Справа 11- 647 2006 р.                                Головуючий 1 інстанції - Хоменко Л.В.

Категорія -ст. 296 ч.2 КК                            Доповідач - Салай Г.А.

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2006 року колегія суддів судової палати з кримінальних справ апеляційного суду Чернігівської області в складі:

Головуючого судді - Салая Г.А. Суддів: Баглая І. П., Шахової О.Г. З участю прокурора - Щербака О.В. Засудженого - ОСОБА_1. Захисника - ОСОБА_2 Потерпілої - Позднякової А. А.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові кримінальну справу за апеляціями старшого помічника прокурора Ріпкинського району, потерпілої ОСОБА_4, адвоката ОСОБА_2 на вирок Ріпкинського районного суду від 10. 07.2006 року.

Цим вироком ОСОБА_1, уродженець та житель АДРЕСА_1, громадянин України, з середньою освітою, не працюючий, розлучений, має на утриманні неповнолітню дитину, не судимий,

засуджений по ст. 286 ч.2 КК України до 6 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на 3 роки.

На підставі ст. 1 п. „б" Закону України „ Про амністію" від 31. 05. 2005 року ОСОБА_1 звільнений від відбування основного та додаткового покарання.

З засудженого ОСОБА_1. стягнуті судові витрати в сумі 476 грн. 76 коп. за проведення судових експертиз.

Вироком суду засуджений ОСОБА_1 визнаний винним в тому, що 03 листопада 2004 року, близько  10 години, перебуваючи в саду, який знаходиться поблизу с. Мутичів Ріпкинського району Чернігівської області, не маючи права на керування автомобілем марки „Урал 4320" державний номер НОМЕР_1 з напівпричепом „УПР 1212 М", рухаючись заднім ходом, не переконався, що це буде безпечно, не звернувся за допомогою до інших осіб, та скоїв наїзд на потерпілого ОСОБА_3, чим порушив вимоги п. п. 10.1, 10.9 Правил дорожнього руху. В результаті ДТП ОСОБА_3 отримав тяжкі тілесні ушкодження за ознакою небезпеки для життя в момент заподіяння, від яких останній помер у Ріпкінській ЦРЛ.

В апеляціях:

·  потерпіла ОСОБА_4 просить змінити вирок суду в частині залишення її цивільного позову без розгляду, посилаючись на те, що суд першої інстанції безпідставно залишив її цивільний позов без розгляду. Вона вказує, що суд першої інстанції міг сам замінити неналежного цивільного позивача належним і стягнути на її користь 55000 грн. у відшкодування матеріальної і моральної шкоди;

·  старший помічник прокурора Ріпкинського району просить вирок суду змінити, внести в резолютивну частину вироку суду вказівку про залишення цивільного позову потерпілої без розгляду, оскільки в мотивувальній частині вироку суд належним чином мотивував підстави залишення цивільного позову без розгляду;

·  адвокат ОСОБА_2 просить вирок суду відносно ОСОБА_1. скасувати, а провадження по справі закрити, посилаючись на відсутність в діях засудженого складу злочину. Адвокат вказує, що дорожньо -транспортна пригода склалася внаслідок грубої необережності самого потерпілого, який в даній дорожній обстановці сам порушив правила дорожнього руху і не повинен був наближатись до автомобіля „Урал", що рухався заднім ходом.

В судовому засіданні адвокат ОСОБА_2 і засуджений ОСОБА_1 підтримали свою апеляцію.

Потерпіла ОСОБА_4 підтримала свою апеляцію, просила задовольнити її цивільний позов і стягнути з засудженого на її користь матеріальну і моральну шкоду.

Колегія суддів, вислухавши доповідача, потерпілу, засудженого та його захисника, думку прокурора, який просив задовольнити свою апеляцію, а апеляції потерпілої і захисника засудженого залишити без задоволення, дослідивши матеріали кримінальної справи, та доводи поданих апеляцій, колегія суддів вважає необхідним апеляцію прокурора задовольнити, а інші апеляції залишити без задоволення.

Винність засудженого ОСОБА_1. у скоєнні інкримінованого злочину, при обставинах, наведених у вироку суду повністю підтверджується доказами, що досліджені в суді першої інстанції, незважаючи на невизнання засудженим своєї вини.

В судовому засіданні засуджений ОСОБА_1 підтвердив, що 03. 11. 2004 року він перебував в с Мутичів Ріпкінського району. Потерпілий ОСОБА_3 перебував в стані сильного сп'яніння, тому він сам сів за руль автомобіля „УРАЛ" і поїхав в сад на завантаження дерев. У керівника ОСОБА_5 він спитав, як йому краще під'їхати під завантаження. Той сказав, що він заднім ходом під'їхав під яблуню і здав назад. Із крана сам ОСОБА_5 керував його діями. Перед виконанням маневру назад він виходив з автомобіля і дивився навколо. Потерпілого ОСОБА_3. він не бачив, звідки останні з'явився він не знає. Потерпілого він побачив лиш тоді, коли останній лежав під правим переднім колесом. В лікарні на пропозицію ОСОБА_6 він сказав, що потерпілий впав з яблуні. Категорії на управління даним видом транспорту він не мав.

Доводи засудженого ОСОБА_1. про те, що перед здійсненням руху заднім ходом виконав всі правили дорожнього руху, а смерть потерпілого сталась внаслідок неспаного випадку, спростовуються дослідженими по справі доказами.

Так, свідок ОСОБА_5 пояснив, що 03.11.2004 року біля саду в с. Мутичів він керував краном. ОСОБА_1 він показав дорогу як краще під'їхати під яблуню заднім ходом. Під час завантаження дерев він стояв на платформі крану і дивився, щоб ОСОБА_1 не наїхав на пачки з дерев. В цей час раптово з правої сторони автомобіля з'явився потерпілий ОСОБА_3 і рукою потягнувся до ручки дверей автомобіля „УРАЛ" потім він почув крик і побачив, що потерпілий лежить під колесом автомобіля. Він стверджує, що ОСОБА_1 не просив керувати його діями, коли буде здавати назад, а лиш спостерігав, щоб той не наїхав на деревину. Перед початком виконання руху назад ОСОБА_1 не виходив з автомобіля.

Дослідженими в судовому засіданні поясненнями свідків ОСОБА_6 ОСОБА_7 також підтверджується, що при завантаженні дерев Лутченко не казав, що буде здавати назад і не просив покерувати його діями.

Згідно даних висновку автотехнічної експертизи НОМЕР_1, в даній дорожній обстановці, якщо водій не звертався за допомогою до інших осіб, то його дії не відповідають вимогам п. 10.9 Правил дорожнього руху і знаходяться в причинному зв'язку з пригодою. Водію автопоїзду ОСОБА_1 необхідно було діяти відповідно до положень п. 10.1, 10.9 Правил дорожнього руху. В даному випадку дії потерпілого ОСОБА_3. не регламентуються Правилами дорожнього руху. ( т. 2 а. с. 68 - 70)

Даними протоколу відтворення обстановки і обставин події злочину підтверджується, що видимість у повний зріст потерпілого з місця водія в кабіні автомобіля „УРАЛ" була можлива з відстані 7 м. 45 см., а через праві двері ця відстань становить 9 м. 43 см. Наведене свідчить, що ОСОБА_1 рухався в умовах обмеженої видимості і повинен був звернутись за допомогою до інших осіб.

Наведені докази підтверджують, що при русі заднім ходом ОСОБА_1 відповідно до Правил дорожнього руху повинен був звернутись за допомогою до інших осіб, що в даній ситуації він не зробив, чим порушив 10.1, 10.9 Правил дорожнього руху.

При наведених обставини спростовують доводи апеляції адвоката ОСОБА_2 про те, що вказана дорожньо транспортна пригода сталась внаслідок грубої необережності самого потерпілого, який в даній дорожній обстановці сам порушив правила дорожнього руху і не повинен був наближатись до автомобіля „Урал", що рухався заднім ходом. Тому, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення вказаної апеляції.

Покарання засудженому ОСОБА_1 судом призначене у відповідності з вимогами ст. 65 КК України з врахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставини, що пом'якшують та обтяжують його покарання. Призначене засудженому покарання є достатнім і необхідним для його виправлення та попередження нових злочинів.

Поясненнями свідка ОСОБА_8 підтверджується, що на підставі генеральної довіреності, з 2002 року він володів автомобілем „Урал" державний номер НОМЕР_1, який купив у ОСОБА_9 вказаний автомобіль по усній домовленості він на початку листопада він дав в користування ОСОБА_1.

Відповідно до ст., ст. 1167, 1187 ЦК України шкода, що завдана джерелом підвощеної небезпеки відшкодовується особою, яка на відповідній правовій основі володіє транспортним засобом.

Суд першої інстанції обґрунтовано в мотивувальній частині вироку суду вказав, що цивільний позов потерпілої про відшкодування матеріальної і моральної шкоди необхідно залишити без розгляду, оскільки ОСОБА_1 не є власником джерела підвищеної небезпеки і керував ним по усній домовленості.

Тому, доводи апеляції потерпілої ОСОБА_4 про стягнення з засудженого матеріальної і моральної шкоди не підлягають задоволенню, оскільки цивільний позов нею заявлений до неналежного відповідача.

В резолютивній частині вироку суд не прийняв рішення по цивільному позову потерпілої. Однак, в мотивувальній частині вироку суд належним чином мотивував підстави залишення цивільного позову без розгляду. Тому, колегія суддів вважає необхідним задовольнити апеляцію ст. помічника прокурора Ріпкинського району про внесення відповідних доповнень в резолютивну частину вироку суду.

Керуючись ст., ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляції адвоката ОСОБА_2 і потерпілої ОСОБА_4 -залишити без задоволення, апеляцію ст. помічника прокурора Ріпкинського району - задовольнити.

Вирок Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 10 липня 2006 року відносно ОСОБА_1 - змінити, доповнити резолютивну частину вироку суду вказівкою про залишення цивільного позову потерпілої ОСОБА_4 без розгляду.

В іншій частині вирок суду залишити без змін.