Справа № 2-388/11

Рішення

іменем України

21.12.2011                    Тиврівський районний суд Вінницької області

в складі : головуючого      Мазурчака А.Г.,

    при секретарі        Мигдальській Н.М.,

    за участю  представників    ОСОБА_1, ОСОБА_2,

   розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про  встановлення  факту  прийняття  спадщини, про визнання частки в спільній  сумісній власності подружжя, про  визнання  свідоцтва  про право на спадщину частково недійсним  та про визнання  права власності на 1/2  частину земельної ділянки  ,-.,-

встановив:

ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом,  в якому вказує, що його батькам: ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на праві спільної сумісної власності належав житловий будинок з господарськими будівлями та земельна ділянка площею 0,723 га  в м. Гнівань Тиврівського району, по АДРЕСА_1.

ІНФОРМАЦІЯ_3 року ОСОБА_6 померла. Після її смерті відкрилась спадщина на 1\2 частину вказаного житлового будинку з господарськими будівлями та на 1\2 частину даної земельної ділянки.

ЇЇ спадкоємцями за законом є його батько, відповідачка -ОСОБА_7 та він.

Ніхто із спадкоємців на протязі шести місяців до Тиврівської нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини не звертався, всі вони відповідно  ст.549 Цивільного кодексу УРСР ( в редакції 1963 р.н.) фактично прийняли спадщину, оскільки батько разом із відповідачкою проживали в спадковому будинку і були там зареєстровані, а він майже щодня відвідував батька, допомагав йому ремонтувати спадковий житловий будинок, господарські будівлі, оштукатурив гараж „шубою", переробив хід на горище будинку, відремонтував та почистив криницю, повністю переробив огорожу.

ІНФОРМАЦІЯ_2 року помер  батько ОСОБА_5 Після його смерті спадщина відкрилася на частину спадкового майна, яку він прийняв після смерті ОСОБА_6, а також на його частину, якою він володів разом із дружиною на праві спільної сумісної власності. Він та відповідачка є спадкоємцями за законом першої черги і кожному із них повинно належати по 1/2 частині спадкового майна.

31 грудня 2004 року, він звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті батька, але коли в листопаді 2010 року звернувся із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину, йому було відмовлено.

В своєму листі №88/ 01-16 від 09.02.2011 р. завідуюча державною нотаріальною конторою ОСОБА_8 вказала, що не може видати йому свідоцтво про право на спадщину, оскільки 15 листопада 2004 року вона вже видала відповідачці свідоцтво про право на спадщину за законом на все спадкове майно. Своє рішення про видачу свідоцтва відповідачці нотаріус мотивує тим, що правовстановлюючі  документи на будинок та державний акт на право приватної власності на земельну ділянку були видані на ім’я ОСОБА_6., ОСОБА_7 в своїй заяві до нотаріуса вказувала про відсутність інших спадкоємців.

Дані свідоцтва про право на спадщину є частково недійсними, оскільки незважаючи на те, що правовстановлювальні документи на спадкове майно видані на ім’я їхньої матері, спадкове майно було у спільній сумісній власності подружжя, а тому кожному із подружжя належала 1/2 частка.

Отже, після смерті матері відкрилась спадщина лише на її частку, а вже після  смерті батька відкрилась спадщина на його частку.

Спірний житловий будинок та земельна ділянка є спільною сумісною власністю подружжя, їхніх батьків, оскільки вони житловий будинок та господарські будівлі побудували спільно під час шлюбу починаючи з 1960 по 1980 роки..

Шлюб батьки зареєстрували в 1955 році і проживали разом до 1998 року, до дня смерті матері.

Просить  встановити юридичний факт про те, що він ОСОБА_3, фактично вступив в управління та володіння спадщиною після смерті ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 року.

Визначити, що частки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в спільній сумісній власності подружжя, до складу якої входить житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, земельна ділянка площею 0,723 га., що розташовані в м. Гнівань по АДРЕСА_1 Тиврівського району Вінницької області, є рівними, а саме: 1\2 частка ОСОБА_5 і 1\2  частка ОСОБА_6.

Визнати частково недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом, видані ОСОБА_7 15 листопада 2004 року Тиврівською державною нотаріальною конторою після смерті ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 року та ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року, в частині визнання права власності на 1\2 частину житлового будинку з господарськими спорудами та на 1\2 частину земельної ділянки загальною площею 0,723 га., що розташовані в м. Гнівань по АДРЕСА_1 Тиврівського району Вінницької області.

В ході судового розгляду позивач доповнив позов вимогою про визнати за ним права власності на  1\2 частину житлового будинку та на 1\2 частину земельної ділянки загальною площею 0,723 га, що знаходяться в м. Гнівані по АДРЕСА_1 Тиврівського району Вінницької області.

          В судовому засіданні позивач та його представники ОСОБА_2 та ОСОБА_9 позовні вимоги підтримали із наведених в позові підстав.

          ОСОБА_2 пояснив, що батьки сторін зареєстрували свій шлюб в 1956 році, а документи на будинок видані пізніше на попереднє прізвище  їх матері ОСОБА_6 (ОСОБА_10), вважає, що майно належить до спільної –сумісної власності. Відповідачка у заяві до нотаріуса  вказала неправдиву інформацію про відсутність інших спадкоємців. Після смерті  матері, позивач  ходив до батька і доглядав за ним і за будинком, тому вони вважають, що позивач прийняв спадщину вступивши в управління нею, а після смерті батька відкрилася спадщина на 1\2 їхнього будинку.

          Представник позивача - ОСОБА_9 пояснила, що вона є дружиною позивача і  після смерті його матері позивач змушений був ходити до батька і доглядати за будинком, вони вважають, що позивач прийняв спадщину вступивши в управління спадщиною. Нотаріус була зацікавлена, так як запит нотаріус в БТІ направив 07.09.2004р., а заява про оформлення спадщини зареєстрована14.10.2004р.  Після смерті батька між сторонами відносини були погані. До смерті батька ОСОБА_11 до нотаріуса не звертався, так як вважав, що все майно належить батькові і він може написати заяву лише після його смерті.

          Відповідачка ОСОБА_7 позов не визнала і пояснила, що про відсутність інших спадкоємців в заяві про прийняття спадщини після смерті матері вказала випадково, можливо такий був зразок заяви. Її брат –позивач по справі із 1979 року і спірному будинку не проживав і не приходив до нього, а вона постійно там проживала, побудувала гараж, переобладнала і відремонтувала будинок. Батько протягом більше ніж шість років будинок на себе не оформляв, а вона вже після його смерті стала оформляти спадщину на себе. Батька поховала за свої кошти, брат допомоги не надавав ніякої і з ним вони майже не зустрічалися за виключанням зустрічі у нотаріуса.

Представник відповідачки ОСОБА_1 пояснила, що позивач виписався із спірного будинку ще задовго до смерті матері і в ньому залишилися лише відповідачка та покійний батько. Заяву до нотаріуса після смерті матері ніхто не писав, оскільки всім було відомо рішення батьків про те, що дочка залишилася в будинку і мала доглянути батьків. Після смерті матері відносини між позивачем та його покійним батьком погіршилися і позивач навіть не допомагав на похоронах. Він вважає, що після смерті батька спадщина відкрилася на 1\2 будинку і таку заяву написав в нотаріат, однак більше ніяких дій не вчинив і в жовтні місяці 2004 року зустрівшись із відповідачкою в нотаріуса, не заперечував, щоб сестра прийняла спадщину. Просиь відмовити в задоволенні позову  у зв'язку  із пропуском  строків давності.

Представник третьої особи на стороні відповідача –державний нотаріус Тиврівської державної нотаріальної контори ОСОБА_8 зазначила, що спадкова справа після смерті ОСОБА_6 заведена за заявою ОСОБА_7 Протягом шести років після смерті  ОСОБА_6 крім ОСОБА_7 із заявою про оформлення спадщини  ніхто не звертався. Якби у заяві ОСОБА_7 було вказано про наявність інших спадкоємців, вона б проінформувала вказаних осіб про оформлення спадщини.  Запит в БТІ направлено за усним зверненням спадкоємця, однак на той час вже минули 6 місяців з дня смерті спадкодавця, що дає право на оформлення спадщини. За життя ОСОБА_5 заяви про видачу свідоцтва про право власності на частку в спільному майні не подавав, а таке  свідоцтво йому могло бути видане лише за його заявою..

Суд, вислухавши осіб, що беруть участь у  справі, свідків, дослідивши матеріали справи, вважає, що в задоволенні позову слід відмовити виходячи з наступного.  

ІНФОРМАЦІЯ_3. в м. Гнівань Тиврівського району померла ОСОБА_6. На час смерті ОСОБА_6 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5, що стверджується копією актового запису про одруження, витягом з Державного реєстру  актів цивільного стану.

ОСОБА_3  та ОСОБА_7 –їх діти , що стверджується свідоцтвами про їх народження, спадкоємці за законом першої черги .

          Після смерті ОСОБА_6  на підставі свідоцтва про право особистої власності на домоволодіння, що видане виконавчим комітетом Гніванської міської ради 16.03.1981р. та Державного акту на право власності на земельну ділянку ВН 000038 від 06.03.1998р., ОСОБА_7 державним нотаріусом Тиврівської держнотконтори 15.11.2004 року видано свідоцтва про право на спадщину за законом на домоволодіння  та земельну ділянку в м. Гнівань Тиврівського району Вінницької області,  по АДРЕСА_1.

ІНФОРМАЦІЯ_2.  помер ОСОБА_5 Позивач прийняв спадщину після його смерті, подавши в установлені законом строки заяву до Тиврівської держнотконтори про прийняття спадщини, що стверджується оглянутою судом спадковою справою , листами Тиврівської держнотконтори від 09.02.2011 р. та від 15.04.2011р. №359/01-16 (ст. 1268 ЦК України).  

Доводи позивача про прийняття ним спадщини після смерті ОСОБА_6 переконливим доказами не обґрунтовані.

          Так, відповідно до чинної на час відкриття даної спадщини ст. 549 ЦК України 1963р.  спадкоємець вважався таким, що прийняв спадщину,  якщо він  фактично  вступив  в  управління  або  володіння спадковим майном або,  якщо він подав державній нотаріальній  конторі  за  місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

    Зазначені дії  повинні  бути  вчинені  протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

          Так, згідно пункту  113  чинної на той час  Інструкції  про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами УРСР, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 14 червня 1994 р. N 18/5 доказом  вступу в управління чи володіння спадковим майном могли бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів чи відповідної місцевої державної адміністрації про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним, або про те, що спадкоємцем було взято майно спадкодавця; довідка державної податкової служби, страховика чи іншого органу про те, що спадкоємцем після відкриття спадщини сплачувались податки або страхові платежі по обов'язковому страхуванню, квитанція про сплату податку, страхового платежу; запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець був постійно прописаний в спадковому будинку (квартирі) в період шести місяців після смерті спадкодавця,  інші документи, що підтверджують факт вступу спадкоємця в управління чи володіння спадковим майном.

          Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном може бути наявність у спадкоємців ощадної книжки, іменних цінних паперів, квитанції про здані в ломбард речі, свідоцтва про реєстрацію (технічного паспорта, реєстраційного талону) на автотранспортний засіб чи іншу самохідну машину або механізм, державного акта на право приватної власності на землю та інших документів, виданих відповідними органами на ім'я спадкодавця на майно, користування яким можливе лише після належного оформлення прав на нього. Ці документи приймались  державним нотаріусом з урахуванням у кожному випадку всіх конкретних обставин і при відсутності заперечень з боку інших спадкоємців.

Разом з тим жодних із наведених документів позивач суду не надав.

          Свідок ОСОБА_12 дав показання про те, що він давній знайомий сім’ї позивача. З його слів йому відомо, що позивач проводив ремонтні роботи в домоволодінні батьків після смерті матері. Він також,  на його прохання, в рік смерті його матері чистив колодязь в дворі його батьків по АДРЕСА_1, розрахувався з ним позивач, хоча в тому будинку проживала ще і його сестра ОСОБА_7.

Свідок ОСОБА_10  дала показання про те, що вона була дружиною рідного брата матері позивачів. Їхній будинок був наданий батьками її покійному чоловіку, але вона не могли вжитись в ньому із матір’ю сторін по справі і вимушена була перейти на проживання в інше місце, і за життя їхньої матері в них по АДРЕСА_1,  не була жодного разу.     

Пізніше переїхала проживати в Росію, але щорічно протягом 14 років підряд приїжджає у Гнівань на могилу своєї доньки. В с. Селищі в неї є дачний будинок і в травні 1998 році позивач взяв з її дачі цемент, цвяхи і скло для того,  щоб робити ремонт в будинку батька.  В 1999 чи 2000 роках вона також приїжджала на АДРЕСА_1 і позивач в будинку батька вставляв скло у вікні, він розказував їй, що ОСОБА_7 ображає батька, він з ним в добрих стосунках.  За період з 1998р. була у спірному будинку три рази.  ОСОБА_5 ображався на ОСОБА_7, казав , що вона його ображала. Цемент із своєї дачі давала ОСОБА_3,  як за життя батька , так і після його смерті.

          В 2010р.  ОСОБА_13 їй говорила, що у неї з братом погані стосунки, просила їх помирити.

Разом з тим,  із показань свідка ОСОБА_10 не вбачається, що  вона була очевидцем здійснення позивачем будівельних, інших робіт в домоволодінні по АДРЕСА_1,  м. Гнівань в шестимісячний строк з дня смерті ОСОБА_6, так як  сама свідок  точно не вказала, коли  вона бачила, що  позивач в  домоволодінні батька, а  вставляв скло у  вікні -  в  1999 чи 2000 роках.

Показання свідка ОСОБА_12 не стверджують факту прийняття спадщини позивачем після смерті матері.  Так, свідок стверджує, що  про проведення позивачем  ремонтних робіт в домоволодінні батьків йому відомо зі слів позивача. Його показання про те, що він на прохання позивача  чистив колодязь в даному домоволодінні іншими доказами не обґрунтовані.

Слід зазначити, що сам позивач у позовній заяві вказав, що він прийняв спадщину після смерті ОСОБА_6, оскільки  майже щодня відвідував батька, допомагав йому ремонтувати житловий будинок.

Проте, сама по собі допомога позивача ОСОБА_5   не свідчить про  вступ позивача  в управління та володіння спадковим майном після смерті ОСОБА_6  

Крім того, свідок ОСОБА_14 дав показання про те, що проживає по-сусідству з відповідачкою ОСОБА_7 протягом 23 років. Був у гарних стосунках з їхніми батьками.  Приблизно за рік до смерті ОСОБА_5 до нього прийшов ОСОБА_3 На його думку він був п’яний,  тому що дуже сварився та обзивав ОСОБА_5 Цього ж дня до ОСОБА_5 викликали швидку допомогу та поклали до лікарні. ОСОБА_15 він у будинку батька не бачив. Після поховання ОСОБА_5 ОСОБА_3 також жодного разу не бачив. Він проживає по-сусідству, тому добре знає , що робилось в їхній сім’ї. За життя їх мати казала, що хата залишиться ОСОБА_7. Після смерті матері ОСОБА_13 робила ремонт будинку, штукатурила його, міняла вікна, він допомагав  її батькові вставляти вікна. ОСОБА_5 ніколи не жалівся на ОСОБА_7. ОСОБА_11 штукатурив гараж скоріше всього ще за життя матері.   Після її смерті в господарстві батьків він нічого не робив.

Суд також вважає недоведеним позов в частині визнання частково недійсними свідоцтв про право на спадщину за законом .

Відповідно до  ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинялись  внаслідок його смерті .

Слід  вказати, що Сімейний  Кодекс України, на норми яких, посилається позивач   щодо визначення часток померлих на майно, у даних правовідносинах, застосовані бути не можуть, так як  СК   України набрав чинності з 01.01.2004р., тобто,  після смерті ОСОБА_6  і на момент придбання  спірного майна,  не існував.   

Відповідно до чинного на той  ст.22 КпШС України 1969р. майно, нажите  подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною  власністю.  Кожен  з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

       Разом з тим, у разі смерті одного з подружжя свідоцтво про право власності на частку в їх спільному майні видається нотаріусом на підставі письмової заяви другого з подружжя з наступним повідомленням спадкоємців померлого, які прийняли спадщину. Таке свідоцтво може бути видане на половину спільного майна. Свідоцтво про  право  власності  на  частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з них видається державним нотаріусом за місцем відкриття спадщини.

( п. 128 чинної на той час Інструкції  про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами УРСР , затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 14 червня 1994 р. N 18/5 ).

    Проте, за життя ОСОБА_5 такої заяви до нотаріуса не подав, свідоцтва про право власності на частку в їх спільному майні, не отримував, доказів про звернення до суду із позовом про захист даного права у справі не має. Так  як, право власності на частку в спільному  майні померлим ОСОБА_5 за життя захищене не було, а  відтак не може входити до складу спадщини після його смерті.  

          Відповідно до ст. 125 даного ЗК України  право власності на земельну ділянку виникають з моменту реєстрації цих прав.

Посилання позивача на п.  224 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, яка затверджена наказом Міністерства юстиції України №20/5 від 03.03.2004 р., якою передбачено, що нотаріус може видати свідоцтво про право на спадщину за законом чи за заповітом після смерті одного з учасників спільної сумісної власності лише після виділення (визначення) частки померлого у спільному майні підстав для визнання свідоцтв про право на спадщину не дає, так як правовстановлюючі документи, на підставі яких вони видані,  не були видані на кількох осіб.

Слід також вказати , що    згідно ст.. 256, 257 , 261 ЦК України особа може звернутись до суду із вимогою  про захист свого цивільного права  або інтересу  протягом трьох років   від дня , коли особа дізналась  або могла дізнатись  про порушення свого права .

Позов до суду подано 29.03.2011р. Оспорювані свідоцтва про право на спадщину видані державним нотаріусом Тиврівської державної нотаріальної контори 15.11.2004р.  Позивач подав до Тиврівської держнотконтори заяву про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1

Суд вважає, що про видачу даних свідоцтв позивач міг дізнатись ІНФОРМАЦІЯ_1 Обставин , що перешкоджали цьому , доказів на їх обґрунтування позивачем не наведено.

Таким чином,  суд вважає, що позивач пропустив строк позовної давності для пред»явлення позову щодо визнання даних свідоцтв частково недійсними.  .

Згідно ч.4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої  заявлено стороною,  є підставою для відмови у позові.

Разом з тим,   виходячи з вимог п.11 постанови Пленуму Верховного Суду «Про судове рішення у цивільній справі»від 18.12.2009р. , суд   вважає за необхідне відмовити в задоволенні даних вимог за їх безпідставністю .

          На підставі викладеного та керуючись  ст.ст. 10, 11, 60, 61 , 88, 2121-215 ЦПК України, ст. 528, 549 ЦК УРСР (в редакції 1963 року), ст. ст.1218,  1261, 1268 ЦК України, ст. 256 ЦПК України, -

вирішив:

          В задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про  встановлення  факту  прийняття  спадщини, про визнання частки в спільній  сумісній власності подружжя, про  визнання  свідоцтва  про право на спадщину частково недійсним  та про визнання  права власності на 1/2  частину земельної ділянки  відмовити.

          На рішення може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Вінницької області через Тиврівський райсуд протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Суддя:А .Г.Мазурчак