ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 жовтня 2006 р. | № 35/208-06 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Самусенко С.С. –головуючого, |
Панченко Н.П., |
Плюшка І.А., |
розглянувши матеріали касаційної скарги | Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” |
на рішення | господарського суду Дніпропетровської області від 03 серпня 2006 року |
у справі | № 35/208-06 |
господарського суду | Дніпропетровської області |
за позовом | Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” |
до | ВАТ “Дніпродзержинська теплоелектроцентраль” |
про | стягнення 5 745 615 грн. 17 коп. |
за участю представників сторін |
від позивача – | Тютюнник С.В. |
від відповідача – | Проскурін Д.О. |
В С Т А Н О В И В:
Дочірня компанія “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” звернулась до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до ВАТ “Дніпродзержинська теплоелектроцентраль” про стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 4 404 125 грн. 09 коп., пені в сумі 416 806 грн. 40 коп., інфляційних витрат у розмірі 693 777 грн. 38 коп. та 3% річних в сумі 230 906 грн. 30 коп. за поставлений природний газ.
В обгрунтування позовних вимог позивач посилався на неналежне виконання відповідачем умов договору на постачання природного газу від 31.12.2003 всупереч п. 6.1 договору та ст. 525, 526, 530 Цивільного кодексу України, що тягне за собою відповідальність за прострочення виконання зобов’язання згідно п.п. 7.2, 7.5 договору, п.6 ст.231 Господарського кодексу України, ст.ст. 258, 546, 549-551, 625, 611 Цивільного кодексу України, ст.3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 03.08.2006 у справі № 35/208-06 (суддя Широбокова Л.П.) позов задоволено частково, стягнуто на користь позивача основний борг в сумі 4 404 125 грн. 09 коп., інфляційні витрати у розмірі 693 777 грн. 38 коп. та 3% річних в сумі 230 906 грн. 30 коп., а в решті позову відмовлено.
Рішення мотивовано тим, що відносно відповідача було порушено справу про банкрутство, внаслідок чого відповідно до п.4 ст.12 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” на задоволення вимог кредиторів введено мораторій, протягом дії якого не нараховується неустойка (штраф, пеня), а також не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов’язань.
У касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 03.08.2006 у справі № 35/208-06 в частині відмови в задоволенні вимог позивача про стягнення пені в сумі 416 806 грн. 40 коп., та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги позивача задовольнити в повному обсязі.
У касаційній скарзі позивач зазначає, що господарським судом першої інстанції було прийнято рішення, яке порушує законні права та інтереси позивача, внаслідок неповного з’ясування всіх фактичних обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст.43 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст. 1, 12 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.
В обгрунтування касаційної скарги позивач посилається на те, що мораторій зупиняє виконання грошових зобов’язань, термін яких настав до порушення справи про банкрутство відповідно до абз.7 ст.1, ч.5 ст.12, ч.4 ст.17, ч.1 ст.23 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, вказує, що у поточних кредиторів грошові зобов’язання виникають після порушення справи про банкрутство і введення мораторію відповідно до п.5.4 рекомендацій Вищого господарського суду України від 04.06.2004 щодо застосування положень Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить рішення господарського суду Дніпропетровської області від 03.08.2006 у справі № 35/208-06 залишити без змін, а касаційну скаргу позивача –без задоволення, посилаючись на ч. 4, 6, 7 ст. 12 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” та практику Верховного Суду України і Вищого господарського суду України.
Відповідач наголошує на тому, що абз. 2 ч. 4 ст. 12 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” визначений проміжок часу, протягом якого не нараховується неустойка (штраф, пеня) та не застосовуються інші санкції, і який лише відповідає строку дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, а отже боржник повинен виконувати зобов’язання, які виникають після введення мораторію, але без врахування санкцій за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов’язань.
Вищим господарським судом України ухвалою від 28 вересня 2006 року у справі № 35/208-06 порушено касаційне провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, правильність застосування норм матеріального та процесуального права місцевим господарським судом, судова колегія Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст.1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Згідно ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Господарським судом першої інстанції встановлено, що між позивачем та відповідачем був укладений договір на постачання природного газу від 31.12.2003 строком дії з 01.01.2004 до 30.04.2004 в частині постачання газу, а в частині проведення розрахунків за газ –до повного їх здійснення.
Згідно додаткових угод до договору –№ 1 від 30.04.2004, № 2 від 17.05.2004, № 3 від 30.09.2004 сторони продовжили строк дії договору до 31.12.2004 та визначили обсяги газу, що постачається.
Відповідно до актів приймання-передачі природного газу за період з січня по грудень 2004 року, на виконання умов договору позивач поставив, а відповідач отримав природний газ в зазначений період з в кількості 128 524, 77 тис. м3 на суму 26 990 201 грн. 66 коп.
За дослідженими та встановленими місцевим господарським судом обставинами справи відповідач за спожитий природний газ розрахувався частково в сумі 22 586 076 грн. 57 коп.
Судом встановлено, що заборгованість відповідача за природний газ за договором становить 4 404 125 грн. 09 коп.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із встановлених господарським судом першої інстанції обставин справи, відповідач прострочив виконання грошового зобов’язання за договором, враховуючи, що він розрахувався за спожитий природний газ до 31.12.2004 лише частково.
Судом першої інстанції встановлено, що інфляційні витрати становлять 693 777 грн. 38 коп., а 3% річних – 230 906 грн. 30 коп.
Враховуючи вищенаведене, Вищий господарський суд України вважає, що місцевий господарський суд правомірно задовольнив вимоги позивача в частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 4 404 125 грн. 09 коп. за поставлений природний газ за договором, інфляційних витрат у розмірі 693 777 грн. 38 коп. та 3% річних в сумі 230 906 грн. 30 коп..
Стосовно викладених в касаційній скарзі доводів щодо стягнення з відповідача на користь позивача пені за договором на постачання природного газу касаційна інстанція зазначає наступне.
Відповідно до ч. 4, 7 ст. 12 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду, а його дія припиняється з дня припинення провадження у справі про банкрутство.
Господарським судом першої інстанції встановлено, що відносно відповідача господарським судом Дніпропетровської області ухвалою від 14.11.2003 було порушено справу про банкрутство № Б15/187/03 та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.
Провадження у справі про банкрутство було припинено ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 25.05.2006.
Відповідно до ч.4 ст.12 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов’язань і зобов’язань щодо сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, податків і зборів (обов’язкових платежів).
Вказаною нормою визначений конкретний проміжок часу, на протязі якого не нараховується неустойка та не застосовуються інші санкції. Цей проміжок часу лише відповідає строку дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, але ніяк не пов’язаний з суттю грошового зобов’язання, що розкривається у ст.1 вищезазначеного Закону.
Місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку, що боржнику за невиконання чи неналежне виконання зобов’язань, які виникають протягом дії мораторію, неустойка, як і інші санкції, не нараховуються.
Тому, відмовивши у задоволенні вимог позивача у частині стягнення пені у сумі 416 806 грн. 40 коп., місцевий господарський суд вірно застосував норми матеріального права.
Враховуючи вищенаведені встановлені господарським судом першої інстанції обставини у даній справі, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає вірними висновки місцевого господарського суду, тому підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 03.08.2006 у справі № 35/208-06 залишити без змін.
Головуючий суддя С. Самусенко
Судді: Н. Панченко
І. Плюшко