ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

1 травня 2025 року

м. Київ

справа № 632/248/15

провадження № 51 - 3601 км 24

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального

суду у складі

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового

засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),

особи, кримінальне

провадження щодо якої закрито ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Харківського апеляційного суду від 3 червня 2024 року у об`єднаному кримінальному провадженні, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше судимого, останнього разу за вироком Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 20 листопада 2007 року до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, на підставі ст. 75 КК звільненого від відбування покарання з іспитовим строком 3 роки,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115, п. 13 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 15 пунктами 1, 13 ч. 2 ст. 115 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Жовтневого районного суду м. Харкова від 1 червня 2023 року ОСОБА_7 у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п. 13 ч. 2 ст. 115 та ч. 2 ст. 15, п. 1, 13 ч. 2 ст. 115 КК визнано невинуватим та виправдано його, у зв`язку із невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості в суді і вичерпанням можливості їх отримання.

Цим же вироком ОСОБА_7 визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК і призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років. На підставі ч. 1 ст. 71 КК до призначеного покарання частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 20 листопада 2007 року та призначено остаточне покарання ОСОБА_7 у виді позбавлення волі на строк 7 років 6 місяців 8 днів. Зараховано ОСОБА_7 в строк відбування покарання періоди часу попереднього ув`язнення: з 28 вересня 2008 року по 13 квітня 2009 року, включно, з 26 червня по 1 липня 2013 року включно, з 1 жовтня 2014 року по 13 грудня 2017 року включно, у відповідності до ч. 5 ст. 72 КК, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі. Згідно ч. 5 ст. 74 КК, ОСОБА_7 звільнено від призначеного покарання, на підставі п. 4 ч. 1 ст. 49 КК у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Згідно з вироком суду 28 вересня 2008 року, приблизно 4:00, перебуваючи в приміщенні кафе «Берізка» (по вул. Червоних Артилеристів, 27 в м. Лозова Харківської області), між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 виникла сварка на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних відносин, під час якої у ОСОБА_7 виник злочинний умисел, спрямований на спричинення останньому тілесних ушкоджень будь-якого ступеня тяжкості. Реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_7 , побачивши, що ОСОБА_8 покинув приміщення кафе, пішов за ним та запропонував відійти за будівлю кафе, де діючи умисно, усвідомлюючи протиправний характер свого злочинного задуму, передбачаючи його наслідки, застосовуючи наявний у нього ніж у якості знаряддя злочину, наніс його колото-ріжучою частиною два удари в область живота, лівого ліктя, спричинивши тим самим потерпілому тяжкі та легкі тілесні ушкодження. Після цього, ОСОБА_7 , вважаючи виконаними всі дії для досягнення своєї злочинної мети, спрямованої на спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_8 , добровільно припинив побиття потерпілого та зник з місця вчинення злочину. Потерпілого було доставлено до медичного закладу для надання кваліфікованої медичної допомоги .

Органом досудового розслідування ОСОБА_7 також обвинувачувався у вчиненні вбивства ОСОБА_9 , а також закінченому замаху на вбивство ОСОБА_10 , тобто в умисному протиправному заподіянні смерті особі, вчиненому особою, яка раніше вчинила умисне вбивство та в закінченому замаху на умисне вбивство двох або більше осіб особою, яка раніше вчинила умисне вбивство за епізодом від 10 березня 2014 року.

Суд першої інстанції, дослідивши зібрані у кримінальному провадженні докази, перевіривши їх на предмет належності і допустимості, оцінивши їх в сукупності, логічній послідовності та взаємозв`язку, ґрунтуючись на засадах справедливості, виваженості та неупередженості, дійшов висновку про неможливість у встановлений кримінально-процесуальним законодавством спосіб зробити однозначний висновок про причетність ОСОБА_7 до заподіяння смерті потерпілому ОСОБА_9 та замаху на вбивство потерпілого ОСОБА_10 10 березня 2014 року, а тому визнав його невинуватим в інкримінованому йому обвинуваченні за п. 13 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 15, пунктами 1, 13 ч. 2 ст. 115 КК та виправдав його через не встановлення достатніх доказів для доведення винуватості в суді і вичерпання можливості їх отримання .

Апеляційний суд частково задовольнив апеляційну скаргу прокурора. Скасував вирок в частині засудження ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 121 КК. На підставі ч. 1 ст. 49 КК звільнив ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 121 КК, у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, а кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 121 КК закрив, відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК. В решті вирок суду залишив без зміни.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

В касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у цьому суді. Вказує, що судом апеляційної інстанції в порушення вимог ст. 419 КПК не взято до уваги та проігноровано доводи прокурора про необхідність повторного дослідження ряду неспростованих доказів сторони обвинувачення, які судом першої інстанції спотворені та яким надана невірна оцінка, проте взято до уваги пояснення обвинуваченого ОСОБА_7 про відсутність умислу на замах та на вбивство потерпілих. Зазначає, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано погодився з висновком суду в частині кваліфікації дій ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 121 КК. Вказує, що поза увагою апеляційного суду залишились доводи сторони обвинувачення про те, що показання свідка ОСОБА_11 за епізодом від 10 березня 2014 року з приводу того, що його вимусили дати обвинувальні показання стосовно ОСОБА_7 під час досудового розслідування, спростовуються висновками судово-психологічних експертиз. Зазначає, що апеляційний суд в порушення вимог ст. 23 КПК, безпосередньо не дослідив зібрані докази у справі, не надав їм належної оцінки, не навів мотиви врахування одних доказів та відхилення інших, відкинув більшість з наданих стороною обвинувачення доказів, які необхідні для правильного вирішення справи, а тому, на думку сторони обвинувачення, рішення суду апеляційної інстанції не відповідає критеріям обґрунтованості, а висновки цього суду є передчасними.

В запереченнях на касаційну скаргу прокурора потерпілі ОСОБА_8 та ОСОБА_12 просять залишити її без задоволення, а ухвалу апеляційного суду- без зміни

Позиції учасників судового провадження

Прокурор підтримала касаційну скаргу та просила її задовольнити. ОСОБА_7 та його захисник заперечували проти її задоволення.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах вимог касаційної скарги.

Зі змісту ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості й вмотивованості судового рішення, убачається, що: законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведено належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно до ст. 404 КПК, апеляційна процедура передбачає оцінку оскаржуваного вироку щодо його відповідності нормам кримінального та процесуального законів, фактичним обставинам кримінального провадження, а також дослідженим у судовому засіданні доказам.

За вимогами ст. 419 КПК в ухвалі апеляційного суду має бути зазначено, зокрема, суть апеляційної скарги та докладні мотиви прийнятого рішення, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, на яких її визнано необґрунтованою.

Зважаючи на законодавчі приписи, а також положення ст. 419 КПК, суд апеляційної інстанції зобов`язаний проаналізувати й зіставити з наявними у кримінальному провадженні та додатково поданими матеріалами всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, і дати на кожен із них вичерпну відповідь, пославшись на відповідну норму права. При залишенні заявлених вимог без задоволення в ухвалі має бути зазначено підстави, на яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

До того ж, суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції (ч. 1 ст. 409 КПК), і це покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження й оцінки доказів, але з урахуванням особливостей, передбачених ст. 404 КПК.

Недотримання вказаних положень є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке тягне за собою скасування судового рішення.

Під час перегляду вироку щодо ОСОБА_7 апеляційний суд зазначених вимог закону в повному обсязі не дотримався.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що прокурор, не погоджуючись із висновком суду першої інстанції подав апеляційну скаргу, в якій ставив питання про скасування вироку суду першої інстанції та ухвалення нового вироку, яким визнати ОСОБА_7 винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115, ч. 2 ст. 15, пунктами 1, 13 ч. 2 ст. 115 та п. 13 ч. 2 ст. 115 КК та призначити покарання: -за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК у виді 9 років позбавлення волі, (епізод по ОСОБА_8 ); -за ч. 2 ст. 15, пунктами 1, 13 ч. 2 ст. 115 КК у виді 12 років позбавлення волі, (епізод по ОСОБА_10 ); -за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК у виді 15 років позбавлення волі, (епізод по ОСОБА_9 ). На підставі ч. 4 ст. 70 КК та за сукупністю злочинів шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим призначити ОСОБА_7 остаточне покарання у виді 15 років позбавлення волі із зарахуванням відповідно до ч. 5 ст. 72 КК у строк відбуття покарання строк попереднього ув`язнення у відповідні періоди часу з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

Cторона обвинувачення вказувала на те, що суд першої інстанції при перекваліфікації діяння ОСОБА_7 за фактом замаху на вбивство ОСОБА_8 неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, оскільки ОСОБА_7 виконав усі дії, які вважав необхідними для доведення злочину - умисного вбивства ОСОБА_8 , та до кінця, не закінчив його з причин, які не залежали від його волі, оскільки під час нанесення ударів ножем, потерпілий чинив йому активний опір, крім того, потерпілому ОСОБА_8 було надано своєчасну кваліфіковану медичної допомогу.

Щодо іншого епізоду то прокурор звертав увагу на те, що суд першої інстанції фактично застосував подвійний підхід до оцінювання доказів, тому що за обвинуваченням ОСОБА_7 по епізоду від 10 березня 2014 року де також свідки і потерпілі змінили свої покази, суд прийшов до висновку, що обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих йому злочинів, а саме в умисному протиправному заподіянні смерті особі, вчинене особою, яка раніше вчинила умисне вбивство та в закінченому замаху на умисне вбивство двох або більше осіб особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, не знайшло свого підтвердження.

Суд апеляційної інстанції формально розглянувши провадження, належним чином не перевірив та не спростував твердження, викладені в апеляційній скарзі сторони обвинувачення щодо незаконності виправдання ОСОБА_7 за п. 13 ч. 2 ст. 115 та ч. 2 ст. 15, п. 1, 13 ч. 2 ст. 115 КК (епізод по замаху на вбивство ОСОБА_10 та вбивству ОСОБА_9 ) та перекваліфікації його дій з ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК на ч. 1 ст. 121 КК (епізод по ОСОБА_8 ), не дослідив усіх обставин, які мають правове значення, належним чином, не оцінив сукупність зібраних доказів з точки зору допустимості та достатності в їх взаємозв`язку для ухвалення законного, обґрунтованого і вмотивованого судового рішення, не перевірив усіх доводів, наведених в апеляційній скарзі прокурора та не надав обґрунтованої відповіді на зазначені доводи в ухвалі, дійшовши передчасного висновку щодо необхідності залишення вироку суду першої інстанції щодо ОСОБА_7 без зміни.

Крім цього, як вбачається з апеляційної скарги, прокурор просив повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження та вказані у мотивувальній частині апеляційної скарги, повторно допитати свідків та потерпілих, дослідити докази, які у своїй сукупності підтверджують провину ОСОБА_7 у вчинені кримінальних правопорушень-злочинів, а саме за фактом замаху на вбивство ОСОБА_8 та за фактом замаху на вбивство ОСОБА_10 та вбивство ОСОБА_9 .

Згідно п. 16 ч. 1 ст. 7, ст. 23, статей 91, 94 КПК суд надає оцінку доказам на предмет їх належності, допустимості, достовірності та достатності лише на підставі їх безпосереднього дослідження.

Дотримання цих вимог є необхідним елементом процесуальної форми судового розгляду та забезпечує реалізацію таких засад кримінального провадження, як верховенство права та законність. Без безпосереднього дослідження доказів, допиту свідків, їх належної перевірки та оцінки суд позбавлений можливості встановити обставини, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та надати правильну правову оцінку діянню.

Враховуючи, що прокурор, оскаржуючи вирок суду в тому числі і в частині виправдання ОСОБА_7 за епізодом замаху на вбивство ОСОБА_10 та вбивства ОСОБА_9 , посилався в апеляційній скарзі на однобічність і неповноту розгляду кримінального провадження судом першої інстанції та помилкову оцінку ним доказів і просив визнати ОСОБА_7 винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених п. 13 ч. 2 ст. 115 та ч. 2 ст. 15, пунктів 1, 13 ч. 2 ст. 115 КК, суд апеляційної інстанції з метою забезпечення реалізації стороною обвинувачення права на апеляційне оскарження такого судового рішення відповідно до ч. 6 ст. 22 КПК мав створити необхідні для цього умови, у тому числі й шляхом повторного дослідження обставин, які оспорюються та про необхідність іншої оцінки яких зазначалося в апеляційній скарзі.

Разом з тим, згаданий суд у своїй ухвалі обмежився лише перерахуванням доказів, на які є посилання у вироку, із загальним формулюванням про правильність висновків суду першої інстанції щодо перекваліфікації дій ОСОБА_7 з ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК на ч. 1 ст. 121 КК (епізод по ОСОБА_8 ), а також виправдання ОСОБА_7 за п. 13 ч. 2 ст. 115 та ч. 2 ст. 15, п. 1, 13 ч. 2 ст. 115 КК(епізод по замаху на вбивство ОСОБА_10 та вбивству ОСОБА_9 ), та не розкрив суті зібраних у провадженні доказів, не проаналізував їх у контексті з конкретними доводами, зазначеними в апеляційній скарзі.

Зазначене свідчить про формальний підхід апеляційного суду під час розгляду апеляційної скарги засудженого, а саме недотримання вимог ст. 419 КПК. Отже, під час розгляду справи суд апеляційної інстанції допустив порушення вимог кримінального процесуального закону, яке є істотним, оскільки ставить під сумнів законність і обґрунтованість судового рішення, що відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК є підставою для його скасування, а тому касаційна скарга прокурора підлягає задоволенню частково, а ухвала апеляційного суду - скасуванню з призначенням нового розгляду у суді апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора задовольнити частково.

Ухвалу Харківського апеляційного суду від 3 червня 2024 року щодо ОСОБА_7 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3