Справа №22-а- 672 2006 p.                                Головуючий суддя у 1 інст. - Юзьвяк Б.Г.

Доповідач: Пашкевич О.Є.

РІШЕННЯ ІМ'ЯМ  УКРАЇНИ

22 вересня 2005 року                                                         м. Рівне

Колегія судців судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Рівненської області в складі:

Головуючого : Діонісьєва М.П. Суддів: Пашкевича О.Є., Собіни І.М. При секретарі: Колесовій Л.В.

Розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Рівне цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дубенського міськрайонного суду від 30 березня 2006 року

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання договору оренди розірваним, визнання недійсною додаткової угоди, повернення орендованого приміщення та відшкодування заподіяної шкоди.

Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які з'явились у судове засідання, з'ясувавши обставини справи і перевіривши їх доказами, колегія суддів,-

ВСТАНОВИЛА:

В липні 2005 року ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання договору оренди розірваним, визнання недійсною додаткової угоди,

повернення орендованого приміщення та відшкодування заподіяної шкоди.

В позовній заяві зазначала, що їй і ОСОБА_2 належить на праві спільної сумісної

власності, як подружжя, частина нежилого приміщення, розташованого АДРЕСА_1 і зареєстроване на її ім'я.

01 липня 2004 року ОСОБА_2, діючи за письмовим дорученням від 29.07.2003 року від її імені, але без її згоди, уклав із своїм батьком ОСОБА_3 договір оренди частини цього приміщення.

Не маючи наміру продовжувати цей договір , вона 06 червня 2005 року подала заяву

нотаріусу про розірвання договору оренди приміщення у зв"язку з закінченням строку дії

договору.

Проте, відповідачі діючи також без її згоди, 13 липня 2004 року, уклали додаткову угоду

про продовження строку дії оренди даного приміщення. Про укладання даного договору і

про те, що їй за його оренду щомісячно нараховуються на банківський рахунок кошти в

сумі 100 грн., вона дізналась випадково у травні 2005 року.

Такий розмір орендної плати, як і договір взагалі відповідачем ОСОБА_2 з нею не

погоджувався.

Цей розмір орендної плати є для неї кабальним, явно заниженим і ущемляє її майнові

інтереси.

Згідно з довідкою ЖЕК №2 м. Дубно НОМЕР_1, яка грунтується на рішенні

Дубенської міської ради 19 грудня 2003 року орендна плата в буд. АДРЕСА_1 за 1 кв.м для продовольчого магазину становить 11 грн. в місяць.

Таким чином їй заподіяна матеріальна шкода як співвласнику майна в сумі 17212 грн. 10

коп.

Просила суд визнати розірваним договір оренди від 01 липня 2004 року, визнати

недійсною додаткову угоду від 13 липня 2004 року, зобов'язати відповідачів повернути їй

дане приміщення, стягнути з них солідарно заподіяну їй матеріальну в сумі 172212 грн. 10

коп.

Рішенням Дубенського міськрайонного суду від 30 березня 2006 року в задоволенні

позову відмовлено.

В поданій на це рішення апеляційній скарзі ОСОБА_1 вважає його незаконним і

необгрунтованим, постановленим, на неповно з'ясованих обставинах, що мають значення

для справи.

Зазначає, що ОСОБА_2 попросив її дати йому доручення на управління і

розпорядження майном подружжя, мотивуючи тим, що їй у стані вагітності, буде важко

ним управляти і розпоряджатись.

В червні-липні 2004 року шлюб між ними фактично розпався і ОСОБА_2, без її відома і

зоди, почав продавати належне їм на праві власності спільне майно і укладати угоди, що

порушували її та двох неповнолітніх дітей майнові права і законні інтереси.

В даний час в провадженні Дубенського міськрайонного суду знаходяться дві справи за її

позовами про визнання цих угод недійсними.

Ці обставини не були враховані судом при ухваленні рішення.

Просить рішення суду скасувати, ухвалити нове, яким задовольнити її вимоги.

Апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Встановлено, що згідно з дорученням на керування та розпорядження майном, укладеного

між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 29 липня 2003 року і посвідченого нотаріусом, останній

мав право укладати всі незаборонені законом договори по управлінню та розпорядженню

майном від імені ОСОБА_1.

Статтею 203 ЦК України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для

чинності правочину. Зокрема ч.1 цієї статті встановлено, що зміст правочину не може

суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним

засадам суспільства.

Позивачка давала своєму чоловіку ОСОБА_2 письмове доручення на керування і

розпорядження майном, вважаючи, що він буде діяти добросовісно в її інтересах та

інтересах сім"ї.

Проте, як вбачається зі змісту договору оренди від 01 липня 2004 року від її імені між

ОСОБА_2 та ОСОБА_3, встановлений розмір орендної плати в сумі 100 грн. за

приміщення загальною площею 173,8 кв.м АДРЕСА_1 є явно заниженим.

Посилання суду на те, що власник на свій власний розсуд може встановлювати ставки

орендної плати безпідставне, оскільки мінімальна сума орендного платежу визначається

за методикою, встановленою Кабінетом Міністрів України, виходячи з мінімальної

вартості місячної оренди 1 м.кв. загальної площі нерухомості з урахуванням місця її

розташування, інших функціональних та якісних показників, що встановлюються органом

місцевого самоврядування, на території якого розташована така нерухомість.

З матеріалів справи вбачається, що згідно з довідкою ЖЕК №2 НОМЕР_1, яка ґрунтується на рішенні Дубенської міської ради НОМЕР_2, орендна плата в будинку АДРЕСА_1 за 1 кв.м для продовольчого магазину становить 11 грн. в місяць.

 

Враховуючи викладене, сума орендної плати за 1 місяць повинна була становити не

менше 1911,8 грн. З врахуванням, що позивачці належить 1/2 частина в спільному майні, та те, що орендар щомісячно сплачував по 100 грн., їй заподіяно матеріальну шкоду в розмірі 17212,1грн.

Оскільки зазначена шкода заподіяна спільними винними діями відповідачів то вони

повинні нести відповідальність солідарно.

Таким чином колегія суддів вважає, що на час укладання договору оренди подружні

стосунки між позивачкою і ОСОБА_2 погіршились, останній укладаючи цю угоду

діяв не в інтересах сім'ї, а в інтересах свого батька і за домовленістю з ним.

Згідно ст. 232 ЦК України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості

представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.

Довіритель має паво вимагати від свого представника та другої сторони солідарного

відшкодування збитків та моральної, що завдані йому у зв'язку із вчиненням правочину

внаслідок зловмисної домовленості між ними.

Враховуючи наведене, колегія судців вважає, що рішення суду підлягає скасуванню, а

позов задоволенню.

Керуючись ст.ст.307,309 ЦПК України, колегія суддів,-

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Дубенського Міськрайонного суду від 30 березня 2006 року скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задовольнити.

Визнати розірваним договір оренди від 01 липня 2004 року приміщення магазину площею 173,8 м. кв. АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3.

Визнати недійсною угоду від 13 липня 2004 року про зміну і доповнення до договору оренди від 01 липня 2004 року укладену між тими ж сторонами.

Стягнути з відповідачів солідарно на користь ОСОБА_1 матеріальної шкоди в сумі 17212,1 грн. та 51 грн. судових витрат.

Стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь Державного підприємства "Судовий інформаційний центр" (розрахунковий рахунок 26001101418002 у ВАТ "Бнк Універсальний" м. Львів код ЄДРПОУ 630045370 МФО 32707) 30 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Рішення набуває законної сили негайно і може бути оскаржене безпосередньо до Верховного Суду України на протязі двох місяців з дня набрання ним чинності.