Україна

 Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

09 травня 2025 року                                                             Справа№640/16965/22

Донецький  окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лазарєва В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області  про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

                                                       В С Т А Н О В И В:

05 жовтня 2022 року до Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області в якій просить:

1) визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області №262340016758 від 19.08.2022, яким відмовлено в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 №1058-IV;

2) зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити та виплачувати з 30 січня 2022 року ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 пенсію за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 №1058-IV;

3) зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві при призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 №1058-ІV ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 зарахувати до страхового стажу періоди її роботи з 25.04.1984 по 25.02.1993 та з 25.02.1993 по 30. 08.1993.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що 14 серпня 2022 року звернулася до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком згідно ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Проте, рішенням від 19 серпня 2022 року №262340016758 відповідач відмовив в призначені пенсії через відсутність необхідного страхового стажу.  Як зазначає позивач, вказаним рішенням до страхового стажу не зараховано періоди роботи з 25.04.1984 по 25.02.1993 та з 25.02.1993 по 30. 08.19934 року.

На думку позивача, відповідач протиправно не зарахував до пільгового стажу спірний період її роботи, оскільки він підтверджений трудовою книжкою. У зв`язку з чим позивач звернувся до суду із даним позовом.

11 жовтня 2022 року Окружним адміністративним судом міста Києва постановлено ухвалу про прийняття позовної заяви та відкриття провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

10 листопада 2022 року від представника Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві надійшов відзив на позов, в якому останній зазначив, що заяву позивача про призначення пенсії за віком розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області, з урахуванням принципу екстериторіальності.

За наданими документами не зараховано періоди роботи відповідно до трудової книжки з 25.04.1984 по 25.02.1993, та з 25.02.1993 по 30.08.1993, згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 17.10.1983, оскільки записи про звільнення не завірені печатками, що суперечить пункту 2.4 частини 2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58, а саме: записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

На думку представника відповідача, у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу (29 років) призначити пенсію за віком немає підстав.

З урахуванням наведеного, представник відповідача вважає позовні вимоги ОСОБА_1 необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.

10 листопада 2022 року від представника Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області надійшов відзив на позов, в якому останній зазначив, що за наданими документами до страхового стажу не зарахований період трудової діяльності з 25.04.1984 по 25.02.1993 та з 25.02.1993 по 30.08.1993 згідно трудової книжки серії НОМЕР_2 заповненої 17.10.1983, так як записи про звільнення не звірені печатками, що суперечить пункту 2,4 частини 2 Інструкції. Згідно з документами, доданими до заяви про призначення пенсії від 14.08.2022 та даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, страховий стаж позивача становить 25 років 06 місяців 15 днів. У зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу (29 років) призначити пенсію за віком немає підстав.

З урахуванням наведеного, представник відповідача вважає позовні вимоги ОСОБА_1 необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.

 24 березня 2025 року справу № 640/16965/22 прийнято до провадження Донецького окружного адміністративного суду, про що постановлено ухвалу.

За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Розглянувши наявні заяви по суті справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги, дослідивши докази, які наявні в матеріалах справи, суд встановив наступне.

Позивач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є громадянкою України, про що свідчить копія паспорту громадянина України.

          14 серпня 2022 року позивач звернулася із заявою про призначення пенсії за віком згідно ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

19 серпня 2022 року рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області №262340016758 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку з відсутністю необхідного стажу роботи.

Вказаним рішенням до страхового стажу роботи позивача не зараховано періоди роботи з 25.04.1984 року до 25.02.1993 року та з 25.02.1993 року до 30.08.1993 року згідно трудової книжки серії НОМЕР_2 заповненої 17.10.1983, оскільки записи про звільнення не звірені печатками, що суперечить пункту 2,4 частини 2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.

Згідно частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі Закон № 1058-IV).

Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 8 Закону № 1058-ІV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Пунктом 1 частини 1 статті 9 Закону № 1058-ІV визначено, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються у т. ч. пенсія за віком.

Частиною 4 статті 24 Закону № 1058-ІV визначено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

У відповідності до статті 26 Закону № 1058-ІV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 01 січня 2023 року, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 29 років.

Закон України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII від 05.11.1991 року (далі – Закон № 1788-XII) відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.

Закон спрямований на те, щоб повніше враховувалася суспільно корисна праця як джерело зростання добробуту народу і кожної людини, встановлює єдність умов і норм пенсійного забезпечення робітників, членів колгоспів та інших категорій трудящих.

Закон гарантує соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв`язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки.

У відповідності до статті 62 Закону № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 року № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Під час розгляду справи, судом встановлено, що в трудовій книжці позивача наявні записи про роботу з  25.04.1984 року до 25.02.1993 року та з 25.02.1993 року до 30.08.1993 року.

Суд зазначає, що відповідачем не враховані положення пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 року №301 «Про трудові книжки працівників», згідно з якими відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання.

Суд звертає увагу, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Вказаний висновок узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 24 травня 2018 року у справі № 490/12392/16-а, від 30 вересня 2021 року у справі №300/860/17.

Отже, належними та допустимими доказами, а саме трудовою книжкою підтверджується, що ОСОБА_1 має право на зарахування до страхового стажу періодів роботи з  25.04.1984 року до 25.02.1993 року та з 25.02.1993 року до 30.08.1993 року.

Приймаючи до уваги наведене в сукупності, враховуючи завдання та принципи адміністративного судочинства, суд дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 19 серпня 2022 року № 262340016758 про відмову в призначенні пенсії є протиправним та підлягає скасуванню.

Разом з тим, стосовно позовних вимог про зобов`язання відповідача призначити та виплачувати позивачу пенсію за віком, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

При цьому, як зазначив Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Як видно з положень Рекомендації Комітету Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 р. № 1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності, вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта, він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але й не має права виходити за її межі.

Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21.05.2013 року № 21-87а13.

Так, призначення та обрахунок пенсії є дискреційним повноваженням пенсійного органу. Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Відповідно до частин 1, 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункту 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України).

У випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Аналіз зазначених положень свідчить, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Таким чином, зобов`язання судовим рішенням суб`єкта владних повноважень до вчинення конкретних дій (прийняття конкретних рішень) можливе, за загальним правилом, лише за умови почергового встановлення судом таких обставин:

- позивач на момент звернення до відповідного суб`єкта владних повноважень забезпечив виконання всіх без винятку вимог закону для отримання конкретного рішення;

- зобов`язання суб`єкта владних повноважень розглянути повторно звернення позивача з урахуванням висновків суду є недоцільним (об`єктивно встановлено безальтернативність рішення суб`єкта владних повноважень, яке може бути прийняте за встановлених судом обставин у конкретній справі).

Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.

Адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 10.09.2021 по справі № 120/192/20-а.

Враховуючи фактичні обставини даної справи, питання зарахування спірних періодів до страхового стажу позивача не може бути віднесено до дискреційних повноважень органу пенсійного фонду з огляду на приписи чинного пенсійного законодавства.

Проте, до дискреційних повноважень відповідача належить здійснення нового розрахунку стажу позивача з урахуванням спірних періодів та вирішення питання щодо його достатності для призначення пенсії за віком згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

З урахуванням дискреційних повноважень пенсійного органу на прийняття рішення про призначення пенсії та визначення підстав, за яких призначається пенсія або приймається рішення про відмову в її призначенні, суд вважає, що належним, повним та ефективним способом захисту порушених прав позивача є скасування рішення про відмову в призначенні пенсії та зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 14 серпня 2022 року, із зарахуванням до страхового стажу спірних періодів його роботи.

Разом з цим, вирішуючи питання про визначення належного органу Пенсійного фонду для розгляду питання про призначення пенсії суд зазначає наступне.

Згідно пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, затвердженого постановою Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, (далі - Порядок 22-1) зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846 (в редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року №13-1) засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначено, що структурний підрозділ органу, що призначає пенсію є саме Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області.

Таким чином, суд дійшов висновку про зобов`язання повторно розглянути заяву позивача саме Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області.

Приймаючи до уваги наведене в сукупності, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, підлягає частковому задоволенню.

Питання про розподіл судових витрат не вирішується у зв`язку зі звільненням позивача від сплати судового збору.

На підставі викладеного, керуючись нормами Конституції України та Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

                                                       В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 )  до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (місцезнаходження: вул. Короленка, 7, м. Рівне, 33028, код ЄДРПОУ 21084076), Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (місцезнаходження: вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16, м. Київ, 04053, код ЄДРПОУ 42098368) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області №262340016758 від 14 серпня 2022 року про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 14 серпня 2022 року про призначення пенсії із зарахуванням до страхового стажу періодів роботи з 25.04.1984 року до 30.08.1993 року.

У задоволенні іншої частини позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя                                                                                   В.В. Лазарєв