ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

7 травня 2025 року                                                           м. Чернівці

справа № 726/2806/24

провадження 22-ц/822/391/25

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого        Перепелюк І. Б.

суддів: Лисака І.Н., Литвинюк І.Н.

       секретар Факас А.В.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» на рішення Садгірського районного суду м.Чернівців від 26 лютого 2025 року в цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» до  ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

встановив:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» звернулось в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позов обґрунтовано наступним. Відповідно до Кредитного договору №3620-2373-1 від 14.12.2023 року, укладеного між ТОВ «ФК «Процент» та ОСОБА_1 , відповідач отримала кредит у розмірі 4000,00 грн. строком на 365 днів ( до 13.12.2024 року), шляхом переказу на платіжну карту № НОМЕР_1 емітовану АТ «Універсал Банк» зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 3,5 % від суми кредиту за кожен день користування ( 1277,5 % річних).

Кредитний договір був укладений в електронному вигляді шляхом реєстрації відповідача на веб – сайті в мережі Інтернет https:procent.com.ua та підписаний електронним підписом з одноразовим ідентифікатором, відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».

Електронний підпис з одноразовим ідентифікатором 175319 направлявся відповідачці 14.12.2023 року о 17:35:46 год. шляхом надсилання повідомлення на мобільний номер НОМЕР_2 , який зазначений в Кредитному договорі та ІТС.

Після укладення кредитного договору, відповідачці 14.12.2023 року були направлені кредитні кошти на платіжну карту НОМЕР_1 , емітовану АТ «Універсал Банк», що підтверджується чеком.

Відповідно до п.1.2. Кредитного договору, позивач нараховує відсотки за користування кредитом в розмірі 3,5 % від суми кредиту за кожен день користування (1277,5 % річних).

Строк надання кредиту відповідно до п.1.3 Кредитного договору становить 20 днів.

Відповідно до п.1.3 періодичність платежів зі сплати процентів кожні 20 днів, що відображено в Додатку №1 до Кредитного договору.

У зв`язку з порушенням відповідачкою зобов`язань за кредитним договором, заборгованість по нарахованим та несплаченим процентам станом на 30.08.2024 року становить 36 400,00 грн. за період з 14.12.2023 року по 30.08.2024 року, що нараховані відповідно до п.1.2. Кредитного договору за ставкою 3,5 % за кожен день користування кредитом ( 1277,5% річних) та графіку платежів.

Позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Процент», заборгованість за Кредитним договором №3620-2373-1 від 14.12.2023 року по нарахованим та несплаченим процентам у розмірі 36400,00 грн. за період з 14.12.2023 року по 30.08.2024 року.

Стягнути з ОСОБА_1 3028,00 грн. судового збору та 10 000,00 грн. витрат на правничу допомогу.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішення Садгірського районного суду м.Чернівців від 26 лютого 2025 року позов ТОВ «Фінансова компанія «Процент» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Процент» заборгованість за Кредитним договором №3620-2373-1 від 14.12.2023 року по нарахованим та несплаченим процентам у розмірі 11 400 грн., 948,07 грн. судового збору та 3131,00 грн. витрат на правничу допомогу.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ТОВ «Фінансова компанія «Процент» просить скасувати рішення Садгірського районного суду м.Чернівців від 26 лютого 2025 року та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги ТОВ в повному обсязі.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Процент» понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000 грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 4542,00 грн. за подання апеляційної скарги.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

В апеляційній скарзі  ТОВ «Фінансова компанія «Процент», вважає що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, а висновки викладені у рішенні не відповідають фактичним обставинам.

Звертає увагу суду на те, що будь-які зміни до умов договору №3620-2373-1 від 14.12.2023 року не вносилися. Посилаючись на ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» та з врахуванням п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №3498-ІХ зазначає, що строк дії Кредитного договору не продовжувався (не укладались договори про продовження строку дії), отже положення про те, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати 1%, на даний Кредитний договір не поширюється. Вважає, що сума 10 000,00 грн. за надання правничої допомоги є співмірною із складністю справи та підлягає стягненню.

Мотивувальна частина

Обставини справи, встановлені судом

Судом встановлено, що 14.12.2023 року між ТОВ «Фінансова компанія «Процент» та ОСОБА_1 укладений Кредитний договір №3620-2373-1, згідно якого позивач надав відповідачці кредитні кошти в сумі 4000,00 грн. Процентна ставка за користування Кредитом становить 3,5 % від суми кредиту за кожний день (річна процентна ставка становить 1277,50 % ), строк   дії договору становить 365 днів, періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 20 днів.

Позичальник належним чином виконав умови договору,   що підтверджується квитанцією №704152636 від 14.12.2023 року про перерахунок кредитних коштів 4 000,00 грн. на картку зазначену відповідачкою № НОМЕР_3 за договором №3620-2373-1 від 14.12.2023 року.

Із розрахунку заборгованості встановлено, що станом на 30.08.2024 року загальна сума заборгованості ОСОБА_1 за Договором №3620-2373-1 від 14.12.2023 року становить 40 400,00 грн.,   яка складається з :

- строкова заборгованість за сумою кредиту 4000,00 грн.;

- прострочена заборгованість по несплаченим процентам за користування кредитом 36 400,00 грн.

На виконання ухвали Садгірського районного суду м.Чернівців від 10.12.2024 року надано суду інформацію про те, що платіжна картка № НОМЕР_4 була емітована банком на ім`я ОСОБА_1 . Номер телефону, на який відправлялась інформація про підтвердження здійснення операцій за платіжною карткою № НОМЕР_5 в період з 14.12.2023 року по 19.12.2023 року - +380990731226.

Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Згідно з ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи викладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали цивільної справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції посилаючись на Закони України «Про електронну комерцію», «Про захист прав споживачів», «Про споживче кредитування» вважав, що договір №3620-2373-1 між ТОВ «ФК «Процент» та ОСОБА_1 було укладено 14.12.2023 року на умовах зі сплатою процентів 3,5 % в день, а Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» N 3498-IX який регулює денну процентну ставку, яка не може перевищувати 1 % набрав чинності 24.12.2023 року, тобто після укладення договору, тому слід позовні вимоги задовольнити частково та стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Процент» заборгованість зі сплати відсотків по Кредитному договору №3620-2373-1 від 14.12.2023 року в розмірі 11 400 грн.

Колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Принцип свободи договору як один із загальних засад цивільного законодавства декларується в ст. 3 ЦК України.

Підстави виникнення цивільних прав та обов`язків визначені в ст.11 ЦК України, зокрема з договорів та інших правочинів.

Згідно ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Так, відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно ст. 6, з ч.1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Абзац другий ч. 2 ст. 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію», згідно ст. 3 якого електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.

Відповідно до ст. ст. 3, 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом, тобто даними в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Згідно ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію», одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

З врахуванням викладеного, наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного суду від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20.

Судом встановлено, що 14.12.2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» та ОСОБА_1 укладений Кредитний договір №3620-2373-1.

ТОВ «ФК «Процент» у повному обсязі виконало свої зобов`язання за вищевказаним договором, надавши кредит в сумі 4000,00 грн. відповідачу ОСОБА_1 .

Однак, відповідачка ОСОБА_1 свої зобов`язання за вказаним договором у строки, передбачені договором, щодо повернення суми позики та процентів за користування позикою не виконав, внаслідок чого у неї виникла заборгованість за відсотками.

Доказів повернення відповідачем ОСОБА_1 позивачу ТОВ «ФК «Процент» заборгованості за кредитним договором №3620-2373-1 від 14.12.2023 по нарахованим та не сплаченим відсоткам, матеріали справи не містять.

За умовами договору сторонами погоджено суму кредиту, проценти за користування кредитними коштами, строк повернення коштів, тобто досягнуто згоди щодо істотних умов кредитних договорів, такий правочин, згідно з вимогами ст. 204 ЦК України, що створює презумпцію правомірності правочину, у зв`язку з чим договір, згідно зі ст.629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним, відповідно до ст. 526 ЦК України, мають виконуватися належним чином відповідно до закону та умов договору.

Відповідно до ч.1 ст. 1048, ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

У відповідності до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору, а ст. 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, встановленому в договорі.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року справа № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року провадження №14-154цс18 та від 31 жовтня 2018 року провадження № 14-318цс18, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст. 1050 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 5 квітня 2023 року справа №910/4518/16 зазначила, що припис абзацу другого ч.1 ст. 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивач не зважаючи на те, що договір кредиту від 14.12.2023 року продовжив свою дію після 24.12.2023 року, оскільки він укладений на строк до 13.12.2024 року тобто (365 днів), не привів свою діяльність, умови договору відповідно до вимог чинного законодавства в частині щоденної процентної ставки та продовжив після 25.12.2023 року нараховувати відсотки відповідачу за щоденною ставкою 3,5 % на день, що перевищувало максимально допустимий розмір щоденної відсоткової ставки визначений законодавством. Відповідно за період з 14.12.2023 року по 30.08.2024 року позивач, виходячи з розміру кредиту 4 000,00 грн. має право на стягнення з відповідача відсотків за користування кредитом у розмірі 40,00 грн. на день (4000 грн.х1%). За період з 14.12.2023 року по 30.08.2024 року, тобто протягом 260 днів, розмір заборгованості по сплаті відсотків, на стягнення якого має позивач, складає 10 400 грн.

Колегія суддів вважає такі висновки суду першої інстанції помилковими, враховуючи наступне.

Згідно з ч.1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» цей закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Пунктами 3, 10, 11, 13, 15 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що несправедливими є, зокрема умови договору про: встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; установлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору; обмеження відповідальності продавця (виконавця, виробника) стосовно зобов`язань, прийнятих його агентами, або обумовлення прийняття ним таких зобов`язань додержанням зайвих формальностей.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1341цс15 Верховний Суд України наголосив, що Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про споживче кредитування» (у редакції чинній на момент укладення договору) споживач, який порушив своє зобов`язання щодо повернення кредиту та процентів за ним, має відшкодувати кредитодавцю завдані цим збитки відповідно до закону з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

У договорах про споживчий кредит пеня за невиконання зобов`язання щодо повернення кредиту та процентів за ним не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, та не може бути більшою за 15 відсотків суми простроченого платежу.

Сукупна сума неустойки (штраф, пеня) та інших платежів, що підлягають сплаті споживачем за порушення виконання його зобов`язань на підставі договору про споживчий кредит, загальний розмір кредиту за яким не перевищує розміру однієї мінімальної заробітної плати, не може перевищувати розміру подвійної суми, одержаної споживачем за таким договором, і не може бути збільшена за домовленістю сторін.

За порушення виконання споживачем зобов`язань за договором про споживчий кредит, загальний розмір кредиту за яким не перевищує розміру однієї мінімальної заробітної плати, процентна ставка за кредитом, порядок її обчислення, порядок сплати процентів не можуть бути змінені у бік погіршення для споживача.

Отже, зміст зазначеної норми не врегульовує питання нарахованих процентів та містить вимоги щодо штрафних санкцій (пеня, штрафи), а тому дія ст. 21 Закону України «Про споживче кредитування» не може застосовуватися до вказаних правових відносин, зокрема щодо нарахування відсотків.

Не може бути застосовано до спірних правовідносин і п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», який зазначає, що несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором, оскільки ч. 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачі» містить посилання на те, що положення договору, яке визнано несправедливим, включаючи ціну договору, може бути змінено або визнано недійсним. Отже, вказана норма законодавства передбачає наявність окремої вимоги споживача про визнання недійсною умови договору з підстав її несправедливості.

Позичальником не пред`явлено вимоги про визнання умов договору недійсними, в т.ч. щодо установлення розміру процентної ставки.

Також, апеляційний суд вважає безпідставним покликання суду першої інстанції на те, що встановлена кредитним договором відсоткова ставка суперечить вимогам ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», за якою максимальний розмір денної відсоткової ставки не може перевищувати 1%.

Статтю 8 Закону України «Про споживче кредитування» доповнено частиною п`ятою Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» № 3498-IX від 22 листопада 2023 року, який набрав чинності з 24 грудня 2023 року, тобто після укладення договору №3620-2373-1 від 14.12.2023 року.

Крім цього, п. 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону «Про споживче кредитування» визначено, що положення ч. 5 ст. 8 вказаного Закону щодо обмеження максимального розміру денної процентної ставки, вводиться в дію поетапно, а саме протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг». Так протягом перших 120 днів установлено, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати 2,5%, протягом наступних 120 днів - 1,5%.

Частиною 2 розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що дія пункту 5 розділу І цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Тобто, відповідно до положень частини сьомої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» у редакції Закону № 3498-IX продовження строку користування кредитом може здійснюється виключно шляхом укладення додаткового договору.

Отже, покликання суду першої інстанції на норми ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», є безпідставним, оскільки самим Законом України від 22 листопада 2023 року №3498-ХІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» передбачено те, що він набрав чинності 24 грудня 2023 року, а кредитний договір було укладено 14.12.2023, тобто до набрання чинності цим Законом, а також те, що строк дії цього договору сторонами не продовжувався після набрання чинності указаним Законом, тому процента ставка нараховувалась у відповідності до чинного законодавства, яке діяло до набрання чинності цим Законом і підстав нараховувати понижену проценту ставку у розмірі 1% у суду першої інстанції не було.

З урахуванням фактичних обставин справи, колегія суддів приходить до висновку, що кредитний договір №3620-2373-1 від 14.12.2023 підписаний сторонами, які мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, що свідчить про досягнення згоди з усіх істотних умов договору. Умови договору викладено чітко та з повною інформацією стосовно умов кредитування, з якими відповідач погодився, підписавши договір, і додаткових заперечень щодо цих умов він не заявляв.

Відповідно до положень п.1.2 та п.1.3 Договору надання грошових коштів у позику №256-243-1 від 14 грудня 2023 року: процентна ставка за користування кредитом становить - 3.5% від суми Кредиту за кожний день (річна процентна ставка становить 1277,50%); строк позики (строк дії договору) становить 365 днів.

З викладеного слідує, що нарахування процентів здійснюється за процентною ставкою 3,5% на день від суми позики.

Наведеного вище суд першої інстанції в повній мірі не врахував, та як наслідок, прийшов до помилкового висновку про задоволення позовних вимог частково.

Відтак, апеляційний суд дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги є обґрунтованими, а позовні вимоги ТОВ «ФК «Процент» в частині стягнення відсотків за користування кредитом підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу

За ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частини третя-п`ята статті 137 ЦПК України).

Зі змісту статей 10, 11, 12, 13 ЦПК України в узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності».

Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц вказано, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. Відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Аналогічні висновки щодо підтвердження витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16, додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц, постанові Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі №742/2585/19.

Позивач у позовній заяві просив стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Процент» витрати на правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн.

Із матеріалів справи вбачається, що представником ТОВ «ФК «Процент» у цій справі був адвокат Руденко К.В., який діяв на підставі свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ПТ №2412 (а.с.31), довіреності від 03.06.2024 відповідно, до якої ТОВ «ФК «Процент» уповноважує адвоката Руденка К.В. представляти інтереси в судах України (а.с.32).

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем до позовної заяви було долучено: копію акту приймання-передачі наданих послуг № 2 до договору №03/06/2024 про надання юридичних послуг від 03.06.2024, що датований 24 липня 2024 року, та згідно якого адвокат надав клієнту послугу щодо підготовки позовної заяви згідно реєстру №1 від 24.07.2024, зокрема, щодо ОСОБА_1 (в тому числі підготовка позовної заяви про стягнення заборгованості за кредитним договором №3620-2373-1 від 14.12.2023 та клопотання про витребування доказів з вивченням матеріалів справи, судової практики та зібранням відповідних доказів вартість 9000,00 грн. та складання адвокатського запиту про витребування доказів по боржнику вартість 1000,00 грн.), загальна вартість цих витрат становить 10 000,00 грн. (а.с. 34).

Відповідач просила зменшити суму витрат на професійну правничу допомогу до 1000,00 грн., з врахуванням принципів розумності, пропорційності та справедливості.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Оцінюючи співмірність витрат зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, взявши до уваги обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору, враховуючи ціну позову, з огляду на визначені практикою Європейського суду з прав людини критерії, а також те, що зазначена категорія справ є справою незначної складності та по них є стала судова практика, що в свою чергу не потребувало додаткових зусиль та знань, колегія суддів вважає завищеним визначений позивачем розмір витрат на правничу допомогу та вважає, що на відшкодування цих витрат слід стягнути 5000грн.

За правилами ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, ухвалює нове судове рішення, він відповідно, змінює розподіл судових витрат.

Як вбачається з матеріалів справи, за подання позову позивачем згідно з платіжним дорученням, сплачено судовий збір у розмірі 3028,00 грн., за подання апеляційної скарги 4542,00 грн.

Зважаючи, що судом апеляційної інстанції задоволено позовні вимоги в повному обсязі, на користь позивача слід стягнути з відповідача судовий збір за розгляд справи в судах першої і апеляційної інстанцій в сумі 7570 грн.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до положень п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального права, що відповідно до п.4 ч.1 ст. 376 ЦПК України, є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення про задоволення позову.

Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

ухвалив :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» задовольнити.

Рішення Садгірського районного суду м.Чернівців від 26 лютого 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» заборгованість за кредитним договором №3620-2373-1 від 14.12.2023 року по нарахованим та несплаченим процентам у розмірі 36400,00 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» 5000,00грн. витрат на правничу допомогу та 7570 грн. судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її складення.

Судді:                                                 І.Б. Перепелюк

                                                       І.М. Литвинюк

І.Н. Лисак