Є.у.н.с.512/217/25

Провадження №2/512/215/25

"05" травня 2025 р.                                                                        с-ще Саврань

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Савранський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді Брюховецького О.Ю.,

за участю секретаря Тімановського А.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Акціонерного товариства "АКЦЕНТ-БАНК" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

18.03.2025 представник позивача Шкапенко О.В. звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому просив стягнути з відповідача на користь банку 37375,55 грн заборгованості за кредитним договором №АВН0Т155101641970332797 від 12.01.2022, в тому числі заборгованість за тілом кредит в сумі 25786,72 грн, заборгованість за процентами – 11588,83 грн, а також судові витрати в розмірі 2422,40 грн.

Позов обґрунтовано тим, що відповідно до Анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг №АВН0Т155101641970332797 від 12.01.2022 відповідач ОСОБА_2 отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку в розмірі 30000,00 грн. на 10 місяців зі сплатою процентів 75,00 щорічно та комісії в розмірі 0,00. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана ним Анкета-Заява про приєднання до Умов та Правил банківських послуг у А-банку та правилами і Тарифами, які викладені на банківському сайті складає між ним та банком договір, що підтверджується підписом у заяві.

Позивач просить задовольнити позовні вимоги і стягнути з відповідача вищевказану заборгованість і судові витрати.

Ухвалою Савранського районного суду Одеської області від 21.03.2025 вбачається, що вказаний позов залишений без руху, а позивачу надано строк на виправлення недоліків (а.с.33-35).

02.04.2025 до суду надійшла заява представника позивача за довіреністю – Россохи О.В. про усунення недоліків (а.с.36).

Ухвалою Савранського районного суду Одеської області від 03.04.2025 по цивільній справі за позовною заявою представника позивача АТ «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відкрито провадження та прийнято рішення про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін 05.05.2025 за наявними у ній матеріалами; запропоновано відповідачу протягом п`ятнадцяти днів із дня вручення йому даної ухвали подати відзив на позовну заяву, а також всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову.

Одночасно сторонам було роз`яснено, що відповідно до частини п`ятої статті 279 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) за клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, та зазначено строки подання такого клопотання.

Вказаною ухвалою суду відповідачу запропоновано надати у строк 15 днів з дня вручення ухвали відзив на позовну заяву, а також встановлено позивачу та відповідачу строк протягом 5 днів з дня отримання відзиву та, відповідно, відповіді на відзив для подання відповіді на відзив та заперечення на відповідь на відзив.

Сторони були належним чином повідомлені про дату, час та місце проведення розгляду справи.

Копія позовної заяви з додатками були надіслані відповідачу за адресою, що вказана в позові.

Згідно відповіді №1215262 від 20.03.2025 відповідач значиться зареєстрованим за адресою, що вказана у позові, а саме АДРЕСА_1 (а.с. 32).

Представник позивача надав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності, на позовних вимогах наполягає, з підстав зазначених в позовній заяві, проти заочного розгляду не заперечує (а.с.5- на звороті).

ОСОБА_2 в судове засідання призначене на 05.05.2025 не з`явився, повідомлявся належним чином, до суду повернувся конверт з відміткою Укрпошти про те що «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с.44).

Також, інформація про час та місце розгляду справи була розміщена на веб-сайті «Судова влада» в розділі «Найближчі слухання».

Отже, судом вжиті належні заходи для повідомлення відповідача про розгляд справи та реалізації ним права судового захисту своїх прав та інтересів.

Таким чином, правом подати відзив відповідач Мітов Сергій. не скористався.

До суду не надходило клопотань сторін про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

Разом з тим, Верховний Суд у постанові від 18.03.2021 у справі №911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, в даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б).

За висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 10.05.2023 у справі №755/17944/18, довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв`язку «відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони, зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки.

Згідно з частиною 8 статті 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За заявою позивача суд ухвалив - розглядати справу в заочному порядку відповідно до статті 280 ЦПК України, на підставі наявних у справі доказів.

Перешкод для здійснення розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження та вирішення справи і ухвалення судового рішення за наявними матеріалами судом не встановлено.

Відповідно до вимог частини другої статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу суд не здійснює.

Повно та всебічно проаналізувавши матеріали цивільної справи, суд встановив такі обставини справи та визначені відповідно до них правовідносини.

Суд встановив, що 31.01.2010 відповідач підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, в якій вказав, що ознайомився з "Умовами та Правилами надання банківських послуг", "Правилами користування платіжною карткою" та "Тарифами Банку" (а.с.7).

Згідно заяви ОСОБА_1 від 29.01.2021 вбачається, що останній погоджується на використання удосконаленого електронного підпису відповідно до умов правил надання банківських послуг шляхом ведення ОТР-пароля 0232 (а.с.8).

З паспорту споживчого кредиту «Швидка готівка» вбачається, сума ліміту кредиту становить 30000,00 грн., строк кредитування – 6 місяців, процентна ставка відсотків річних 75, загальні витрати за кредитом – 6904,65 грн., орієнтовна загальна вартість кредиту – 36904,65 грн.

Разом з тим, з вказаного споживчого паспорту вбачається, що відповідачем накладено електронний підпис за допомогою відкритого ключа (а.с.9 на звороті).

Відповідно до заяви про надання послуг «Швидка готівка» від 12.01.2022 вбачається, що номер платіжної картки на яку зараховується сума кредиту – 5375235108262351. Крім того, з вказаної заяви вбачається, що загальна сума до повернення з урахуванням суми кредиту, відсотків та комісій становить 36904,65 грн. (а.с.10).

Згідно таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит загальна вартість кредиту становить 36904,65 грн, а реальна річна ставка 109,08 % (а.с.11).

З розрахунку заборгованості за договором №АВН0Т155101641970332797 від 12.01.2022, укладеного між позивачем та відповідачем вбачається, що станом на 18.03.2025 у ОСОБА_1 перед Ат «Акцент-Банк» існує заборгованість у сумі 37375,55 грн.(25786,72 грн. – заборгованість по тілу кредиту, 11588,83 грн. – заборгованість за процентами) (а.с.12).

В матеріалах справи міститься меморіальний ордер №TR.21381017.15686.65455 від 12.01.2022 згідно якого, вбачається про видачу кредиту на суму 30000,00 грн. (а.с.13).

З виписки по кредиту ОСОБА_1 від 18.03.2025 вбачається, що заборгованість на кінець періоду становить 37375,55 грн. (а.с.14).

За правилами частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Вирішуючи цивільно-правовий спір, що виник між сторонами, суд виходить з такого.

Відповідно до статті 509 ЦК України між сторонами виникло зобов`язання - правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку.

Згідно з частиною першою статті 634 ЦК України договором про приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Згідно зі статтею 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ "А-БАНК).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

На підставі частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на мовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

На підставі частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Визначення поняття зобов`язання міститься у частині 1 статті 509 ЦК України.

Відповідно до цієї норми зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Таке визначення розкриває сутність зобов`язання як правового зв`язку між двома суб`єктами (сторонами), відповідно до якого на одну сторону покладено обов`язок вчинити певну дію (певні дії) чи утриматись від її (їх) здійснення; іншій стороні зобов`язання надано право, що кореспондує обов`язку першої. Обов`язками боржника та правами кредитора вичерпується зміст зобов`язання (стаття 510 ЦК України).

Згідно з нормою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За правилами статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як "строк дії договору", так і "строк (термін) виконання зобов`язання" (статті 530, 631 ЦК України).

На підставі частини 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до статей 1054, 1049 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти у строк та в порядку, що встановлені договором.

За правилами статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.

Згідно з частиною 1 статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Отже, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Вирішуючи спір в частині стягнення з відповідача заборгованості по відсоткам за користування кредитом, суд виходить з того, що анкета-заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, підписана відповідачем, не містить умов щодо нарахування та сплати зазначених сум (а.с. 7), а Витяг з Умов та правил надання банківських послуг з підписом відповідача, на які посилається банк, матеріали справи не містять.

Неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (https://a-bank.com.ua/terms) неодноразово змінювалися самим АТ "АКЦЕНТ-БАНК" в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві конкретної домовленості сторін про сплату визначеного розміру відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Умови не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Великою Палатою Верховного Суду 3 липня 2019 року у справі № 342/180/17 винесена постанова про застосування норм права у подібних правовідносинах, якою суд керується при вирішенні даної справи.

У вищезазначеній Постанові Великої Палати Верховного Суду вказано на те, що з урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

При цьому, згідно з частиною 6 статті 81 ЦПК України, доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях.

Крім того, суд зазначає, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95, § 61,). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії», заява № 76943/11, § 123).

Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції», заява № 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «S. W. проти Сполученого Королівства», заява № 20166/92, § 36).

З огляду на те, що принцип верховенства права передбачає наявність правової визначеності, суд вважає, що Умови та правила надання банківських послуг, на які посилається представник позивача та які відсутні в матеріалах справи, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 12.01.2022 шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.

Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів».

Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону України "Про захист прав споживачів" споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.

Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно- правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, суд зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем АТ "АКЦЕНТ-БАНК" дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.

Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

Суд звертає увагу, що згідно розрахунку заборгованості, наданого представником позивача, вбачається, що за договором №АВН0Т155101641970332797 від 12.01.2022, укладеного між позивачем та відповідачем - станом на 18.03.2025 у ОСОБА_1 перед АТ «Акцент-Банк» існує заборгованість у сумі 37375,55 грн.(25786,72 грн. – заборгованість по тілу кредиту, 11588,83 грн. – заборгованість за процентами) (а.с.12).

Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтями 525, 526, 546 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання. (ч. 2 ст. 615 ЦК України)

Згідно із статті 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У відповідності до статті 598 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У разі невиконання позичальником обов`язків, встановлених договором позики, щодо забезпечення повернення позики, а також у разі втрати забезпечення виконання зобов`язання або погіршення його умов за обставин, за які позикодавець не несе відповідальності, позикодавець має право вимагати від позичальника дострокового повернення позики та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу, якщо інше не встановлено договором (ст. 1052 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Позивачем заявлено вимоги, зокрема, і про стягнення процентів за кредитом.

Однак у анкеті заяві про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, яка підписана як співробітником банку так і ОСОБА_3 , процентна ставка не зазначена.

Позивач, обґрунтовуючи право нарахування відсотків, у тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за кредитним договором, посилався на витяг з Умов а правил надання банківських послуг у АТ «Акцент- банк» розміщеного на сайті банку, як невід`ємну частину кредитного договору.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з Умов та прави надання банківських послуг розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву про приєднання, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.

Аналіз викладеного свідчить про неможливість застосування до вказаних правовідносин правил частини 1 статті 634 ЦК України, оскільки умови та правила надання банківських послуг у АТ «Акцент банк», могли неодноразово змінюватися самим АТ «Ацент банк» з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду з вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Тарифи та умови обслуговування фізичних осіб в АТ «Ацент банк» при наданні банківських послуг у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

Крім того, витяг з Умов та правил надання банківських послуг відсутній в матеріалах справи.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу умови та правила банківських послуг, відсутність у заяві домовленості сторін про сплату процентів за користування кредитними коштами, надані банком тарифи та умови обслуговування фізичних осіб при наданні банківських послуг щодо карткових продуктів не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного з відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Зазначений висновок узгоджується з висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року в справі № 342/180/17.

Щодо паспорту споживчого кредиту, який надано позивачем.

Термін «паспорт споживчого кредиту» визначається у Закону України «Про споживче кредитування» в розділі II «Інформаційне забезпечення договору про споживчий кредит та дії, що передують його укладенню» та у Додатку 1 зі стандартизованою формою такого паспорта. Приписи про умови договору про споживчий кредит, його форму, порядок укладення та розірвання визначені у розділі ІІІ «Договір про споживчий кредит» цього Закону.

До укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту. Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у Додатку 1 до цього Закону, у письмовій формі (у паперовому вигляді або в електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством) із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з частиною третьою цієї статті (частина друга статті 9 Закону України «Про споживче кредитування», чинного на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 1734-VIII)).

З огляду на ці приписи паспорт споживчого кредиту є довідкою для споживача про умови кредитування, з якими банк зобов`язаний його ознайомити для прийняття споживачем усвідомленого рішення про наступне укладення кредитного договору.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 червня 2021 року у справі № 201/10403/19 вказано, що положення Закону № 1734-VIII допускають те, що укладення договору про споживчий кредит може бути пов`язане з необхідністю отримання споживачем додаткових чи супутніх послуг кредитодавця або третіх осіб, але вимагають, щоби відомості про це були відображені у паспорті споживчого кредиту, з яким кредитодавець має ознайомити позичальника у письмовій формі до укладення договору про споживчий кредит. Інформація про наслідки прострочення виконання зобов`язань зі сплати платежів, зокрема розмір неустойки, процентної ставки, інших платежів, які застосовуються чи стягуються за невиконання зобов`язання за договором про споживчий кредит, має бути зазначена у такому договорі.

Враховуючи, що Паспорт споживчого кредиту є інформацією, тобто довідкою для споживача, дана інформація, яка зазначена у паспорті, не може бути взята судом до уваги як доказ підтвердження конкретних умов кредитування.

Отже, підстав для стягнення відсотків не вбачається, оскільки позивачем не надано суду належних та допустимих доказів того, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами.

Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ "АКЦЕНТ-БАНК" не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, суд приходить до висновку, що банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

Давши мотивовану оцінку кожному аргументу, наведеному представником позивача в позовній заяві, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, виходячи з принципів розумності, виваженості та справедливості, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог частково, а саме в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту в розмірі 25786,72 грн.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 2422,40 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 18.03.2025 (а.с. 1).

Тому, з відповідача, в силу частини першої статті 141 ЦПК України, необхідно стягнути на користь позивача документально підтверджені судові витрати пропорційно до задоволених позовних вимог в сумі 1671,29 грн. (25786,72 грн. х 2422,40 грн. / 37375,55грн.)

На підставі викладеного, керуючись статтями 4, 10, 12, 13, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 89, 141 ,259, 263 ,264, 265, 280-289 ЦПК України, –

УХВАЛИВ:

Цивільний позов акціонерного товариства "АКЦЕНТ-БАНК" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ) на користь акціонерного товариства "АКЦЕНТ-БАНК" код ЄДРПОУ 14360080, що знаходиться за адресою: 49074, м. Дніпро, вул. Батумська, буд. 11, на рахунок № НОМЕР_2 , МФО - 307770 заборгованість за тілом кредиту в сумі 25786 (двадцять п`ять тисяч сімсот вісімдесят шість) грн. 72 коп., а також судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 1671 (одна тисяча шістсот сімдесят одна) грн 29 коп.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення є заочним і може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Відповідач, якому рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку для подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, воно може бути оскаржене відповідачем в загальному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Рішення може бути оскаржене позивачем шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом зазначених вище строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя: О.Ю. Брюховецький