ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

адреса юридична: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000,                    адреса для листування: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36607,                     тел. (0532) 61 04 21, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018

Код ЄДРПОУ 03500004

УХВАЛА

 07.05.2025                                                                                      Справа №  11/37

Суддя  Мацко О.С., розглянувши матеріали скарги ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця Шевченківського відділу Державної виконавчої служби у місті Полтави Східного міжрегіонального  управління Міністерства юстиції від 30.04.2025 р. (вх. № 5788 від 01.05.2025 р.) у справі № 11/37

за позовною заявою  Державної податкової інспекції у м. Полтаві, 36008, м. Полтава, вул. Європейська, 155,

до  Приватного підприємця ОСОБА_2 , АДРЕСА_1 ,

про  стягнення 8   936,00 грн,

ВСТАНОВИВ:

У провадженні  Господарського суду Полтавської області перебувала справа № 11/37 за позовом за позовною заявою  Державної податкової інспекції у м. Полтаві до Приватного підприємця ОСОБА_2 про стягнення 8 936,00 грн заборгованості перед бюджетом.

Господарським судом Полтавської області позовні вимоги Державної податкової інспекції у м. Полтаві у даній справі було задоволено та видано відповідний наказ від 04.03.2004 року.

Згідно з актом Господарського суду Полтавської області «Про вилучення для знищення документів, не внесених до Національного архівного фонду» № 3 від 08.11.2012 року, матеріали справи № 11/37 знищено у зв`язку із закінченням терміну їх зберігання.

01.05.2025 року від ОСОБА_1 до Господарського суду Полтавської області надійшла скарга на бездіяльність державного виконавця Шевченківського відділу Державної виконавчої служби у місті Полтави Східного міжрегіонального  управління Міністерства юстиції, в якій скаржник просить зобов`язати Шевченківський відділ Державної виконавчої служби у місті Полтави Східного міжрегіонального  управління Міністерства юстиції провести дії по зняттю арешту 1/6 частини квартири АДРЕСА_2 , накладеного при примусовому виконанні наказу Господарського суду Полтавської області від 04.03.2004 р. у справі № 11/37.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями Господарського суду Полтавської області від 02.05.2025 року, скаргу передано судді Мацко   О.С.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно зі ст. 339 Господарського процесуального кодексу України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього     Кодексу, порушено їхні права.

Як стверджує скаржник, 16.04.2025 року він звернувся до Шевченківського відділу Державної виконавчої служби у місті Полтави Східного міжрегіонального  управління Міністерства юстиції з вимогою про скасування арешту, накладеного при примусовому виконанні наказу Господарського суду Полтавської області від 04.03.2004 р. у справі № 11/37.

У відповіді на вказану заяву Шевченківський відділ Державної виконавчої служби у місті Полтави Східного міжрегіонального  управління Міністерства юстиції зазначив, що дані про виконання виконавчого провадження з примусового виконання наказу Господарського суду Полтавської області від 04.03.2004 р. у справі № 11/37 відсутні.

Також у відповіді було роз`яснено, що арешт може бути знятий за рішенням суду.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2012 р. № 18-рп/2012 виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист, яка охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначаються Законом України «Про виконавче провадження».

Частиною першою статті 13 Закону України «Про виконавче провадження»                     визначено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 339 та частини першої статті 340 ГПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього     Кодексу, порушено їхні права. Скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Судом встановлено, що сторонами виконавчого провадження у справі № 11/37 були Державна податкова інспекція у м. Полтаві та Приватний підприємець ОСОБА_2 .

При зверненні до суду з вказаною скаргою ОСОБА_1 зазначає, що вона є спадкоємницею ОСОБА_2 , однак 15.04.2025 року Державним нотаріусом Першої полтавської державної нотаріальної контори Кізімою Вікторією було відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину на майно, належне спадкодавцеві ОСОБА_2 у зв`язку із наявними в Єдиному реєстрі заборон відчуження нерухомого майна обтяженнями.

Проте, суд зазначає, що скаржник не є стороною у  справі № 11/37, станом на момент проведення виконавчих дій до моменту закінчення виконавчого провадження ОСОБА_1 не була учасником виконавчого провадження, а також відсутні докази звернення скаржника із заявою про заміну сторони виконавчого провадження.

За таких підстав, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 не є стороною у справі № 11/37 та стороною виконавчого провадження з примусового виконання наказу, виданого Господарським судом Полтавської області 04.03.2004 року про стягнення про стягнення з Приватного підприємця ОСОБА_2 8 936,00 грн заборгованості перед бюджетом, а тому відповідно до статті 339 Господарського процесуального кодексу України не має права на звернення до суду із вказаною скаргою по справі № 11/37.

При цьому суд звертає увагу, що частиною 1 статті 317 Цивільного кодексу України     визначено, що власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Згідно з ч. 1 ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Проте, юридично забезпечена можливість здійснювати правомочності щодо володіння, користування і розпорядження власника належним йому майном не може виходити за рамки, встановлені правовими нормами, що регулюють відносини у сфері власності (абзац другий підпункту 4.2 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 травня 2005 року № 4-рп/2005 у справі про права акціонерів ЗАТ).

Статтею 391 ЦК України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Так, у ст. 392 Цивільного кодексу України встановлено, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Виходячи зі змісту даної правової норми, право на звернення до суду з позовом про захист речових прав на майно встановлюється за позивачем, коли у інших осіб виникають сумніви у належності йому цього майна, та створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності у зв`язку з наявністю таких сумнівів чи втратою належних правовстановлюючих документів на майно. Тобто, у позивача є право власності на певне майно і має місце факт оспорювання належного позивачу права.

Як роз`яснено в п.п. 1-2 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03.06.2016 р. № 5 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна», в порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.

Спори про право цивільне, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.

Підстави зняття арешту з майна у виконавчому провадженні визначені ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», згідно з якою особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.

Тобто названа норма є спеціальною, в якій закріплено порядок вирішення спорів, що виникають між органом державної виконавчої служби та особою, яка не є боржником у виконавчому провадженні, з приводу накладення арешту на майно такої особи і у разі виникнення спору належним способом захисту прав особи є саме звернення до суду з позовом про визнання права власності на майно та зняття з нього арешту.

Подібний правовий висновок наведений у постанові Верховного Суду від 08.06.2021 року у справі № 913/567/19(913/310/20).

Також у Постанові КЦС ВС від 29 червня 2023 року у справі № 208/9810/21 суд дійшов висновку, що спори, пов`язані з належністю майна, на яке накладений арешт, відповідно до статей 15 і 16 ЦПК України у редакції, що була чинною 15 грудня 2017 року, суди розглядають у порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо існує спір щодо визнання права власності на майно та однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства. У разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України у вказаній редакції. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно та про зняття з нього арешту.

За приписами статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Відповідно до статті 23 Цивільного процесуального кодексу України усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються місцевими загальними судами, як судами першої інстанції, крім справ, визначених частинами другою та третьою цієї статті.

Враховуючи викладене, суд звертає увагу, що фізична особа ОСОБА_1 має право у передбаченому чинним законодавством України порядку звернутися з позовом про зняття арешту з майна до відповідного місцевого загального суду.

За таких підстав, оскільки заявник не є стороною виконавчого провадження, Господарський суд Полтавської області відмовляє у прийнятті скарги ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця Шевченківського відділу Державної виконавчої служби у місті Полтави Східного міжрегіонального  управління Міністерства юстиції від 30.04.2025 р. (вх. № 5788 від 01.05.2025 р.) у справі № 11/37.

Керуючись ст.ст. 233, 234, 235, 339, 340 ГПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У прийнятті скарги ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця Шевченківського відділу Державної виконавчої служби у місті Полтави Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 30.04.2025 р. (вх. № 5788 від 01.05.2025 р.) у справі № 11/37 - відмовити.

Ухвала підписана 07.05.2025 р.

Ухвала набирає законної сили 07.05.2025 р. та може бути оскаржена у апеляційному порядку протягом 10 днів з дня підписання (ст.ст.235, 255-256 ГПК України). Апеляційна скарга подається в порядку, передбаченому ст. 257 ГПК України.

          Суддя                                                                                                     О.С. Мацко