Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 711/1036/25

Номер провадження2/711/917/25

                              ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 травня 2025 року                                                                          м. Черкаси

Придніпровський районний суд м. Черкаси у складі:

головуючого судді Петренка О.В.,

за участю секретаря судових засідань Овезової Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів за договором позики,

ВСТАНОВИВ:

05 лютого 2025 року ОСОБА_1 , засобами поштового зв`язку, звернулася до Придніпровського районного суду м. Черкаси із вказаною позовною заявою, в якій просить суд стягнути із відповідача ОСОБА_2 борг за договором позики в сумі 120 000 доларів США, що відповідно до офіційного курсу Національного банку України, станом на день звернення з позовом до суду, становить 5 010 696 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що 15.01.2012 між нею та відповідачем ОСОБА_2 був укладений договір позики, згідно п.1 якого позивач як позикодавець передає, а відповідач як позичальник приймає у власність 120 000 доларів США, які зобов`язується повернути в строк та на умовах, передбачених цим договором, а саме до 15.01.2022.

Факт отримання відповідачем вищевказаної суми коштів підтверджується розпискою від 15.01.2012, що була підписана відповідачем в момент передачі йому суми позики.

Оскільки кошти в сумі 120 000 доларів США, що відповідно до офіційного курсу Національного банку України, станом на день звернення з вказаним позовом до суду, становить 4 958 052 грн, відповідач у строки, визначені п.п.1.1 п.1 договору позики, позивачу добровільно не повернув, це і зумовило позивача звернутися до суду з відповідним позовом.

З огляду на викладене, позивач просить суд ухвалити рішення, яким стягнути із відповідача ОСОБА_2 суму боргу за договором позики від 15.01.2012 в розмірі 120 000 доларів США, що відповідно до офіційного курсу Національного банку України, станом на день звернення з позовом до суду, становить 5 010 696 грн.

Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 13 лютого 2025 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів за договором позики; розгляд вирішено здійснювати за правилами загального позовного.

Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 13 березня 2025 року закрите підготовче провадження у справі № 711/1036/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів за договором позики; розгляд справи по суті призначений 09 квітня 2025 року о 14 год 10 хв у приміщенні Придніпровського районного суду м. Черкаси (адреса: м. Черкаси, вул. Гоголя, 316, 3-й поверх); витребувано в позивача ОСОБА_1 , для огляду у судовому засіданні, оригінал розписки від 15 січня 2012 року.

Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 09 квітня 2025 року відкладено розгляд справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів за договором позики до 15 год 00 хв 06 травня 2025 року у зв`язку із відсутністю у діях відповідача повторності (ч.4 ст.223 ЦПК України), з якою законодавець пов`язує можливість ухвалення заочного рішення за умови відсутності заперечень позивача та/або її представника проти заочного розгляду справи (п.4 ч.1 ст.280 ЦПК України). Водночас у пункті 3 резолютивної частини ухвали від 09.04.2025 судом роз`яснено відповідачу наслідки повторної неявки, передбачені ч.4 ст.223 ЦПК України, а саме: суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення). Також повторно витребувано в позивача ОСОБА_1 , для огляду у судовому засіданні, оригінал розписки від 15 січня 2012 року.

Позивач ОСОБА_1 у судове засідання, що призначено о 15 год 00 хв 06 травня 2025 року, не з`явилася, причин не прибуття у судове засідання суду не повідомила, про день, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, зокрема, шляхом направлення судової повістки про виклик до суду на адресу місця її проживання, що вказана у вступній частині позовної заяви, що

Факт належного повідомлення позивача про день, час та місце розгляду справи підтверджується довідкою АТ «Укрпошта» про причини повернення/досилання рекомендованого листа, яким цьому учаснику справи направлялася судова повітка про виклик до суду разом із копією ухвали суду від 09.04.2025, в якій зазначено причиною повернення означених документів: адресат відсутній за вказаною адресою (штемпель датований 26.04.2025, а.с.64).

Пунктом 4 ч.8 ст.128 ЦПК України передбачено, що днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

З огляду на те, що саме 26 квітня 2025 року проставлено оператором поштового зв`язку у поштовому повідомленні відмітку про відсутність позивача за адресою реєстрації місця проживання, беручи до уваги, що позивач не повідомила суду іншої адреси для направлення поштової кореспонденції, тому суд дійшов висновку про належне повідомлення позивача про дату (06 травня 2025 року), час (15 год 00 хв) і місце (м.Черкаси, вул. Гоголя, 316, 3-й поверх) судового засідання.

Крім того, в пункті 2 прохальної частини позовної заяви від 05.02.2025, позивач виявила волю на розгляд справи без її участі (а.с.3).

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання 06 травня 2025 року о 15 год 00 хв повторно не з`явився, про причини неявки не повідомив, хоча про місце, день і час розгляду справи був повідомлений належним чином, заяв чи клопотань про проведення судового засідання без його участі до суду не подав, відзиву до суду не направив (ч.8 ст.178 ЦПК України передбачено, що разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами).

У зв`язку із цим, 06 травня 2025 року суд постановив ухвалу про заочний розгляд справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів за договором позики. У цьому судовому рішенні суд детально виклав підстави для уточнення анкетних даних позивача та проведення заочного розгляду справи, а тому повторно їх зазначати у судовому рішенні по суті спору суд не вбачає підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Оскільки справа слухалась у відсутність всіх учасників справи то фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, дослідивши матеріали справи, врахувавши позицію позивача, висловлену у позовній заяві, дійшов таких висновків.

Судом встановлено, що 15 січня 2012 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 був укладений договір позики (далі – Договір позики), відповідно до умов якого ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 грошову суму в розмірі 120 000 доларів США, які зобов`язався повернути через 10 років, тобто до 15 січня 2022 року.

Із п.1.2, 2.1, 2.2, 3, 5.1, 6, 11 та 11.1 Договору позики суд встановив, що його сторони обумовили те, що факт одержання позики підтверджується розпискою, що підписана позичальником в момент передачі йому суми позики. Про часткове повернення позики позикодавець на вимогу позичальника робить відмітку на розписці або видає розписку в одержанні грошей. Після повернення всієї суми позики позикодавець повинен повернути позичальнику розписку. Повернення позики має бути здійснено за адресою: АДРЕСА_1 . Документом, що підтверджує безспірність заборгованості позичальника та встановлює прострочення виконання зобов`язання буде вважатися розписка позичальника, котра знаходиться у позикодавця. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві грошей готівкою. Цей договір вступає в силу і вважається укладеним з моменту передання грошей і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань, що так чи інакше стосуються його виконання. На підтвердження факту передачі грошей позичальник видає позикодавцеві розписку.

Крім того, із розділу «Реквізити сторін» Договору позики суд встановив, що цей правчин містить підписи як позичальника ( ОСОБА_2 ), так і позикодавця ( ОСОБА_1 ) (а.с.10, 76).

Позивач підтвердила відповідність копії письмового доказу (Договору позики) оригіналу, який знаходиться у неї, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення, тобто у порядку абз.2 ч.5 ст.95 ЦПК України.

У судовому засіданні, що відбулося 06.05.2025, суд безпосередньо дослідив оригінал Договору позики, який був поданий до суду позивачем на виконання ухвали суду від 09.04.2025 (вхідний №17734 від 06.05.2025, а.с.75).

Також у судовому засіданні була досліджена безпосередньо розписка в отриманні грошей від 15.01.2012, зі змісту якої суд встановив, що позичальник ОСОБА_2 , в порядку і на умовах Договору позики, отримав від ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 120000 доларів США готівковим способом. Означену суму позики позичальник ОСОБА_2 зобов`язався повернути ОСОБА_1 на умовах Договору позики. Крім того, із дослідженого письмового доказу суд встановив, що він містить підпис позичальника ОСОБА_2 (а.с.9).

Позивач підтвердила відповідність копії письмового доказу (розписки в отриманні грошей) оригіналу, який знаходиться у неї, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення, тобто у порядку абз.2 ч.5 ст.95 ЦПК України.

У судовому засіданні, що відбулося 06.05.2025, суд безпосередньо дослідив оригінал розписки, який був поданий до суду позивачем на виконання ухвали суду від 09.04.2025 (вхідний №17734 від 06.05.2025, а.с.77).

Частиною першою статті 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У частині першій статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частинами першою, другою статті 598 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Згідно зі статтею 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (частина перша статті 611 ЦК України).

Договір є обов`язковим до виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).

Згідно зі статтею 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

З аналізу означених норм матеріального права суд зробив висновок, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позикодавця до позичальника.

Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.

Аналогічний висновок щодо застосування положень ст.1046, 1047 ЦК України викладений у постанові Верховного Суду від 22.08.2019 в справі № 369/3340/16-ц (провадження № 61-7418св18), який судом враховується з метою виконання положень ч.4 ст.263 ЦПК України.

Згідно зі статтею 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд зазначає, що стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).

Відповідно до статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

З аналізу означених норм процесуального права суд зробив висновок, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі.

Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Позивач ОСОБА_1 на підтвердження позовних вимог до позовної заяви долучила як копію розписки від 15.01.2012, так і копію Договору позики від 15.01.2012. Водночас, на виконання ухвали суду від 09.04.2025, подала до суду оригінали означених письмових доказів, які судом були безпосередньо дослідженні на виконання ч.6 ст.95 ЦПК України.

Таким чином, із досліджених безпосередньо в судовому засіданні оригіналів як Договору позики, так і розписки від 15.01.2012 (а.с.76, 77), суд встановив, що його сторони узгодили розмір позики, грошову одиницю, в якій надано позику, строк та умови її повернення, що свідчить про наявність волі відповідача для укладення такого договору на таких умовах шляхом підписання як Договору позики, так і розписки безпосередньо відповідачем ОСОБА_2 .

Згідно ч. 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Проте всупереч положенням ч. 1 ст. 81 ЦПК України, відповідачем не надано суду жодних доказів як неотримання ним у позику від ОСОБА_1 грошових коштів в сумі 120 000 доларів США, так і доказів своєчасного та у повному (частковому) обсязі виконання умов Договору позики в строки, передбачені цим правочином.

Водночас матеріалами справи підтверджується той факт, що сума позики, яка була обумовлена між позикодавцем ОСОБА_1 та позичальником ОСОБА_2 і відображена як у Договорі позики, так і в розписці від 15.01.2012, була отримана відповідачем готівкою у день написання ним боргової розписки.

Такий висновок суду грунтується на тому, що за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, яким підтверджується як укладення договору позики, його умови, так і засвідчує отримання позичальником від позикодавця певної грошової суми та є моментом виникнення зобов`язання за реальним договором позики.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування положень ст.1046 ЦК України у взаємозв`язку із положеннями ст.1047 ЦК України в подібних правовідносинах викладений Верховним Судом у постанові від 16 лютого 2022 року у справі №520/19325/18 (провадження № 61-9353св21).

Крім того, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Такий правовий висновок викладено Верховним Судом України у постановах від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13 та від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15.

Отже, аналізуючи зміст розписки від 15.01.2012 у взаємозв`язку із Договором позики, суд встановив, що позивач ОСОБА_1 передала, а відповідач ОСОБА_2 отримав у борг грошові кошти в сумі 120 000 доларів США, які зобов`язався повернути позикодавцю через 10 років, тобто до 15.01.2022. Факт отримання відповідачем у позику грошових коштів від позивача підтверджується словосполученням: «отримав від ОСОБА_1 грошові кошти», що безумовно свідчить про факт переходу коштів від позикодавця до позичальника.

Щодо валюти зобов`язання та суми заборгованості за договором позики, що підлягає стягненню із відповідача на користь позивача, то суд зазначає про таке.

Як встановлено судом зі змісту розписки від 15.01.2012 у взаємозв`язку із Договором позики, сторони Договору позики обумовили, що відповідач (позичальник) ОСОБА_2 зобов`язався повернути позивачу (позикодавцю) ОСОБА_1 отриману суму грошових коштів у повному розмірі.

З аналізу змісту п.1.1 Договору позики, що укладений між позикодавцем та позичальником, на виконання якого позичальник видано боргову розписку від 15.01.2012, суд встановив, що змістом зобов`язання є повернення заборгованості в іноземній валюті, тобто в доларах США.

Статтею 192 ЦК України передбачено, що іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-ХІІ «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Законом України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».

Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Отже, як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), який, відповідно до положень ч.4 ст.263 ЦПК України, враховується судом під час розгляду подібних справ.

Що стосується зазначення у резолютивній частині судового рішення еквіваленту гривні відносно іноземної валюти станом на день ухвалення судового рішення чи подачі позивачем позову до суду, то суд зазначає про таке.

У п.64  постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2024 в справі №500/5194/16 (провадження № 14-81цс24) викладено правовий висновок, відповідно до якого при стягненні судом заборгованості в еквіваленті іноземної валюти за курсом Національного банку України на день виконання рішення в судовому рішенні зазначається лише одна сума боргу (в іноземній валюті), а сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається державним / приватним виконавцем на момент здійснення боржником платежу в ході виконання судового рішення.

Тому суд дійшов висновку, що борг за Договором позики підлягає стягненню із відповідача на користь позивача в розмірі 120000 доларів США за офіційним курсом гривні щодо іноземних валют Національного банку України на день виконання судового рішення.

У зв`язку із викладеним, суд дійшов висновку, що позовна вимога, заявлена позивачем і викладена у прохальній частині позовної заяви від 05.02.2025 є обгрунтованою та вмотивованою, а тому позов ОСОБА_1 підлягає до задоволення.

Щодо розподілу судових витрат, то суд зазначає про таке.

Відповідно ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно ч.1 ст.4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до підпункту 1 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір», за подання фізичною особою до суду позовної заяви майнового характеру розмір судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2025 року встановлено в розмірі 3028 гривень 00 копійок.

Згідно офіційного курсу гривні щодо іноземних валют, що встановлений Національним банком України, станом на день подачі позивачем позову, тобто станом на 05.02.2025, 1 долар США коштував 41,7558 грн. Таким чином, гривневим еквівалентом 120 000 доларів США, станом на день подачі позову, було 5 010 696 грн (120 000 х 41,7558).

У зв`язку із цим, за подачу позовної заяви позивач мала б сплатити судовий збір у розмірі 15140 грн (5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, 3028 х 5), оскільки 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1211,20 грн, 3028 х 0,4) є меншим, аніж максимальний розмір судового збору, що підлягав сплаті позивачем за подачу позовної заяви майнового характеру.

Відповідно до п.9 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору звільняються, особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.

Як вбачається з копії пенсійного посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого 18 серпня 2015 року, позивач ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІ групи (а.с.4). У зв`язку із цим, позивач звільнена від сплати судового збору.

Проте, згідно ч.6 ст.141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За вказаних обставин та приймаючи до уваги, що позовні вимоги підлягають задоволенню, тому, керуючись ч.1 ст.141 ЦПК України у взаємозв`язку із положеннями ч.6 ст.141 того ж Кодексу, з відповідача на користь держави необхідно стягнути судовий збір, який мав бути сплачений, однак не був сплачений у відповідності до вимог Закону України «Про судовий збір», позивачем ОСОБА_1 при зверненні до суду з даним позовом, у сумі 15 140 грн.

Водночас суд, ухвалюючи рішення про стягнення із відповідача на користь держави суми судового збору, також зважає на те, що у матеріалах справи відсутні будь-які докази тому юридичному факту, що відповідач ОСОБА_2 звільнений від сплати судового збору згідно положень ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір».

Керуючись ст. 527, 530, 533, 545, 610, 628, 638, 1046, 1047 ЦК України, ст. 4, 12, 13, 76, 77, 79, 80, 81, 89, 133, 141, 247, 263-265, 280-284, 289, 354, 355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів за договором позики задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 15 січня 2012 року в розмірі 120 000 (сто двадцять тисяч) доларів США за офіційним курсом гривні щодо іноземних валют Національного банку України на день виконання судового рішення.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави 15 140 (п`ятнадцять тисяч сто сорок) гривень судового збору.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення може бути оскаржене позивачем безпосередньо до Черкаського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом цих строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повне заочне рішення складене 06 травня 2025 року.

Сторони у справі:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , місце реєстрації проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 , місце реєстрації проживання: АДРЕСА_1 .

Головуючий: О. В. Петренко