Справа № 291/267/25

Провадження №2-а/291/22/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 травня 2025 року селище Ружин

Ружинський  районний суду Житомирської області у складі:

головуючого судді Федорчук І.В.

за участю секретаря Герасимчук Н. П.

позивача ОСОБА_1

представника позивача Слободенюк Г.М.

представника відповідача Гуменюк Т.Ю

розглянувши у відкритому  судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження в залі судових засідань Ружинського районного суду Житомирської області, справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови  про накладення адміністративного стягнення за ч.3 ст.210-1 КУпАП,

                                                        встановив:

До суду надійшов указаний позов, поданий  представником позивача адвокатом - Слободенюк Галиною Миколаївною. В обґрунтування підстав позову представник позивача вказує, що винесена постанова є неправомірною, з огляду на відсутність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення.

Так, 17.02.2025 по справі про адміністративне правопорушення, начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_2 була винесена Постанова № 61 (Далі -Постанова) про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1   за частиною  3 ст.210-1 КУпАП, та стягнуто з нього 17000 грн штрафу.

Підставою винесення оскаржуваної Постанови, було не прибуття по повістці з метою уточнення даних, яку 08.12.2024 Позивач отримав під особистий підпис від начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_4 , відповідно до змісту якої Позивач мав обов`язок  11.12.2024 року на 9:00 з`явитись до другого ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Позивач зауважує, що 11.12.2024 не з`являвся по повістці оскільки змушений був перебувати  у лікарні міста Києва, де з 07.12.2024 по 12.12.2024 перебуавав на стаціонарному лікуванні його малолітній син - ОСОБА_3 – ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Просить суд, скасувати постанову та провадження в справі про адміністративне правопорушення закрити в зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, а також стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_6 на користь позивача сплачений судовий збір та витрати на правничу допомогу.

Ухвалою суду від 11.03.2025 прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито спрощене позовне провадження у справі без виклику сторін у судове засідання.

Ухвалою суду від 25.03.2025  задоволено клопотання відповідача та постановлено проводити розгляд справи з викликом сторін у судове засідання.

В судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали з підстав наведених у позовній заяві, додатково пояснили, що позивач вчасно оновив дані як військовозобов`язаний тож підстав для притягнення його до відповідальності у відповідача не було, просили позов задовольнити.

В судовому засіданні представник відповідача, підтримав позицію викладену у відзиві, у якому вказує на правомірність винесеної щодо позивача Постанови з огляду на порушення ОСОБА_1 , вимог законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію в особливий період. Також зауважує, що 08.12.2024 Позивач отримав повістку під особистий підпис від  начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_4 , куди позивач мав обов`язок 11.12.2024 року на 9:00 з`явитись з метою уточнення даних, однак останній без причини не прибув по повістці, тому Постанова винесена правомірно і у задоволенні позову слід відмовити.

Суд, з`ясувавши доводи на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, установив такі фактичні обставини справи, та відповідні до них правовідносини.

Змістом частини 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.

Відповідність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, передбаченим частиною 3 статті 2 КАС України критеріям, перевіряється судом з урахуванням закріпленого статтею 9 КАС України принципу законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі

Це означає, що ч.2 ст. 77 КАС України встановлює презумпцію вини суб`єкта владних повноважень, рішення, дії чи бездіяльність якого оскаржуються, а повідомлені позивачем обставини справи відповідають дійсності, доки відповідач їх не спростує.

Отже, в адміністративних справах щодо оскарження рішень та дій суб`єкта владних повноважень встановлена презумпція його вини. Така презумпція вини покладає на суб`єкта владних повноважень обов`язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.

Судом установлено, що 17.02.2025 ТВО начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 , полковником ОСОБА_2 , було розглянуто матеріали справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 та винесено постанову № 61 по справі про адміністративне правопорушення ч. 3 ст. 210-1 КУпАП від 17.02.2025, якою притягнуто до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 та накладено на нього штраф у сумі 17000 грн.

Зі змісту оскаржуваної Постанови вбачається, що 08.12.2024 Позивач отримав під особистий підпис повістку начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_4 , та мав обов`язок 11.12.2024 року на 16:00 з`явитись до другого ІНФОРМАЦІЯ_3 , що за адресою: АДРЕСА_1 – для уточнення військово – облікових даних.

Зі змісту оскаржуваної Постанови також убачається, що Позивач маючи обов`язок з`явитися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, грубо порушуючи вимоги зазначених нормативно-правових актів, не з`явився 11.12.2024 за викликом до ІНФОРМАЦІЯ_3 що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

02.01.2025 року на Позивача було подано звернення щодо доставлення громадян, які вчинили адміністративне правопорушення за статтею 210, 210-1 КУпАП до органів Національної поліції за № 16 від 02.01.2025.

06.02.2025 року Позивач прибув до ІНФОРМАЦІЯ_3 з метою написання заяви для надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації де на Позавача було складено протокол про адміністративне правопорушення за ч.3 ст. 210-1 КУпАП.  Під час складання Протоколу Позивач надав пояснення, що не прибув по повістці тому що перебував у місті Бердичів, Житомирської області, де на нього була складена Постанова про притягнення до адміністративної відповідальності за статтею 210-1 КУпА України, а після того Позивач терміново поїхав до лікарні міста Києва, де був госпіталізований його малолітній син ОСОБА_3 .

З оскаржуваної Постанови також вбачається, що 13.02.2025 року відбулося засідання з питань надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації де розглядались заява Позивача, після розгляду якої Позивачу було надано відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

Відповідно до Виписки з медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого 20951 від 12.12.2024 наданої Комунальне некомерційне підприємство «Киівська міська дитяча лікарня №1» - ОСОБА_3 – ІНФОРМАЦІЯ_5 ,  з 07.12.2024 по 12.12.2024 перебував на стаціонарному лікуванні.

Відповідно до акту обстеження  умов проживання від 25.02.2025, позивач ОСОБА_1 вказаний батьком ОСОБА_3 – ІНФОРМАЦІЯ_5 , вони проживають та зареєстровані за вказаною адресою поряд з іншими зазначеними в акті особами.

Відповідно до відомостей отриманих з Резерв+ від 27.01.2025 ОСОБА_1   перебуває на обліку як військовозобов`язаний і його дані було оновлено вчасно, а саме – 13.07.2024.

Відповідно до ст. 235 КУпАП розгляд справ про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 210-1 КУпАП, віднесено до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, від імені яких розглядати справи мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Частиною 3 ст. 210-1 КУпАП встановлено відповідальність за вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період.

Частиною 1 ст. 210-1 КУпАП встановлено відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

Стаття 210-1 КУпАП є бланкетною, тобто є нормою непрямої дії, яка сама не встановлює правила поведінки, а має відсильний характер до інших нормативних актів.

24 лютого 2022 року відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан з 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався та діє на даний час.

Указом Президента України №69/2022 «Про загальну мобілізацію» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань оголошено проведення в Україні загальної мобілізації.

Статтею 1 Закону України «Про оборону України» визначено, що особливий період - період, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Особливий період в Україні розпочався з 17.03.2014, коли було оприлюднено Указ Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 «Про часткову мобілізацію».

Отже, на дату винесення відповідачем оскаржуваної постанови в Україні діяв особливий період, що є підставою для застосування ч.3 ст. 210-1 КУпАП.

Відповідно до абзацу 1 ч. 1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року №3543-XII, громадяни зобов`язані з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період.

Абзацами 2, 3, 4, 5 частини 10 статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-XII,передбачено, що громадяни України, які перебувають у запасі Збройних Сил України, зобов`язані: прибувати за викликом територіального центру комплектування та соціальної підтримки для оформлення військово-облікових документів (посвідчень призовника, військових квитків, тимчасових посвідчень військовозобов`язаних), проходження медичного огляду, проходити медичний огляд, виконувати військовий обов`язок у запасі, виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.

Відповідно до ст. 256 КУпАП протокол про адміністративне правопорушення повинен містити суть адміністративного правопорушення і нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення.

Згідно зі ст. 278 КУпАП орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує такі питання: чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення.

Відповідно до ст. 283 КУпАП постанова повинна містити опис обставин, установлених під час розгляду справи, зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення.

Разом з тим позивач ОСОБА_1 притягнений до адміністративної відповідальності за його неявку за викликом до ІНФОРМАЦІЯ_7 ,  для уточнення військово- облікових даних в порушення частини 1 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», порушення  вимог частини 10 статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Проте відповідно до ч.1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» громадяни зобов`язані з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці, для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду.

Тож указана норма передбачає обов`язок явки за викликом виключно з певною метою: 1) взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, 2) визначення їх призначення на особливий період, 3) направлення для проходження медичного огляду.

Так само і положення частини 10 статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», які відповідач зазначив в оскаржуваній постанові, передбачають чітко визначену мету щодо обов`язку явки за викликом. Так, з указаної норми закону вбачається, що: Громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані: прибувати за викликом

районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних та резервістів; проходити медичний огляд згідно з рішеннями комісії з питань взяття на військовий облік, комісії з питань направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки;  проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов`язок у запасі; виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.

Обов`язок явки на виклик для уточнення даних передбачають інші норми, проте ані протокол про адміністративне правопорушення, ані постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності в супереч вимогам ст. 256, 278 КУпАП на них посилань не містять. Натомість положення ч.1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», положення частини 10 статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» не передбачають обов`язку явки для уточнення даних.

Натомість позивач ОСОБА_1 перебуває на військовому обліку, вчасно оновив свої облікові дані, а саме – 13.07.2024. про що свідчать відомості з Резерв+ від 27.01.2025.

У зв`язку з цим викладені в протоколі та постанові діяння позивача не утворюють склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 210-1 КУпАП та не порушують абз. 1 ч.1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Крім того з матеріалів справи слідує, що в день явки по повісті - 11.12.2024 відповідно до змісту якої Позивач мав обов`язок року з`явитися до ІНФОРМАЦІЯ_7 , малолітній син позивача ОСОБА_3 – ІНФОРМАЦІЯ_5 , з 07.12.2024 по 12.12.2024 дійсно перебував на стаціонарному лікуванні, що є обставиною, яка позбавила позивача можливості особисто прибути у визначені пункт і строк. Тож суд відхиляє доводи відповідача про протилежне.

Відповідно до ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», поважними причинами неприбуття громадянина у строк, визначений у повістці, які підтверджені документами відповідних уповноважених державних органів, установ та організацій (державної та комунальної форм власності), визнаються, зокрема перешкода стихійного характеру, хвороба громадянина, воєнні дії на відповідній території та їх наслідки або інші обставини, які позбавили його можливості особисто прибути у визначені пункт і строк.

У разі неприбуття громадянин зобов`язаний у найкоротший строк, але не пізніше трьох діб від визначених у повістці дати і часу прибуття до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, повідомити про причини неявки шляхом безпосереднього звернення до зазначеного у повістці територіального центру комплектування та соціальної підтримки або в будь-який інший спосіб з подальшим його прибуттям у строк, що не перевищує сім календарних днів.

З матеріалів справи вбачається, що позивач перебуває на військовому обліку, вчасно уточнив свої облікові дані, щодо нього в лютому 2025 року відповідачем розглядалося питання надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації за його заявою, тобто позивач добросовісно користується покладеними на нього як правами так і обов`язками, щодо військового обліку,  тож у  відповідача не було перешкод аби уточнити усі необхідні облікові дані безпосередньо у  позивача.

Слід також зауважити, що положення абз. 2 пп. 2 п. 41 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 року №560, в першу чергу, покликане дисциплінувати військовозобов`язаних та унеможливити протиправне ухилення їх від виконання своїх обов`язків щодо належного військового обліку, натомість відсутні достатні правові та фактичні підстави для автоматичного застосування вказаної норми до військовозобов`язаних, які належним чином перебувають на військовому обліку, вчасно уточнили свої облікові дані, оскільки вони, добросовісно виконавши покладені на них обов`язки щодо військового обліку, мають правомірні та обґрунтовані підстави очікувати того, що про необхідність більш предметного чи глибокого з`ясування їх облікових даних чи уточнення інших необхідних для військового обліку обставин вони будуть повідомлені особисто, в тому числі через заявлені ними при уточненні облікових даних засоби зв`язку.

Разом з тим, відповідач  мав можливість застосувати положення примітки до ст. 210 КУпАП, в якому  зазначено  що: положення статей 210, 210-1 цього Кодексу не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов`язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи.

Наведені вище обставини свідчать про відсутність в діях позивача ОСОБА_1 складу даного адміністративного правопорушення.

В Україні відповідно до вимог Конституції України та прийнятих на її основі законів та інших нормативно-правових актів, діє правовий режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, діють правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, забезпечуються гарантії прав і свобод людини і громадянина та права і законні інтереси юридичних осіб. Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.  Тож, суд відхиляє доводи позивача, щодо того, що відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_8 не є державним органом і має статус приватної організації, водночас зауважує, що відхилення вказаного аргументу не впливає на зміст постановленого судом рішення.

Що стосується наслідків скасування постанови про притягнення його до адміністративної відповідальності то, відповідно до ч.3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Також відповідно до ст. 293 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді скарги на постанову по справі про адміністративне правопорушення перевіряє законність і обгрунтованість винесеної постанови і приймає одне з таких рішень: 1) залишає постанову без зміни, а скаргу без задоволення; 2) скасовує постанову і надсилає справу на новий розгляд; 3) скасовує постанову і закриває справу; 4) змінює захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено. Якщо буде встановлено, що постанову винесено органом (посадовою особою), неправомочним вирішувати цю справу, то така постанова скасовується і справа надсилається на розгляд компетентного органу (посадової особи).

Тож, скасування постанови та направлення справи на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи) можливе лише тоді, коли оскаржена постанова винесена органом (посадовою особою), неправомочним вирішувати цю справу.

В цьому ж випадку постанова винесена органом (посадовою особою), правомочним вирішувати цю справу, тому відсутні підстави для направлення справи на новий розгляд.

У зв`язку з цим, постанова підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі.

Відповідно до положень статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

З огляду на наведене, ураховуючи, що відповідачем правомірність свого рішення не доведено та не спростовано твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів, а також зважаючи що встановлені судом обставини свідчать про відсутність в діях позивача ОСОБА_1 складу даного адміністративного правопорушення, суд дійшов висновку про необхідність скасування постанови начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 №61 від 17.02.2025 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною 3 ст. 210-1 КУпАП та накладення на нього адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 17 000, та закриття провадження у справі про притягнення позивача до адміністративної відповідальності.

Щодо розподілу судових витрат між сторонами, суд зазначає таке.

За змістом ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За змістом частини 2  стаття 134  КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

В обґрунтування понесених витрат на правничу допомогу позивач долучив до матеріалів справи: Угоду № б/н про надання правової допомоги від 20.12.2024, додаткова угода №1 до Договору № б/н  від 20.12.2024 про надання правової допомоги, квитанцію до прибуткового касового ордеру №2007 від 20.12.2024, акт прийому передачі грошових коштів від 20.12.2024, акт приймання – передачі виконаних робіт до Договору № б/н  від 20.12.2024 від 23.12.2024.

Суд наголошує, що не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Щодо співмірності витрат на правову допомогу слід ураховувати позицію ВС від 01.09.2020 р. у справі № 640/6209/19, відповідно до якої розмір відшкодування судових

витрат повинен бути співрозмірним із ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також суд має враховувати критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Суд зауважує, що справа не входить до категорії складних та розглядалась у спрощеному провадженні.

З огляду на обставини справи, співмірність винагороди за надані юридичні послуги зі складністю справи, ціну позову, час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт, тривалість судового розгляду, значення справи для сторін, суд вважає, що розмір витрат позивача є непропорційним до предмету позову, вартість послуг є вочевидь завищеною, тому наявні підстави для часткового їх відшкодування відповідачем, в сумі 1 000,00 грн., що відповідатиме обсягу наданих послуг та вимогам розумності та справедливості. В решті вимог слід відмовити.

Разом з тим,  з  відповідача на користь позивача належить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 судовий збір у розмірі 605,60 грн.

Керуючись ст. ст. 2, 6, 9, 77, 79, 132, 139, 241-246, 286, 293 КАС України, суд, 

                                                              ухвалив:

Адміністративний позов задовольнити.

Постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 №61 від 17.02.2025 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною 3 ст. 210-1 КУпАП та накладення на нього адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 17 000 (сімнадцять тисяч) гривень 00 (нуль) копійок – скасувати.

Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною 3 ст. 210-1 КУпАП - закрити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 судовий збір у розмірі 605 (шістсот п`ять ) гривень 60 (шістдесят) копійок.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 1000 (одна тисяча) гривень 00 (нуль) копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом 10-ти днів з дня проголошення рішення суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 );

Представник позивача: Адвокат Слободенюк Галина Миколаївна (01032, м. Київ, вул. Саксаганського 123, оф. 12,  РНОКПП НОМЕР_2 );

Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_9 ( АДРЕСА_3 ; ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).

Повний текст рішення складено 07.05.2025.

Суддя І.В. Федорчук