Справа № 22-ц - 4913/2006 Головуючий 1 інст. Єлізаров І.Є.
Категорія угоди Доповідач Луспеник Д.Д.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 вересня 2006 р.
Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області в складі:
головуючого - судді Луспеника Д.Д.,
суддів - Даниленка В.М., Швецової Л.А.,
при секретарі - Шевченко О.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 14 липня 2006 р. по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним, третя особа - державний нотаріус ОСОБА_3,
встановила:
У листопаді 2004 р. ОСОБА_1 звернулася до суду зі зазначеним вище позовом.
Позивач зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1. помер її батько ОСОБА_4, якому по праву власності належала квартира АДРЕСА_1. Оформлюючи свої спадкові права, весною 2002 р. вона узнала, що її батько за договором дарування від 8.05.1999 р. подарував 45/100 частини квартири своїй на той час дружині, відповідачці по справі.
На її думку, на час укладення угоди батько не розумів значення своїх дій та не міг ними керувати, оскільки тривалий час лікувався в Харківському інституті неврології, психіатрії та наркології щодо атеросклерозу судин головного мозку. її батько говорив одне, а робив інше, плутав імена, прізвища знайомих людей. Він не міг подарувати дружині частину квартири, яка складається із суміжних квартир, а також тому, що між ними були складні стосунки, вона його принижувала через його хворобу.
У судовому засіданні позивач та її представник позов підтримали, відповідач, її представник та третя особа позов не визнали, пояснивши, що при укладенні, посвідченні договору дарування порушень чинного законодавства допущено не було, дарувальник розумів значення своїх дій та міг ними керувати.
Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 14 липня 2006 р. у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення її позову, зазначаючи, що судом неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, суд порушив норми процесуального права
При цьому вказується на те, що суд безпідставно відмовив їй у призначенні повторної експертизи на предмет встановлення дієздатності її батька в момент підписання договору дарування, так як наявні медичні документи, показання свідків вказують на те, що висновок експертизи є неповним, а її батько не міг розуміти значення своїх дій та керувати ним при укладенні правочину.
У запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить залишити рішення суду першої інстанції без зміни, посилаючись на те, що порушень норм матеріального і процесуального права не допущено, висновок експертизи оцінений судом правильно, підстав для призначення повторної експертизи не було.
Судова колегія, заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши матеріали справи, обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає за необхідне в її задоволенні відмовити з наступних підстав.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відхиляє апеляційну скаргу, якщо визнає, що суд першої інстанції постановив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1, районний суд виходив з того, що дарувальник ОСОБА_4 8.05.1999 р., у момент укладання договору дарування 45/100 частин спірної квартири своїй дружині, відповідачу у справі, розумів значення своїх дій та міг ними керувати. При цьому суд погодився з відповідним висновком амбулаторної посмертної судово-психіатричної експертизи та не знайшов підстав для призначення аналогічної повторної експертизи.
Судом встановлено, підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами, що ОСОБА_4 та ОСОБА_2 з 1977 р. знаходились в зареєстрованому шлюбі, який розірваний судом у 2001 р. (а.с.7). ОСОБА_4 на праві власності належала двокімнатна квартира АДРЕСА_1 (а.с.13). 8.05.1999 р. за договором дарування ОСОБА_4 подарував 45/100 частин вказаної квартири своїй дружині ОСОБА_2. (а.с.12). ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер (а.с.11). Позивач у справі є дочкою ОСОБА_4 (а.с.9,10).
На думку позивача, на час укладення угоди її батько не розумів значення своїх дій та не міг ними керувати, оскільки тривалий час лікувався в Харківському інституті неврології, психіатрії та наркології щодо атеросклерозу судин головного мозку. її батько говорив одне, а робив інше, плутав імена, прізвища знайомих людей. Він не міг подарувати дружині частину квартири, яка складається із суміжних квартир, а також тому, що між ними були складні стосунки, вона його принижувала через його хворобу.
Суд першої інстанції, правильно встановивши фактичні обставини справи та взаємовідносини між сторонами, помилково при вирішенні справи керувався нормами ЦК 2003 р., як і позивач при пред'явленні позову.
Так, згідно з п. 4 Прикінцевих та перехідних положень до нового ЦК цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. За п. 9 цих же положень до договорів, що були укладені до 1 січня 2004 р. і продовжують діяти після набрання чинності ЦК України, застосовуються правила цього Кодексу щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання договорів окремих видів незалежно від дати їх укладання.
Таким чином, оскільки договір дарування був укладений до 01.01.2004 р., то суд повинен був застосувати норми ЦК України 1963 р., оскільки права та обов'язки у сторін виникли в момент підписання договору. Посилання позивача на певну норму права не має для суду визначального значення, оскільки застосовування норми права є виключною компетенцією суду. При цьому, суд застосовує норму права, яка за своєю диспозицією співпадає із заявленими позивачем підставами позову.
У відповідності до ст. 55 ЦК України, на яку як на підставу позову послалася позивач, і п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25.12.1992 р. № 13 (з відповідними змінами) «Про судову практику по справах про визнання угод недійсними» угода, укладена громадянином, хоча і дієздатним, однак який в момент укладання угоди перебував у такому стані, коли не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними, може бути визнана судом недійсною за позовом цього громадянина.
Для визначення наявності такого стану на момент укладання угоди суд призначає судово-психіатричну експертизу.
Проведеною у справі амбулаторною посмертною судово-психіатричною експертизою (акт від 15.11.2005 р.) встановлено, що ОСОБА_4 у момент укладання оспореної угоди, 08.05.1999 р., ознак психозу чи слабоумства не виявляв, мало місце органічний емоційний лабільний розлад. За своїм психічним станом він при укладанні угоди міг розуміти значення своїх дій та міг керувати ними (а.с.50-52).
Судова колегія вважає, що суд першої інстанції з урахуванням вимог про оцінку доказів (ст. 212 ЦПК України), з урахуванням вимог про те, що висновок експертизи для суду не є обов'язковим (ч. 6 ст. 147 ЦПК), давши оцінку показанням свідків та іншим матеріалам справи, дійшов правильного висновку про безпідставність заявлених позивачем вимог і що ОСОБА_4 при підписанні договору дарування частини квартири своїй дружині, а не сторонній особі, міг розуміти значення своїх дій та керувати ними.
При цьому, судова колегія виходить з того, що висновок судово-психіатричної експертизи обґрунтований, в ньому дана оцінка показанням учасників процесу, свідків, даним медичної документації відносно ОСОБА_4, в тому числі і за період його стаціонарного лікування в УНІІКЕНП з 2.12.2998 р. по 12.01.1999 р., яку, на думку позивача, експерти не врахували. Тому експерти прийшли до висновку, що показання позивачки, свідків, які стверджували про певні незрозумілі особливості в поведінці ОСОБА_4, викладені ними фрагментарно, непереконливо і не дають всієї клінічної картини якогось тяжкого розладу психічної діяльності, оскшьки в нього проявлялися лише ознаки органічного, емоційного лабільного (астенічного) розладу, що не супроводжувалось психічними симптомами чи слабоумством і не позбавляло його можливості довільно корегувати свої дії і адекватно виражати своє волевиявлення.
Таким чином, висновок експертизи відповідає фактичним обставинам справи.
Крім того, подальша поведінка ОСОБА_4 вказує на правильність висновку як суду, так і експертів. Так, у 2001 р. ОСОБА_4 самостійно подав до суду позов про розлучення, брав участь у розгляді справи.
Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст. ст. 303, 304, п.1 ч.І 307, 308, 313, 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія судової палати,
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Московського районного суду м. Харкова від 14 липня 2006 року залишити без змін.
Ухвала апеляційної інстанції набирає чинності негайно, однак може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 2 місяців із дня її проголошення безпосередньо до Верховного Суду України.
Головуючий суддя'
Судді колегії