Справа № 22-ц-2690/15371/11
Головуючий у 1 інстанції: Васильченко О.В.
Доповідач: Махлай Л.Д.
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
09 листопада 2011 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва
в складі: головуючого судді: Махлай Л.Д.,
суддів: Прокопчук Н.О., Росік Т.В.
при секретарі: Хилюк І.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Українського науково-дослідного інституту архівної справи та документознавства на рішення Подільського районного суду м. Києва від 12 вересня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Українського науково-дослідного інституту архівної справи та документознавства про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
в с т а н о в и л а:
у квітні 2011 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до Українського науково-дослідного інституту архівної справи та документознавства , у якому просила стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 9 556, 24 грн. посилаючись на те, що була звільнена з роботи з 22.12.2010 року, проте трудову книжку та розрахунок отримала лише 17.02.2011 року.
Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 12 вересня 2011 року позов задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивачки 9 556 грн. 24 коп. Вирішено питання про стягнення судових витрат.
Не погоджуючись з рішенням суду, Український науково-дослідний інститут архівної справи та документознавства подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Посилається на неповне з`ясування судом обставин справи та невідповідність висновків суду встановленим обставинам. А саме, суд не врахував відсутність вини відповідача у несвоєчасній виплаті розрахунку при звільненні. Позивач залишила робоче місце у день написання заяви про звільнення та надалі, незважаючи на неодноразові виклики як листами так і телеграмами, за отриманням коштів не приходила, у зв`язку з чим ці кошти були депоновані.
В апеляційній інстанції представники відповідача підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити.
Позивачка просила апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на його законність та обгрунтованість.
Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 працювала в Українському науково-дослідному інституті архівної справи та документознавства на посаді головного бухгалтера та згідно з наказом № 70-к від 22.12.2010 року звільнена з цієї посади за власним бажанням на підставі заяви від 22.12.2010 року.
Згідно із ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Згідно із ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що позивачці кошти, які належать при звільненні, не були виплачені з вини відповідача. А останній не надав доказів на підтвердження відсутності позивачки на робочому місці у день звільнення та доказів вручення останній повідомлення про необхідність отримання заробітної плати.
Проте, таких висновків суд дійшов без повного з`ясування обставин справи.
Так, сторони не заперечували факту отримання позивачкою всіх сум належних при звільненні 17.02.2011 року.
Разом з тим, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що позивачка була звільнена з роботи безпосередньо у день написання заяви про звільнення.
Відповідно до доповідної записки заступника директора ОСОБА_2 та акту від 22.12.2010 року позивачка 22.12.2010 року після написання заяви про звільнення залишила своє робоче місце до закінчення робочого часу, що стало перешкодою для ознайомлення неї з наказом про звільнення та вручення їй трудової книжки, а відповідно і проведення розрахунку (а.с. 37, 38).
Висновки суду першої інстанції про те, що зазначені документи не є належними доказами відсутності позивачки на робочому місці, оскільки остання не притягувалася за цей проступок до дисциплінарної відповідальності, колегія суддів вважає необґрунтованими. Так, за порушення трудової дисципліни передбачена дисциплінарна відповідність, проте трудове законодавство передбачає можливість застосування до працівників за порушення трудової дисципліни дисциплінарних стягнень, але не зобов`язує власника або уповноважений ним орган у всіх випадках виявлення дисциплінарних проступків застосовувати дисциплінарні стягнення. А тому саме по собі не притягнення позивачки до дисциплінарної відповідальності за залишення робочого місця до закінчення робочого часу не свідчить про те, що остання перебувала на робочому місці до закінчення робочого часу.
Позивач не надала будь-яких доказів перебування на робочому місці після написання заяви про звільнення на спростування вищевказаного акту та доповідної записки.
Крім того, судом першої інстанції не враховано, що позивач працювала головним бухгалтером у відповідача та мала обов`язки по підготовки всіх необхідних документів для здійснення такої виплати.
Після звільнення позивач не зверталася до відповідача із питання отримання належних їй при звільненні коштів.
Натомість сам відповідач повідомляв позивачку про необхідність отримання таких коштів та у зв`язку з тим, що позивач не з`явилася за їх отриманням кошти були переведені на депонентський рахунок, що підтверджується відомістю на виплату коштів за грудень 2010 року (а.с. 49-50).
Відповідач неодноразово повідомляв позивачку як листами, так і телеграмою про необхідність отримання трудової книжки та заробітної плати, що підтверджується реєстрами поштових відправлень та зворотнім повідомленням телеграми. Сам по собі факт не отримання позивачкою поштової кореспонденції від відповідача не свідчить про вину останнього у затримці розрахунку при звільненні. Відповідач вжив всіх необхідних заходів для виконання свого обов`язку по проведенню розрахунку та вручення трудової книжки позивачці, а тому несвоєчасність проведення такого розрахунку відбулася лише з волі позивачки.
У судовому засіданні при розгляді апеляційної скарги позивач зазначила, що тривалий час не зверталася за отриманням коштів через хворобу та при першому ж її зверненні кошти були виплачені.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 309 цього ж Кодексу неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення.
Оскільки суд першої інстанції неповно з`ясував обставини щодо вини відповідача у затримці виплати сум, належних позивачці при звільненні, не надав належної оцінки діям самої позивачки та передчасно вважав встановленим наявність у діях відповідача вини щодо невиплати розрахункових сум позивачці, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з постановленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів,
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу Українського науково-дослідного інституту архівної справи та документознавства задовольнити.
Рішення Подільського районного суду м. Києва від 12 вересня 2011 року скасувати та ухвали нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до цього суду.
Головуючий
Судді