КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17.04.2008 № 26/117-33/360
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Іваненко Я.Л.
суддів: Гарник Л.Л.
Пантелієнка В.О.
при секретарі:
За участю представників:
від позивача -не з’явився
від відповідача - Перехрестенко С.Д., дов. б/н від 27.12.2007 року
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма "Атлант-С"
на рішення Господарського суду м.Києва від 24.01.2008
у справі № 26/117-33/360 (Мудрий С.М.)
за позовом Товариство з обмеженою відповідальнісю "Мрії збуваються!"
до Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма "Атлант-С"
третя особа відповідача
третя особа позивача
про стягнення 59154,66 грн.
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.03.2007 року у справі26/117 позов Товариства з обмеженою відповідальністю „Мрії збуваються!” до Товариства з обмеженою відповідальністю „Атлант – С” про стягнення 59 154, 66 грн. задоволено частково.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.07.2007 року рішення Господарського суду міста Києва від 29.03.2007 року скасовано.
Постановою Вищого господарського суду України від 08.11.2007 року касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Мрії збуваються!" задоволено частково. Скасовано постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.07.2007 року та рішення Господарського суду міста Києва від 29.03.2007 року, а справу № 26/117 направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.11.2007 року справу № 26/117 прийнято до провадження суддею Мудрим С.М., присвоєно справі № 26/117-33/360 та призначено до розгляду.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.01.2008 року у справі № 26/117-33/360 позов Товариства з обмеженою відповідальністю „Мрії збуваються!” (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю „Атлант – С” (далі – відповідач) про стягнення 59 154,66 грн. задоволено повністю.
З відповідача на користь позивача стягнуто суму основного боргу у розмірі 33 799, 96 грн., 9 497, 79 грн. збитків від інфляції, 592 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 24.01.2008 року та прийняти нове, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Вважає, що дане рішення винесене без повного з’ясування усіх обставин справи щодо укладення та виконання договору, встановлення факту заборгованості та її розміру, неналежним чином дослідивши докази у справі, без застосування положень цивільного законодавства про позовну давність, а відтак з порушенням норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування своїх вимог зазначає, що судом помилково встановлено, що поставка від 08.09.2003 року здійснювалась на підставі договору купівлі-продажу № 1/56 від 01.09.2003 року. Також зазначає, що судом першої інстанції неправильно застосовано позовну давність, оскільки загальний строк позовної давності для стягнення основної заборгованості у три роки закінчився 10.10.2006 року.
В судовому засіданні 17.04.2008 року представник відповідача підтримав свої вимоги, викладені в апеляційній скарзі, проте вимоги ухвали Київського апеляційного господарського суду від 03.04.2008 року не виконав, витребувані документи суду не надав. Представник позивача в судове засідання не з’явився.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:
Судом першої інстанції встановлено, що 01.09.2003 року між позивачем та відповідачем був укладений Договір купівлі-продажу № 1/56, згідно якого позивач зобов'язаний був передати у власність відповідача продукцію власного виробництва: зошити, загальна вартість яких складає 40 663,44 грн., а відповідач прийняти цей товар та здійснити його оплату.
На виконання п. 5.1 Договору позивач 08.09.2003 року надав продукцію відповідачу па суму 40 663.44 грн., що підтверджується видатковими накладними від 08.08.2003 року № МЗ-0480, МЗ-0481.
Продукцію отримав уповноважений представник відповідача Назіменко Олексій Володимирович, відповідно до довіреності серії ЯЖЧ №068899 від 10.09.2003 року, виданої Товариством з обмеженою відповідальністю «Атлант-С» без зазначення жодних претензій по кількості та якості отриманої продукції.
В порушення п. 4-3 Договору відповідач у строк до 10.10.2003 року не здійснив повну оплату продукції шляхом переказу коштів на поточний рахунок позивача, у зв’язку з чим за відповідачем рахується заборгованість в розмірі 33 799, 96 грн.
В ході досудового врегулювання спору позивач направив відповідачу претензію (згідно повідомлення про вручення поштового відправлення № 248760 відповідач отримав претензію 08.06.2006 року) з вимогою погасити заборгованість, але відповіді відповідач позивачу не надіслав, та будь-яких дій щодо виконання своїх зобов'язань за Договором не здійснив.
Відповідно до п. п. 4, 10 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності; правила Цивільного кодексу України про відповідальність за порушення договору застосовуються в тих випадках, коли відповідні порушення були допущені після набрання чинності цим Кодексом, крім випадків, коли в договорах, укладених до 1 січня 2004 року, була встановлена інша відповідальність за такі порушення.
Відповідно ст. 161 ЦК УРСР зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі ст. 162 ЦК УРСР одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускається, за винятком випадків, передбачених законом.
Відповідно ст. 224 ЦК УРСР за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги в частині стягнення основного боргу є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, оскільки факт наявності боргу у відповідача перед позивачем за поставлений та неоплачений товар в сумі 33 799, 96 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований.
Позивачем було надано суду виписки з банківського рахунку та копію довідки відповідача про взаєморозрахунки з позивачем, які підтверджують часткову оплату відповідачем поставленої йому продукції та його заборгованість.
Крім того, матеріали справи містять докази того, що між сторонами укладено лише спірний договір і інших договірних зобов'язань між сторонами не існує, цей факт визнає позивач і сам відповідач своєю довідкою (вих. № 7/18/1 від 18.07.2007 року), що наявна в матеріалах справи.
Твердження апелянта про відсутність у останнього грошових зобов’язань по відношенню до позивача, оскільки відповідачем було погашено заборгованість шляхом поставки власної продукції позивачеві в рахунок сплати вартості отриманої продукції по договору № 1/56, апеляційним судом до уваги не береться з огляду на наступне.
Згідно з п. 4.2, п. 4.3 Договору купівлі-продажу № 1/56 від 01.09.2003 року сторонами встановлено безготівкову форму розрахунків за товар шляхом перерахування вартості товару на розрахунковий рахунок продавця. При цьому, згідно з п. 4.4 Договору сторони можуть змінити форму розрахунків на іншу, не заборонену чинним законодавством, лише за взаємною домовленістю.
Тому, ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.03.2008 року у справі № 26/117-33/360 відповідача було зобов'язано надати письмові пояснення щодо наявності домовленості сторін щодо зміни форми розрахунків за отриману на підставі договору №1/56 від 01.09.2003 року продукцію (з доданням підтверджуючих доказів існування такої домовленості) та докази передачі товару за накладними АС-0000888 від 25.10.2005 року, АС-0000889 від 25.10.2005 року, АС-0000890 від 25.10.2005 року, АС-0000897 від 27.10.2005 року, АС-0000398 від 07.06.2006 року саме на погашення боргу за договором № 1/56 від 01.09.2003 року.
Позивач на виконання вимог апеляційного суду надав пояснення, в яких зазначив, що договір № МЗ-000025 від 04.09.2003 року між ним та відповідачем не укладався. Вказаний номер відноситься до договору купівлі-продажу № 1/56 від 01.09.2003 року, оскільки останній так облікується згідно внутрішніх бухгалтерських документів позивача. Договір про зміну форми розрахунків за поставлену відповідачу за договором купівлі-продажу № 1/56 від 01.09.2003 року продукцію між позивачем та відповідачем не укладався.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
При цьому, згідно зі ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідачем не було надано суду належних доказів існування домовленості сторін щодо зміни форми розрахунків за отриману на підставі договору № 1/56 від 01.09.2003 року продукцію або ж доказів передачі товару за накладними АС-0000888 від 25.10.2005 року, АС-0000889 від 25.10.2005 року, АС-0000890 від 25.10.2005 року, АС-0000897 від 27.10.2005 року, АС-0000398 від 07.06.2006 року саме в рахунок погашення боргу за договором № 1/56 від 01.09.2003 року.
Статтею 232 ЦК УРСР встановлено, якщо покупець на порушення договору відмовиться заплатити за придбану річ встановлену ціну, продавець вправі вимагати від покупця оплати ціни проданих речей, а також відшкодування збитків, завданих затримкою виконання.
Як вбачається зі ст. 214 ЦУ УРСР (ст. 625 ЦК України) боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.
Апеляційний суд також погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення вимоги позивача щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 9497,00 грн., оскільки дії відповідача щодо несвоєчасної сплати грошових коштів за поставлений товар, є порушенням грошових зобов'язань.
Крім того, твердження відповідача щодо неправильного застосування судом першої інстанції позовної давності апеляційним судом до уваги не приймається з наступних підстав.
Відповідно до п. 6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.
Колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що строк позовної давності не є пропущеним з тієї підстави, що позивач направив відповідачу претензію з вимогою про погашення боргу, вживши заходів досудового врегулювання спору.
Відповідно до ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.
В апеляційній скарзі відповідач зазначив, що ним в рахунок сплати вартості отриманої по договору № 1/56 продукції було перераховано кошти у розмірі 6 863, 48 грн. Зазначена сума, за твердженням відповідача, погашалась поетапно до жовтня 2005 року (суми та дати співпадають із даними, зазначеними в картці клієнта та виписками з банківського рахунку позивача), що є діями відповідача, які свідчать про визнання ним свого боргу, та вчиненням яких переривається перебіг позовної давності.
Тобто, на думку апеляційного господарського суду, строк позовної давності не є пропущеним, оскільки останній платіж був проведений відповідачем в серпні 2005 року (виписка з банківського рахунку позивача від 03.08.2005 року).
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.
Отже, апеляційний суд приходить до висновку, що доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги, скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.
Враховуючи викладене вище, колегія суддів вважає, що господарський суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні в матеріалах справи докази, дав їм належну оцінку, прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, а тому, рішення необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
З огляду на викладене вище та керуючись ст. ст. 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1.Рішення Господарського суду міста Києва від 24.01.2008 року у справі № 26/117-33/360 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Атлант – С” без задоволення.
2.Матеріали справи № 26/117-33/360 повернути до Господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя Іваненко Я.Л.
Судді Гарник Л.Л.
Пантелієнко В.О.
22.04.08 (відправлено)