Україна

 Донецький окружний адміністративний суд

У Х В А Л А

 про повернення позовної заяви в частині позовних вимог

          05 травня 2025 року                                                  Справа №200/2619/25  

 суддя Донецького окружного адміністративного суду Голубова Л.Б., ознайомившись з матеріалами позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,

                                        У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про:

- визнання протиправною бездіяльності, яка полягає у незарахуванні одного року до кожного повного року стажу роботи на підземних роботах для обчислення розміру пенсії;

- зобов`язання перерахувати пенсію починаючи з 16 вересня 2008 року, з дотриманням статті 8 Закону № 345, а саме, додавши по одному року до кожного повного відпрацьованого ним року під час його трудової зайнятості на підземних роботах;

- зобов`язання здійснити індексацію на основі перерахованої пенсії.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 16 квітня 2025 року вказаний позов залишено без руху у зв`язку із невідповідністю вимогам ст. 161 Кодексу адміністративного судочинства України та надано строк для усунення недоліків.

На виконання вказаної ухвали, представником позивача надано заяву про поновлення строків звернення до суду.

Надаючи оцінку аргументам представника позивача, суд зазначає наступне.

Пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових.

Отже, з дня отримання пенсійної виплати особою, якій призначена пенсія, вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання пенсійної виплати, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових призначеної (перерахованої) їй пенсії звернулась до пенсійного органу із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від пенсійного органу відповіді на подану нею заяву.

З огляду на викладене, можна дійти висновку, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою, в рамках строку звернення до суду, залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача.

Поважними причинами пропуску процесуального строку є ті, які унеможливлюють або ускладнюють можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк, є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду та підтверджені належними і допустимими доказами.

Незнання про порушення своїх прав через байдужість або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Установлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Без наявності строків на процесуальну дію або без їх дотримання в адміністративному судочинстві виникнуть порушення прав учасників адміністративного процесу. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки.

Зі змісту наведених у заяві обставин не вбачається, що позивач не мав реальної, об`єктивної можливості виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії щодо звернення до суду за захистом своїх прав у встановлений Кодексом адміністративного судочинства України строк. Мотиви і аргументи, які вказані представником позивача в заяві про поновлення пропущеного строку звернення до суду, не можуть розцінюватися як поважні причини пропуску строку звернення до суду з даним позовом, оскільки зводяться виключно до незнання безпосередньо позивачем діючого законодавства та неотримання відповідних документів пенсійної справи зі складовими, які враховувалися під час розрахунку пенсії.

Суд зазначає, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Суд зауважує, що обмеження на законодавчому рівні права звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів відповідними строками узгоджується із принципом "Leges vigilantibus non dormientibus subveniunt", згідно з яким закони допомагають тим, хто пильнує.

Право на звернення до адміністративного суду не є абсолютним та підлягає законним обмеженням.

Заява представника позивача про поновлення строку звернення до суду не містить жодних доказів щодо вказаних обставин, відповідно строк звернення з цим позовом позивачем пропущений без наявності на те поважних причин.

Слід звернути увагу, що прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух.

З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28.10.1998 року та «Креуз проти Польщі» від 19.06.2001 року. У вказаних рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.

В розумінні вимог ст. 122 КАС України строк звернення позивача з даним позовом обчислюється з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав.

Всупереч вказаним вимогам представником позивача у позові та заяві про поновлення строку звернення до суду не наведено жодних обґрунтувань того, що заважало (робило) для нього неможливим дізнатися про розмір його пенсії протягом усього спірного періоду.

Відповідно до ст.55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.

Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до ст. 6, 13 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення, а також кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинено особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст. 8, 9 КАС України усі учасники адміністративного процесу є рівними перед законом і судом, а розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

При цьому, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Ключовими принципами ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.

Суд зазначає, що відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фогарді проти Сполученого Королівства» право доступу до суду не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням; вони дозволені тому, що право доступу до суду, в силу своєї природи, потребує регулювання з боку держави.

Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду за захистом порушених прав (справа Стаббігс та інш. Проти Великобританії рішення від 22.10.1996р., Девеер проти Бельгії рішення від 27.02.1980р.).

Згідно з ч. 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Право на звернення до суду може бути обмежене законом, зокрема у такий спосіб, як встановлення законом строку для звернення до адміністративного суду. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження обмежувальних строків для звернення до адміністративного суду обумовлено метою досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.

Поважними причинами пропуску строку звернення до адміністративного суду можуть бути визнані лише ті обставини, які були об`єктивно непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного особою, яка звернулася з адміністративним позовом, має першочергове значення, тобто передує встановленню обставин, від яких залежить результат вирішення спору.

Здійснивши системний аналіз зазначених вище норм чинного КАС України суд зазначає, що для звернення до адміністративного суду у справах, що виникають з органами Пенсійного фонду України встановлюється шестимісячний строк, та суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними.

Будь-яких поважних причин, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, позивачем та представником позивача не вказано.

За таких обставин, суд вважає, що підстави, зазначені представником позивача у заяві щодо поновлення пропущеного строку звернення до суду із даним позовом, не є поважними, тому заява представника позивача про поновлення строку звернення до адміністративного суду є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 123 КАС України, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Таким чином, суд констатує, що недоліки позовної заяви позивачем усунуто не у повному обсязі.

До суду позивач звернувся 11.04.2025 року, тобто з пропуском 6-місячного строку щодо позовних вимог за період з 16.09.2008 року по 30.09.2024 року.

Позовна заява в частині позовних вимог щодо яких пропущений строк звернення до адміністративного суду (які перебувають поза межами 6-місячного строку звернення до адміністративного суду) підлягає поверненню.

Водночас, суд враховуючи, що у позові зазначається про триваюче досі порушення прав позивача, зокрема, містяться вимоги про зобов`язання вчинити певні дії, шестимісячний строк звернення до суду по яких не сплив, дійшов висновку про наявність підстав для відкриття провадження у справі в частині позовних вимог з 01.10.2024 року.

Керуючись ч. 2 ст. 123, п. 9 ч. 4 ст. 169, статтями 248, 256, 293, 294, 370 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

                                   П О С Т А Н О В И В:

Визнати неповажними підстави, вказані представником позивача у заяві про поновлення пропущеного строку для звернення до адміністративного суду.

Повернути позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії в частині позовних вимог заявлених поза межами строку звернення до суду, а саме з 16.09.2008 року по 30.09.2024 року.

Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Повний текст ухвали складено та підписано 05 травня 2025 року.

Ухвала набирає законної сили у строк та у порядку, що визначені статтями 256, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, і може бути оскаржена до Першого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом п`ятнадцяти днів з дня складання повного тексту ухвали.

          Суддя                                                                                   Л.Б. Голубова