ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 жовтня 2006 р. | № 9/32 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, судді Кузьменка М.В.,
судді Васищака І.М.,
судді Палій В.М.,
розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “В.І.С.”
на рішення господарського суду Дніпропетровської області
від 24.01.2006р. та постанову Дніпропетровського апеляційного
господарського суду від 11.07.2006р.
у справі № 9/32
за позовом Відкритого акціонерного товариства “Дніпрообленерго” в особі
Дніпропетровських міських електричних мереж м.Дніпропетровськ
до Товариства з обмеженою відповідальністю “В.І.С.”
про стягнення 5 842,06 грн.,
за участю представників сторін:
від позивача: Труш В.А. (довіреність від 10.11.05),
від відповідача: не з’явився,
ВСТАНОВИВ:
Відкрите акціонерне товариство “Дніпрообленерго” в особі Дніпропетровських міських електричних мереж м.Дніпропетровськ звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “В.І.С.” про стягнення з останнього 5 842,06 грн. плати за перевищення договірної величини споживання електроенергії за договором №2886 від 06.08.2003р. про постачання електричної енергії, укладеного між сторонами.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не здійснив своєчасну оплату спожитої у квітні 2005р. електроенергії за договором. У зв’язку з чим, відповідно до умов договору, позивачу було скореговано ліміт споживання (договірну величину) до рівня фактично сплаченої, тобто до 0 кВт/год. Скореговані величини вважаються понад договірними величинами споживання. На них нарахована 5-ти кратна вартість різниці між фактично спожитою та договірною величиною у сумі 5 842,06 грн., яка на момент подання позову відповідачем не сплачена.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 24.01.2006р. (суддя Подобєд І.М.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11.07.2006р. (головуючий, суддя В.І.Крутовських, судді А.Є.Прокопенко, А.К.Дмитренко), позов задоволено: присуджено до стягнення з відповідача 5842,06 грн. заборгованості по оплаті п’ятикратної вартості величини перевищення договірної (граничної) величини спожитої активної електричної енергії та судові витрати.
Вирішуючи даний спір по суті заявлених вимог, судами двох інстанцій встановлено, що між сторонами у даній справі укладено договір №2886 від 06.08.2003р. про постачання електричної енергії, за умовами якого позивач зобов’язався здійснювати поставку електроенергії відповідачу відповідно до умов договору, а відповідач –своєчасно проводити оплату спожитої ним електроенергії.
У відповідності з додатком №1 від 23.02.2005р. до договору, відповідач узгодив з позивачем постачання електричної енергії у квітні 2005 року в обсязі 15 тис. кВт/год.
Згідно з підпунктом 3.1. вказаного договору, споживач для визначення обсягів фактично спожитої електричної енергії зобов’язаний знімати показання розрахункових приладів обсягу та подавати їх значення позивачу за встановленою формою.
У відповідності до п.4.2. договору, з урахуванням додаткової угоди до нього №41-66 від 29.12.2003р., остаточний розрахунок за фактично спожиту електроенергію у розрахунковому місяці здійснюється споживачем на підставі рахунку, наданого енергопостачальником, протягом 2-х календарних днів з моменту його отримання, але не пізніше 7 числа місяця наступного за розрахунковим.
Відповідно до актів зняття показів розрахункових приладів обліку електричної енергії відповідача споживання активної електричної енергії з 24.03.2005р. по 24.04.2005р. (фактичний обсяг спожитої електроенергії) становить 10839, кВт/год, що в грошовому виражені складає 1460,51 грн.
05.05.2005р. відповідач надав позивачу звіт про використану у квітні 2005 року електроенергію і у цей же день отримав відповідний рахунок на її оплату. Вказаний рахунок відповідач, в силу умов договору, зобов’язаний був оплатити до 10.05.2005р.
У зв’язку з не оплатою відповідачем вказаного рахунку, у строки, передбачені договором, позивач 20.05.2005р. направив відповідачу лімітне повідомлення №41-66 від 19.05.2005р. про коригування договірної величини спожитої електроенергії до фактично сплаченої, тобто до 0 кВт./год. По результатах цього коригування позивачем складено Акт №41-66 про перевищення граничної величини обсягу спожитої електричної енергії у квітні 2005р. та виставлено рахунок на 5842,06 грн., який відправлено відповідачу 01.06.2005р. та отримано останнім 03.06.2005р.
Відповідач доказів оплати зазначеного додаткового рахунку та погашення заборгованості, що виникла внаслідок перевищення договірних величин споживання електричної енергії у квітні 2005 року, на час розгляду справи суду не надав.
За таких обставин, керуючись ст.ст.193, 275 ГК України, ч.5 ст.26 Закону України “Про електроенергетику” (у редакції від 25.11.2003р., що була чинною на час виникнення спірних відносин) та пунктом 11 Порядку постачання електричної енергії споживачам, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 24.03.99р. №441 (із змінами та доповненням у редакції, що була чинною на час виникнення спірних відносин), суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд їх скасувати як такі, що ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення.
У своїй касаційній скарзі скаржник посилається на неправильне застосування ст.26 Закону України “Про електроенергетику”. На йому думку, суди двох інстанцій мали керуватися ст.26 Закону України “Про електроенергетику” у редакції від 23.06.2005р., яка встановлює двократну вартість різниці фактично спожитої і договірної величини. Окрім того, скаржник посилається на неврахування судами Постанови Кабінету Міністрів України від 16.06.2005р. №473, якою внесені зміни до Порядку постачання електричної енергії. Вказаною постановою скасовано встановлення споживачам граничних величин споживання електричної енергії та їх коригування за підсумками місяця до рівня фактично сплаченого за цей місяць обсягу електропостачання.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судами норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з таких підстав.
В силу ст.ст.42, 43, 47 ГПК України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; судове рішення ухвалюється суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.
Судами двох інстанцій використано у повному обсязі свої повноваження, передбачені процесуальним законом щодо повного та всебічного з’ясування обставин справи, пов’язаних з предметом доказування у даній справі.
Відповідно до ст.ст.1, 26 Закону України “Про електроенергетику”, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, споживання енергії можливе лише на підставі договору з енергопостачальником.
В силу ст.26 вказаного Закону, споживачі, у випадку споживання електричної енергії понад договірну величину за розрахунковий період, сплачують енергопостачальникам п’ятикратну вартість різниці фактично спожитої і договірної величини.
Таким чином, у предмет доказування у цій справі входять встановлення: розмірів спожитої електричної енергії за спірний період, встановленого ліміту та наявності або відсутності факту перевищення розміру встановленого ліміту.
Судом першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відносини між сторонами у даній справі з постачання та споживання електричної енергії визначені укладеним ними договором №2886 від 06.08.2003р.
Відповідно до умов укладеного договору, позивач взяв на себе зобов’язання постачати електроенергію відповідачу, а останній –оплачувати її вартість на умовах, визначених договором.
При вирішенні даного спору по суті заявлених вимог судами встановлено, що відповідно до додатку №1 до вищевказаного договору у квітні 2005р. відповідачу обсяг постачання електроенергії визначений у розмірі 15 000 кВт/год.; фактично ним спожито у цьому місяці 10839,5 кВт/год.
Як встановлено судами двох інстанцій рахунок за квітень 2005р. відповідачем отримано 05.05.2005р. на суму 1460,51 грн., між тим його оплата у встановлений договором строк, а саме до 10.05.2005р., відповідачем не здійснена.
В силу п.11 Порядку постачання електричної енергії споживачам, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 24 березня 1999р. №441 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 9 квітня 2002 р. N475), за підсумками місяця гранична величина споживання електричної енергії для споживачів коригується до рівня фактично сплаченої за цей місяць величини її споживання.
Відповідно до встановленого порядку та умов договору, 19.05.2005р. відповідачу скориговано величину граничного споживання електричної енергії до рівня фактично сплаченої за цей місяць величини її споживання, тобто до 0 кВт/год.
Встановлений законодавчими актами порядок коригування для споживачів граничної величини споживання електричної енергії узгоджений сторонами в умовах договору (пунктом 2 і 3 додатку №1 від 23.02.2005р.) та мав виконуватися сторонами належним чином в силу положень ст.526 ЦК України з урахуванням особливостей, встановлених Господарським кодексом України.
Договором передбачено, що у разі споживання електроенергії понад обсяг, що обумовлений договором на розрахунковий період, споживач сплачує повну вартість усієї спожитої електричної енергії та здійснює оплату через застосовану санкцію за таке порушення умов договору в сумі чотирьохкратної вартості різниці між фактично спожитою і договірною величинами електричної енергії (п.4.5), що відповідає ст.26 Закону України “Про електроенергетику” у редакції, чинній на момент споживання відповідачем електричної енергії понад договірну величину її споживання.
Отже, суди двох інстанцій дійшли правильного висновку щодо обґрунтованості заявлених вимог, встановивши, що відповідачем спожито електричної енергії понад встановлену договірну граничну величину споживання. Тому не можна погодитись з доводами касаційної скарги про зворотне.
Посилання скаржника у касаційній скарзі на порушення судами двох інстанції ст.5 ЦК України, яке полягає у незастосуванні її положень щодо зворотної дії в часі ст.26 Закону України “Про електроенергетику” у редакції від 23.06.2005р., яка встановлює двократну вартість різниці фактично спожитої і договірної величини, а також Постанови Кабінету Міністрів України від 16.06.2005р. №473, колегія суддів відхиляє як безпідставні.
В силу ст.58 Конституції України Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року №1-рп/99 у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа №1-7/99 про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або іншим нормативно-правових акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Згідно пункту 1 резолютивної частини цього рішення, положення частини першої статті 58 Конституції України про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи).
У пункті 3 мотивувальної частини рішення зазначено, що положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб.
Але це не означає, що цей конституційний принцип не може поширюватись на закони та інші нормативно-правові акти, які пом’якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб. Проте надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.
Разом з тим, Прикінцеві положення Закону України від 23.06.2005р. №2706-IV “Про внесення змін до Закону України “Про електроенергетику”, яким внесено зміни у ст.26 названого Закону, а саме слово “п’ятикратної” замінено словом “двократної”, не містять прямої вказівки щодо зворотної дії в часі цього Закону.
Отже, оскаржувана постанова відповідає нормам матеріального та процесуального права і підстав для її скасування чи зміни колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 –11111 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “В.І.С.” залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11.07.2006р. у справі №9/32 –без змін.
Головуючий, суддя М.В.Кузьменко
Суддя І.М.Васищак
Суддя В.М.Палій