ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 жовтня 2006 р. | № 20-10/172-12/300 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, судді Кузьменка М.В.,
судді Васищака І.М.,
судді Палій В.М.,
розглянувши касаційну скаргу Дочірнього підприємства “Житлово-комунальний
комплекс” Закритого акціонерного товариства “Севастопольбуд”
на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду
від 01.08.2006р.
у справі №20-10/172-12/300
за позовом Відкритого акціонерного товариства “Енергетична компанія
“Севастопольенерго”
до Дочірнього підприємства “Житлово-комунальний комплекс” ЗАТ
“Севастопольбуд”
про стягнення заборгованості за спожиту електроенергію в розмірі 189612,45 грн.
за участю представників сторін:
від позивача: Пономарьов П.О. (довіреність №5699/0/2-06),
від відповідача: Пихтін Б.А. (директор), Байєрбах М.Л. (довіреність №35 від 16.01.06),
ВСТАНОВИВ:
Відкрите акціонерне товариство “Енергетична компанія “Севастопольенерго” звернулося до господарського суду міста Севастополя з позовом до Дочірнього підприємства “Житлово-комунальний комплекс” ЗАТ “Севастопольбуд” і просило суд стягнути з останнього, з урахуванням збільшення позовних вимог, 189 612, 45 грн., у тому числі 139 355,69 грн. заборгованості за активне споживання електроенергії, 48 931,10 грн. за перевищення ліміту споживання електроенергії у лютому і березні 2005р., 493,73 грн. пені, 749,87 грн. інфляційних втрат, 82,06 грн. 3% річних та 219,67 грн. за актом про порушення Правил користування електричною енергією.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов’язань за договором №3907 від 20.02.2003р. про користування електричною енергією щодо оплати спожитої електричної енергії.
Рішенням господарського суду міста Севастополя від 19.06.2006р. (суддя Харченко І.А.) у задоволенні позову відмовлено з тих підстав, що рішенням господарського суду міста Севастополя від 10.04.2006р. в іншій справі №20-7/360, залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 30.05.2006р., визнано недійсним з моменту його вчинення договір №3907 від 20.02.2003р. в частині включення в додаток №3 до цього договору 47 житлових будинків, що належать до державної форми власності; повернути сторони у первісний стан.
Таким чином, керуючись приписами ст.35 ГПК України, суд першої інстанції дійшов висновку про неможливість стягнення заборгованості за договором, який є недійсним.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 01.08.2006р. (головуючий, суддя Прокопанич Г.К., судді Щепанська О.А., Заплава Л.М.) рішення суду першої інстанції скасовано з ухваленням нового рішення про задоволення позову частково. Присуджено до стягнення з відповідача 138 069,60 грн. боргу за активне споживання електричної енергії, 219,67 грн. за актом про порушення Правил користування електричною енергією, 1000,0 грн. за перевищення ліміту активного споживання, 493,73 грн. пені, 82,06 грн. 3% річних, 749,87 грн. індексу інфляції та судові витрати.
Вказана постанова мотивована неврахуванням судом першої інстанції тієї обставини, що договір №3907 від 20.02.2003р., який є підставою даного позову, було визнано недійсним господарським судом в іншій справі №20-7/360 лише в частині включення в додаток №3 до договору 47 житлових будинків, а не у повному обсязі. Згідно вказаного додатку передбачене постачання електроенергії на 50 об’єктів, а не лише на 47 житлових будинків.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що діюче законодавство та вказаний договір не містять обмежень щодо будь-якої пропорційності відносно зарахування сплачених відповідачем сум енергопостачання на об’єкти в рамках договору та об’єкти, відносно яких договір №3970 від 20.02.2003р. визнано недійсним. Доказів наявності між сторонами іншої домовленості з цього питання суду не надано, тому за висновком суду апеляційної інстанції, заборгованість, визначена позивачем саме як борг у межах договору, має бути стягнута на користь позивача.
Також суд апеляційної інстанції послався на акт звірки №2534 від 23.05.2005р, яким сторони підтвердили, що заборгованість відповідача перед позивачем за поставлену електроенергію на об’єкти, відносно яких договір №3970 зберіг свою дію, становить 138 069,60 грн.
Інші позовні вимоги суд апеляційної інстанції, керуючись умовами договору, ч.5 статті 26, ст.27 Закону України “Про електроенергетику”, пунктами, 7.8., 7.30 Правил користування електричною енергією, статтею 233 ГК України, статтями 611, 625 ЦК України, визнав обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. При цьому, суд апеляційної інстанції визнав за можливе зменшити розмір штрафної санкції за перевищення ліміту споживання електроенергії у лютому і березні 2005р. з суми 48 931,10 грн. до 1000,0 грн.
Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд її скасувати як таку, що ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. При цьому, у своїй скарзі скаржник не наводить суті порушення норм матеріального та процесуального права судом першої інстанції при ухваленні рішення про відмову у задоволенні позову.
У касаційній скарзі скаржник стверджує про неповне з’ясування судом апеляційної інстанції обставин справи щодо наявності у відповідача заборгованості за договором №3970 від 20.02.2003р. про користування електричною енергією.
Позивач надіслав відзив на касаційну скаргу відповідача, в якому просить оскаржувану постанову залишити без змін, а скаргу без задоволення з мотивів, викладених у відзиві.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судами норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Погоджуючись з висновками суду апеляційної інстанції про наявність підстав для скасування ухваленого у даній справі судового рішення у зв’язку з невідповідністю висновків, викладених у ньому, обставинам справи, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції також не використав у повному обсязі свої повноваження, передбачені процесуальним законом щодо повного та всебічного з’ясування обставин, пов’язаних з предметом доказування у даній справі.
В силу ст.ст.42, 43, 47 ГПК України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; судове рішення ухвалюється суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.
Так, судом апеляційної інстанції встановлено, що правовідносини сторін виникли з договору №3907 від 20.02.2003р., предметом якого є умови та порядок постачання електроенергії позивачем та оплата спожитої електроенергії відповідачем.
Відповідно до пункту 6.1 договору його дія була продовжена на 2004-2005 роки.
Додатком №3 до зазначеного договору передбачений Перелік місць встановлення електролічильників та застосованих тарифів (а.с.16-19 т.1).
Пунктом 1.2.1 договору та додатку до нього передбачено: розрахунковий період з 10 числа попереднього місяця по 10 число поточного місяця, зобов’язання споживача проводити подекадну оплату спожитої електроенергії грошовими коштами та кінцевий розрахунок –13 числа поточного місяця.
Враховуючи, що рішенням господарського суду м.Севастополя від 10.04.2006р. в іншій справі №20-7/360, яке набрало законної сили, вказаний договір визнано недійсним не у повному обсязі, а лише в частині включення в додаток №3 до договору 47 житлових будинків, то колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що стягненню з відповідача підлягає вартість електроенергії поставленої на інші об’єкти у межах договору.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що заборгованість відповідача перед позивачем за поставлену електроенергію на об’єкти, відносно яких договір №3970 зберіг свою дію, становить 138 069,60 грн. При цьому, суд апеляційної інстанції послався на те, що вказану заборгованість сторони підтвердили актом звірки №2534 від 23.05.2005р. Проте вказаний акт у матеріалах справи відсутній.
Факт поставки відповідачу електроенергії на вказану суму у період з січня 2003 року по квітень 2005 року підтверджується складеним і підписаним сторонами актом звірки від 25.07.2006р. (а.с.88 т.2), який, при цьому, не містить відомостей про існування заборгованості відповідача на суму 138 069,60 грн., а визначає лише обсяг поставки електроенергії на вказані суму та період.
Задовольняючи позовні вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості у сумі 138 069,60 грн., суд апеляційної інстанції не дав належної оцінки доводам відповідача про здійснення ним оплати у сумі 199 952,82 грн. за спожиту електроенергію. У матеріалах справи знаходяться платіжні доручення (а.с.96-127), на які посилався відповідач у підтвердження відсутності з його боку заборгованості, і які суд апеляційної інстанції залишив поза уваги.
Зазначеним обставинам, які безпосередньо стосуються предмета даного господарського спору, судом апеляційної інстанції, всупереч вимогам ст.43 ГПК України, не надано ретельної правової оцінки, у зв’язку з чим, колегія суддів, використавши свої права згідно ч.2 ст.1115 ГПК України, дійшла висновку про неповне встановлення судом апеляційної інстанції обставин справи.
Враховуючи не з’ясування того, яка насправді заборгованість існує у відповідача перед позивачем за відпущену останнім електроенергію у період з січня 2003р. по квітень 2005р. на інші, крім житлових будинків, об’єкти в межах договору №3970, суд апеляційної інстанції повинен був використати свої повноваження щодо призначення судово-бухгалтерської експертизи, оскільки без з’ясування зазначених вище обставин висновок про наявність у відповідача заборгованості перед позивачем за вказаним договором, не може бути визнано обґрунтованим та законним.
При цьому, колегія суддів визнає безпідставним посилання суду апеляційної інстанції на визнання сторонами, що саме 138 069,60 грн. підлягають сплаті за енергопостачання в межах договору, а також посилання на заперечення сторін щодо призначення судової експертизи для визначення розміру заборгованості відповідача за електроенергію, оскільки стаття 41 ГПК України не вимагає для цього обов’язкової згоди сторін.
В силу ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов’язковими.
Допущені судом апеляційної інстанції порушення, не можуть бути усунуті касаційною інстанцією з огляду на приписи ст.1117 ГПК України.
Тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню повністю, а постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню в частині стягнення з відповідача 139 355,69 грн. заборгованості за активне споживання електроенергії, 48 931,10 грн. за перевищення ліміту споживання електроенергії у лютому і березні 2005р., 493,73 грн. пені, 749,87 грн. інфляційних втрат, 82,06 грн. 3% річних, із передачею справи в цій частині на новий розгляд для достовірного з’ясування всіх обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення спору. Постанова суду апеляційної інстанції в частині стягнення з відповідача 219,67 грн. за актом про порушення Правил користування електричною енергією підлягає залишенню без змін.
Відповідно до ст.11112 ГПК України, вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов’язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 –11111, Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
1. Касаційну скаргу Дочірнього підприємства “Житлово-комунальний комплекс” Закритого акціонерного товариства “Севастопольбуд” задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду міста Севастополя від 19.06.2006р у справі №20-10/172-12/300 скасувати.
3. Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 01.08.2006р. щодо стягнення з відповідача 139 355,69 грн. заборгованості за активне споживання електроенергії, 48 931,10 грн. за перевищення ліміту споживання електроенергії у лютому і березні 2005р., 493,73 грн. пені, 749,87 грн. інфляційних втрат, 82,06 грн. 3% річних скасувати із передачею справи в цій частині на новий розгляд до господарського суду міста Севастополя.
4. В решті постанову залишити без змін.
Головуючий, суддя М.В.Кузьменко
Суддя І.М.Васищак
Суддя В.М.Палій