Дата документу 29.04.2025 Справа № 333/7154/24

ЗАПОРІЗЬКИЙ Апеляційний суд

Провадження №11-кп/807/573/25Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1

Єдиний унікальний №333/7154/24Суддя-доповідач в 2-й інстанції ОСОБА_2

Категорія: ч.4 ст.186 КК України

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2025 року                                                м.Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду у складі

головуючого                         ОСОБА_2

суддів                                 ОСОБА_3 , ОСОБА_4

за участі секретаря                 ОСОБА_5

прокурора                                 ОСОБА_6

захисника                                 ОСОБА_7

обвинуваченого                         ОСОБА_8 (в режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_8 на вирок Комунарського районного суду м.Запоріжжя від 10 лютого 2025 року, яким

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Гуляйполе Гуляйпільського району Запорізької області, який зареєстрований та проживає у АДРЕСА_1 ,

визнано винуватим і засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.186 КК України,

ВСТАНОВИЛА

Вказаним вироком районного суду ОСОБА_8 визнано винуватим і засуджено за вчинення кримінального правопорушення за наступних обставин.

29.06.2024 приблизно 07 годині 50 хвилин, ОСОБА_8 , маючи прямий умисел на відкрите викрадення чужого майна, діючи умисно, з корисливих мотивів, в умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, із подальшим продовженням його дії, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачаючи настання суспільно-небезпечних наслідків, з метою особистого збагачення, знаходячись на дитячому майданчику, що розташований у дворі за адресою: м.Запоріжжя, вул.Північнокільцева, буд. 5-а, зі спини підійшов до потерпілої ОСОБА_9 , яка сиділа на лавочці дитячого майданчика. Після чого, ОСОБА_8 з метою наживи, діючи відкрито для потерпілої, викрав з сумки чорного кольору, що знаходилася на лавочці біля потерпілої, гаманець вартістю 197 гривень 50 копійок, в якому знаходилися грошові кошти у сумі 3 740 гривень.

Після чого, ОСОБА_8 разом з відкрито викраденим майном зник з місця скоєння злочину, маючи можливість розпорядитися ним як власним, тим самим спричинив своїми діями потерпілій ОСОБА_9 майнову шкоду на загальну суму 3 937 гривень 50 копійок.

Дії ОСОБА_8 кваліфіковано за ч.4 ст.186 КК як відкрите викрадення чужого майна (грабіж), вчинене в умовах воєнного стану. Йому призначено покарання у виді 7 років позбавлення волі.

Вирішено питання про початок строку відбування покарання, зарахування строку попереднього ув`язнення, запобіжний захід, процесуальні витрати та речові докази.

В апеляційній скарзі обвинувачений просив вирок скасувати та прийняти нове законне рішення, яким пом`якшити йому покарання. Вважав вирок занадто суворим, оскільки він раніше ніколи не мав судимості та ніколи не притягувався до кримінальної відповідальності.

У судове засідання апеляційної інстанції потерпіла ОСОБА_9 , будучи належним чином повідомленою про дату, час і місце апеляційного розгляду, не з`явилась, при цьому, надіслала на адресу суду заяву про розгляд провадження без її участі, покарання просила призначити на розсуд суду, цивільний позов підтримала. Враховуючи дані обставини та відповідно до положень ч.4 ст.405 КПК апеляційний суд провів апеляційний розгляд без участі потерпілої.

Заслухавши доповідь судді, з`ясувавши позицію обвинуваченого та його захисника, які повністю підтримали доводи та вимоги апеляційної скарги та наполягали на її задоволенні; прокурора, яка висловила заперечення проти скарги та просила вирок суду залишити без змін; перевіривши матеріали кримінального провадження і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.407 КПК за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право вирок суду змінити.

Подія кримінального правопорушення, доведеність винуватості ОСОБА_8 у його вчиненні, кримінально-правова оцінка його діяння в апеляційному порядку не оскаржені. У зв`язку з чим, з огляду на положення ч.1 ст.404 КПК вирок суду в цій частині не переглядався.

З цих же підстав судова колегія вважає встановленим скоєння кримінального правопорушення обвинуваченим ОСОБА_8 за обставин, зазначених в оскарженому вироку суду.

Вирішуючи питання щодо обґрунтованості призначеного обвинуваченому покарання, колегія суддів виходить з наступного.

Положеннями ч.2 ст.50 КК визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Згідно зі ст.65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом`якшують і обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67 КК.

Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.

Відповідно до положень ч.1 ст.69 КК за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що обвинувачений ОСОБА_8 повністю визнав свою винуватість у вчиненні злочину, що послугувало підставою розгляду кримінального провадження в порядку ч.3 ст.349 КК, щиро розкаявся у скоєному, активно сприяв розкриттю злочину, раніше не судимий, має постійне місце проживання, на обліку в спеціалізованих медичних закладах не перебуває, злочин скоєний обвинуваченим без застосування насильства, потерпіла не наполягала на призначенні обвинуваченому суворого покарання, викрадене майно було повернуто потерпілій, у зв`язку з чим цивільний позов у даному кримінальному провадженні не заявлявся. Будь-яких обставин, які б обтяжували покарання обвинуваченого, у справі не встановлено.

Зазначені обставини, на переконання колегії суддів, пом`якшують покарання обвинуваченого та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, а тому у відповідності до положень ст.69 КК вони дають законні підстави для можливості призначення обвинуваченому покарання нижче від найнижчої межі, встановленої санкцією ч.4 ст.186 КК.

Таке покарання, на думку колегії суддів, буде необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого ОСОБА_8 і попередження нових кримінальних правопорушень, справедливим та таким, що не суперечить ст.65 КК. Крім того, дане покарання буде відповідати тяжкості правопорушення, не буде становити «особистий надмірний тягар для особи» та відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.

Відповідно до ч.2 ст.409 КПК підставою для зміни вироку суду першої інстанції є також невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.

Згідно з положеннями ст.414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга обвинуваченого підлягає задоволенню, а вирок суду першої інстанції в частині призначення обвинуваченому покарання зміні шляхом пом`якшення покарання.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.407, 418, 419 КПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА

Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_8 задовольнити.

Вирок Комунарського районного суду м.Запоріжжя від 10 лютого 2025 року щодо ОСОБА_8 в цій справі в частині призначеного покарання змінити.

Призначити ОСОБА_8 покарання за ч.4 ст.186 КК України із застосуванням положень ст.69 КК України у виді 4 років позбавлення волі.

В решті вирок суду залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців з часу її проголошення, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з моменту вручення йому копії даної ухвали.

Головуючий суддяСуддяСуддя

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4