ОКРЕМА ДУМКА

суддів М. В. Мазура, О. О. Банаська, Л. Ю. Кишакевича, В. В. Короля, С. Ю. Мартєва, К. М. Пількова, Н. В . Шевцової до постанови Великої Палати від 09 квітня 2025 року у справі № 723/3691/13-ц

1. У цій справі позов, ініційований ДТГО «Львівська залізниця» (далі - ДТГО «Львівська залізниця»), був спрямований на визнання незаконною передачі у власність ОСОБА_1 земельних ділянок, які, на думку Позивача, накладались на землі залізничного транспорту.

2. Рішенням від 03 квітня 2014 року Сторожинецький районний суд Чернівецької області задовольнив позов частково, визнавши незаконним рішення Чудейської сільської ради в частині передачі ОСОБА_1 у приватну власність спірних земельних ділянокі визнав недійсними державні акти про право власності на спірні земельні ділянки. Апеляційний суд Чернівецької області, 12 червня 2014 року скасував рішення суду першої інстанції, ухвалив нове рішення, яким відмовив у задоволенні позову, але ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 грудня 2014 року скасував рішення апеляційного суду, а рішення суду першої інстанції залишив у силі.

3. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ).у рішенні від 24 жовтня 2024 року у справі «Drozdyk and Mikula v. Ukraine», яке набуло остаточного характеру 24 січня 2025 року, дійшов висновку про порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

4. З огляду на це, Заявниця звернулась до Великої Палати Верховного Суду (далі - Велика Палата) із заявою про перегляд судових рішень за виключними обставинами.

5. Розглянувши заяву, Велика Палата дійшла висновку, що судові рішення попередніх інстанцій підлягають скасуванню, а сама справа має бути передана на новий розгляд до суду першої інстанції.

6. Ми безперечно погоджуємося з рішенням щодо скасування судових рішень попередніх інстанцій, проте вважаємо, що у цій ситуації не було потреби в передачі на новий розгляд до суду першої інстанції, більше того Велика Палата, з огляду на наявність повної процесуальної та доказової бази, мала можливість постановити остаточне рішення по суті, відмовивши у задоволенні позову.

7. Особливість цієї справи полягає в тому, що ЄСПЛ у своєму рішенні чітко вказав на заходи індивідуального характеру, які мають бути вжиті державою: «заявники повинні бути поставлені, наскільки це можливо, у ситуацію, еквівалентну тій, у якій вони перебували б, якби не було порушення статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції. Таким чином, держава-відповідач повинна забезпечити за допомогою належних засобів і в розумні строки повне відновлення прав заявників на витребувану землю (у тому числі шляхом поновлення національного провадження, де це застосовно), або надання грошової компенсації (розрахованої відповідно до національних вимог щодо оцінки майна та практики Суду), або порівнянного майна».

8. Беручи до уваги обставини цієї справи, суб`єктний склад справи і обраний позивачем спосіб захисту, у межах цієї справи a priori неможливо буде ухвалити рішення про надання грошової компенсації або порівняного майна, а тому відмова в позові залишається єдиним можливим варіантом відновлення прав заявниці в межах розгляду цієї справи (із тих, які були запропоновані ЄСПЛ).

9. Ми також беремо до уваги, що в день ухвалення Великою Палатою своєї постанови набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» від 12 березня 2025 року № 4292-IX, який врегулював питання витребування майна від добросовісного набувача, який теоретично може бути застосований до спірних земельних ділянок, але не в цій справі. Зокрема, позивачем у цій справі є ДТГО «Львівська залізниця», тоді як наведений закон (який вже став частиною Цивільного кодексу України) передбачає можливість ухвалення судом «рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду» та одночасним вирішенням питання «питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві» (ст. 390 ЦК України).

10. На нашу думку, відмова в задоволенні позову в цій справі не перешкоджала б державі використати в разі необхідності новий механізм витребування нерухомого майна від добросовісного набувача, передбачений Законом України № 4292-IX.

Судді М. В. Мазур

О. О. Банасько

Л. Ю. Кишакевич

В. В. Король

С. Ю. Мартєв

К. М. Пільков

Н. В. Шевцова