УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №22-5113/2006 р.                                                      Головуючий у першій інстанції Сопільняк О.М.

Категорія-_______________________________________________ Доповідач Левенець Б.Б.

РІШЕННЯ ІМ"ЯМ    УКРАЇНИ

19 вересня 2006 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області

в складі:

головуючого - Левенця Б.Б.

суддів - Громіка Р.Д., Кварталової А.М.

при секретарі -  Кодінцевій С.В. за участі представника відповідача ОСОБА_1, відповідача ОСОБА_2, його представника ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_2 на рішення Колимського районного суду Одеської області від 18 липня 2006 року у справі за позовом відкритого акціонерного товариства "Кодимське АТП-15113" до ОСОБА_2 про відшкодування упущеної вигоди -

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2006 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом до відповідача, в обгрунтування якого зазначив, що є власником автобусу ПАЗ-572 д/н НОМЕР_1, який тричі на тиждень виконував рейси по перевезенню пасажирів за маршрутом Кодима - Івашково в Колимському районі Одеської області.

Наказом НОМЕР_2 водій цього автобуса відповідач ОСОБА_2 був звільнений з роботи, проте відмовився по звільненню передати позивачу технічний паспорт, ключи на вказаний автобус, що перешкоджає експлуатації цього автобусу у зв"язку з чим підприємству завдано збитки у вигляді упущеної вигоди, яку позивач оцінює на суму 3312 грн. Вказану суму та судові витрати позивач просить стягнути із відповідача(а.с. 3-4)

Відповідач позов не визнав, посилаючись на те, що звільнений позивачем з роботи незаконно, оспорює це звільнення в суді, розрахунок позивача вважає необгрунтованим.

Рішенням Колимського районного суду Одеської області від 18 липня 2006 року позовні вимоги задоволені в повному обсязі.

В апеляційній скарзі відповідач просить рішення суду першої інстанції скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, справу повернути на новий розгляд до суду першої інстанції.

В судовому засіданні апелянт та його представник підтримали доводи скарги, яку попросили задовольнити.

Представник позивача заперечував проти скарги, яку попросив відхилити.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, пояснення прибувших учасників апеляційного провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, судова колегія вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення суду першої інстанції скасувати з постановленням нового рішення, враховуючи наступне:

Відповідно до вимог ст. 1166 ЦК України, роз"яснень, що містяться в пункті 2 Постанови Пленуму Верховного Суду від 27 березня 1992 року N 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.

Цих вимог законодавства і роз"яснень Пленуму Верховного Суду України, суд першої інстанції не врахував. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що Нікіфорчук після звільнення протиправно перешкоджав використанню автобусу у зв"язку з чим позивачу спричинено збитків у вигляді упущеної вигоди.  Такий висновок суду            суперечить обставинам справи,    колегія суддів з ним не погоджується.

Як видно із витягів з наказу ОСОБА_2 працював на посаді водія закріпленого за ним автобусу ПАЗ-572 д/н НОМЕР_1, який виконував рейси по перевезенню пасажирів за маршрутом Кодима - Івашково(а.с. 12-19). 16 березня 2005 року відповідач був звільнений з роботи, законність цього звільнення оспорюється за протестом прокурора району(а.с. 8, 79-80).

Як встановлено судом першої інстанції і сторони цього не заперечують, вказаний автобус на якому працював до звільнення ОСОБА_2 був у повному господарському віданні позивача, оскільки як до звільнення відповідача з роботи так і після звільнення останнього, постійно перебував на території підприємства і під охороною позивача.

Висновок суду першої інстанції, що відсутність паспорту на транспортний засіб і ключей від нього перешкоджала його експлуатації є хибним.

Згідно до вимог п. 20 Правил державної реєстрації та обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів та мотоколясок, затверджених Постановою Кабінету міністрів України від 7 вересня 1998 р. N 1388, замість втрачених або непридатних для користування свідоцтв про реєстрацію (технічних паспортів) і номерних знаків на підставі заяв власників або їх представників видаються дублікати свідоцтв про реєстрацію.

Тому, у випадку відмови відповідача повернути технічний паспорт, про яку стверджував позивач, останній не був позбавлений можливості звернутись за видачею його дублікату, проте позивач за видачею дублікату паспорту не звертався, що останній підтвердив в судовому засіданні в апеляційному суді.

Не може бути визнаний обгрунтованим довод позивача, що відсутність ключей від автобусу перешкоджала його експлуатації, оскільки згідно до вимог п. 9.4.2 Правил пожежної безпеки для підприємств і організацій автомобільного транспорту України, затвердженого наказом Міністерства транспорту України від 21 грудня 1998 року N 527(зареєстровано в МЮ України 11 березня 1999 р. за N 157/3450) саме на позивача законодавством покладений обов"язок забезпечення такого порядку зберігання ключів запалювання за місцем зберігання автотранспорту, щоб черговий автопідприємства міг скористатися ними в разі потреби евакуації транспорту.

В судовому засіданні відповідач стверджував, що ключи і технічний паспорт від автобусу зберігалися в самому автобусі. Представник позивача пояснив колегії суддів, що після звільнення позивача з роботи, комісія підприємства відчинила вказаний автобус і знайшла в ньому ключи і технічний паспорт від останнього.

Згідно до вимог ч. 1 ст. 61 ЦПК України, обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь в справі, не підлягають доказуванню.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції неповно з"ясував обставини, що мають значення для справи, а висновок суду щодо обов'язку відповідача відшкодувати позивачу упущену вигоду про наявність якої стверджував останній не відповідає обставинам справи, що згідно до вимог п. 1,3 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Оскільки передбачених законом підстав для спрямування справи на новий розгляд до суду першої інстанції, а також передачи справи для розгляду іншому районному суду, колегія суддів не встановила, в цій частині скарги апелянта слід відмовити.

Згідно до ст. 88 ЦПК України не підлягають відшкодуванню позивачу понесені ним судові витрати при зверненні до суду(а.с 51, 52).

Керуючись ст. 303, п. 2 ч. 1 ст. 307, п.1, 3 ч. 1 ст. 309, ст. 314, 316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково, рішення Колимського районного суду Одеської області від 18 липня 2006 року скасувати.

Постановити по справі нове рішення за яким в задоволенні вимог відкритого акціонерного товариства "Кодимське АТП-15113" до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди у вигляді упущеної вигоди в сумі 3312 грн. відмовити у повному обсязі.

Рішення набирає чинності негайно з моменту проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили.