Дніпропетровську ради –5 тис. грн.

Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 25 жовтня 2007 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 травня 2008 року, позов задоволено частково. Постановлено визнати рішення Дніпропетровської міської ради від 26 лютого 2003 року № 169/7 недійсним в частині щодо погодження місця розташування прибудови додаткових приміщень магазину (позиція АДРЕСА_3; замовник –Товариство з обмеженою відповідальністю «Придніпровець»; дата засідання комісії з питань регулювання земельних відносин Дніпропетровської міської ради – 22 листопада 2002 року; протокол № 118; строк дії дозволу –26 лютого 2004 року); визнати недійсним рішення Дніпропетровської міської ради від 31 березня 2004 року № 153/16 про передачу ТОВ «Придніпровець»земельних ділянок; визнати недійсним договір оренди землі від 30 червня 2004 року, укладений між Дніпропетровською міською радою та ТОВ «Придніпровець», за яким Дніпропетровська міська рада передала в оренду ТОВ «Придніпровець»земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1; усунути позивачам перешкоди у користуванні квартирами АДРЕСА_1 у місті Дніпропетровську, шляхом зобов’язання ТОВ «Придніпровець»знести прибудову з червоної цегли біля центрального (головного) входу до магазину та прибудову біля запасного (з боку дворового фасаду) входу до магазину, що розташований у АДРЕСА_4; стягнути з ТОВ «Придніпровець»на користь кожної з позивачок по 5 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди (т. 3 а.с.а.с. 207-209, 333-335).

Ухвалою колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 15 вересня 2010 року рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 25 жовтня 2007 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 травня 2008 року скасовано. Справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції (т. 4 а.с. 40-42).

20.12.2010 року позивачами у зв’язку зі змінами обставин уточнено їхні позовні вимоги, змінено та доповнено підстави в обґрунтування позовних вимог, та подано до суду позов до Товариства з обмеженою відповідальністю «Придніпровець», Дніпропетровської міської ради, треті особи: Головне архітектурно-планувальне управління Дніпропетровської міської ради, Управління-Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю Дніпропетровської міської ради, Виконавчий комітет Самарської районної в м. Дніпропетровську ради, Комунальне виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство Самарського району м. Дніпропетровська, Управління Держкомзему у м. Дніпропетровську про визнання частково недійсним рішення Дніпропетровської міської ради № 169/7 від 26.02.2003 року, визнання недійсним рішення Дніпропетровської міської ради № 153/16 від 31.03.2004 року, визнання недійсним договору оренди землі від 30.06.2004 року, усунення перешкод в користуванні квартирами та відшкодування моральної шкоди (т. 4 а.с. 56-60).

В обґрунтування уточнених позовних вимог позивачі зазначають, що вони є власниками квартир АДРЕСА_1 в м. Дніпропетровську. Їхні квартири розташовані на другому поверсі житлового будинку. Будинок НОМЕР_1 знаходиться на балансі КВ ЖРЕП Самарського району м. Дніпропетровська. На першому поверсі під квартирами позивачів розташоване нежитлове приміщення (продовольчий магазин), яке належить ТОВ «Придніпровець», директором якого є Тесля Л.В. На протязі тривалого періоду позивачам та членам їхніх сімей у зв’язку з незаконними діями відповідача створюються неможливі умови для нормального проживання в квартирах. ТОВ «Придніпровець»більше 12 років з дворового фасаду будинку використовує самочинно збудовану естакаду запасного входу до магазину для постачання товару, а саме вантажно-розвантажувальних робіт. ТОВ «Придніпровець»збудувало прибудову до житлового будинку АДРЕСА_1 в м. Дніпропетровську, яка була незаконною та порушувала права та інтереси позивачів, перешкоджала їх користуватися квартирами. Дах прибудови знаходився зразу під вікнами лоджій позивачів, крім того парапет висотою 75 см. Частково закривав вікна лоджій. Був вільний доступ з даху прибудови на лоджії, що порушувало безпеку проживання позивачів. Крім того, пустотіла конструкція покриття прибудови створювала умови для розмноження мишей. На даху прибудови постійно накопичувалося сміття, покрівля даху в теплий період нагрівалася, що призводило до додаткового підвищення температури в квартирах позивачів. Якщо йшов дощ, то в квартирах було шумно, бризки води летіли на скло вікон, взимку вікна засипалися снігом. Вікна відкривати через прибудову було неможливо. Прибудова підлягала знесенню. Також, прибудова підсобного приміщення зі сторони дворового фасаду також є незаконною. Рівень покрівці цієї металевої прибудови також знаходиться на 90 см. Вище рівня підлоги квартири ОСОБА_1, закриває більшу частину балкону.

Позивачі зазначають, що рішенням Дніпропетровської міської ради від 26.02.2003 року № 169/7 «Про вирішення питань погодження місць розташування об’єктів»було вирішено погодити місця розташування об’єктів в місті згідно з додатками при умові виконання п.п. 3.1 та 3.2 вказаного рішення. Дніпропетровська міська рада своїм рішенням від 31.03.2004 року № 153/16 передала ТОВ «Придніпровець»земельні ділянки в оренду для будівництва додаткових приміщень магазину та було укладено договір оренди землі від 30.06.2004 року. Позивачі вважають зазначені рішення та договір оренди незаконними, оскільки не можна було погоджувати розташування об’єкту –земельної ділянки ТОВ «Придніпровець», до узгодження питань з 3-ми особами. На цей час договір оренди вже не діє.

Позивачі вказують, що проектна документація була затверджена та зареєстрована в ГоловАПУ без номера 19.09.2003 року ще до відводу земельної ділянки. Інспекцією ДАБК дозвіл на виконання будівельних робіт наданий 10.02.2003 року без висновку комплексної державної експертизи, що призвело до невиконання в проекті будівельних, санітарних, пожежних та норм безпеки експлуатації. ГоловАПУ проектна документація була затверджена незаконно, так як проект не відповідає ДБН.

Позивачі також зазначають, що незаконними діями ТОВ «Придніпровець»їм також спричинена моральна шкода. Порушуються їхні права на безпечні для здоров’я, життя, відпочинку, проживання умови. Спричинену моральну шкоду оцінюють кожний в 50000 грн.

Позивачі просять ухвалити рішення, яким: визнати частково недійсним рішення Дніпропетровської міської ради № 169/7 від 26.02.2003 року, а саме додаток до цього рішення за № 572; визнати недійсним рішення Дніпропетровської міської ради № 153/16 від 21.03.2004 року; визнати недійсним договір оренди землі від 30 червня 2004 року, укладений між ТОВ «Придніпровець»та Дніпропетровською міською радою; усунути перешкоди в користуванні квартирами АДРЕСА_1 в м. Дніпропетровську таким чином: зобов’язати ТОВ «Придніпровець»знести прибудову до приміщення магазину по АДРЕСА_1 з центрального входу та зі сторони дворового фасаду, зобов’язати ТОВ «Придніпровець»закласти двері в приміщення магазину зі сторони дворового фасаду та встановити безшумні вхідні двері зі сторони фасаду житлового будинку; стягнути на користь позивачів в рахунок відшкодування моральної шкоди з ТОВ «Придніпровець»100000 грн., по 50000 грн. на користь кожного позивача та стягнути з відповідачів судові витрати.

Під час розгляду даної справи в якості третьої особи залучена 25-а самостійна державна пожежна частина

Позивачі та їх представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали, просили задовольнити в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в уточненій позовній заяві.

В судовому засіданні представники відповідача ТОВ «Придніпровець»позовні вимоги не визнали та просили відмовити подали до суду письмові заперечення (т. 4 а.с. 81-85). Вважають доводи позивачів необґрунтованими, оскільки будь-яких доказів порушення прав позивачів діями відповідача суду не надано, перед будівництвом прибудов до магазину відповідачем було отримано всі необхідні дозволи та погодження.

Представник Дніпропетровської міської ради позовні вимоги до міської ради не визнав, просив відмовити в цій частині в задоволенні позову, оскільки рішення ради є законними та не підлягають визнанню недійсними.

Представник третьої особи ГоловАПУ Дніпропетровської міської ради в судовому засіданні заперечував проти позовних вимог в повному обсязі, подав до суду письмові пояснення (т. 6 а.с. 69-73).

Представник третьої особи КВ ЖРЕП Самарського району м. Дніпропетровська в судовому засіданні позовні вимоги позивачів вважав такими, що не підлягають задоволенню оскільки відсутні докази перешкод в користуванні квартирами, подав до суду письмові пояснення (а.с. 108).

Представник третьої особи Управління держкомзему у м. Дніпропетровську Дніпропетровської області в судовому засіданні заперечувала проти позовних вимог, просила відмовити в задоволенні позову.

В судовому засіданні представник третьої особи 25-ї самостійної державної пожежної частини пояснив, що дозволу на будівництво об’єкту 48-п, а саме прибудов магазину до житлового будинку по АДРЕСА_1 пожежною частиною не надавалося.

Вислухавши пояснення сторін та їх представників, представників третіх осіб, експерта, покази свідків, вивчивши та дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Судом встановлено, що 22 грудня 1995 року між Представництвом фонду державного майна України в м. Дніпропетровську та Товариством покупців членів трудового колективу ДКПРТ магазина № 417 «Придніпровець»було укладено договір № 36/КВ купівлі-продажу комунального майна, за яким останнє придбало, у тому числі приміщення площею 91,3 мІ, розташоване за адресою: АДРЕСА_1. Договір був посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_5 та зареєстрований в реєстрі за № 240 (т. 2 а.с. 51-56).

18 березня 1996 року на зазначений об’єкт було видано свідоцтво про власність № 618 (т. 2 а.с. 58).

21 січня 1999 року виконавчий комітет Дніпропетровської міської ради прийняв рішення № 60, яким вирішив надати ТОВ «Придніпровець»для здійснення торговельної діяльності по фактичному розміщенню магазину у спільне тимчасове користування строком на 15 років (на умовах оренди) земельну ділянку площею 899,00 мІ, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, за рахунок земель житлової забудови (т. 2 а.с. 91).

14 березня 2002 року ТОВ «Придніпровець»було видано реєстраційне посвідчення на об’єкти нерухомого майна, які належать юридичним особам, згідно якого об’єкт в цілому складається з приміщення 1 поз. 1-4 загальною площею 91,3 м І, ганок, сходи, мостіння (т. 2 а.с. 57).

18 вересня 2002 року ГоловАПУ Дніпропетровської міської ради було видано висновок № 3/1508, щодо можливості розширення приміщень ТОВ «Придніпровець»за адресою: АДРЕСА_1 (т. 2 а.с. 96).

17 жовтня 2002 року Дніпропетровським міським управлінням земельних ресурсів було видано висновок № 5025.04 щодо місця розташування об’єкта, за яким ТОВ «Придніпровець» було погоджено місце розташування прибудови додаткових приміщень магазину. Відповідно до п. 2 розділу «Окремі умови»висновку ТОВ «Придніпровець»було зобов’язано до початку проектування робіт одержати погодження КВ ЖРЕП Самарського району та власників приміщень, вікна яких виходять на зазначені території (т. 2 а.с. 92-95).

26 лютого 2003 року Дніпропетровською міською радою було прийнято рішення № 169/7, яким остання вирішила, у тому числі погодити місце розташування прибудов ТОВ «Придніпровець»згідно з додатком (позиція в додатку № 572) (т. 2 а.с. 114, 115).

ТОВ «Квартал»було підготовлено проект відведення земельних ділянок ТОВ «Придніпровець»під будівництво прибудови додаткових приміщень магазину по АДРЕСА_1 Самарський район (т. 3 а.с. 233-259).

Науково-виробничою фірмою «Укрстройпроект» на замовлення ТОВ «Придніпровець»було підготовлено проект прибудов до магазину встроєно-прибудованого до житлового будинку по АДРЕСА_1 (об’єкт 48-П) (т. 4 а.с. 86-164).

02 лютого 2004 року Дніпропетровським міським управлінням земельних ресурсів було видано висновок № 15-в щодо проекту відведення земельної ділянки ТОВ «Придніпровець»для будівництва прибудови додаткових приміщень магазину (т. 2 а.с. 88-90).

31 березня 2004 року Дніпропетровською міською радою було прийнято рішення № 153/16, яким остання вирішила вилучити із спільного землекористування частину земельної ділянки площею 0,0051 га та затвердити проект земельних ділянок площею 0,0090 га та площею 0,0029 га (АДРЕСА_1) і передати їх ТОВ «Придніпровець в оренду строком на 1 рік для будівництва прибудови додаткових приміщень магазину (т. 2 а.с. 85-87).

30 червня 2004 року між Дніпропетровською міською радою та ТОВ «Придніпровець»було укладено договір оренди землі, за яким Дніпропетровська міська рада передала в оренду ТОВ «Придніпровець» земельну ділянку розташовану за адресою: м. Дніпропетровськ, АДРЕСА_1 (т. 2 а.с. 98-113).

10 серпня 2004 року інспекцією ДАБК Дніпропетровської міської ради ТОВ «Придніпровець»було видано дозвіл на виконання будівельних робіт № 129/2004 на виконання будівельних робіт по прибудові до магазину по АДРЕСА_1 в м. Дніпропетровську (т. 2 а.с. 72).

ТОВ «Придніпровець»виконало будівництво прибудови з червоної цегли біля центрального (головного) входу до магазину та реконструкцію прибудови біля запасного (з боку дворового фасаду) входу до магазину із дахом, про що свідчить фото таблиця та інші матеріали справи (т. 3 а.с. 6, 7).

01 жовтня 2006 року Дніпропетровським науково-дослідним інститутом судових експертиз був зроблений висновок № 930 судових будівельно-технічних експертиз. Згідно висновків по першому питанню: прибудови до нежилого приміщення, яке належить ТОВ «Придніпровець», яке розташоване в будинку АДРЕСА_1 в м. Дніпропетровську, не відповідають будівельному проекту, який міститься у матеріалах справи (арк. 122-158 т. 2), а відповідає листам проекту додатково наданим до справи. В первинному проекті та в прибудованих приміщеннях магазину, а також в проекті зі змінами до проекту, мається невиконання вимог будівельних, санітарних, пожежних норм та норм безпеки. Також мається порушення норм законодавчого характеру, які вказані в першому питанні дослідницької частини і до компетенції експерта-будівельника не входять. По другому питанню: в другому питанні дослідницької частини вказано яким будівельним, санітарним, протипожежним нормам, нормам безпеки і охороним меприятіям не відповідають проект прибудов та самі прибудови, а також пропоновані короткі рекомендації по їх усуненню (т. 3 а.с. 49-69).

На підставі свідоцтва про право власності на житло від 26 жовтня 2006 року позивачу ОСОБА_1 на праві спільної сумісної власності належить квартира АДРЕСА_1 (т. 4 а.с. 177).

Позивачу ОСОБА_2 згідно свідоцтва про право власності на житло належить на праві спільної сумісної власності квартира АДРЕСА_2 (т. 6 а.с. 118).

Згідно довідки Самарського ВДВС Дніпропетровського міського управління юстиції, станом на 02 квітня 2009 року по виконанню виконавчого листа № 2-439 виданого 23.01.2008 року Самарським районним судом м. Дніпропетровська, ТОВ «Придніпровець»рішення суду виконано частково, а саме знесена прибудова з червоної цегли біля центрального (головного) входу до магазину, а також знесено дах з прибудови біля запасного входу до магазина (т. 4 а.с. 37).

Згідно постанови про закінчення виконавчого провадження від 28.07.2009 року, встановлено, що згідно акту державного виконавця рішення суду виконано, а також згідно поповерхового плану приміщення по АДРЕСА_5 в м. Дніпропетровську, постановлено виконавче провадження з примусового виконання виконавчий лист № 2-439 виданий 24.06.2008 року закінчити (т. 4 а.с. 72-74).

Вказані вище спірні відносини регулюються Цивільним Кодексом УРСР, Цивільним кодексом України та Земельним кодексом УРСР.

Згідно норм ст. 3 ЦПК України кожна особа вправі звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваний прав, свобод чи інтересів, а в інтересах інших осіб, або державних чи суспільних інтересах лише у випадках, встановлених законом.

Позивачі обґрунтовують свої позовні вимоги посилаючись на норми ст. 105 ЦК УРСР та ст.ст. 23, 317, 376, 391 ЦК України, зазначаючи при цьому про порушення їхнього права користування квартирами.

У відповідності зі ст. 105 ЦК УРСР громадянин, який збудував або будує жилий будинок, здійснив або здійснює його перебудову чи прибудову без встановленого дозволу, або без належно затвердженого проекту, або з істотними відхиленнями від проекту, або з грубим порушенням основних будівельних норм і правил, не вправі розпоряджатися цим будинком чи частиною його (продавати, дарувати, здавати в найом тощо). За позовом виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів такий будинок або частина його можуть бути безоплатно вилучені судом і зараховані до фонду місцевої Ради народних депутатів або за рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів знесені громадянином, який провадив самовільне будівництво, або за його рахунок. Знесення чи вилучення будинку, який побудовано чи будується з істотними відхиленнями від проекту або з грубим порушенням основних будівельних норм і правил, провадиться, коли громадянин не привів його, після попередження, у відповідність з проектом чи зазначеними нормами і правилами. Господарські і побутові будівлі та споруди, зведені громадянином без встановленого дозволу або належно затвердженого проекту, чи з істотними відхиленнями від проекту, або з грубим порушенням основних будівельних норм і правил, за рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів зносяться громадянином, який провадив самовільне будівництво, або за його рахунок. Одержані при знесенні жилого будинку або частини його, господарських і побутових будівель та споруд будівельні матеріали залишаються у власності громадянина, який провадив самовільне будівництво.

З урахуванням наведеного, сама по собі наявність у особи лише документів про виділення земельної ділянки під забудову, плану ділянки та проекту будівництва не свідчить про виникнення у нього права власності на об'єкт нерухомості та не може бути порушенням прав інших осіб. Також, як встановлено під час розгляду справи відповідний виконавчий орган місцевої ради не звертався до суду із вищезазначеним позовом та рішення про знесення таким органом не приймалось.

Відповідно до приписів ст.ст. 317, 321, 328 ЦК України, ст.ст. 2, 48, 49 Закону України «Про власність»кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього або обмежений у його здійсненні, право власності набувається з підстав, не заборонених законом, захист права власності здійснюється судом, набуття права власності і володіння майном вважається правомірним, якщо інше не встановлено судом. Але як вбачається з матеріалів справи на момент виникнення спірних правовідносин, щодо захисту її прав власності позивач ОСОБА_1 ще не мала свідоцтва про право власності на житло, а отримала його лише 26 жовтня 2006 року.

Відповідно до вимог ст. 376 ЦК України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або істотним порушенням будівельних норм і правил. Так згідно ч. 7 цієї статті у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов’язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, зобов’язана відшкодувати витрати, пов’язані з проведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Отже, на підставі зазначеної норми законодавець надає право звернення до суду з позовом відповідному органу державної влади або органу місцевого самоврядування.

Згідно ст. 42 ЗК УРСР земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками. У разі приватизації громадянами багатоквартирного жилого будинку відповідна земельна ділянка може передаватися безоплатно у власність або надаватись у користування об'єднанню власників. Порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками. Але в матеріалах справи відсутні докази передання земельної ділянки об’єднанню співвласників будинку по АДРЕСА_1. Отже на момент виникнення спірних правовідносин виділена та надана в оренду ТОВ «Придніпровець»земельна ділянка знаходилась в розпорядженні Дніпропетровської міської ради.

Згідно з вимогами ч. 6 ст. 147 ЦПК України висновок експерта для суду не є обов’язковим і оцінюється за правилами, встановленими ст. 212 цього кодексу. Отже, висновок експерта не має переваг перед іншими засобами доказування, також підлягає дослідженню й перевірці. Дослідивши в судовому засіданні висновок № 930 судової будівельно-технічної експертизи та вислухавши експерта Волошина В.Л., суд ставиться до висновку критично, та вважає його неповним та поверхневим, оскільки дослідницька частина висновку не містить розрахунків та замірів, при підготовці висновку експерт вийшов за межі наданих йому повноважень та поставлених судом запитань.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до цієї статті, власник у цьому випадку має право вимагати захисту свого права і від особи, яка перешкоджає його користуванню та розпорядженню своїм майном. Позивачем даного позову має бути власник, а відповідачем –лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження. Однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Якщо ж на час подання позову порушення припинилися, то й відпадає підстава для пред'явлення такого позову.

Як встановлено судом, рішення суду в частині усунення перешкод шляхом зобов’язання відповідача ТОВ «Придніпровець»знести прибудови виконано, а отже в даній частині позовних вимог відсутній предмет спору.

Крім того, аналізуючи встановлені в судовому засіданні обставини справи, суд приходить до висновку, що позивачами не надано суду належних доказів порушення їх права користування квартирами діями ТОВ «Придніпровець»саме після зміни обставин та на час уточнення позовних вимог.

Таким чином, право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення.

Розглядаючи вимоги позивачів щодо визнання недійсними рішень Дніпропетровської міської ради та договору оренди земельної ділянки, суд виходив з наступного.

Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Згідно зі ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до роз’яснень постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину. Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Відповідно до п. 3 ст. 215 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути пред’явлена тільки особами, визначеними у ЦК України й інших законодавчих актах, що встановлюють оспорюваність правочинів –а саме, однією зі сторін, або заінтересованою стороною, тобто права яких вже були порушені на момент звернення до суду.

Судом встановлено, що оспорювані позивачками рішення міської ради та угода укладені між юридичними особами, вони не є сторонами в них.

Саме по собі виділення та надання в оренду земельної ділянки міською радою ніяким чином не порушує права позивачів на користування їхніми квартирами. Крім того, земельна ділянка надавалась ТОВ «Придніпровець»строком на один рік, строк дії договору оренди скінчився. Позивачами не надано доказів та не доведено суду порушення їх прав прийнятими рішеннями міської ради.

Вирішуючи позовні вимоги, щодо відшкодування моральної шкоди суд виходив з наступного.

Згідно ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, внаслідок порушення її прав.

Відповідно до роз’яснень постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо). Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану тощо, при цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості і справедливості. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов’язковому з’ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв’язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Необхідно з’ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позначених моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі, чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду, та з чого він при цьому виходить.

Приймаючи до уваги положення наведеної вище норми та співвідношуючи її з встановленими в судовому засіданні фактами, суд вважає, що сума моральної шкоди ні як не обґрунтована, завелика та не відповідає дійсності, доказів спричинення відповідачем ТОВ «Придніпровець»моральної шкоди позивачам не надано, тобто відсутні документи, квитанції, чеки, або інша документація, підтверджуюча звернення позивачів до лікарні за медичною допомогою, щодо їх стану здоров’я відносно даних фактів.

Позивачі не надали суду доказів, у чому полягає моральна шкода, яку вони оцінюють у 100000 гривень. Позивачі не навели мотивів спричинення шкоди винними діями особи, причинного зв'язку між шкодою та протиправним діянням заподіювача та зазначили лише загальні вимоги закону. Наявність моральної шкоди доводиться потерпілим, який в позовній заяві має зазначити, які моральні страждання та у зв'язку з чим він поніс і чим обґрунтовується розмір компенсації.

Оскільки в судовому засіданні вина відповідача ТОВ «Придніпровець»у завданні моральної шкоди не доведена та не встановлено внаслідок порушення яких прав позивачів вона спричинена, тому вимоги стосовно відшкодування моральної шкоди в сумі 100000 грн. задоволенню не підлягають. Якщо факт заподіяння позивачам моральної шкоди з вини відповідача в судовому засіданні не підтвердився та відсутній будь-який причинно-наслідковий зв'язок між шкодою та діями відповідача, суд приходить до висновку, що в задоволенні вимоги позивачів про відшкодування моральної шкоди слід відмовити.

Також, позивачі в своєму позові посилається на ст. 23 ЦК України. Однак ця стаття закріплює загальні положення про відшкодування моральної шкоди як способу захисту суб'єктивних цивільних прав. Спори про відшкодування заподіяної моральної (немайнової шкоди) розглядаються судами, коли право на відшкодування моральної шкоди безпосередньо передбачено нормами Конституції України або випливає з її положень, або закріплене законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди. Цивільний кодекс України передбачає право на відшкодування моральної шкоди у окремо визначених випадках, у тому числі і у разі її завдання неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю (частина перша статті 1167 ЦК України). Статтею 1167 ЦК України передбачено умови відповідальності за заподіяння моральної шкоди, за наявності яких виникає відповідне зобов'язання. Позивачі звернулися із позовом про відшкодування моральної шкоди на підставі статті 23 ЦК України. Виходячи із суті позовних вимог, заявлених позивачами, їх задоволення на підставі лише статті 23 ЦК України буде незаконним.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог та заперечень. Суд не приймає до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

В силу ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Судом роз’яснювалось сторонам положення ст.ст. 10, 11, 57-60, 61, 150 ЦПК України та наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій, а також те, що суд розглядає цивільні справи в межах заявлених ними вимог і на підставі наданих доказів сторін та інших осіб, які беруть участь справі, при цьому суд приймає до розгляду тільки ті докази, які мають значення по справі.

Статтею 212 ЦПК України, передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Перевіривши та з’ясувавши всі необхідні обставини справи та оцінюючи усі наявні докази, досліджені в ході судового засідання в їх сукупності, приймаючи до уваги вищевикладене, суд вважає, що в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Придніпровець», Дніпропетровської міської ради про визнання частково недійсним рішення Дніпропетровської міської ради № 169/7 від 26.02.2003 року, визнання недійсним рішення Дніпропетровської міської ради № 153/16 від 31.03.2004 року, визнання недійсним договору оренди землі від 30.06.2004 року, усунення перешкод в користуванні квартирами та відшкодування моральної шкоди необхідно відмовити в повному обсязі.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України, оскільки в задоволенні позовних вимог судом має бути відмовлено, судові витрати понесені позивачами не відшкодовуються.

На підставі викладеного та керуючись Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», ст. 105 ЦК УРСР ст.ст. 15, 16, 23, 202, 204, 215, 317, 321, 328, 376, 391, 1167 ЦК України, ст.ст. 3, 10, 11, 57-64, 88, 147, 150, 169, 209, 212, 214, 215 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Придніпровець», Дніпропетровської міської ради, треті особи: Головне архітектурно-планувальне управління Дніпропетровської міської ради, Управління-Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю Дніпропетровської міської ради, Виконавчий комітет Самарської районної в м. Дніпропетровську ради, Комунальне виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство Самарського району м. Дніпропетровська, Управління Держкомзему у м. Дніпропетровську, 25-а самостійна державна пожежна частина про визнання частково недійсним рішення Дніпропетровської міської ради № 169/7 від 26.02.2003 року, визнання недійсним рішення Дніпропетровської міської ради № 153/16 від 31.03.2004 року, визнання недійсним договору оренди землі від 30.06.2004 року, усунення перешкод в користуванні квартирами та відшкодування моральної шкоди –відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду Дніпропетровської області через Самарський районний суд м. Дніпропетровська протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

          Головуючий суддя: К.С. Маштак