РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 285/38/25

провадження у справі №2/0285/603/25

28 квітня 2025 року                                         м. Звягель

Звягельський міськрайонний суд Житомирської області

у складі судді Помогаєва А.В.,

за участі: секретаря судового засідання Ковальчук Л.П.,

позовача ОСОБА_1

відповідачів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом приватного виконавця виконавчого округу Житомирської області Дідківського Андрія Савелійовича до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» в особі Філії Житомирське обласне управління АТ «Державний ощадний банк України» про визнання договору недійсним,-

УСТАНОВИВ:

       03.01.2025до суду звернувся приватний виконавець Дідківський А.С.з вищезазначеним позовом, у якому просив визнати недійсним договір дарування від 12.01.2024, укладений дарувальником ОСОБА_2 на користь обдарованої ОСОБА_3 , у частині дарування частки земельної ділянки та розташованої на ній частки квартири, а саме: 1/4 ідеальної частки земельної ділянки, розміром 0,2500 га, кадастровий номер 1824086800:04:002:0105, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та 1/4 ідеальної частки квартири, загальною площею 50,6 кв.м, житловою площею 23 кв.м., що знаходяться на АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позову посилався на наступні обставини.

       Між АТ «Державний ощадний банк України» в особі Філії Житомирське обласне управління та ОСОБА_2 24.10.2022 року було укладено Договір про споживчий кредит №318579104302. Банк нада позичальнику кредит на споживчі цілі в загальному розмірі 200 000 грн. на строк 60 місяців, з терміном остаточного повернення кредиту не пізніше 24.10.2027 року. Відповідач систематично не виконував покладені на нього Договором зобов`язання, в результаті чого станом на 14.11.2023 заборгував Банку 221 327,54 грн.

       29.05.2024 Новоград-Волинським міськрайонним судом Житомирської області ухвалено рішення про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за Договором про споживчий кредит №318579104302 від 24.10.2022 в сумі 189 692,44 грн та судових витрат по сплаті судового збору в розмірі 3 319,19 грн.

       04.07.2024 Новоград-Волинським міськрайонним судом Житомирської області видано виконавчі лист по справі №285/7655/23 про стягнення заборгованості з ОСОБА_2

       22.07.2024 приватним виконавцем виконавчого округу Житомирської області Дідківським А.С. винесено постанову № 75595114 про відкриття виконавчого провадження про стягнення з ОСОБА_2 на користь АТ «Державний ощадний банк України» заборгованості за Договором про споживчий кредит у сумі 189 692,44 грн та судових витрат в розмірі 3 319,19 грн.

       Під час проведення виконавчих дій встановлено відсутність майна та коштів для виконання судового рішення, що підтверджується матеріалами виконавчого провадження номер за АСВП 75595114. Проте відповідно до інформації Державного реєстру речових прав на нерухоме майно боржник був власником частки квартири, за адресою: АДРЕСА_1 .

       20.01.2024 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , було укладено договір дарування частки земельної ділянки та розташованої на ній частки квартири, а саме – 1/4 ідеальної частки квартири, що знаходяться в АДРЕСА_1 та 1/4 ідеальної частки земельної ділянки за тією ж адресою, площею 0,2500 га, кадастровий номер 1824086800:04:002:0105, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

       Такі дії відповідача ОСОБА_2 позивач вважає недобросовісними, оскільки правочин дарування укладено з метою ухилення від виконання рішення суду про стягнення коштів.

       Позивач у судовому засіданні позов підтримав, просив задовольнити.

       Відповідач ОСОБА_2 проти задоволення позову заперечував. Посилався на те, що він та його мати ОСОБА_4 подарували свої частки у праві власності на квартиру та земельну ділянку ОСОБА_3 , яка є дочкою ОСОБА_4 та сестрою ОСОБА_2 . Метою укладання договору був перерозподіл майна між членами родини, а не ухилення від сплати заборгованості перед банком. Під час розгляду справи судом заборгованість частково сплачено в сумі 18000 грн. Надав банківську квитанцію від 25.04.2025 про часткову сплату заборгованості в сумі 5000 грн.

       Відповідач ОСОБА_3 проти задоволення позову заперечувала. Посилалась на те, що вона постійно проживає у квартирі, щодо якої укладено спірний договір. На час укладання правочину вона не знала про заборгованість брата перед банком та розгляд судом справи про стягнення заборгованості за кредитом. Домовленість з її матір`ю ОСОБА_4 та братом ОСОБА_2 про дарування часток у праві власності на квартиру не мала на меті приховування майна від звернення на нього стягнення. Права позивача та третьої особи відповідачами не порушено. Підстави для визнання недійсним оспорюваного правочину відсутні.

       Представник третьої особи у судове засідання не з`явився. Про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Така неявка не перешкоджає розгляду справи.

       Оцінивши обставини справи, на які посилались сторони, дослідиши подані ними докази, суд дійшов наступних висновків.

       Статтею 3 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

       Згідно ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

       Згідно зі ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

       За змістом ст. 124 Конституції України юрисдикція загальних судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

       Згідно ч. 1 ст. 19 ЦПК України у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інщих правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

       Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

       Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

       Згідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

       Як визначено ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Протокол до Конвенції), ратифікованого Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

       Порядок примусового виконання рішень суду визначено Законом України "Про виконавче провадження".

       Відповідно до ч. 1 ст. 18 зазначеного Закону виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

       Судом встановлено, що на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Житомирської області Дідківського Андрія Савелійовича перебуває виконавче провадження №75595114 за виконавчим листом №285/7655/23 від 04.07.2024, який видано Новоград-Волинським міськрайонним судом Житомирської області про стягнення з ОСОБА_2 на користь АТ «Державний ощадний банк України» заборгованості за Договором про споживчий кредит №318579104302 від 24.10.2022 в сумі 189 692,44 грн та судових витрат у розмірі 3 319,19 грн.

       Під час проведення виконавчих дій встановлено відсутність у боржника ОСОБА_2 майна та коштів, на які можливо звернення стягнення.

       Відповідно до інформації Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_2 був власником частки квартири за адресою АДРЕСА_1 , відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно, серія та номер: НОМЕР_1 , видане 24.05.2013, видавник: Державний реєстратор прав на нерухоме майно реєстраційної служби Новоград-Волинського міськрайонного управліня юстиції Житомирської області Бобер Л.В.

       Згідно свідоцтва про право власності на житло від 25.06.1993 власниками квартири за адресою АДРЕСА_1 , зазначені: ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 .

       Згідно пояснень відповідачів зазначені особи є членами родини: ОСОБА_5 - батько, який на теперішній час помер; ОСОБА_4 - мати, яка разом з сином ОСОБА_2 (відповідач у даній справі) подарували свої частки ОСОБА_6 (змінила прізвище на " ОСОБА_7 ").

За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність (ч. 1 ст. 717 ЦК України).

Договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню (ч. 2 ст. 719 ЦК України).

       20.01.2024 укладено договір дарування 1/2 ідеальної частки земельної ділянки та 1/2 ідеальної частки квартири, що знаходяться в АДРЕСА_1 . Дарувальниками були ОСОБА_4 та ОСОБА_2 . Обдаровувана - ОСОБА_3 (а.с. 16, 17).

       Договір дарування посвідчено приватним нотаріусом Звягельського районного нотаріального округу Лінкевичем Броніславом Адамовичем за реєстровим №70, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 21.08.2024р. за №391826541.

       Враховуючи зміст правовстановлюючого документу (свідоцтва про право власності на житло від 25.06.1993) та оспорюваного договору, суд дійшов висновку, що предметом дарування була 1/2 ідеальна частка земельної ділянки та 1/2 ідеальна частка квартири, що знаходяться в АДРЕСА_1 , що складається з рівних часток, які належали дарувальникам ОСОБА_4 та ОСОБА_2 в рівних частинах - по 1/4 кожному.

       Статтею 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

       Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

       Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

       Частиною 1 ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

       Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК України).

       У постанові Верховного Суду по справі № 405/1820/17 (провадження № 61-2761св19), зазначено, що цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

       Боржник (дарувальник), який відчужував майно на підставі безвідплатного договору на користь своєї сестри ОСОБА_3 діяв очевидно недобросовісно та зловживав правами з мотою завдання шкоди правам та інтересам кредитора, оскільки уклав договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника.

       Практикою Верховного Суду введено визначення поняття «фраудаторний правочин», під яким розуміють правочин, що вчинений боржником на шкоду кредитору. Зокрема, таким є правочин, спрямований на зменшення свого майна з метою приховування його від звернення стягнення кредиторів. Фраудаторний правочин має за мету завдати шкоди інтересам кредиторів, їх майновим правам.

       Верховним Судом у Постановах від 17.07.2019 у справі № 299/396/17 та від 24.07.2019 у справі № 405/1820/17, зазначено що будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину.

       У постанові від 20.05.2020 по справі № 922/1903/18 Верховний Суд зазначив, що в обранні варіанта добросовісної поведінки боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Тому усі боржники мають добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення прав та правомірних інтересів кредитора. Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватисьвід дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів.

       У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №369/11268/16-ц також зроблено висновок, що цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення про стягнення коштів, що набрало законної сили. Боржник (дарувальник), проти якого ухвалено судове рішення про стягнення коштів і відкрито виконавче провадження, та обдаровувані, які укладають договір дарування, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки укладається договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

       Велика Палата Верховного Суду також вказала, що погоджується з висновками, зробленими у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28.02.2019 у справі № 646/3972/16-ц (провадження № 61-28761св18) та зазначає, що позивач вправі звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 Цивільного кодексу України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 Цивільного кодексу України.

       При цьому, в Постанові від 01.04.2020 у справі № 182/2214/16-ц Верховним Судом зроблено висновок про те, що не виключається визнання недійсним договору, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом.

       Критеріями, які Верховний Суд використовує для кваліфікації договору, як фраудаторного, є, зокрема:

       - відчуження майна за наявності значної непогашеної заборгованості;

       - відчуження майна боржником після пред`явлення до нього позову про стягнення такої заборгованості;

       - майно відчужено на підставі безвідплатного правочину;

       - майно відчужене на користь пов`язаної особи (родичу);

       - після відчуження майна у боржника відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором.

       Саме ці обставини є вирішальними при доведенні фраудаторності, а отже й недійсності відповідного договору, адже наявність вказаних обставин свідчить про те, що боржник діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника.

       Обставини укладання правочину відповідачами містять ознаки (критерії) фраудаторності:

       - відповідач ОСОБА_2 має непогашену заборгованість перед АТ «Державний ощадний банк України»;

       - відчуження майна ОСОБА_2 було здійснено під час розгляду судом справи за позовом АТ «Державний ощадний банк України» про стягнення заборгованості;

       - рішенням суду задоволено вимоги кредитора про стягнення боргу;

       - майно відчужено на підставі безвідплатного правочину на користь родича боржника;

       - у ОСОБА_2 відсутнє інше майно, за рахунок якого можуть бути задоволені вимоги стягувача.

       За таких обставин, суд визнає обґрунтованими посилання позивача на те, що спірний правочин у частині розпорядження ОСОБА_2 належною йому часткою в майні, яке передано в дар за договором від 12.01.2024, є таким, що порушує вимоги ч. 1 ст. 203 ЦК України.

       Предметом оспорюваного договору було відчуження 1/2 ідеальної частки у праві власності двума дарувальниками. При цьому текст договору не містить розміру часток кожного з дарувальників.

       Згідно ч. 4 ст. 355 ЦК України спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

       Частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом (ч. 1 ст. 357 ЦК України).

       Суд визнає обґрунтованим посилання позивача на те, що ОСОБА_2 на момент укладання спірного договору був власником 1/4 ідеальної частки у праві власності на відчужену квартиру та земельну ділянку.

       Враховуючи зміст договору та позовних вимог, суд дійшов висновку, що задоволення позову не вплине на права та обов`язки дарувальника ОСОБА_4 , яка не є учасником даної справи. Позивачем не оспорюється дійсність договору в частині відчуження належної їй частки у праві власності на майно. Визнання договору недійсним у частині відчуження ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 1/4 частки квартири та земельної ділянки не впливає на дійсність решти умов правочину.

На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку, що позов є обгрунтованим та підлягає задоволенню.

Згідно ст. 141 ЦПК України суд стягує з відповідачів на користь позивача відшкодування витрат зі сплати судового збору в сумі 1211 грн. 20 коп у рівних частинах - по 605 грн. 60 коп. з кожного відповідача.

       Керуючись статтями 4, 12, 13, 76-81, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

       Позов задовольнити.

       Визнати недійсним договір дарування від 12.01.2024, який посвідчено приватним нотаріусом Звягельського районного нотаріального округу Лінкевичем Броніславом Адамовичем, реєстраційний №70, укладений дарувальником ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ) на користь обдарованої ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП - НОМЕР_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ), у частині дарування частки земельної ділянки та розташованої на ній частки квартири, а саме: 1/4 (одна четверта) ідеальної частки земельної ділянки, розміром 0,2500 га, кадастровий номер 1824086800:04:002:0105, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та 1/4 (одна четверта) ідеальної частки квартири, загальною площею 50,6 кв.м, житловою площею 23 кв.м., що знаходяться на АДРЕСА_1 ,

       Стягнути з  ОСОБА_2 (РНОКПП -  НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою:  АДРЕСА_2 ) на користь приватного виконавця Дідківського Андрія Савелійовича (РНОКПП - НОМЕР_4 , АДРЕСА_3 ) відшкодування витрат зі сплати судового збору в сумі 605 грн. 60 коп.

       Стягнути з  ОСОБА_3 (РНОКПП -  НОМЕР_3 , зареєстрована за адресою:  АДРЕСА_1 ) на користь приватного виконавця Дідківського Андрія Савелійовича (РНОКПП - НОМЕР_4 , АДРЕСА_3 ) відшкодування витрат зі сплати судового збору в сумі 605 грн. 60 коп.

       Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, якщо апеляційна скарага не була подана. У випадку оскарження - рішення набирає законної сили за наслідками апеляційного провадження.

       Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Житомирського апеляційного суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня складення повного судового рішення.

       Повний текст рішення складено 05.05.2025.

Суддя         А.В. Помогаєв