ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
01032, м.Київ - 32, вул. Комінтерну, 16. | тел. 230-31-77 |
І м е н е м України
ПОСТАНОВА
"22" червня 2006 р. Справа № 158/12-06
12:20 год. |
Господарський суд Київської області у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду у складі: головуючого по справі –судді Писаної Т.О., при секретарі Шелест В.О., розглянувши матеріали справи
за позовом | Білоцерківської об’єднаної державної податкової інспекції, м. Біла Церква |
до | 11) товариства з обмеженою відповідальністю „Поліс”, м. Біла Церква; 22) товариства з обмеженою відповідальністю „Фортуна”, м. Фастів |
про | визнання недійсною угоди та стягнення до бюджету 423746,53грн. |
В засіданні приймали участь: |
від позивача | Новогребельська І.М. довіреність №1413 від 19.01.2006р. |
від відповідача 1 | Павловський В.А. довіреність №181705 від 15.05.2006р. |
від відповідача 2 | Бурденний В.В. –керівник, довідка з ЄДРПОУ |
Суть спору:
Господарським судом Київської області порушено провадження у справі за позовом Білоцерківської об’єднаної державної податкової інспекції до товариства з обмеженою відповідальністю „Поліс”, товариства з обмеженою відповідальністю „Фортуна” про визнання недійсною угоди та стягнення до бюджету 423746,53грн.
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що проведеною позивачем документальною виїзною позаплановою перевіркою з питань правильності визначення сум податку на додану вартість відповідача 2 за періоди з 01.10.2003р. по 31.12.2003р та з 01.07.2004р. по 31.07.2004р. встановлено здійснення відповідачем 1 господарської операції по угоді із відповідачем 2 на суму 465424,90грн, із яких ПДВ 41738,95грн. Однак, позивач вважає, що дана угода повинна бути визнана недійсною на підставі ст. 207 ГК України, оскільки постачальники виробленої продукції не встановлені як платники податків та мають ознаки фіктивності.
Відповідач 1 проти позовних вимог заперечує в повному обсязі з підстав, викладених у запереченнях №18/708 від 17.05.2006р.
Відповідач 2 заперечення проти позовних вимог не надав, але в судовому засіданні проти позову заперечував.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши докази в їх сукупності суд дійшов до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено що, працівниками Білоцерківської ОДПІ в Київській області була проведена позапланова документальна виїзна перевірка з питань правильності визначення сум податку на додану вартість ТОВ „Фортуна” за період з 01.07.2004р. по 31.07.2004р. за результатами якої складено акт від 12.01.2005р. №3/23-4/05479987.
Так, у акті зазначено, що між відповідачем 1 та відповідачем 2 було укладено договори на закупівлю худоби №008/386 від 01.04.2003р. та №008/268 від 08.01.2004р. відповідно до умов якого відповідач 2 (продавець) продає, а відповідач 1 (покупець) приймає і оплачує на умовах викладених у договорі, поголів’я худоби живою вагою, і м’ясо від вимушено забитих тварин (товар), кількість і ціна якого визначається окремо складеними протоколами, які є невід’ємною частиною договору.
На виконання зазначених договорів відповідач 2 передав, а відповідач 1 прийняв товар на загальну суму 465424,90грн. із яких сума податку на додану вартість складає 41738,95грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи податковими накладними (а.с. 21-27, 58-72). Зазначена сума ПДВ була віднесена відповідачем 1 до складу податкового кредиту.
В ході проведення перевірки Білоцерківською ОДПІ встановлено порушення п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість” №168/97-ВР від 03.04.1997р. із змінами та доповненнями, в результаті чого відповідач 1 занизив податок на додану вартість за грудень 2003р. на суму 33469,00грн. та за липень 2004р. на суму 31264,00грн.
Відповідно до відповіді Фастівської ОДПІ на запити Білоцерківської ОДПІ на проведення зустрічної перевірки до виробника по 2 ланцюгу постачання, встановлено, що відповідач 2 не є виробником відвантаженого товару до відповідача 1 та встановлені суб’єкти підприємницької діяльності, які були постачальниками великої рогатої худоби.
Крім того, позивач стверджує, що угоди, укладені відповідачем 2 з іншими контрагентами мають ознаки недійсності та фіктивності та характеризуються мнимістю їх укладення. Однак, згідно із ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Фіктивним згідно із ст. 234 ЦК України є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цим правочином. Оскільки, позивачем не надані докази визнання укладених відповідачем 2 з його постачальниками угод недійсними, відповідні твердження позивача не можуть бути визнані судом як обґрунтовані та правомірні.
Відповідно до статті 207 ГК України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Як вказано в пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 року № 3, зі змінами внесеними постановами від 25 грудня 1992 року №13 та від 25 травня 1998 року №15 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" при розгляді справ про визнання угоди недійсною на підставі статті 49 Цивільного кодексу судам слід мати на увазі, що дія цієї норми (а з 01.01.2004р. ст. 207 ГК України) поширюється на угоди, які укладені з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, тобто порушують основні принципи існуючого суспільного ладу. До них, зокрема, належать угоди, спрямовані на використання всупереч закону колективної, державної або чиєїсь приватної власності з корисливою метою, приховування фізичними та юридичними особами від оподаткування доходів, використання майна, що знаходиться в їх власності або користування на шкоду правам, свободам і гідності громадян, інтересам суспільства, на незаконне відчуження землі або незаконне нею користування, розпорядження чи придбання всупереч встановленим правилам предметів, вилучених з обігу або обмежених в обігу. Необхідною умовою визнання відповідних угод недійсними є наявність в однієї чи в обох сторін спеціальної мети зашкоджувати інтересам держави і суспільства.
Однак, з акта проведеної позивачем перевірки не вбачається існування між відповідачами господарських правовідносин, які вчинені з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Так, факт приховування підприємствами відповідачів доходів від оподаткування не встановлений. Позивачем, також, не наведені обставини, що свідчать про наявність мети та умислу у відповідачів щодо укладення угоди з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства та не вказано, яку шкоду завдано державі і суспільству.
Таким чином, суд дійшов до висновку, що позивачем не доведені позовні вимоги в частині визнання недійсною укладеної між відповідачами угоди, у зв’язку з чим суд відмовляє у задоволенні позовних вимог повністю, оскільки застосування реституції можливе лише за недійсною угодою.
Керуючись ст. 124 конституції України, ст. 2, 7, 17, 158, 161, 162, 163 та п.6 Прикінцевих та Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, господарський суд Київської області, -
ПОСТАНОВИВ:
1. У задоволенні позову до товариства з обмеженою „Поліс” та до товариства з обмеженою відповідальністю „Фортуна” відмовити повністю.
Дана постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження або апеляційної скарги в порядку, встановленому ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України. Дана постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Писана Т.О.