Справа № 751/8219/23 Головуючий у І інстанції ОСОБА_1

Провадження № 11-кп/4823/136/25

Категорія - ч.2 ст.286 КК України Доповідач ОСОБА_2

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 травня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Чернігівського апеляційного суду в складі:

Головуючого-суддіОСОБА_2

суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,

з участю: прокурора - ОСОБА_6 ,

представника потерпілої - адвоката ОСОБА_7 ,

захисника - ОСОБА_8 ,

обвинуваченого - ОСОБА_9 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження №12023270340002522 за апеляційними скаргами: захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 , представника потерпілої ОСОБА_10 - адвоката ОСОБА_7 та заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури ОСОБА_11 на вирок Новозаводського районного суду м. Чернігова від 16 вересня 2024 року,

В С Т А Н О В И Л А :

Цим вироком:

ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, уродженець та зареєстрований у АДРЕСА_1 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , одружений, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, освіта професійно-технічна, не працює, раніше не судимий,

засуджений за ч.2 ст.286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 (три) роки.

На підставі ст.75 КК України, ОСОБА_9 звільнено від відбування призначеного основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 (два) роки та покладено на нього обов`язки, передбачені ч.1, п.2 ч.3 ст.76 КК України.

Скасовано арешт, в частині розпорядження, накладений ухвалою слідчого судді Деснянського районного суду м. Чернігова від 14.07.2023, на транспортний засіб марки «BMW», р.н. НОМЕР_1 , та повернуто власнику.

Стягнуто з ОСОБА_9 на користь потерпілої ОСОБА_10 500000 грн моральної шкоди та 29914,84 грн матеріальної шкоди.

Стягнуто з ОСОБА_9 на користь держави 1912 грн процесуальних витрат. Долю речових доказів вирішено у порядку ст.100 КПК України.

Вироком місцевого суду встановлено, що 12.07.2023 близько 10 год 15 хв, автомобіль марки «BMW-520», р.н. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_9 , рухався зі сторони вул. М. Могилянського по вул. Козацька, в напрямку вул. Інструментальна в м. Чернігові. Рухаючись у вказаному напрямку, поблизу буд.54 по вул. Козацька в м. Чернігові, водій ОСОБА_9 був неуважний, не правильно оцінивши дорожню обстановку та відповідно не реагуючи на її зміну (п.п.2.3 «б» ПДР), наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувають пішоходи, не зменшив швидкість та не зупинився, щоб дати дорогу пішоходам (п.п.18.1 ПДР), коли перед нерегульованим пішохідним переходом зменшував швидкість та в подальшому зупинився транспортний засіб, ОСОБА_9 , який рухався по сусідній смузі, не зменшив швидкість та не зупинився, а продовжив рух, не переконавшись, що на пішохідному переході немає пішоходів, для яких може бути створена перешкода чи небезпека (п.п.18.4 ПДР), внаслідок чого скоїв наїзд на ОСОБА_13 , котра перетинала проїзну частину по нерегульованому пішохідному переходу, з права наліво відносно напрямку руху автомобіля.

У результаті ДТП пішохід ОСОБА_13 отримала тяжкі тілесні ушкодження за ознакою небезпеки для життя в момент заподіяння. У даній дорожній обстановці водій ОСОБА_9 грубо порушив вимоги п.п.2.3 «б», 18.1, 18.4 Правил дорожнього руху, що стало причиною та умовою настання події даної дорожньо-транспортної пригоди.

Не погодившись із рішенням суду, захисник ОСОБА_8 подав в інтересах обвинуваченого апеляційну скаргу, в якій просив змінити вирок суду першої інстанції та призначити ОСОБА_9 за ч.2 ст.286 КК України мінімальне покарання, зі звільненням від його відбування з випробуванням з іспитовим строком 1 рік, на підставі ст.75 КК України. Також просив зменшити суму морального відшкодування до 100000 грн, а вимоги потерпілої ОСОБА_10 про стягнення матеріальної шкоди - залишити без розгляду. Захисник послався на невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, внаслідок суворості. Вказав, що ОСОБА_9 щиро розкаявся у скоєному, висловив щирий жаль з приводу скоєного, продемонстрував дійове каяття та бажання спокутувати свою провину. Також він неодноразово намагався частково відшкодувати потерпілій завдану моральну та матеріальну шкоду. Крім того, вказав на неправильне вирішення місцевим судом заявленого потерпілою ОСОБА_10 цивільного позову, оскільки власником транспортного засобу марки «BMW», д.н.з. НОМЕР_1 , була застрахована цивільно-правова відповідальність відповідно до Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Також послався на непомірно зависокий розмір моральної шкоди, стягнутої із ОСОБА_9 на користь потерпілої.

Представник потерпілої ОСОБА_10 - адвокат ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просив вирок місцевого суду скасувати та ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_9 за ч.2 ст.286 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 роки. В обґрунтування скарги послався на невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, внаслідок м`якості. Зазначив, що місцевий суд не в повній мірі врахував тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, дії обвинуваченого, які в подальшому призвели до смерті доньки потерпілої. Вказав на відсутність у ОСОБА_9 щирого каяття з приводу вчиненого ним кримінального правопорушення. Також обвинувачений не намагався вибачитися перед потерпілою ОСОБА_10 , не намагався сплатити жодних коштів у рахунок відшкодування завданої шкоди. Крім того, вказав на відсутність такої обставини, яка пом`якшує покарання, як активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, оскільки докази такого відсутні в матеріалах провадження.

Прокурор подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати вирок місцевого суду та ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_9 за ч.2 ст.286 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 роки. В обґрунтування скарги послався на невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, внаслідок м`якості. Вказав на неналежне мотивування судом звільнення обвинуваченого від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком, на підставі ст.75 КК України. Зазначив, що місцевим судом не було в достатній мірі враховано конкретні обставини скоєння кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, а також принципову позицію потерпілої ОСОБА_10 щодо призначення ОСОБА_9 максимально суворого покарання.

Заслухавши доповідь судді; обвинуваченого ОСОБА_9 і його захисника, які підтримали свою апеляційну скаргу, просили її задовольнити й залишити без задоволення апеляційні скарги сторони обвинувачення; думку прокурора та представника потерпілої, котрі підтримали свої апеляційні скарги, просили їх задовольнити й відмовити у задоволенні апеляційної скарги сторони захисту; дослідивши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до наступного висновку.

Відповідно до вимог ст.370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Згідно з пунктами 3, 4 ч.1 ст.420 КПК України, апеляційний суд має скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалити свій вирок у разі необхідності застосування більш суворого покарання чи неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання.

Частиною 1 ст.421 КПК України передбачено, що обвинувальний вирок, ухвалений судом першої інстанції, може бути скасовано, окрім іншого, у зв`язку з необхідністю застосувати суворіше покарання, скасувати неправильне звільнення обвинуваченого від відбування покарання лише у разі, якщо на цих підставах апеляційну скаргу подали прокурор, потерпілий чи його представник.

Відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Висновки суду про доведеність вини ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено, та кваліфікація його дій в поданих апеляційних скаргах учасниками процесу не оспорюються.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що доводи апеляційних скарг прокурора та представника потерпілої про невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, внаслідок м`якості, заслуговують на увагу, з наступних міркувань.

Згідно зі статтями 50, 65 КК України, особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, що є необхідним і достатнім для її виправлення та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації, це покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, що його пом`якшують і обтяжують.

Норми зазначеного Кодексу наділяють суд правом вибору у визначених законом межах заходу примусу певного виду і розміру. Названа функція суду за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки передбачає вибір однієї з альтернативних форм реалізації кримінальної відповідальності і потребує взяття до уваги й оцінки відповідно до визначених законом орієнтирів усіх конкретних обставин справи, без урахування яких обрана міра покарання не може вважатися справедливою. Справедливість покарання має визначатися з урахуванням інтересів усіх суб`єктів кримінально-правових відносин, а також інших осіб з погляду підвищення рівня їх безпеки шляхом запобігання вчиненню нових злочинів і надання підстав правомірно очікувати відповідну протиправному діянню реакцію держави, що є важливим чинником юридичної захищеності людини.

Мотивуючи свої висновки щодо обраного ОСОБА_9 розміру покарання, місцевий суд узяв до уваги, що останній повністю визнав вину у вчиненому та щиро розкаявся.

Однак оскаржуваний вирок не містить переконливого обґрунтування того, що зазначені обставини у своїй сукупності дають підстави для призначення обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі межах санкції ч.2 ст.286 КК України, із звільненням від його відбування з випробуванням з іспитовим строком на підставі ст.75 КК України.

Спростовуючи позицію місцевого суду та сторони захисту про наявність обставин, які пом`якшують покарання ОСОБА_9 , колегія суддів ураховує позицію Верховного Суду, який неодноразово звертав увагу на зміст поняття «щире каяття».

Зокрема, щире каяття - це певний психічний стан особи винного, коли він засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, що об`єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям всіх обставин справи, вчиненням дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину або відшкодуванню заданих збитків чи усуненню заподіяної шкоди.

Отже, той факт, що обвинувачений визнав свою вину, не може безумовно свідчити про щире каяття з приводу вчиненого. Адже щире каяття передбачає, окрім визнання особою факту вчинення кримінальних протиправних діянь, ще й щирий жаль із цього приводу та осуд своєї поведінки (постанова Верховного Суду від 07.03.2023, справа № 514/1581/20 (провадження № 51-236км23).

У даній ситуації ОСОБА_9 повністю свою вину не визнав, а обмежився визнанням факту вчинення ДТП, що обумовлене наявністю беззаперечних доказів його винуватості. Його поведінка не свідчить, що він прагне усунути заподіяну шкоду, останній не продемонстрував свій жаль по відношенню до потерпілої, вжиття щирих заходів відносно останньої, у зв`язку із чим і в апеляційній скарзі, і безпосередньо під час апеляційного розгляду, представник потерпілої - адвокат ОСОБА_7 наполягав на призначенні обвинуваченому покарання саме у виді позбавлення волі у певному розмірі, передбаченому нормою Закону, та реального його відбуття.

Тобто, незаперечення обвинуваченим об`єктивного розвитку подій автоматично не свідчить про щире каяття, оскільки останнє завжди пов`язане з відвертим осудом своєї поведінки як причини заподіяної шкоди, отже і відповідним суб`єктивним ставленням до вчиненого порушення спеціальних правил безпеки дорожнього руху, до заподіяних наслідків, до законних інтересів потерпілого, зокрема, в частині здійснення справедливої сатисфакції завданої моральної шкоди, яке суд встановлює в аспекті зовнішнього виявлення винуватим свого співчуття і вибачення, висловлених не тільки в формі, що є переконливим свідченням про наявність таких, а і за умови, що вони відповідають реальному ставленню винуватої особи до заподіяних страждань потерпілого (постанова ВС від 15.03.2023, справа №185/7875/21 (провадження №51-3396км22).

Так, суд не дав належної оцінки встановленій ним обставині, що ОСОБА_9 під час керування транспортним засобом грубо порушив Правила дорожнього руху, наслідком чого стало отримання потерпілою тяжких тілесних ушкоджень. Протиправні дії обвинуваченого призвели до тяжких непоправних наслідків у вигляді заподіяння потерпілій тяжких тілесних ушкоджень, тоді як відповідно до ст.3 Конституції України людина, її життя, здоров`я та безпека належать до найвищих соціальних цінностей.

Вчинене ним кримінальне правопорушення відноситься до числа суспільно небезпечних злочинів проти безпеки руху, основним безпосереднім об`єктом якого є безпека руху, а додатковим - життя та здоров`я людей.

Не знижує тяжкості й небезпечності кримінального правопорушення, вчиненого за наведених обставин, і посткримінальна поведінка ОСОБА_9 , спрямована на залагодження своєї провини.

Його намагання відшкодувати завдану шкоду - це добровільні дії, які фактично усувають негативні наслідки вчиненого злочину. Закон прямо вказує, що відшкодування повинно бути реальним та в повному обсязі (постанова Верховного Суду від 12.04.2023, справа №363/931/22 (провадження № 51-1178км23).

Крім того, місцевий суд не вказав, як позитивні характеризуючі дані обвинуваченого знижують ступінь суспільної небезпеки як самого ОСОБА_9 , так і злочину, який він вчинив.

Отже, в аспекті досягнення мети покарання, виправлення є таким впливом покарання на свідомість особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, за допомогою якого усуваються ті її негативні риси, які призвели до вчинення кримінального правопорушення, що виявляється, зокрема, у внесенні коректив у її соціально-психологічні характеристики, нейтралізації негативних криміногенних настанов, вихованні законослухняності та поваги до положень закону, в тому числі і кримінального.

Досягнення мети виправлення означає, що в особистості обвинуваченого в результаті застосування до нього покарання відбулися такі зміни, які фактично унеможливлюють вчинення ним нового кримінального правопорушення з огляду на зміни його ціннісних орієнтирів, що неможливо без усвідомлення і засудження вчиненої суспільно небезпечної дії та своєї винуватості.

Якщо сприймати вагомість соціальних зв`язків через призму того, що обвинувачений має на утримані двох неповнолітніх дітей та дружину з інвалідністю, то матеріали кримінального провадження не містять даних про те, яким чином він їх утримує, скільки часу їм приділяє, які відносини в їхній родині і чи належним є ставлення до утримання з боку особи, яка вчинила кримінальне правопорушення.

Сама наявність на утриманні неповнолітніх дітей та дружини - особи з інвалідністю, за відсутності належного обґрунтування в контексті застосування положень статті 75 КК України, не є тими обставинами, які істотно зменшують суспільну небезпеку вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення.

Тому покарання, визначене судом першої інстанції, з урахуванням обставин, які бралися ним до уваги при його призначенні, вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між обраним судом та тим розміром покарання, яке б мало бути призначене та яке б не становило «особистого надмірного тягаря для особи», адже воно відповідало б справедливому балансу між загальними інтересами суспільства й вимогами захисту основоположних прав особи.

Відтак, покарання, призначене місцевим судом ОСОБА_9 за ч.2 ст.286 КК України не відповідає вимогам статей 50, 65 КК та є явно несправедливим, унаслідок його м`якості.

Обставиною, яка пом`якшує покарання обвинуваченого ОСОБА_9 , колегія визнає активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.

Обставин, які обтяжують покарання, колегією суддів не встановлено.

А тому, призначаючи покарання ОСОБА_9 , відповідно до вимог ст.65 КК України, колегія суддів бере до уваги ступінь суспільної небезпеки скоєного, конкретні обставини вчинення кримінального правопорушення, його відношення до скоєного; дані про особу обвинуваченого, який раніше до кримінальної та адміністративної відповідальності не притягувався, його вік, сімейний стан: одружений, має на утриманні двох неповнолітніх дітей та дружину ОСОБА_14 , яка є особою з інвалідністю ІІІ групи з постравматичною ампутацією лівої кінцівки і має часткове обмеження пересування та трудової діяльності; на обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває; обставину, яка пом`якшує покарання; відсутність обставин, які обтяжують покарання; колегія суддів приходить до висновку про необхідність призначити йому покарання у виді позбавлення волі у розмірі, наближеному до мінімального, що передбачений санкцією ч.2 ст.286 КК України, з призначенням додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, що буде необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів, оскільки його перевиховання неможливе без ізоляції від суспільства.

Строк відбування покарання обвинуваченому ОСОБА_9 слід рахувати з моменту взяття його під варту на виконання вироку суду.

За таких обставин, вирок місцевого суду, в частині призначеного покарання ОСОБА_9 - підлягає скасуванню, з ухваленням нового вироку.

Доводи сторони захисту про неправильне вирішення місцевим судом цивільного позову потерпілої ОСОБА_10 , не заслуговують на увагу, з наступних міркувань.

Як слідує з матеріалів справи, потерпіла звернувся до суду першої інстанції з позовом про стягнення з обвинуваченого ОСОБА_9 на її користь 29914,84 грн матеріальної шкоди та 500000 грн моральної шкоди.

Вирішення цивільного позову в кримінальному провадженні регламентоване ст.129 КПК України, в частині першій якої встановлено, що ухвалюючи обвинувальний вирок, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

Доводи сторони захисту, що матеріальну шкоду належить стягнути з страхової компанії ПАТ «НАСК «Оранта», де була застрахована цивільно-правова відповідальність обвинуваченого (поліс №214293420), є непереконливими.

Колегія суддів вважає, що запропонований захисником підхід ставить у залежність право потерпілої на компенсацію за результатами кримінального провадження, що призводить до істотного обмеження, чи навіть повного нівелювання її права на судовий захист у кримінальному процесі, встановленого ст.128 КПК України.

Відповідно до ст.ст. 55, 124 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом; юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення; законом може бути визначений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору.

Частиною 2 статті 127 КПК України передбачено, що шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні, а згідно ч.1 ст.128 цього Кодексу особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Цивільним відповідачем у кримінальному провадженні може бути фізична або юридична особа, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану злочинними діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, та до якої пред`явлено цивільний позов у порядку, встановленому КПК (ст.62 КПК України).

Судом встановлено, що ОСОБА_9 керував транспортним засобом марки «BMW», р.н. НОМЕР_1 , і внаслідок вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, потерпілій ОСОБА_10 було заподіяно матеріальну та моральну шкоду, внаслідок отримання її донькою тяжких тілесних ушкоджень.

Перевіряючи матеріали провадження, колегія суддів встановила, що під час провадження в суді першої інстанції потерпіла не заявляла клопотання про залучення до участі в справі співвідповідача, а саме страхову компанію ПАТ «НАСК «Оранта», відповідно до поліса якої автомобіль «BMW», р.н. НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_9 під час ДТП, був застрахований.

Отже, саме обвинувачений ОСОБА_9 є зобов`язаною особою, яка несе відповідальність перед потерпілою за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки.

Право потерпілої особи, у випадку завдання шкоди кримінальним правопорушенням, передбаченим ч.2 ст.286 КК України, порушене саме фактом заподіяння такої шкоди, а тому особа вправі самостійно обирати способи відшкодування такої шкоди, що також узгоджується зі ст.ст.15, 16 ЦК України.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до переконання, що потерпіла ОСОБА_10 здійснила своє волевиявлення, обравши на власний розсуд один з альтернативно можливих способів захисту свого порушеного права, та в межах кримінального провадження звернулася з цивільним позовом до обвинуваченого про стягнення шкоди, завданої вчиненням кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, внаслідок чого такий цивільний позов має бути розглянутий судом по суті.

Відповідно до ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до ч.1 ст.1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Згідно з п.3 Постанови Пленуму ВСУ № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику у справах про відшкодування моральної шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Згідно зі ст.1168 ЦК України, моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

Задовольняючи позовні вимоги потерпілої ОСОБА_10 про стягнення завданої моральної шкоди, місцевий суд виходив із засад розумності, виваженості та справедливості, з чим погоджується і колегія суддів.

Крім того, на думку апеляційного суду, розмір стягнутого з морального відшкодування є адекватним тим моральним стражданням і переживанням, яких зазнала потерпіла, внаслідок протиправних дій обвинуваченого.

Отже, цивільний позов у кримінальному провадженні розглянуто з дотриманням положень статей 128, 129 КПК України та статей 15, 16, 23, 1167 ЦК України, у зв`язку з чим колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги захисника обвинуваченого у цій частині.

Керуючись ст.ст.404, 407, 418, 420 КПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 - залишити без задоволення.

Апеляційній скарги представника потерпілої ОСОБА_10 - адвоката ОСОБА_7 та заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури ОСОБА_11 - задовольнити частково.

Вирок Новозаводського районного суду м. Чернігова від 16 вересня 2024 року щодо ОСОБА_9 - скасувати, в частині призначеного йому покарання.

ОСОБА_9 призначити покарання за ч.2 ст.286 КК України у виді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 (три) роки.

Строк відбуття покарання ОСОБА_9 рахувати з моменту його фактичного затримання на виконання вироку суду.

У решті цей же вирок залишити без змін.

Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржений в касаційному порядку протягом трьох місяців.

СУДДІ:

ОСОБА_3 ОСОБА_2 ОСОБА_4