ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2025 рокуСправа №160/185/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді                                                   Ремез К.І.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, третя особа: ІНФОРМАЦІЯ_1  про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

УСТАНОВИВ:

03.01.2025 засобами поштового зв`язку до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, третя особа: ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якій просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області ЄДРПОУ 20490012 від 27.08.2024 № 045650003399 про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах від 19.08.2024;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області ЄДРПОУ 20490012 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_1 , про призначення пенсії за віком на пільгових умовах від 19.08.2024, зарахувавши до його страхового стажу період роботи з 18.06.1984 по 17.07.1986;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області ЄДРПОУ 20490012 зарахувати до пільгового стажу період роботи ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_1 з 28.12.2000 по 10.11.2001;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області ЄДРПОУ 20490012 зарахувати в пільговому (кратному) обчисленні періоду проходження ОСОБА_1 ІПН НОМЕР_1 строкової військової служби з 20.10.1981 по 31.10.1983 в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, із розрахунку один рік за один рік і шість місяців;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області ЄДРПОУ 20490012 призначити ОСОБА_1 ІПН НОМЕР_1 пенсію за віком на пільгових умовах з пропорційним зменшенням пенсійного віку.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він звернулася до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, проте, відповідач відмовив у призначенні пільгової пенсії, у зв`язку з недосягненням пенсійного віку, посилаючись на пункт 2 частини другої статті 114 Закону.

Позивач посилається на те, що набуття ним права на призначення згаданої пенсії підтверджується Рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020, яким зміни до пункту «б» статті 13 Закону № 1788-ХІІ щодо збільшення пенсійного віку, внесені Законом № 213-VІІІ, були визнані неконституційними.

Також, позивач зазначив, що пенсійним органом протиправно та необґрунтовано не зараховано періоди його роботи до пільгового стажу за Списком №2 та не весь страховий стаж.

07.01.2025 ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду позовна заява залишена без руху для надання документа про сплату судового збору або документи, які підтверджують право для звільнення від сплати судового збору.

16.01.2025 на адресу суду від позивача надійшло клопотання про долучення  квитанції про сплату судового збору.

20.01.2024 ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито провадження справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

В обґрунтування відзиву відповідач зазначив, що позивач звернувся з заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, за принципом екстериторіальності заяву розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області. При визначенні прав на пенсію по списку №2 позивачу зараховано пільговий стаж у подвійному розмірі та складає 17 років 2 місяців 14 днів. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №045650003399 від 27.08.2024  відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за списком №2. Позивач не погодився з рішенням про відмову в призначенні пенсії на пільгових умовах за Списком №2.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.01.2054 відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

08.02.2025 за допомогою підсистеми Електронний суд надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначає, що позов є необґрунтованим та не підлягає задоволенню оскільки позивачу не зараховано пільговий стаж, та йому потрібно додатково надати уточнюючі довідки для підтвердження пільгового стажу.

17.02.2025 від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач наполягає на задоволенні позовних вимог.

Відповідно до частини п`ятої та восьмої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Згідно з частиною п`ятою статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення у порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.

Згідно із ч. 6 ст. 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно положень ст. 126 КАС України відповідач є належно повідомленим про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом.

Дослідивши повно і всебічно письмові докази, які містяться в матеріалах справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Судом встановлено, що 19.08.2024 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії на пільгових умовах за списком № 2 відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Зазначена заява позивача за принципом екстериторіальності розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №045650003399 від 27.08.2024 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Зазначено, що вік заявника 61 рік 00 місяців 05 днів. Страховий стаж становить 17 років 02 місяці 14 днів, пільговий стаж становить 11 років 10 місяць 05 днів.

За доданими документами до страхового та пільгового стажу зараховано всі періоди.

Згідно поданих документів право на пенсійну виплату на пільгових умовах відсутнє.

Не погоджуючись із такими діями відповідача, позивач і звернулась до суду із даною позовною заявою.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Частиною другою пунктом 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) визначено, що на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Натомість згідно з пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-XII в чинні редакції, згідно із висновками рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року N 1-р/2020, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи:

б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:

чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;

жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, суд доходить висновку, що вони явно суперечать один одному.

Суд звертає увагу, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ, а не Закону № 1058-ІV.

Отже, суд доходить висновку, що доводи та твердження пенсійного органу щодо не призначення позивачу пенсії з підстави недосягнення ним 27 років 6 місяців страхового стажу, визначеного пунктом 2 частини другої статті 114 Закону № 1058-ІV є необґрунтованими та безпідставними.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 у справі №360/3611/20.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити і про таке.

Відповідно до статті 62 Закону України Про пенсійне забезпечення основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).

Відповідно до п. 1 зазначеного Порядку № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

За змістом приписів пункту 20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим і м. Севастополі, спеціальний трудовий стаж може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

З аналізу наведених законодавчих приписів, зокрема, ст.62 Закону №1788-XII та п.1 Порядку №637, слідує, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Як встановлено судом, позивач зазначає про незгоду із не зарахуванням пенсійним органом до пільгового та страхового стажу періодів його роботи та проходження строкової військової служби в пільговому (кратному) обчисленні.

Дослідивши надані документи, судом встановлено, що позивачу не зараховано певні періоди роботи до спеціального стажу, що надає право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 та до страхового стажу, а саме,  період: строкової військової служби з 20.10.1981 по 31.10.1983 в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, періоди роботи: з 18.06.1984 по 17.07.1986, з 28.12.2000 по 10.11.2001.

Відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зі змісту вказаної норми встановлено, що суд при розгляді справи обмежений предметом та обсягом заявлених позовних вимог та не може застосовувати інший спосіб захисту ніж той, що зазначив позивач у позовній заяві. Водночас суд може вийти за межі правового обґрунтування, зазначеного у позовній заяві, якщо вбачає порушення інших приписів ніж ті, про які йдеться у позовній заяві.

Вихід за межі позовних вимог можливий у справах за позовами до суб`єктів владних повноважень, при цьому вихід за межі позовних вимог повинен бути пов`язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна вимога.

Верховний Суд України у пункті 3 постанови Пленуму від 18.12.2009 № 14 "Про судове рішення" роз`яснив, що вихід за межі позовних вимог - це вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. З цього випливає, що вихід за межі позовних вимог можливий за наступних умов: лише у справах за позовами до суб`єктів владних повноважень, оскільки лише в цьому випадку відбувається захист прав та інтересів позивача; повний захист прав позивача неможливий у спосіб, про який просить позивач. Повнота захисту полягає в ефективності відновлення його прав; вихід за межі позовних вимог повинен бути пов`язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна заява.

Враховуючи позицію Верховного суду України та керуючись частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вбачає підстави для виходу за межі позовних вимог виключно з метою ефективного захисту прав позивача.

А тому, суд вважає за необхідне дослідити підстави для зарахування/не зарахування періодів роботи позивача: що надає право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 та до страхового стажу, а саме,  період: строкової військової служби з 20.10.1981 по 31.10.1983 в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, періоди роботи: з 18.06.1984 по 17.07.1986, з 28.12.2000 по 10.11.2001, що можуть надати йому право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2.

Щодо неврахування страхового стажу період роботи з 18.06.1984 по 17.07.1986.

Судом встановлено на підставі трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 (записи №7-№8), що ОСОБА_1 працював на посаді тренера по боротьбі дзюдо за період з 18.06.1984 по 17.07.1986.   

Щодо не зарахування до пільгового стажу період роботи ОСОБА_1 з 28.12.2000 по 10.11.2001.

Судом встановлено на підставі трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 (записи №15-№16), що ОСОБА_1 працював в Акціонерному товаристві «Дніпропетровський трубний завод» за період з 25.04.2000 по 10.11.2001, однак відповідач частково не врахував даний стаж, оскільки наявна перерва між атестаціями робочих місць.

Суд зазначає, що обов`язок атестації робочих місць покладається на роботодавця.

Основним документом, що підтверджує пільговий стаж роботи працівника з огляду на положення статті 48 Кодексу законів про працю України, статті 62 Закону №1788-ХІІ та пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, є трудова книжка.

Положеннями пункту 3 Порядку № 637, передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

При цьому відповідно до пункту 20 Порядку № 637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників та у такій довідці повинно бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. Додатково в довідці наводяться стосовно жінок, які працюють доярками (операторами машинного доїння), свинарками-операторами на підприємствах сільського господарства (в тому числі в колгоспах) про виконання встановлених норм обслуговування.

У спірний період роботи позивача діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства Юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29.07.93 (далі Інструкція № 58).

За приписами пункту 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 № 58 (далі - Інструкція № 58), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.93 р. за № 110, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Згідно до пункту 1 Інструкції № 58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

До трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

Відповідно до п. 2.4 Інструкції № 58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Відповідно до п. 2.6. Інструкції № 58, у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.

Пунктом 2.14 Інструкції № 58 визначено, що якщо працівник має право на пенсію за віком на пільгових умовах, запис у трудовій книжці робиться на підставі наказу, виданого за результатами атестації робочих місць, і має відповідати найменуванню Списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення. Показники, зазначені у цих Списках обов`язково повинні бути підтверджені у карті оцінки умов праці робочого місця за результатами атестації і можуть записуватись у дужках.

Згідно з п. 4.1 Інструкції № 58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Зміст викладених норм свідчить про те, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку.

Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб.

Отже, позивач, як особа на яку не покладено обов`язку щодо організації ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок та проводити атестацію робочих місць, не може нести відповідальність за неправильність, неточність або неповноту внесених до її трудової книжки відомостей, а тому, невірне заповнення трудової книжки не може бути підставою для відмови пенсійного органу у зарахуванні страхового стражу, результатом чого стало обмеження належного соціального захисту громадянина.

Наведене узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.

Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 06.02.2018 по справі № 677/277/17, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для зазначеної у такій трудовій книжці особи.

Трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.

Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

Такий правовий висновок викладено Верховним Судом в постанові від 21 січня 2020 року у справі № 640/4469/17.

На підставі статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 10 Порядку застосування списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженому наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18 листопада 2005 року № 383(далі - Порядок № 383) для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637(далі - Порядок № 637).

Згідно з пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993  № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Як визначено пунктом 20 Порядку № 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Тобто, надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації вимагається в двох випадках:

1) відсутність трудової книжки;

2) відсутність в трудовій книжці відомостей, які визначають право на пенсію на пільгових умовах.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20 лютого 2018 року у справі № 234/13910/17 та від 7 березня 2018 року у справі № 233/2084/17.

Записи в трудовій книжці позивача виконані без перекреслень, виправлень, чітким правописом, у чіткій послідовності та відповідності дати, номеру запису з посиланням на відповідний наказ, на підставі якого внесений відповідний запис, і завірені печаткою роботодавця, тобто здійснені відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року № 58.

Отже, займана Списку №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого постановою КМУ від 11 березня 1994 року №162.

Щодо незарахування в пільговому (кратному) обчисленні періоду проходження ОСОБА_1 ІПН НОМЕР_1 строкової військової служби з 20.10.1981 по 31.10.1983 в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, із розрахунку один рік за один рік і шість місяців;

Судом встановлено на підставі Довідки РС-право та Листа ІНФОРМАЦІЯ_2 від 06.10.2023 №4/3889, що позивач проходив строкову військову службу у в/ч НОМЕР_3 курсантом у період з жовтня 1981 року по червень 1982 року, у в/ч НОМЕР_4 командиром відділення з червня  1982 по жовтень 1983, 31 жовтня 1983 року Наказом МО СРСР №231 від 27.09.1983 мобілізован, але зазначено, що адреси військових частин № НОМЕР_3 та № НОМЕР_4 не має можливості надати, оскільки відсутня особова справа на зберіганні у ІНФОРМАЦІЯ_3 , тобто даний факт свідчить, що позивач у періоді з 20.10.1981 по 31.10.1983 проходив військову службу, але військовий квиток відсутній у позивача оскільки втрачений про що свідчить витяг з ЄРДР за номером кримінального провадження 12019040690003055 від 24.09.2019 та листом Дніпровського відділу поліції Новокайдацького відділення поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області  від 08.08.2019 № 453/243060.

Також, позивачем надано поштовий конверт на якому значиться, що позивачем ОСОБА_2 було отримано листа від ОСОБА_3 та зазначено адреса отримувача ОСОБА_2 (мовою оригіналу): АДРЕСА_1 -.

Зазначені обставини свідчать про наявність достатніх та необхідних правових підстав для зарахування періодів роботи з 20.10.1981 по 31.10.1983 до страхового із застосуванням пільгового коефіцієнту - один рік за один рік і шість місяців.

Пільгове обчислення страхового стажу провадиться на підставі трудової книжки, або письмового трудового договору, або довідки, в яких зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та користування пільгами, передбаченими нормативно-правовими актами. У наданих позивачем для призначення пенсії документах, зазначені підстави для зарахування пільгового періоду з 20.10.1981 по 31.10.1983 в півторакратному розмірі. Зважаючи на зазначене, при розрахунку страхового стажу цей період повинен бути зарахований з коефіцієнтом 1,5, тобто, у півторакратному розмірі.

Згідно з абзацом 1 частини 2 цієї статті страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Приписами ст.56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

До стажу роботи зараховується також: будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків; військова служба.

Відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», яка встановлює порядок підтвердження стажу роботи, основним документом, що підтверджує даний стаж, є трудова книжка. Збирання або подання інших документів для підтвердження стажу роботи законом не передбачені.

Зазначеній нормі відповідає п.1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою КМУ «Порядок підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній» від 12.08.1993 року № 637, а саме основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Як передбачено п. 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Згідно з пунктом 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 року, при прийманні документів орган, що призначає пенсію: перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності). Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Згідно зі статтею 101 Закону України "Про пенсійне забезпечення" органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі. Підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам або державі внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також за видачу недостовірних документів, і відшкодовують її.

Згідно із частиною 3 статті 44 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Отже, пенсійний орган в силу діючого законодавства наділений повноваженнями вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Однак, Пенсійний фонд не здійснив жодних заходів, щодо витребовування та перевірки необхідних документів для призначення пенсії.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання призначити пенсію за віком на пільгових умовах, суд враховує таке.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права, з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Окрім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі «Hasan and Chaush v. Bulgaria» № 30985/96).

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково, вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що задоволення зазначеної позовної вимоги буде втручанням в дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень та прийняттям рішення замість нього, що не входить до компетенції суду.

Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Таким чином, належним способом захисту прав позивача у цій справі є зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 від 19.08.2024, з урахуванням висновків суду.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Отже, інші доводи сторін не потребують правового аналізу, оскільки не мають вирішального значення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно з ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовної заяви.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно з ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Керуючись ст. ст.  9,  241-246,  250,  251,  257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області  (69057, м.Запоріжжя, просп. Соборний, 158-Б, код ЄДРПОУ 20490012), третя особа: ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання  протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 27.08.2024 № 045650003399 про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах від 19.08.2024.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах від 19.08.2024, зарахувавши до його страхового стажу період роботи з 18.06.1984 по 17.07.1986.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати до пільгового стажу період роботи ОСОБА_1 , з 28.12.2000 по 10.11.2001.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати в пільговому (кратному) обчисленні періоду проходження ОСОБА_1 строкової військової служби з 20.10.1981 по 31.10.1983 в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, із розрахунку один рік за один рік і шість місяців.

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в  строки, передбачені статтею  295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя                                                     К.І. Ремез