ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/635/25Головуючий по 1 інстанції

Справа №709/1645/24 Категорія: 304090000 Кваша І. М.

Доповідач в апеляційній інстанції

Сіренко Ю. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 травня 2025 року

м. Черкаси

Черкаський апеляційний суд у складі колегії суддів:

Сіренка Ю.В., Гончар Н.І., Фетісової Т.Л.

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідачі – ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

особа, яка подала апеляційну скаргу – представник ОСОБА_3 - адвокат Гармаш Неля Миколаївна

розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Гармаш Нелі Миколаївни на рішення Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 20 січня 2025 року, у складі судді Кваша І.М., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 ,  ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики, -

                                                      в с т а н о в и в :

У вересні 2024 року представник ОСОБА_1 – адвокат Митнюк В.І. звернувся до суду з вказаним позовом.

Просив стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заборгованість за договором позики від 27 серпня 2021 року в сумі 1500 євро, 2% за користування грошовими коштами в розмірі 465 євро, пеню за прострочення повернення позики в розмірі 14302 грн., а також понесені судові витрати за сплату судового збору та правничу допомогу.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 27 серпня 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики. За його умовами ОСОБА_1 передав, а ОСОБА_2 прийняв в борг грошові кошти в сумі 10 000 євро під 2% на місяць, які зобов`язувався повернути до 27.08.2024. З вересня 2021 року по травень 2022 року відповідач сплачував позивачу відсотки в розмірі 200 євро кожен місяць. 12 травня 2023 року відповідач сплатив позивачу 11000 євро, з яких в повному обсязі до травня 2023 року сплатив відсотки, сума яких складала 2500 євро, решту 8500 євро пішло на часткове погашення основного боргу.

На час повернення боргу, 27 серпня 2024 року, заборгованість відповідача перед позивачем склала (1500+465)1965 євро, з яких 465 євро відсотки за користування коштами.

Крім того, відповідно до п.7.2. договору, позивач просив суд стягнути 1% від суми боргу, який складає 19,65 євро х 16 днів = 314,4 євро, що згідно курсу євро до гривні складає (314,4 х 45,4894 =) 14302 грн.

Враховуючи забезпечення виконання договору позики, укладеними 27 серпня 2021 року договорами поруки, між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (матір`ю боржника), ОСОБА_1 та ОСОБА_4 (дружиною боржника), за якими поручитель зобов`язується перед позикодавцем відповідати у повному обсязі за своєчасне та повне виконання боржником зобов`язань за договором позики від 27 серпня 2021 року, позивач просив стягнути заборгованість солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , оскільки ОСОБА_4 загинула.

Рішенням Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 20 січня 2025 року позов задоволено частково. Вирішено стягнути солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики у розмірі 1500 євро, відсотки за користування грошовими коштами у розмірі 465 євро, а всього 1965 євро. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 522,03 грн та 4310 грн витрат на правничу допомогу, а всього судових витрат по 4832, 03 грн. з кожного.

Суд мотивував своє рішення тим, що позичальник не виконав своїх зобов`язань за договором, а ОСОБА_3 , яка є поручителем, відповідає солідарно з позичальником за невиконання зобов`язань. Відмовляючи у стягнення пені в розмірі 1%, суд керувався положенням п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України щодо звільнення позичальника від сплати неустойки за прострочення виконання кредитного зобов`язання у період дії в Україні воєнного стану.

Вирішуючи питання про стягнення витрат на правничу допомогу, суд виходив з того, що заявлений позивачем розмір витрат на правничу допомогу є співмірним і розумним за обставинами цієї справи, та пропорційно до розміру задоволених позовних вимог стягнув з відповідачів витрати на професійну правничу допомогу.

Не погодившись із рішенням суду, представник ОСОБА_3 – адвокат Гармаш Н.М. оскаржила його в апеляційному порядку. Просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, здійснити новий розподіл судових витрат.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, адвокат зазначає, що суд на власний розсуд трактував позицію відповідачів, щодо зміни положень договору в усному порядку.

Наголошують, що ОСОБА_2 не мав наміру змінювати умови договору позики, а на вимогу позивача, мав намір повернути позику достроково.

Скаржник вважає, що суд належним чином не оцінив в сукупності докази, надані відповідачами, у формі аудіозапису та бланк розписки.

Звертає увагу, що на момент передачі позивачу коштів, строк виконання зобов`язання не настав, а тому саме відповідач мав право вирішувати, яким чином зараховувати кошти, які він повертає.

За обставин цієї справи, відповідач повертав в першу чергу суму позики, розмір якої визначено в п. 2.1. Договору, а решту в рахунок погашення відсотків за користування позикою.

Вважає, що з урахуванням повного погашення ОСОБА_2 суми позики в розмірі 10 000 євро, та 1 тис євро за відсотками, за відповідачами несплаченими можуть бути лише відсотки за користування коштами в сумі 1000 євро, як залишок заборгованості за відсотками за період 28.04.2022-12.05.2023.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін, мотивуючи тим, що він не погодився як на зміну умов договору, так і на суму остаточного розрахунку в 11 000 євро. Вважає рішення суду законним та обґрунтованим, ухваленим з повним дослідженням доказів у справі, та дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи, що 19 березня 2025 року, тобто на день постановлення ухвали про призначення справи до розгляду, офіційний курс євро, встановлений НБУ, складав 45,34 грн, ціна позову складала 89 093,1 грн, що менше 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому розгляд справи призначено в порядку письмового провадження.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Згідно з положенням ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що рішення Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 20 січня 2025 року відповідає вказаним вимогам закону.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 27 серпня 2021 року між позикодавцем ОСОБА_1 та позичальником ОСОБА_2 укладено договір позики (а.с. 4). За його умовами позикодавець зобов`язується надати позичальнику, відповідно до ст.536 ЦК України, позику під 2,0% на місяць, а останній зобов`язується повернути позику у встановлений договором термін. Сума позики становить 10 000 євро. Термін надання позики - до 27 серпня 2024 року. Позика надається терміном на 3 роки, без права дострокового погашення суми, що перевищує 30% протягом першого року.

Порядок повернення позики визначено в п. 5.1. договору. Зокрема, позичальник має право повернути позику завчасно, але відсотки будуть перераховані по ставці 2,5% на місяць за весь період позики.

Розділом 7 договору передбачено відповідальність сторін за порушення умов договору (відшкодування збитків у порядку, передбаченому законодавством, відповідальність за неповернення чи несвоєчасне повернення суми позики в розмірі 1% від суми позики за кожен день прострочки, відповідальність за ст. 625 ЦК України з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних від простроченої суми).

Відповідно до п. 7.5 Договору забезпеченням виконання зобов`язань за даним договором виступає все майно позичальника та поручителів за позикою. Поручителями в договорі вказано ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , з якими того ж дня укладено договори поруки.

Пунктом 9.1 договору визначено, що умови договору мають однакову обов`язкову силу для сторін і можуть бути змінені за взаємною згодою з обов`язковим складанням письмового документа.

Сторони підписами погодили умови договору позики від 27 серпня 2021 року.

Як встановлено судом та не оспорювалась сторонами, ОСОБА_4 померла.

12 вересня 2024 року позивач направив на адресу ОСОБА_3 , як поручителя за Договором позики від 27.08.2021, вимогу про повернення боргу (а.с.7).

Також, судом першої інстанції досліджено бланк непідписаної розписки позикодавця, наданий відповідачем, про отримання суми боргу та відсотків за договором позики від 27.08.2021, датований 12.05.2023 (а.с. 33).

Як вірно виснував суд, непідписаний бланк розписки не підтверджує факту згоди позикодавця на зміну умов договору і на суму остаточного розрахунку в 11 000 доларів, яку 12.05.2023 ОСОБА_2 передав позивачу.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків стаття 11 ЦК України визначає договори та інші правочини.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що  передбачені договором.

Згідно з статтями 541, 543 ЦК України солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання. У разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Враховуючи, що ОСОБА_2 не виконав умови Договору позики та не повернув в строк, передбачений договором в повному обсязі основну суму боргу та відсотки за користування кредитними (наданими в позику) коштами, суд дійшов правильного висновку про стягнення суми заборгованості солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , як поручителя, що узгоджується з положеннями ст.ст. 541, 543 ЦК України.

Судом встановлено та не заперечувалось сторонами, що з вересня 2021 року по травень 2022 року позичальник сплачував позивачу відсотки відповідно до п. 1.1. Договору позики.

З травня 2022 року до 12.05.2023, що встановлено судом та не заперечується сторонами, позичальник не сплачував відсотки за користування коштами. Заборгованість за відсотками за цей період склала 2500 євро (12,5*200 євро).

Тобто, з 11 тис євро, які ОСОБА_2 передав позивачу 12.05.2023, 2500 євро зараховані на погашення заборгованості за відсотками за період з травня 2022 року по 12.05.2023, а 8500 євро зараховані в погашення суми основного боргу за Договором позики, що узгоджується з положенням ст. 534 ЦК України.

Отже, за ОСОБА_2 залишилась неповернутою сума основного боргу в розмірі 1500 євро.

Звертаючись із позовом, представник позивача вказував, що позичальник не сплачував відсотки за користування коштами з травня 2023 року по серпень 2024 року, тому заборгованість за відсотками за цей час становить 465 євро (15,5 міс х 30 євро).

Суд першої інстанції з урахуванням положень ст. 13 ЦПК України, правильно визначив суму боргу за відсотками.

Таким чином, станом на день подачі позову сума боргу позичальника перед ОСОБА_1 склала 1965 євро (465 євро відсотки та 1500 євро основна сума боргу) .

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідачами, наданий позивачем розрахунок заборгованості, не спростований.

Доказів, які б підтверджували належне виконання позичальником своїх зобов`язань з повернення суми позики з відсотками, відповідачами суду не надано.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідачів пені в розмірі 1% від суми боргу, суд правильно керувався п. 18 Перехідних та Прикінцевих положень ЦК України, відповідно до якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Колегія суддів не погоджується з доводами скаржника, щодо неправильного застосування судом положення ст. 534 ЦК України при визначенні розміру заборгованості.

Згідно правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 27.02.2020 року у справі №921/12/19, від 06.07.2020 року у справі №754/2569/16-ц «сторони, керуючись ст. 534 ЦК України, можуть на власний розсуд визначити у договорі порядок зарахування грошових коштів, які отримуються від іншої сторони договору, при цьому за наявності сукупності умов, які передбачені договором, призначення платежу, вказане платником, не є обов`язковим та не має вирішального значення для здійснення зарахування грошових коштів у визначеному умовами договору порядку.

Вирішуючи питання щодо застосування норми статті 534 ЦК України, яка визначає, що у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов`язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов`язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу, Верховний Суд виходить з того, що дана норма диспозитивна і в договорі сторони можуть відступити від цих положень та врегулювати свої відносини на власний розсуд. Окрім того, інша черговість погашення вимог за грошовим зобов`язанням може бути встановлена законом».

Враховуючи, що сторони в Договорі позики не узгодили інший порядок зарахування грошових коштів, які повертаються позичальником позикодавцю, тому застосовуються загальні положення, передбачені ст. 534 ЦК України.

Отже, висновок суду про те, що з сплачених позичальником коштів в сумі 11 000 євро, першочергово зараховуються кошти на погашення відсотків, а потім на основну суму боргу є обґрунтованим та узгоджується з положенням ст. 534 ЦК України.

Обґрунтованим колегія суддів вважає рішення суду і в частині визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, яке прийняте з дотриманням норм процесуального закону та доказів, досліджених судом. Крім того, апеляційна скарга не містить доводів непогодження скаржника з рішенням суду в цій частині.

Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів доходить висновку, що суд ухвалив законне та обґрунтоване рішення на підставі повного дослідження обставин справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстав для скасування якого, за доводами апеляційної скарги, колегією суддів не встановлено.

Керуючись статтями  374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,  - 

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Гармаш Нелі Миколаївни – залишити без задоволення, а рішення Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 20 січня 2025 року у даній справі – без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду в порядку та за умов, визначених ст.389 ЦПК України.

Судді: Ю.В. Сіренко

Н.І. Гончар

Т.Л. Фетісова